28 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/10425/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Лозовського О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ у Київській області, відповідач-1) про визнання протиправною бездіяльності щодо не призначення пенсії, відповідно до частини 1 статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру» за вислугою років з 08.08.2025; зобов'язання повторно розглянути заяву щодо призначення ОСОБА_1 пенсії, відповідно до частини 1 статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру» за вислугою років з 08.08.2025 та при розгляді заяви зарахувати до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до цього Закону половину періоду навчання з 01.09.1993 до 29.06.1995 у Вишнянському радгоспі-технікумі, а також період роботи з 23.03.1998 в управлінні сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації на посаді головного юриста до 25.08.1998 та з 25.08.1998 в управління агропромислового комплексу Ковельської районної державної адміністрації (20.12.2000 перейменоване в управління сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації) на посадах головного юриста, головного юрисконсульта до 28.12.2000.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.08.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років. За принципом екстериторіальності заяву розглядало ГУ ПФУ у Київській області. За наслідками розгляду заяви, поданої позивачем, відповідачем-1 прийнято рішення від 14.08.2025 №033050012416, яким відмовлено в призначені пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру», оскільки відсутній необхідний стаж вислуги років.
Зокрема, відповідачем-1 встановлено, що страховий стаж ОСОБА_1 складає 31 рік 6 місяців 28 днів. Стаж вислуги років становить 24 роки 6 місяців 14 днів, з них: - на посаді прокурора - 23 роки 8 місяців 10 днів; держслужби з вищою юридичною освітою - 10 місяців 4 дні. При цьому до стажу роботи, який зараховується до вислуги роки відповідачем не включено половину часу навчання у Вишнянському радгоспі-технікумі та державну службу в управлінні сільського господарства та продовольства, в управлінні агропромислового комплексу Ковельської районної державної адміністрації на посадах головного юриста, головного юрисконсульта з 23.03.1998 по 28.12.2000. Тобто, до стажу роботи не включено період, який зараховується до вислуги років строком 3 роки 7 місяців 20 днів. Причиною не включення вказаного періоду роботи, як випливає з рішення про відмову в призначенні пенсії, є не зарахування до стажу вислуги років згідно диплому від 28.12.2000 ДСК НОМЕР_1 періоду навчання з 01.09.1996 по 28.12.2000, оскільки період навчання перетинається з періодом роботи та не підтверджено денну форму, а також період навчання у Вишнянському радгоспі-технікумі періодом навчання по здобуттю вищої юридичної освіти та перебування на посаді державного службовця в управлінні сільського господарства та продовольства, в управлінні агропромислового комплексу Ковельською районної державної адміністрації до отримання диплому від 28.12.2000 ДСК НОМЕР_1 у Львівському Національному університеті імені Івана Франка.
Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення за вислугу років, оскільки відповідно до частини 6 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», до вислуги років зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів, слідчими, суддями, державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою та половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.
З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
02.10.2025 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ у Київській області заперечує заявлені позовні вимоги повністю. Свої заперечення обгрунтовує тим, що страховий стаж позивача складає 31 рік 6 місяців 28 днів. Стаж вислуги років становить 24 роки 6 місяців 14 днів, з них: на посаді прокурора - 23 роки 8 місяців 10 днів; держслужби з вищою юридичною освітою - 10 місяців 4 дні. До страхового стажу та до стажу вислуги років не зараховано періоди: за дипломом від 28.12.2000 ДСК НОМЕР_1 період навчання з 01.09.1996 по 28.12.2000, оскільки період навчання перетинається з періодом роботи та не підтверджено денну форму навчання. Для зарахування періоду навчання до страхового стажу необхідно надати уточнюючу довідку, видану навчальним закладом на підставі первинних документів із зазначенням періоду та форми навчання. Крім того, звертає увагу на те, що станом на 01.10.2011 (дата набрання чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011, яким змінено ч.1 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ) у позивача був відсутній стаж роботи не менше 20 років, що давав право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку, а тому під час прийняття Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ звуження прав позивача не відбулось. Також зазначає, що стаття 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії зо особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених відповідно до, зокрема, Закону України «Про прокуратуру», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Наведені положення не визнавались неконституційними, є чинними та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
З наведених підстав просить відмовити в задоволенні позову.
Крім того, у відзиві на позовну заяву від 02.10.2025 відповідач вказав, що оскільки електронна пенсійна справа ОСОБА_1 знаходиться за місцем реєстрації/проживання позивача в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області та саме до цього Управління позивач звертався із заявою про призначення пенсії (далі - ГУ ПФУ у Волинській області), тому просив про залучення ГУ ПФУ у Волинській області як другого відповідача у справі.
07.10.2025 позивачем подано відповідь на відзив із запереченнями щодо доводів відповідача-1, викладених у відзиві на позовну заяву.
08.10.2025 позивачем подано клопотання про залучення ГУ ПФУ у Волинській області як другого відповідача у справі. Крім того, у поданому клопотанні позивач просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву від 07.08.2025 про призначення пенсії за вислугу років згідно статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру», із зарахуванням до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до цього Закону половину періоду навчання з 01.09.1993 до 29.06.1995 у Вишнянському радгоспі-технікумі та період роботи з 23.03.1998 в управлінні сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації на посаді головного юриста до 25.08.1998 та з 25.08.1998 в управління агропромислового комплексу Ковельської районної державної адміністрації (20.12.2000 перейменоване в управління сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації), скерувавши її за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області для розгляду по суті
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.10.2025 до участі в справі як співвідповідача залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826) (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-2).
30.10.2025 ГУ ПФУ у Волинській області подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач-1 заперечує щодо заявлених позовних вимог, вважаючи, що відповідач-1 при винесенні вищевказаного рішення, діяв в порядку передбаченому законодавством, обґрунтовано, а тому підстави для задоволення позовної заяви - відсутні.
Що стосується вимоги позивача, заявленої у клопотанні від 08.10.2025, щодо зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву від 07.08.2025 про призначення пенсії за вислугу років згідно статті 86 Закону України «Про прокуратуру», із зарахуванням до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до цього Закону половину періоду навчання з 01.09.1993 до 29.06.1995 у Вишнянському радгоспі-технікумі та період роботи з 23.03.1998 в управлінні сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації на посаді головного юриста до 25.08.1998 та з 25.08.1998 в управління агропромислового комплексу Ковельської районної державної адміністрації (20.12.2000 перейменоване в управління сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації), скерувавши її за принципом екстериторіальності до ГУ ПФУ у Київській області для розгляду по суті, відповідач-2 зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного в рамках справи №826/1460/16 у постанові від 13.02.2018 вказує, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Зі змісту наведених вище положень процесуального законодавства вбачається, що належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом. Тобто у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні (постанова Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №803/1252/17). Враховуючи зазначене, наслідком скасування рішення, прийнятого ГУ ПФУ у Київській області за результатами розгляду позовної заяви має бути виникнення саме у цього територіального органу Пенсійного фонду України обов'язку призначити (перерахувати) пенсію, тощо (висновок Верховного Суду у справі №500/1216/23, постанова від 08.02.2024).
Разом із тим зазначає, що повноваження щодо призначення пенсії відносяться до компетенції Пенсійного фонду, суд не може підміняти цей орган або перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. З врахуванням зазначеного, просить відмовити в задоволенні позову.
14.11.2025 на адресу суду позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву відповідача-2, у якій ОСОБА_1 заперечив проти аргументів відповідача-2 та вважає, що ефективним способом захисту порушеного його права на пенсійне забезпечення є зобов'язання відповідача-1 повторно розглянути заяву від 07.08.2025 про призначення пенсії за вислугу років згідно ст.86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру», із зарахуванням до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до цього Закону половину періоду навчання з 01.09.1993 до 29.06.1995 у Вишнянському радгоспі-технікумі та період роботи з 23.03.1998 в управлінні сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації на посаді головного юриста до 25.08.1998 та з 25.08.1998 в управління агропромислового комплексу Ковельської районної державної адміністрації (20.12.2000 перейменоване в управління сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації) на посадах головного юриста, головного юрисконсульта до 28.12.2000.
У зв'язку з цим просить позов задовольнити.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Перевіривши доводи позову, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 у період з 01.09.1993 по 29.06.1995 навчався у Вишнянському радгоспі-технікумі, де здобув вищу юридичну освіту рівня молодшого спеціаліста за спеціальністю правознавство з присвоєнням кваліфікації юрист, що підтверджується дипломом НОМЕР_2 від 12.06.1993 (а. с. 19-20); в період з 01.09.1996 по 28.12.2000 навчався на правничому факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, де здобув вищу юридичну освіту рівня спеціаліста за спеціальністю правознавство з присвоєнням кваліфікації юрист, що підтверджується дипломом ДСК НОМЕР_1 від 28.12.2000 (а. с. 21 зворот - 22).
Дослідженням записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 05.10.1995 судом встановлено, що позивач з 23.03.1998 по 25.08.1998 працював в управлінні сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації на посаді головного юриста; з 25.08.1998 по 31.10.2001 - в управління агропромислового комплексу Ковельської районної державної адміністрації (20.12.2000 перейменоване в управління сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації) на посадах головного юриста, головного юрисконсульта; з 01.11.2001 по 07.08.2025 позивач працював в органах прокуратури, що не є спірним
При цьому, 23.03.1998 ОСОБА_1 , прийняв присягу державного службовця та йому присвоєно 14 ранг державного службовця; 19.12.2000 - присвоєно 13 ранг державного службовця; 04.02.2011 - прийняв присягу працівника прокуратури (а. с. 23-37).
07.08.2025 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» (а. с. 48).
За принципом екстериторіальності органом, уповноваженим розглянути заяву позивачки та вирішити порушене в ній питання визначено ГУ ПФУ у Київській області.
Рішенням ГУ ПФУ у Київській області від 14.08.2025 №033050012416 ОСОБА_1 відмовлено в призначені пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру», оскільки відсутній необхідний стаж вислуги років.
Зокрема, відповідачем-1 встановлено, що страховий стаж ОСОБА_1 складає 31 рік 6 місяців 28 днів. Стаж вислуги років становить 24 роки 6 місяців 14 днів, з них: - на посаді прокурора - 23 роки 8 місяців 10 днів; держслужби з вищою юридичною освітою - 10 місяців 4 дні. При цьому до стажу роботи, який зараховується до вислуги роки відповідачем не включено половину часу навчання у Вишнянському радгоспі-технікумі та державну службу в управлінні сільського господарства та продовольства, в управлінні агропромислового комплексу Ковельської районної державної адміністрації на посадах головного юриста, головного юрисконсульта з 23.03.1998 по 28.12.2000 (а. с. 49).
Вважаючи дії відповідача-1 щодо не призначення пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами частини першої статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту шостого частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон 1697-VII) визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Статтею 15 Закону №1697-VII визначено, що прокурором органу прокуратури є: Генеральний прокурор; перший заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора Головний військовий прокурор; заступник Генерального прокурора керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); заступник керівника підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).
Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Тобто, наведені норми права свідчить про те, що призначення прокурорам пенсії за вислугу років є додатковою та підвищеною соціальною гарантією з боку держави через специфічний характер професії. Необхідною умовою для її призначення є наявність необхідної кількості вислуги років на день звернення до територіального органу Пенсійного фонду України за її призначенням.
Частиною першою статті 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років, відповідно до якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 01 жовтня 2020 року і пізніше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Частиною п'ятою статті 86 Закону №1697-VII встановлено, що працівникам, які не мають вислуги років, передбаченої частиною першою цієї статті, за наявності необхідного стажу роботи на посадах прокурорів, а також страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», після досягнення чоловіками 57 років, а жінками віку, що на п'ять років менше, ніж пенсійний вік, установлений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах, із розрахунку 60 відсотків місячної заробітної плати за відповідну вислугу років, передбачену частиною першою цієї статті. Передбачене цією частиною зниження віку для жінок застосовується також до завершення періоду підвищення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. До досягнення віку, встановленого цією частиною, право на пенсію за віком мають чоловіки 1960 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 31 грудня 1957 року; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1958 року по 31 грудня 1958 року; 56 років - які народилися з 1 січня 1959 року по 31 грудня 1959 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1960 року по 31 грудня 1960 року.
Відповідно до частини 6 статті 86 Закону №1697-VII, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Частиною восьмою статті 86 Закону №1697-VII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв'язку із скороченням кількості прокурорів, у зв'язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування.
Отже, для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» необхідна наявність двох складових для призначення пенсії за вислугу років, а саме: вислуги років (25 років) та роботи на посадах прокурорів (15 років).
При цьому, для набуття необхідної для призначення пенсії вислуги років за Законом України «Про прокуратуру» враховується не будь-яка робота та посада (загальний страховий стаж), а та, що передбачена частиною шостою статті 86 Закону №1697-VII.
Відмовляючи ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років, ГУ ПФУ у Київській області вказав на відсутність необхідного стажу роботи за вислугу років (25 років), при цьому зазначив, що страховий стаж позивача становить 31 рік 06 місяців 28 днів, вислуга років становить 24 роки 06 місяців 14 днів, в тому числі робота на прокурорських посадах становить 23 роки 08 місяців 10 днів, держслужба з вищою юридичною освітою - 10 років 04 дні.
До періоду вислуги років, що дає право на призначення пенсії позивачу не зараховано за дипломом від 28.12.2000 ДСК НОМЕР_1 період навчання з 01.09.1996 по 28.12.2000, оскільки період навчання перетинається з періодом роботи та не підтверджено денну форму навчання.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із пунктом 3 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про освіту» від 04.06.1991 №1144-ХІІ із змінами і доповненнями, внесеними постановою Верховної Ради України від 18.12.1991 №1992-ХП, встановлено, що Закон Української РСР «Про освіту» застосовується до правовідносин в галузі освіти, що виникли після введення в дію Закону.
Відповідно до статті 33 Закону Української РСР «Про освіту» №1060-ХІІ від 23.05.1991 (далі - Закон №1060-ХІІ) вища освіта забезпечує фундаментальну наукову та загально-культурну, практичну підготовку, одержання громадянами спеціальності відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, підвищення їх кваліфікації, вдосконалення професійної підготовки, перепідготовку, підготовку наукових та науково-педагогічних кадрів. Вища освіта в Українській РСР здійснюється на базі повної загальної середньої освіти.
Згідно статті 34 Закону №1060-ХІІ вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.
Відповідно до статті 36 Закону №1060-ХІІ, випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначається такими рівнями: молодший спеціаліст забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; бакалавр забезпечують коледжі, інститути, консерваторії, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; спеціаліст забезпечують інститути, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; магістр забезпечують інститути, академії, університети, інші навчальні заклади, що мають відповідний сертифікат.
В свою чергу, частинами 1-2 статті 17 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII встановлено, що метою вищої освіти є здобуття особою високого рівня наукових та/або творчих мистецьких, професійних і загальних компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань. Вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
Статтею 5 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII передбачено рівні та ступені вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
Молодший бакалавр це освітній або освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньої програми, обсяг якої становить 120 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня молодшого бакалавра на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Особа має право здобувати ступінь молодшого бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Відповідно до статті 28 Закону № 1556-VII в Україні діють заклади вищої освіти таких типів: університет, академія, інститут, коледж.
Коледж це заклад вищої освіти або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям ступеня бакалавра та/або молодшого бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження та/або творчу мистецьку діяльність.
При цьому, підпунктом 4 пункту 2 розділу XV «Прикінцевих та Перехідних положення» Закону №1556-VII передбачено, що після набрання чинності цим Законом диплом про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста (початкова вища освіта) прирівнюється до диплома про вищу освіту за освітньо-професійним ступенем молодшого бакалавра.
В даній справі позивач в період 01.09.1993 по 29.06.1995 навчався у Вишнянському радгоспі-технікумі та отримав диплом молодшого спеціаліста з присвоєнням йому кваліфікації «юрист», про що свідчить диплом НОМЕР_2 від 12.06.1993 (а. с. 19-20).
Таким чином, враховуючи вимоги підпункту 4 пункту 2 розділу XV «Прикінцевих та Перехідних положення» Закону №1556-VII, здобутий ОСОБА_1 ступінь освіти «молодший спеціаліст» прирівнюється до освітньо-професійного ступеня «молодшого бакалавра», який в свою чергу відповідно до статті 5 даного Закону є освітнім ступенем, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти.
Враховуючи вищезазначені норми, отримавши в червні 1995 року диплом молодшого спеціаліста позивач має всі права, встановлені для особи з вищою освітою.
При цьому, зважаючи на те, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_3 не містить коректної інформації про період його навчання у Вишнянському радгоспі-технікумі, то суд при вирішенні даної справи вважає, що диплом НОМЕР_2 від 12.06.1993 є належним доказом здобуття позивачем освіти відповідного рівня за освітньо-професійним ступенем «молодшого бакалавра».
Враховуючи вищезазначене, період навчання ОСОБА_1 з 01.09.1993 по 29.06.1995 у Вишнянському радгоспі-технікумі за спеціальністю «Правознавство» із здобуттям кваліфікації юриста відповідає першому рівню вищої освіти, у зв'язку з чим половина вказаного періоду, а саме 10 місяців 15 днів (загальний термін навчання 21 місяць) повинна бути врахована пенсійним органом до вислуги років, що дає право на призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
Щодо не зарахування відповідачем-1 періоду роботи ОСОБА_1 з 23.03.1998 в управлінні сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації на посаді головного юриста до 25.08.1998 та з 25.08.1998 в управління агропромислового комплексу Ковельської районної державної адміністрації (20.12.2000 перейменоване в управління сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації) на посадах головного юриста, головного юрисконсульта до 28.12.2000, оскільки за дипломом від 28.12.2000 ДСК НОМЕР_1 період навчання з 01.09.1996 по 28.12.2000 перетинається з періодом роботи та не підтверджено денну форму навчання, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII, чинний на час проходження служби) державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Постановою Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII встановлено, що дія Закону України «Про державну службу» поширюється на працівників державних органів Республіки Крим, органів місцевого та регіонального самоврядування, які прирівнюються до відповідних категорій посад службовців, якщо інше не передбачено законодавством України.
Відповідно статті 2 Закону №3723-XII посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Згідно статті 17 Закону №3723-XII громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».
Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.
Згідно статті 24 Закону №3723-XII прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються.
Відповідно статті 25 Закону №3723-XII основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Установлюються такі категорії посад державних службовців:
сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів, інші прирівняні до них посади.
Віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283, чинний на час проходження служби) до стажу державної служби зараховується робота (служба) в тому числі: на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком.
Згідно пунктом 4 Порядку №283 документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи. Скарги, пов'язані з визначенням стажу роботи державних службовців, розглядаються згідно з чинним законодавством.
Згідно з пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Таким чином, умовою зарахування до вислуги років, що дає право на пенсію на підставі статті 86 Закону №1697-VII, є як наявність кваліфікаційних вимог у вигляді вищої юридичної освіти для такої посади, так і фактична наявність у особи, що займає таку посаду, вищої юридичної освіти.
Тобто, час роботи на посадах державних службовців, які займають особи без вищої юридичної освіти, не може бути зарахованим до вислуги років.
Верховний Суд у постанові від 31.10.2018 у справі №464/7474/16-а вказав, що до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, не може зараховуватися трудова діяльність на посаді державного службовця, кваліфікаційні умови якої (посади) не вимагали від особи, яка її обіймала, вищої юридичної освіти, а особа, яка фактично її обіймала, такої освіти не мала; чи коли через якийсь час на підставі нормативного регулювання такі умови до згаданої посади були запроваджені, а особа, яка продовжувала її обіймати, здобула вищу юридичну освіту; або містить такі умови, але особа, яка обіймала посаду державного службовця, не мала відповідної освіти чи мала спеціальну, гуманітарну чи іншу вищу освіту, але не юридичну, тощо.
Судом встановлено, що позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років 07.08.2025, а тому станом на цю дату він повинен мати 25 років вислуги років та стажу роботи на посадах прокурорів на менше 15 років.
Як вбачається із записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 05.10.1995, позивач з 23.03.1998 по 25.08.1998 працював в управлінні сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації на посаді головного юриста; з 25.08.1998 по 31.10.2001 - в управління агропромислового комплексу Ковельської районної державної адміністрації (20.12.2000 перейменоване в управління сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації) на посадах головного юриста, головного юрисконсульта.
При цьому, 23.03.1998 ОСОБА_1 прийняв присягу державного службовця та йому присвоєно 14 ранг державного службовця; 19.12.2000 - присвоєно 13 ранг державного службовця.
В період з 01.11.2001 по 07.08.2025 позивач працював в органах прокуратури, що не є спірним; 04.02.2011 - прийняв присягу працівника прокуратури (а. с. 23-37)
Разом з цим, як вбачається з оскаржуваного рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, ГУ ПФУ у Київській відмовило позивачу у призначенні за вислугу років у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного стажу за вислугу років 25 років. При цьому пенсійний орган вказав, що до розрахунку стажу за вислугу років не враховано періоди: за дипломом від 28.12.2000 ДСК НОМЕР_1 період навчання з 01.09.1996 по 28.12.2000 перетинається з періодом роботи та не підтверджено денну форму навчання.
Однак, суд не погоджується з таким твердженням відповідача-1, оскільки в період з 01.09.1996 по 28.12.2000 навчався на правничому факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, де здобував вищу юридичну освіту рівня спеціаліста за спеціальністю правознавство на заочній формі навчання, про що вказує сам позивач у відповіді на відзив (а. с. 70-72). Відтак у позивача відсутні підстави для підтвердження навчання у спірний період на денній формі навчання. Тому посилання відповідача-1 в оскаржуваному рішенні що період навчання з 01.09.1996 по 28.12.2000 перетинається з періодом роботи не заслуговує на увагу та є безпідставним.
Таким чином, період роботи позивача на посадах державної служби з 23.03.1998 по 25.08.1998 в управлінні сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації на посаді головного юриста; з 25.08.1998 по 28.12.2000 - в управління агропромислового комплексу Ковельської районної державної адміністрації (20.12.2000 перейменоване в управління сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації) на посадах головного юриста, головного юрисконсульта протиправно не зарахований пенсійним органом до вислуги років, що дає право на призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
Оскільки зарахуванню до вислуги років підлягає 10 місяців 15 днів періоду навчання ОСОБА_1 у Вишнянському радгоспі-технікумі та період роботи на посадах державної служби з 01.09.1996 по 28.12.2000, то у позивача внаслідок зарахування даних періодів навчання та роботи до вислуги років виникне право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки вислуга років, що дає право на призначення пенсії буде становити більше 25 років.
Як слідує з позовної заяви, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо не призначення пенсії відповідно до частини першої статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру» за вислугою років з 08.08.2025.
Однак, суд зазначає, що відмова органу Пенсійного фонду в призначенні пенсії за вислугу років була оформлена рішенням ГУ ПФУ у Київській області від 14.08.2025 №033050012416, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про протиправність рішення ГУ ПФУ у Київській області від 14.08.2025 №033050012416 про відмову у призначенні пенсії, якому суд дав належну оцінку, та його скасування.
У даному випадку, саме це є рішенням (тобто, є актом індивідуальної дії у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України) про відмову в призначенні пенсії, яке суд визнав протиправним та скасував.
Суд при вирішенні даного спору зазначає, що визнання протиправним та скасування рішення органу Пенсійного фонду судом не потребує в подальшому визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ у Київській області щодо відмови в призначенні пенсії та не зарахування спірних періодів роботи та навчання до вислуги років. Тому в цій частині позов до задоволення не підлягає.
Щодо позовних вимог заявлених до ГУ ПФУ у Волинській області, а саме про зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років згідно статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру», із зарахуванням до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до цього Закону половину періоду навчання з 01.09.1993 до 29.06.1995 у Вишнянському радгоспі-технікумі та період роботи з 23.03.1998 в управлінні сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації на посаді головного юриста до 25.08.1998 та з 25.08.1998 в управління агропромислового комплексу Ковельської районної державної адміністрації (20.12.2000 перейменоване в управління сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації), скерувавши її для прийняття рішення за принципом екстериторіальності до ГУ ПФУ у Київській області, суд враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Київській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог зобов'язального характеру є саме ГУ ПФУ у Київській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 про призначенні пенсії та прийняв рішення про відмову.
Натомість, ГУ ПФУ у Волинській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії/зарахування стажу роботи, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача. Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 ГУ ПФУ у Волинській області буде здійснювати позивачу виплату пенсії після її перерахунку.
Отже, позовні вимоги до ГУ ПФУ у Волинській області заявлені безпідставно.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Суд враховує, що згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії ГУ ПФУ у Київській області у даній конкретній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Суд констатує, що після зарахування спірного періоду навчання та роботи до вислуги років позивача, загальний період його вислуги років буде більшим, ніж мінімально необхідний для призначення пенсії за вислугою років, відповідно до статті 86 Закону України №1697-VІІ, а саме мінімальною тривалістю 25 років.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною 2 статті 9, 245 КАС України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав ОСОБА_1 буде зобов'язання ГУ ПФУ у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до частини першої статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру» половину періоду навчання з 01.09.1993 до 29.06.1995 у Вишнянському радгоспі-технікумі, що становить 10 місяців 15 днів, а також періоди роботи з 23.03.1998 по 25.08.1998 в управлінні сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації та з 25.08.1998 по 28.12.2000 в управлінні агропромислового комплексу Ковельської районної державної адміністрації (20.12.2000 перейменоване в управління сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації) та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.08.2025 про призначення пенсії відповідно до частини першої статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру» від 07.08.2025, з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить із того, що часткове задоволення позовних вимог зумовлене обрання судом ефективного способу захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача протиправними діями/рішеннями відповідача.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією №65F5-SF9F-34EE від 15.09.2025 (а. с. 7).
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI Про судовий збір при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки задоволено позов, який було подано до суду в електронній формі через систему «Електронний суд», що передбачає застосування коефіцієнту для пониження відповідного розміру ставки судового збору (1211,20 грн х 0,8), тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 968,96 грн.
При цьому, оскільки права позивача були порушені саме рішенням ГУ ПФУ у Київській області від 14.08.2025 №033050012416, тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань вказаного відповідача судовий збір в сумі 968,96 грн, сплачений квитанцією від 15.09.2025. При цьому питання про повернення надміру сплаченого судового збору може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила.
Керуючись статями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.08.2025 №033050012416 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до частини першої статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру» половину періоду навчання з 01.09.1993 до 29.06.1995 у Вишнянському радгоспі-технікумі, що становить 10 місяців 15 днів, а також періоди роботи з 23.03.1998 по 25.08.1998 в управлінні сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації та з 25.08.1998 по 28.12.2000 в управлінні агропромислового комплексу Ковельської районної державної адміністрації (20.12.2000 перейменоване в управління сільського господарства і продовольства Ковельської районної державної адміністрації) та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.08.2025 про призначення пенсії відповідно до частини першої статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру» від 07.08.2025, з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський