Провадження № 11-кп/821/580/25 Справа № 707/3614/24 Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
27 листопада 2025 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
представника потерпілого ОСОБА_9 ,
представника цивільного
відповідача АТ «СГ «ТАС» ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12024250310003072 за апеляційними скаргами представника АТ «СГ «ТАС» - ОСОБА_10 та представника ОСОБА_9 в інтересах потерпілого ОСОБА_11 , обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 27 травня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч.2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст.ст.75, 76 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 роки, з покладенням на нього певних обов'язків.
Цивільний позов ОСОБА_11 до ПАТ «СГ «ТАС» та ОСОБА_7 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_11 60 938,58 грн. матеріальної та моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 1 600 грн. матеріальної шкоди та 300 000 грн. моральної шкоди.
Стягнуто з АТ «СГ «ТАС» та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 витрати на правову допомогу у розмірі по 4 668,98 грн. з кожного.
У решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати за проведення судових експертиз у розмірі 10 342,92 грн.
Арешти, накладені ухвалами Соснівського районного суду м. Черкаси від 26.09.2024 року на автомобіль Mercedes Vito, реєстраційний номер НОМЕР_1 та велосипед Kinetic Storm 29 скасовано.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим в тому, що він 23.09.2024 близько 18.10 год., керуючи автомобілем марки Mercedes Vito, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в с. Геронимівка Черкаського району Черкаської області по проїзній частині вул. Геронимівська зі сторони вул. Онопрієнка в напрямку провул.Вишневий, поблизу заїзду до прилеглої території будинку №36, що по вул.Геронимівська, в порушення вимог п.2.3.б, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, не дотримався безпечної дистанції, не здійснив безпечне випередження, а тому в момент виникнення перешкоди для його руху, а саме велосипедиста ОСОБА_11 , який рухався по проїзній частині вул.Геронимівська зі сторони вул.Онопрієнка в напрямку пров.Вишневий, тобто в попутному йому напрямку, внаслідок чого здійснив наїзд на велосипедиста.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпілий, велосипедист ОСОБА_11 , отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я та тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя.
Спричинення потерпілому ОСОБА_11 тілесних ушкоджень знаходиться в причинному зв'язку, з порушенням водієм автомобіля Mercedes Vito, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 п.п. 13.1, 13.3 ПДР.
Вимоги апеляційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали та заперечень на них.
В апеляційній скарзі представник АТ «СГ «ТАС» - ОСОБА_10 просить частково скасувати вищевказаний вирок в частині стягнення з AT «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_11 матеріальної та моральної шкоди в розмірі: 60 938,58 грн., і 4 668,98 грн. - витрат на правову допомогу, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з AT СГ «ТАС» на користь ОСОБА_11 : 12 456 грн. - страхового відшкодування за пошкоджений в ДТП велосипед «Ksnetia storw»; 12 782,72 грн. - документально підтверджених витрат на лікування; 639,14 грн. - моральної шкоди. Відмовити в частині стягнення з AT «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_11 28 134,18 грн. - відшкодування втраченого заробітку та 4 668,98 грн. - витрат на правову допомогу.
В обґрунтування апеляційних вимог, цитуючи статті Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закону), Цивільний кодекс України (далі - ЦК), Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК) та інше законодавство України вказує на необгрунтованість рішення суду першої інстанції щодо відшкодування потерпілому втраченого заробітку та витрат на правову допомогу.
Зазначає, що AT «СГ «ТАС» не є належною особою, що зобов'язана повністю або частково компенсувати втрату заробітної плати (доходу) застрахованої особи (потерпілого) на випадок її (його) непрацездатності. Такими належними особами, на думку апелянта, (враховуючи ст.15, 22 Закону, є роботодавець та уповноважений орган управління (Пенсійний фонд України), а страхова компанія згідно з ч.1 ст.25 вказаного Закону має лише обов'язок відшкодувати розмір неотриманої такою особою заробітної плати, тобто, суми різниці між середньою заробітною платою за період непрацездатності та належною згідно з Законом страховою виплатою.
Покликаючись на довідку форми ОК-7 відзначає, що ОСОБА_12 має право на допомогу по тимчасовій втраті працездатності у розмірі, що дорівнює 100% нарахованої середньої заробітної плати відповідно до Закону. Тому вважає, що підстави задоволення вимоги, яку було заявлено до AT «СГ «ТАС» щодо відшкодування неотриманої середньої заробітної плати, відсутні.
Також стверджує, що відшкодування витрат на правову допомогу має бути стягнуто з обвинуваченого відповідно до ч.1 ст.124 КПК.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_11 просить скасувати вищевказаний в частині відмови в призначенні додаткового покарання та скасування арешту з транспортного засобу обвинуваченого ОСОБА_7 . Призначити ОСОБА_7 додаткове покарання за ч.2 ст.286 КК у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Арешт, накладений на автомобіль Mercedes Vito, д.н.з. НОМЕР_2 , ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 26.09.2024, залишити в якості забезпечення виконання зобов'язань за задоволеними позовними вимогами. В іншій частині вирок залишити без змін.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що суд в порушення вимог ст.ст.50,65 КК не в повній мірі зважив на характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, обставини та наслідки його вчинення, не звернув належної уваги на факт отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень.
Окрім того, відмовляючи в призначенні додаткового покарання, визначеному санкцією ч.2 ст.286 КК, місцевий суд належним чином не зважив, що обвинувачений не лише порушив п.п. 13.1,13.3 ПДР, що спричинило потерпілому ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень, допустив до експлуатації власний транспортний засіб, який не відповідає підпункту а) п. 31.4.1 та підпункту г) п. 31.4.5 ПДР.
Також суд не врахував порушення ОСОБА_7 п.п. 2.9а, 2.10а, 2.10д, 13.1 ПДР та доводи прокурора і потерпілого щодо працевлаштування обвинуваченого безпосередньо перед скеруванням обвинувального акту до суду.
Водночас з метою забезпечення реального виконання рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_11 в розмірі понад 300 000 грн. представник вважає за необхідне залишити чинним арешт майна.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати оскаржуваний вирок в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_11 моральної шкоди в сумі 300 000 грн. та зменшити її розмір до 150 000 грн. У решті залишити вирок без змін.
Не заперечуючи доведеності вини обвинувачений, посилаючись, на висновки Верховного Суду викладені у постановах від 28.01.2020; 09.11.2022; 15.12.2020 вказує, що суд при визначенні моральної шкоди не врахував його стан здоров'я, майновий стан, часткове відшкодування потерпілому шкоди.
Приводить доводи щодо неможливості сплати визначеної судом першої інстанції моральної шкоди, оскільки його місячний дохід сумарно не перевищує 16500 грн. на місяць.
Представник ОСОБА_9 в інтересах потерпілого ОСОБА_11 подав заперечення на апеляційні скарги ПАТ «СГ «ТАС», обвинуваченого ОСОБА_9 , в яких просив відмовити в їхньому задоволенні.
Обвинувачений ОСОБА_7 подав заперечення на апеляційні скарги представника потерпілого ОСОБА_11 - ОСОБА_9 , в задоволенні якої просив відмовити в повному обсязі, та ПАТ «СГ «ТАС», яку просив частково задоволити.
Позиції учасників судового провадження.
Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційних скарг, були заслухані:
- потерпілий, його представник, які підтримали вимоги апеляційної скарги останнього, посилаючись на доводи, що в ній викладені, заперечили щодо задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та ПАТ «СГ «ТАС»;
- захисник і обвинувачений, які підтримали вимоги апеляційної скарги обвинуваченого, заперечували проти задоволення апеляційних скарг інших учасників; додавши, що після ухвалення вироку частково відшкодували потерпілому шкоду в сумі 20500 грн.;
- прокурор, який заперечив щодо апеляційної скарги обвинуваченого; частково підтримав вимоги апеляційних скарг представників ПАТ «СГ «ТАС» та ОСОБА_9 .
Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого, захисника, прокурора, потерпілого та його представника, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК визначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не дотримано цих вимог закону.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409, ст. 413 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Крім того, згідно з положеннями ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати суворіше покарання лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Таким чином, системний аналіз статей 408, 420 та 421 КПК указує на те, що апеляційний суд ухвалює рішення, яким погіршується становище обвинуваченого, у формі вироку, а в решті випадків - у формі ухвали.
Переглядаючи вирок в межах апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що в апеляційній скарзі не оспорюється законність вироку щодо фактичних обставин кримінального провадження та доведеність вини обвинуваченого.
Колегія суддів вважає правильними встановлені фактичні обставини судом першої інстанції, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
За таких обставин суд першої інстанції правильно визнав винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК.
Переглядаючи оскаржуваний вирок в межах апеляційних скарг представника АТ «СГ «ТАС» та обвинуваченого ОСОБА_7 про неправильність вирішення судом першої інстанції цивільного позову потерпілої сторони в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди, є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч.5 ст.128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з вимогами ст. 127 КПК, шкода, завдана кримінальним правопорушенням, або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Згідно зі ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст.1197 ЦК розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я.
Згідно з ч.1 ст.23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частиною третьою цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності.
Відповідно до ст. 25 Закону доходи потерпілого для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) оцінюються в розмірі неотриманої середньої заробітної плати, обчисленої відповідно до норм законодавства України про працю.
Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 №1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням», якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу).
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий ОСОБА_11 , будучи працівником, який працює за трудовим договором, має право на відшкодування за рахунок страховика забезпеченого транспортного засобу шкоди, пов'язаної з тимчасовою втратою працездатності, у вигляді неотриманого доходу - неотриманої середньої заробітної плати, обчисленої відповідно до норм законодавства про працю.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у справі №462/173/19 від 06.05.2020.
Таким чином, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються саме неотримані доходи за час втрати працездатності.
Всупереч тверджень представника страхової компанії, суд першої інстанції правильно врахував межі позовних вимог, заявлених потерпілим по відшкодуванню шкоди, вмотивовано визначив та стягнув на користь потерпілого з ПАТ «СГ «ТАС» 28134,18 грн., як відшкодування втраченого заробітку.
Зокрема, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий ОСОБА_11 з 23.09.2024 по 21.02.2025 за виключенням з 21.01.2025 по 23.01.2025, перебував на лікарняному, цебто у загальній кількості 149 календарних днів. Отриманий дохід за період з 01.06.2024 по 31.08.2024 становив 183 020 грн., таким чином 183 020 х 149 : 92 = 296 412, 83 грн. з яких роботодавець та ПФУ виплатили 268 278,65 грн. різниця сум становить 28 134,18 грн., які і необхідно стягнути із страхової компанії на користь ОСОБА_11 .
Окрім того, згідно з ст. 26-1 Закону страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Встановивши, що розмір шкоди заподіяної здоров'ю потерпілого ОСОБА_11 внаслідок ДТП становить 20 903,24 грн. та з урахуванням меж позовних вимог цивільного позивача суд дійшов обґрунтованих висновків щодо стягнення з ПАТ «СГ «ТАС» в користь потерпілого ОСОБА_11 , який зазнав ушкодження здоров'я під час ДТП, загальної суми стягнення у розмірі 60 938,58грн.
Також необґрунтованими є доводи апеляційної скарги представника ПАТ «СГ «ТАС» щодо безпідставного стягнення на користь потерпілого 4 668,98 грн. витрат на правову допомогу.
Відповідно до ч.2 ст.120 КПК витрати пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.
Приймаючи рішення щодо розподілу витрат на правову допомогу, суд першої інстанції вказав, що оскільки потерпілим позовні вимоги заявлені до двох відповідачів у справі, то витрати на правову допомогу у розмірі 13 500 грн. підлягають пропорційному розподілу, з чим погоджується апеляційний суд. Визначаючи розмір відшкодування суд першої інстанції правильно взяв до уваги, задоволення 69,17% від заявлених позовних вимог, тому з відповідачів ОСОБА_7 та ПАТ «СГ «ТАС» стягнуто на користь позивача ОСОБА_11 9 337,95 грн. витрат на правову допомогу, цебто по 4 668,98 грн. з кожного.
Вказане узгоджується практикою викладеною у постанові Верховного Суду справа №452/3557/23 від 08.05.2024.
Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 стосовно зменшення сплати призначеної моральної шкоди, апеляційний суд уважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Моральна шкода, відповідно до положень, передбачених п.2 ч.2 ст.23 ЦК, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Також під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У п.9 вказаної постанови із змінами внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зазначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.
При цьому слід зазначити, що суд зобов'язаний всебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувавши характер і розмір витрат, зумовлених злочином та установивши причинний зв'язок між діянням і шкодою, що настала, давши цим обставинам належну оцінку.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог потерпілого щодо відшкодування моральної шкоди. Судом першої інстанції всебічно, повно і неупереджено досліджені матеріали кримінального провадження щодо вказаного цивільного позову, враховано характер та тривалість душевних страждань, які переніс і продовжує переносити потерпілий внаслідок ушкодження його здоров'я, зміну його звичайного способу життя, часткову втрату працездатності. Окрім того, при визначенні розміру компенсації суд врахував ступінь вини особи, часткове відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. та з урахуванням вимог розумності, справедливості та співмірності завданих моральних страждань потерпілому, визначив розмір стягнення у сумі 300 000 грн.
Також апеляційний суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги представника потерпілого щодо скасування арешту з автомобіля Mercedes Vito, д.н.з. НОМЕР_2 .
Згідно з ч.8 ст.170 КК, у випадку, передбаченому п.4 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.
Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.
У цьому кримінальному провадженні арешт на майно, зокрема автомобіль Mercedes Vito, д.н.з. НОМЕР_2 не був накладений за клопотанням потерпілого з метою забезпечення цивільного позову, а накладався з метою забезпечення збереження цього майна, як речового доказу.
Тому в даному випадку, враховуючи обставини справи, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, повинен був вирішити питання про скасування арешту майна.
Заразом слід врахувати, що згідно зі ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Обмеження права користування, володіння чи розпорядження власністю може бути лише обмежене Законом і має бути виправданим для кожного випадку окремо.
Апеляційний суд не вбачає підстав для зміни мети арешту - забезпечення збереження речового доказу, на - забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов),та продовжувати його після набрання вироку законної сили.
Доводи представника потерпілого щодо неврахування судом першої інстанції, як обставини, що обтяжує покарання, факту притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП є безґрунтовними, адже справа №712/1456/20 постановою Черкаського районного суду Черкаської області від 06.05.2020 була закрита, в зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, передбаченихст.38 КУпАП.
Окрім того, відповідно до ст.39 КУпАП, якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.
Водночас, доводи апеляційної скарги представника потерпілого щодо безпідставного незастосування до обвинуваченого ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження і є слушними.
Місцевий суд дійшов помилкового висновку, що додаткове покарання до обвинуваченого ОСОБА_7 не слід застосовувати.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При призначенні покарання суд повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК щодо загальних положень призначення покарання з метою реалізації принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, і, призначаючи покарання обвинуваченому, насамперед, враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому призначене особі судом покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Санкцією ч. 2 ст. 286 КК встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Мотивуючи своє рішення про недоцільність призначення такого додаткового покарання, суд формально врахував особу обвинуваченого, який за місцем проживання та роботи має позитивні характеристики, працює на посаді водія, що є основним джерелом його доходу, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Заподіяну шкоду частково відшкодував у сумі 100 000 грн., відсутність обставин, що обтяжують покарання, обставини, що пом'якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, визнання вини. Також суд врахував ступінь тяжкості скоєного обвинуваченим злочину, який вчинений із необережною формою вини.
Проте апеляційний суд зауважує, що при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, сукупність обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
Незаконні дії ОСОБА_7 хоча і носять характер необережних, все ж таки полягають саме в грубому порушенні ПДР, які він як водій повинен неухильно виконувати, оскільки його право на керування транспортним засобом з іншого боку накладає на нього обов'язок користуватися вказаним правом без завдання шкоди правам інших осіб. В даному випадку порушення обвинуваченим, навіть і з необережності, обов'язку дотримуватися ПДР призвело до непоправних порушень невід'ємних прав потерпілого, в тому числі і на здоров'я. Наслідком такого порушення, прояву обвинуваченим крайньої неуважності, недотримання безпечного інтервалу, через що здійснив наїзд на велосипедиста на своїй полосі руху, повинно бути тимчасове позбавлення обвинуваченого права на керування транспортними засобами. Покарання без призначення такого додаткового покарання не сприятиме досягненню мети покарання, що передбачено ст. 50 КК України є явно несправедливим та невмотивованим внаслідок м'якості та свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції щодо незастосування до ОСОБА_7 додаткової міри покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом є незаконним та необґрунтованим, а тому вирок в частині призначення покарання підлягає до скасування з постановленням вироку апеляційною інстанцією, яким обвинуваченому, слід призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Визначаючи строк, на який ОСОБА_7 необхідно позбавити права керування транспортними засобами, колегія суддів враховує обставини, встановлені судом першої інстанції при обранні покарання, у томі числі дані про особу обвинуваченого, його майновий стан, реальну можливість відшкодування завданої шкоди та позицію потерпілої сторони, які наполягали на призначенні додаткового покарання, а тому вважає за можливе призначити додаткове покарання, утім не в максимальному розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України, як про це прохав в апеляційній скарзі представник потерпілого.
Таке покарання відповідатиме принципам співмірності вчиненому та індивідуалізації покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Покликання сторони захисту щодо неможливості позбавлення ОСОБА_7 права керування транспортними засобами, оскільки обвинувачений працює водієм і це є основним джерелом його доходу, апеляційний суд не бере до уваги, адже таке покликання не є істотними обставинами для призначення покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Вирок суду першої інстанції в частині застосування вимог ст.ст.75,76 КК має бути залишеним без змін, як такий, що не оскаржувався в апеляційних скаргах.
Враховуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника потерпілого підлягає задоволенню частково, а вирок суду першої інстанції скасуванню в частині призначення покарання, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого в наслідок м'якості, з ухваленням нового вироку у цій частині.
Керуючись ст.404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та представника АТ «СГ «ТАС» - ОСОБА_10 залишити без задоволення, апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 в інтересах потерпілого ОСОБА_11 задовольнити частково.
Вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 27 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення додаткового покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного судом основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
На підставі ч.ч. 1,2 ст. 76 КК покласти на ОСОБА_7 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
У решті вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення вироку судом апеляційної інстанції.
Головуючий ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_3