10 листопада 2025 рокуСправа №160/25322/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/25322/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
04.09.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, оформлені листом № 139/01 від 18.08.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни; зобов'язати Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни-на підставі п.2. ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з дня порушення права позивача - 22 серпня 2025 року; зобов'язати Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та нагрудний знак установленого зразка.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що травма, яка стала підставою для встановлення інвалідності 3 групи, пов'язана з виконанням службових обов'язків під час проходження служби в органах Національної поліції, що включає в себе також службу в органах внутрішніх справ. Проте відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни і видачі посвідчення з підстав того, що Національна поліція не належить до військових формувань.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі №160/25322/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
15.09.2025 року заперечуючи проти позовної заяви, Управлінням соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого відповідач зазначає, що для надання особі статусу інваліда війни у відповідності до вимог наведених норм необхідним є існування наступних умов - отримання військовослужбовцем інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, що були одержані під час захисту Батьківщини та/або виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті, а також з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами. Вказує, що додані до позовної заяви копії документів, не містять доказів отримання позивачем інвалідності під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 12.11.1998 року по 06.11.2015 року проходив службу в органах МВС. З 07.11.2015 року по 07.03.2025 року перебував на службі в органах Національної поліції України.
За висновками акту розслідування нещасного випадку №1 від 17.07.2024 року форми Н-1 (ПВ), який стався 24.05.2024 року о 20 годині 06 хвилин із інспектором відділу реагування патрульної поліції Павлоградскього РВП ГУНП в Дніпропетровській області майором поліції Охріменком Олександром Віталійовичем, вид події: отримання тілесних ушкоджень під час несення служби по охороні публічного порядку, причина нещасного випадку протиправні дії правопорушника стосовно працівника поліції в м. Павлоград Дніпропетровської області.
За висновком комісії нещасний випадок стався в період проходження служби по охороні публічного порядку під час виконання службових обов'язків (підпункт 1 пункту 7 розділу III Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом МВС України від 05.10.2020 № 705).
20.02.2025 року майор поліції ОСОБА_1 пройшов медичний огляд в медичній (військово-лікарській) комісії ДУ «ТМО МВС України по Дніпропетровській області», по завершенню якого видано довідку №32-с/НПУ, в якій зазначено: «Наслідки закритої черепно-мозкової травми (24.05.2024), струсу гловного мозку у вигляді незначного цефалгічного синдрому». Травма, так, пов'язана з виконанням службових обов'язків.
Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 296 о/с від 06.03.2025 року згідно Закону України «Про Національну поліції» звільнено за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) майора поліції ОСОБА_1 , з 07 березня 2025 року.
05.08.2025 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради із заявою про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення.
Листом Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради від 18.08.2025 року позивача серед іншого повідомлено, що законодавством не передбачено застосування до поліцейських узагальнюючого поняття - особи рядового і начальницького складу. Статтею 17 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Національна поліція України не належить до військових формувань. З урахуванням викладеного, для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни згідно з пунктом 2 частини другої статті 7 Закону поліцейським, правових підстав немає.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо відмови у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Згідно з частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Верховний Суд у постановах від 18 листопада 2020 року (справа №1140/2362/18) та від 02 квітня 2021 року (справа №0540/9350/18-а) зазначив, що для визначення права на встановлення статусу «інвалід війни» підлягає встановленню те, що по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань. По-друге, те що такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
У межах цієї справи слід встановити чи розповсюджується процитований пункт 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на позивача, який проходив службу в органах національної поліції та йому встановлена третя група інвалідності внаслідок травми, одержаної під час виконання службових обов'язків.
Тобто, однією з основних підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є сам орган, де проходила службу особа та отримала травму, зокрема його належність до військових формувань.
З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений з органів Національної поліції України та травму отримав під час проходження служби в Національній поліції.
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Порядок проходження служби визначений статтею 59 Закону. Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Отже, у розумінні Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські під час служби в поліції перебувають у кадрах поліції, а не у кадрах Міністерства внутрішніх справ України.
Відтак, оскільки позивач проходив службу в Національній поліції, на позивача не поширюється Положення про порядок проходження служби в органах внутрішніх справ, затверджене постановою КМУ №114 від 29.07.1991, з огляду на що, поняття "особи рядового і начальницького складу ОВС" і "поліцейський" не є тотожними.
Крім того, відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону" військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Таким чином, Національна поліція не відноситься до військових формувань.
Крім того, суд звертає увагу, що Національна поліція як орган не згадується у пункті 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Суд також зазначає, що віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону, а саме: ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Отже, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Отримання ушкодження здоров'я під час проходження служби в органах Національної поліції України (пов'язаного з проходженням служби) та подальше встановлення інвалідності внаслідок такого ушкодження, не є достатньою підставою для надання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни». Визначальним є те, що таке ушкодження повинно бути пов'язане із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Тому, визначальним при розгляді справи є встановлення того, чи пов'язана інвалідність позивача з безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, адже в іншому випадку особа не може вважатись інвалідом війни.
Такі правові висновки узгоджуються з висновками викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 (справа № 824/32/19-а), від 18.11.2020 (справа №1140/2362/18) та від 02.04.2021 (справа № 0540/9350/18).
Обставинами справи встановлено, що позивач отримав травму не під час прийняття участі в бойових діях та захисті Батьківщини, а при виконанні службових обов'язків.
Зазначення позивачем того факту, що він являвся поліцейським не має правового значення для вирішення цього спору, адже ключовим питанням є те, що травма повинна бути пов'язана із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не має законного права на встановлення статусу особа з інвалідністю внаслідок війни 3 групи та видачу відповідного посвідчення відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська