м. Вінниця
28 листопада 2025 р. Справа № 120/4217/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Керівника Немирівської окружної прокуратури до Управління гуманітарної політики Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся Керівник Немирівської окружної прокуратури (далі - позивач) з позовною заявою до Управління гуманітарної політики Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Керівник Немирівської окружної прокуратури наголошує, що всупереч вимог норм чинного законодавства України Управлінням гуманітарної політики Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області не вжито жодних заходів, спрямованих на розроблення програми з охорони об'єктів культурної спадщини, розташованих на території Турбівської селищної ради та подання її на сесію селищної ради для вирішення питання щодо розгляду та можливості затвердження такої програми.
Ухвалою суду від 04.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в електронній формі. Ухвалою суду сторонам надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідну ухвалу суду відповідач отримав 15.04.2025, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Однак, своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як слідує з матеріалів справи, відповідно до листа Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 10.02.2025 за вих. № 54/1-525 вих-25 на території Турбівської селищної громади розташовані об'єкти культурної спадщини (археологічні, історичні, монументального мистецтва, архітектури та містобудування), однак програма щодо охорони об'єктів культурної спадщини, які розташовані на території Турбівської селищної територіальної громади, станом на 07.02.2025 відсутня.
В зв'язку з тим, що Управлінням гуманітарної політики Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області протягом тривалого часу не вживаються заходи щодо розроблення Програми у сфері охорони, збереження та використання об'єктів культурної спадщини, чим фактично порушуються інтереси територіальної громади та держави в цілому, що в подальшому може призвести до знищення цих об'єктів, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає таке.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді.
Право на звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачене статтями 2, 23 Закону України Про прокуратуру та статтею 53 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави.
Обираючи форму представництва, прокурор визначає, у чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.
Відповідно до положень ч. ч. 3, 4, 5 ст. 53 КАС України прокурор у визначених законом випадках звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження по якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві в і такому разі набуває статусу позивача.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 «державні інтереси» є оціночним поняттям, у зв'язку з чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Згідно із ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюється Законом України «Про культурну спадщину».
Преамбулою Закону України «Про охорону культурної спадщини» зазначено, що цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
Пам'яткою культурної спадщини (далі - пам'ятка) є об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Конвенцією про охорону архітектурної спадщини Європи (підписана 03.10.1985, набрала чинності 01.12.1987, підписана від імені України 25.11.2005, ратифікована 20.09.2006, набрала чинності 01.04.2007) до об'єктів архітектурної спадщини, що підлягають охороні, віднесено пам'ятки: усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення, визначні місця: створені спільно людиною та природою частково забудовані ділянки, які мають чітко визначені характерні і однорідні риси, характеризуються спільністю чітких територіальних ознак і мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення (ст. 1 Конвенції).
Також, статтями 3 та 4 Конвенції передбачено, що кожна Сторона зобов'язується вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам'яток, визначних місць, запровадити відповідні контрольні і дозвільні процедури, необхідні для правової охорони об'єктів архітектурної спадщини; запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об'єктів спадщини, що охороняються.
Відносини, пов'язані з охороною археологічної спадщини України, регулюються Законами України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», «Про музеї та музейну справу», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінальним та Земельними кодексами України, Правилами торгівлі антикварними речами (спільний наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Міністерства культури і мистецтв України від 29.11.2001 №322/795, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.01.2020 за №8/63460) тощо.
Закон України «Про охорону культурної спадщини» покладає на Управління гуманітарної політики Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області обов'язок організації розроблення відповідних програм з охорони об'єктів культурної спадщини (п. 6 ч. 2 ст. 6 Закону).
Суд зазначає, що саме звернення компетентного органу до суду з позовом зобов'язального характеру є належним та ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Конституції України.
Надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів. До такого висновку дійшов Верховний Суд у справі № 804/4585/18 за позовом прокурора.
Суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 05.11.2019 рок у справі № 804/4585/18, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18.
Чинним законодавством України не визначено органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом до Управління гуманітарної політики Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення дій.
Таким чином, у даних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, а бездіяльність відповідача порушує норми діючого законодавства, що регулює відносини у сфері охорони культурної спадщини.
Суд зазначає, що особливістю органів місцевого самоврядування як суб'єктів владних повноважень є те, що кожен з таких суб'єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним та не знаходиться у підпорядкуванні жодного органу.
Таким чином, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб'єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 440/6596/18, від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18.
Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення також суперечить конституційному обов'язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.
Суд зазначає, що одним з основних завдань державної політики у сфері охорони культурної спадщини є здійснення комплексних заходів щодо обліку об'єктів культурної спадщини, які передбачають їх наукове вивчення, класифікацію, державну реєстрацію шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України на основі облікової документації.
Також, належна організація та здійснення охорони об'єктів культурної спадщини в Україні в умовах воєнного стану, який введено 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, набуває особливої актуальності.
Програма - це система заходів, що здійснюються шляхом забезпечення ефективного управління науково-дослідницькою, економічною, просвітницькою, технічною та виробничою складовими частинами галузі охорони культурної спадщини.
У межах виконання пам'ятко-охоронного законодавства в програмі передбачається виділення коштів на проведення робіт щодо складання технічних паспортів на об'єкти культурної спадщини, укладення охоронних договорів, визначення охоронних зон, балансоутримувачів і вартості пам'яток, проведення науково-дослідницької роботи по об'єктам культурної спадщини.
Програма розробляється для проведення перевірки стану (інвентаризації) об'єктів культурної спадщини (археологічних, історичних, монументального мистецтва, архітектури та містобудування) з метою швидкого реагування на різноманітні загрози для об'єктів культурної спадщини для їх збереження, визначення найбільш цінних пам'яток для подальшого залучення їх до туристичних маршрутів, а також для забезпечення уніфікованого електронного обліку наявних об'єктів культурної спадщини. Одним із завдань програми є визначення планувальних обмежень з урахуванням охоронних зон об'єктів культурної спадщини та вимог містобудівної документації на місцевому рівні.
Програма спрямовується на забезпечення сприятливих умов щодо реалізації нормативно-правових актів України в галузі охорони культурної спадщини та належного документування воєнних злочинів проти людяності та об'єктів культурної спадщини, скоєних армією росії.
Відповідно до ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ч.ч. 1, 3 ст. 140 Конституції України).
Таким чином, місцеве самоврядування є одним із проявів здійснення народом, у формі територіальної громади, влади, яка, в свою чергу, не належить до жодної із гілок державної влади, що характеризується самостійністю у вирішенні певного кола питань.
Виходячи з вказаних конституційних положень в їх системному зв'язку з положеннями статті 6 Конституції України, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 вказав на те, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.
З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.
Таким чином, для вирішення тих чи інших питань орган місцевого самоврядування повинен бути наділений відповідними повноваженнями Конституцією України та законами України.
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Конституція України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері культурної спадщини регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000.
Зі змісту преамбули Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі Закон) вбачається, що об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Положеннями статті 1 Закону передбачено, що об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
Пам'ятка культурної спадщини об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.
Згідно з ч.1 ст.3 Закону до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належить, зокрема, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Стаття 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що до системи місцевого самоврядування входять виконавчі органи рад. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (ч.1 ст.11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
При цьому, частиною 2 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що до повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема організація розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини.
Також, відповідно до п.п. 1 п. а ст. 27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать підготовка програм соціально-економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження ради, організація їх виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм.
Пунктом 22 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування.
Відповідно до листа Турбівської селищної ради від 10.02.2025 повноваження щодо обліку та охорони культурної спадщини здійснює управління гуманітарної політики відповідно до Положення про управління гуманітарної політики Турбівської селищної ради, затвердженого рішенням 46 сесії Турбівської селищної ради 8 скликання від 22.12.2023 № 8/46-2804.
Правовий аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що у даному випадку саме на управління гуманітарної політики Турбівської селищної ради покладається обов'язок щодо розроблення відповідних програм з охорони об'єктів культурної спадщини.
Разом з тим, п.1 ч.2 ст.6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» покладає на управління гуманітарної політики Турбівської селищної ради обов'язок забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на території повноважень селищної ради.
Суд зазначає, що об'єкти культурної спадщини є надбанням українського народу загалом та відповідної територіальної громади зокрема, оскільки несуть собою велику цінність для розвитку історичної, етнічної, культурної самобутності держави і саме на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, відповідно до Закону, покладено обов'язок щодо їх охорони та забезпечення належного догляду та збереження.
При цьому, заходи щодо розроблення Програми з охорони об'єктів культурної спадщини, розташованих на території Турбівської селищної територіально громади, взагалі не вживались.
Таким чином, наведене свідчить про невиконання управлінням гуманітарної політики Турбівської селищної ради положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», та, в підсумку, бездіяльність органу місцевого самоврядування.
Таким чином, всупереч вищевказаних вимог законодавства України управлінням гуманітарної політики Турбівської селищної ради не вжито заходів, спрямованих на розроблення програми з охорони об'єктів культурної спадщини, розташованих на території Турбівської селищної територіальної громади та подання її на сесію селищної ради для вирішення питання щодо розгляду та можливості затвердження такої програми.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу частини 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління гуманітарної політики Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області щодо не розроблення програми з охорони об'єктів культурної спадщини, розташованих на території Турбівської селищної територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
Зобов'язати Управління гуманітарної політики Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області розробити програму з охорони об'єктів культурної спадщини, розташованих на території Турбівської селищної територіальної громади Вінницького району Вінницької області для вирішення питання щодо розгляду та можливості затвердження такої програми.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Немирівська окружна прокуратура (вул. Шевченка, 23, м. Немирів, 22800, код ЄДРПОУ 02909909).
Відповідач: Управління гуманітарної політики Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької облаті (вул. Травнева, 4, с. Нова Прилука, Вінницький район, Вінницька область, 22512, код ЄДРПОУ 45164197).
Рішення суду складено 28.11.2025.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна