27 листопада 2025 року
м. Черкаси
Справа № 703/400/25
Провадження № 22-ц/821/2021/25
Категорія: 311020000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І.
за участю секретаря: Кукушкіної А.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
представник позивача: адвокат Костюкович Федір Феодосійович
відповідач: Державне підприємство «Черкаське військове лісництво»
представник відповідача: адвокат Захарченко Наталія Олександрівна
третя особа: Міністерство оборони України
представник третьої особи: Калюжний Андрій Петрович
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м.Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Костюковича Федора Феодосійовича на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 вересня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Овсієнка І.В. в приміщенні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області, повний текст судового рішення складено 29 вересня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Черкаське військове лісництво», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
Короткий зміст позовних вимог
21 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ДП «Черкаське військове лісництво» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 2013 року ОСОБА_1 працював на керівних посадах в Державному підприємстві «Черкаське військове лісництво», що входить до структури управління Міністерства оборони України. Останній контракт між Міністерством оборони України та позивачем укладений 21.06.2016, термін дії контракту (з урахуванням додаткових угод від 26.06.2018 та від 03.07.2019) - до 03.07.2024.
Наказом Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) №9-ДП від 04.04.2022 ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДП «Черкаське військове лісництво» на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України та розірвано контракт, укладений з ним 04.07.2016, відповідно до пункту «б» пункту 25 розділу 5 контракту.
На виконання вказаного наказу, тимчасовим виконувачем обов'язків директора ДП «Черкаське військове лісництво» 02.05.2022 виданий наказ №41/к/тр, яким позивача звільнено з посади директора ДП «Черкаське військове лісництво» 02.05.2022 на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 26.07.2024, що залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 08.01.2025 та постановою Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 24.03.2025, позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державного підприємства «Черкаське військове лісництво» задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 04.04.2022 №9-ДП, визнано протиправним та скасовано наказ тимчасового виконувача обов'язків директора Державного підприємства «Черкаське військове лісництво» №41/к/тр від 02.05.2022, змінені формулювання дати та причини звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Черкаське військове лісництво» на - з 03.07.2024 у зв'язку з закінченням дії трудового контракту відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Позивач вказує, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ним не пред'являлася, однак суд першої інстанції під час розгляду справи зробив висновок про те, що у зв'язку із визнанням протиправними та скасуванням вказаних вище наказів, позивач не позбавлений права звернутися з позовом про стягнення середнього заробітку.
Враховуючи, що вказане рішення суду першої інстанції набрало законної сили 08.01.2025 та є преюдиційним для даної справи, позивачем заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 04.04.2022 до 03.07.2024, тобто з дня звільнення, що в подальшому визнане протиправним, до останнього дня дії контракту.
Сума середнього заробітку визначена позивачем, виходячи із власного розрахунку середньоденної заробітної плати директора ДП «Черкаське військове лісництво» за останні два місяці, що передували звільненню, яка складає 1210,56 грн.
Враховуючи наведене, позивач просить суд постановити рішення,яким стягнути на його користь 713 019,84 грн. за 589 днів вимушеного прогулу, а також провести розподіл судових витрат, що складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 червня 2025 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду, залучено до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Міністерство оборони України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 вересня 2025 року позовні вимоги - задоволено частково.
Стягнуто з ДП «Черкаське військове лісництво» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.05.2022 до 01.05.2023 в сумі 407 741,50 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів, 6290,90 грн. витрат на професійну правничу допомогу, всього 414 032,40 грн.
У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок ДП «Черкаське військове лісництво» до Державного бюджету України судовий збір у сумі 4077, 76 грн.
Рішення суду в межах суми платежу за один місяць в розмірі 34 630,10 грн. - допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що з урахуванням обставин, що встановлені в рішенні Солом'янського районного суду міста Києва від 26.07.2024 у справі №760/17390/22, яке набрало законної сили 08.01.2025 та є преюдиційним для розгляду даної справи, періодом вимушеного прогулу позивача слід вважати 02.05.2022 року - 03.07.2024 року.
Розраховуючи середньоденний заробіток, судом першої інстанції за основу розрахунку взято заробітну плату за лютий та березень 2022 року, оскільки з 04.04.2022 до 29.04.2022 ОСОБА_1 перебував на лікарняному. Також судом було виключено періоди перебування у службових відрядженнях з 01.02 до 02.02.2022 та з 22.02 до 23.02.2022, оскільки такі не підлягають врахуванню при обчисленні середнього заробітку.
Водночас, суд першої інстанції, вбачаючи в діях позивача винну поведінку, яка призвела до тривалості розгляду справи про поновлення на роботі понад один рік, вважав що із ДП «Черкаське військове лісництво» на користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік, що буде відповідати принципу пропорційності та забезпечить баланс інтересів сторін.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 13 жовтня 2025 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Костюкович Ф.Ф., вважаючи оскаржуване рішення таким, що постановлене із неправильним застосуванням норм матеріального та із порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, просив суд скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 вересня 2025 року та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з ДП «Черкаське військове лісництво» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.05.2022 до 02.07.2024 року в сумі 590945 грн. 90 коп.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що суд першої інстанції помилково вбачав винну поведінку сторони позивача в тривалому розгляді справи про поновлення на посаді, оскільки судом першої інстанції не було встановлено, що позивач вчиняв будь-які дії, які перешкоджали розгляду справи №760/17390/22 в якомога коротший термін.
На думку позивача, позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинні охоплювати період з 02.05.2022 року (день звільнення) по 02.07.2024 року (день закінчення дії контракту) згідно рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 26.07.2024 року (справа №760/17390/22).
Оскільки кількість днів вимушеного прогулу позивача становить 529, тому 529 (кількість днів)*1117, 10 грн. (середньоденний заробіток)= 590945 грн. 90 коп.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу Черкаського апеляційного суду 30 жовтня 2025 року, представник ДП «Черкаське військове лісництво» - адвокат Захарченко Н.О., вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просить рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 вересня 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Костюковича Ф.Ф.- залишити без задоволення.
31 жовтня 2025 року від представника Міністерства оборони України - Калюжного А.П. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає відсутніми підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 19 вересня 2025 року - залишити без змін.
Фактичні обставини справи
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював на посаді директора ДП «Черкаське військове лісництво» за контрактом від 21.06.2016, що укладений ним із Міністерством оборони України, термін дії якого неодноразово продовжувався.
Наказом тимчасово виконувача обов'язків директора підприємства №41/к/тр від 02.05.2022, на виконання наказу Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) №9-ДП від 04.04.2022 ОСОБА_1 звільнений з посади на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
Вказані обставини не заперечуються сторонами.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 26.07.2024 в справі №760/17390/22, позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державного підприємства «Черкаське військове лісництво» - задоволений частково, а саме визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 04.04.2022 №9-ДП, визнано протиправним та скасовано наказ тимчасово виконувача обов'язків директора державного підприємства «Черкаське військове лісництво» №41/к/тр від 02.05.2022, змінені формулювання дати та причини звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Черкаське військове лісництво», останній вважається звільненим з 03.07.2024 у зв'язку з закінченням дії трудового контракту відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вказане рішення залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 08.01.2025, а постановою Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 24.03.2025, в задоволенні касаційної скарги Міністерства оборони України на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26.07.2024 та постанову Київського апеляційного суду від 08.01.2025 - відмовлено.
З довідки про доходи вбачається, що ОСОБА_1 працював на ДП «Черкаське військове лісництво» з 03.07.2015 до 02.05.2022, середньоденна заробітна плата за лютий-березень 2022 року (43 робочі дні) складає 1117,10 грн.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Костюковича Ф.Ф. підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
У випадку порушення вказаних прав особа має право звернутися до суду за їх захистом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
При цьому, КЗпП України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, що виникають у сфері трудового права, та визначає, зокрема, основні трудові права громадянина, до яких і належить право на звернення до суду про вирішення спору.
Згідно зі статтею 2 КЗпП України право громадян України на працю,тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.
Матеріалами справи встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 працював на посаді директора ДП «Черкаське військове лісництво» за контрактом від 21.06.2016, що укладений ним із Міністерством оборони України, термін дії якого неодноразово продовжений.
Наказом тимчасово виконувача обов'язків директора підприємства №41/к/тр від 02.05.2022, на виконання наказу Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) №9-ДП від 04.04.2022 ОСОБА_1 звільнений з посади на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 26.07.2024 в справі №760/17390/22, позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державного підприємства «Черкаське військове лісництво», задоволений частково, а саме визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 04.04.2022 №9-ДП, визнано протиправним та скасовано наказ тимчасово виконувача обов'язків директора державного підприємства «Черкаське військове лісництво» №41/к/тр від 02.05.2022, змінені формулювання дати та причини звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Черкаське військове лісництво», останній вважається звільненим з 03.07.2024 у зв'язку з закінченням дії трудового контракту відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вказане рішення залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 08.01.2025, а постановою Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 24.03.2025, в задоволенні касаційної скарги Міністерства оборони України на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26.07.2024 та постанову Київського апеляційного суду від 08.01.2025 - відмовлено. Тобто, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26.07.2024 в справі №760/17390/22 набрало законної сили 08.01.2025.
Суд першої інстанції, взявши до уваги встановлені у справі №760/17390/22 обставини, обгрунтовано вважав датою припинення трудових відносин із ОСОБА_1 - 03.07.2024 року.
Крім того, розраховуючи середньоденний заробіток, судом першої інстанції за основу розрахунку вірно взято заробітну плату позивача за лютий та березень 2022 року, оскільки з 04.04.2022 до 29.04.2022 ОСОБА_1 перебував на лікарняному. Також судом було виключено періоди перебування у службових відрядженнях з 01.02 до 02.02.2022 та з 22.02 до 23.02.2022, оскільки такі не підлягають врахуванню при обчисленні середнього заробітку.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується.
Разом з тим, апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині періоду та розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з ДП «Черкаське військове лісництво» на користь ОСОБА_1 , з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до підпункту «л» пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно із абзацом 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки про доходи вбачається, що ОСОБА_1 працював на ДП «Черкаське військове лісництво» з 03.07.2015 до 02.05.2022, середньоденна заробітна плата за лютий-березень 2022 року (43 робочі дні) складає 1117,10 грн.
ОСОБА_1 був незаконно звільнений з роботи з 02 травня 2022 року, а тому починаючи з вказаної дати по дату закінчення трудового контракту 02 липня 2024 року середній заробіток за час вимушеного прогулу у вказаний період становить 590 945, 90 грн. з розрахунку 1117,10 грн. за один робочий день.
Відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника, тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.
У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 зроблено правовий висновок, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Такий висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18), яка не вбачала підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року (у справі № 6-511цс16).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року у справі №234/15372/17 (провадження № 61-4998св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з'являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, у тому числі, диспозитивність і неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Суд наголошує, що цивільний процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в цивільному судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
У постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17 визначено, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку, особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (схожі висновки викладено Верховним Судом у постанові від 12 серпня 2019 року у справі № 905/945/18 та у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 906/936/18).
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував про обов'язок національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (справа «Шульга проти України», пункт 28, справа від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (справа «Мусієнко проти України», пункт 24, рішення від 20 січня 2011 року).
Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Смірнова проти України» рішення від 08 листопада 2005 року, справа «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. Fгапсе, рішення від 27 квітня 2000 року). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (справа «Красношапка проти України» рішення від 30 листопада 2006 року).
Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік, суд першої інстанції виходив з того, що 29.04.2022 позивач звернувся до суду адміністративної юрисдикції із позовом про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.07.2022, провадження у справі №580/2037/22 закрито, оскільки даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Вказана ухвала була предметом перегляду Шостого апеляційного адміністративного суду, який 27.09.2022 (справа №580/2037/22) своєю постановою ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. 08.11.2022 Касаційний Адміністративний Суд касаційну скаргу позивача повернув позивачу. Ухвалу позивач отримав 14.11.2022. Вказані обставини судом встановлені з рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26.07.2024 в справі №760/17390/22. За таких обставин, позивач та його представник, щонайменше з 27.09.2022 знали про непідсудність справи суду адміністративної юрисдикції, однак оскаржили постанову в касаційному порядку.
Суд першої інстанції вважав, що вказана процесуальна поведінка зі сторони позивача призвела до того, що розгляд справи належним судом розпочато лише в листопаді 2022 року, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь період.
Разом з тим, апеляційний суд враховує, що право на звернення до суду гарантується статтею 55 Конституції України, яка встановлює, що права і свободи людини захищаються судом. Кожен має право оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб, а також звертатися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, користуючись своїми конституційними правами, позивач ОСОБА_1 первісно звернувся до суду адміністративної юрисдикції з позовом про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі, провадження за яким ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 року було закрито у зв'язку з непідсудністю даного спору суду адміністративної юрисдикції.
В подальшому, в межах наданих процесуальних прав, позивач оскаржував відповідну ухвалу суду першої інстанції.
Сама по собі повторність звернення позивача із відповідним позовом до суду цивільної юрисдикції у листопаді 2022 року не свідчить про винність його дій у розгляді справи більше одного року, оскільки зазначені дії є його диспозитивними правами, передбаченими нормами ЦПК України, які не містять обмежень в їх реалізації.
За таких обставин, посилання суду першої інстанції про те, що дії позивача мають всі ознаки навмисного затягування судового процесу, що вплинули на встановлення часу вимушеного прогулу, не знайшли свого об'єктивного підтвердження під час перегляду справи апеляційним судом.
Висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один рік є передчасним, оскільки суд не навів мотивів, з яких він виходив, стягуючи зазначений розмір, не врахував висновки Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №234/15372/17 про те, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул, якщо в цьому не було вини працівника, не зазначив, в чому саме полягають винні дії позивача у розгляді справи більше одного року, не звернув достатньої уваги на те, що чинним законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Колегія суддів вважає, що без наведення належних обґрунтувань, у суду першої інстанції були відсутні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та періоду його нарахування.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що позивач вчиняв будь-які дії, які перешкоджали розгляду справи №760/17390/22 в якомога коротший термін, а тому підстав для встановлення наявності вини позивача у тривалому розгляді справи немає.
Крім того, є безпідставними посилання місцевого суду на те, що позивач ініціював дане провадження лише в січні 2025 року, оскільки право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не обмежується будь-яким строком та, в даному випадку, ця обставина жодним чином не впливає на період нарахування середнього заробітку.
Таким чином, у спірних правовідносинах не встановлено вини позивача у розгляді справи більше одного року, а тому відсутні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не в повній мірі встановив фактичні обставини, від яких залежить вирішення справи та правильне застосування норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.
Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права згідно пунктів 3 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Костюковича Ф.Ф. підлягає до часткового задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 вересня 2025 року в частині періоду та розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підлягає зміні. З ДП «Черкаське військове лісництво» на користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.05.2022 до 02.07.2024 в сумі 590 945,90 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, підлягає зміні, рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 вересня 2025 року підлягає зміні і в частині розподілу судових витрат.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», з ДП «Черкаське військове лісництво» в дохід держави підлягає стягненню 5909,46 грн. судового збору за подання позовної заяви та 8864,19 грн. за подачу апеляційної скарги.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог на 82,88%, з ДП «Черкаське військове лісництво» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 9116,80 грн.
Керуючись ст.ст. 258, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Костюковича Федора Феодосійовича - задовольнити частково.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 вересня 2025 року - змінити.
Стягнути з Державного підприємства «Черкаське військове лісництво» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.05.2022 до 02.07.2024 в сумі 590 945,90 грн., з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів, 9116,80 грн. витрат на професійну правничу допомогу, всього 600 062,70 грн. (шістсот тисяч шістдесят дві гривні 70 копійок).
Стягнути за рахунок Державного підприємства «Черкаське військове лісництво» до Державного бюджету України судовий збір у сумі 14 773,65 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
О.М. Новіков
/повний текст постанови суду виготовлено 28 листопада 2025 року/