Справа №760/27609/25 Провадження №1-кс/760/12183/25
(повний текст)
«24» листопада 2025 року м. Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
захисника ОСОБА_3 ,
прокурора ОСОБА_4 ,
слідчого ОСОБА_5 ,
розглянувши скаргу захисника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , на процесуальне рішення - постанову про зупинення досудового розслідування (в порядку ст. ст. 3, 42, 45 - 46, п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК України),
«06» жовтня 2025 року до Солом'янського районного суду м. Києва надійшла скарга захисника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , на процесуальне рішення - постанову про зупинення досудового розслідування (в порядку ст. ст. 3, 42, 45 - 46, п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК України).
«07» жовтня 2025 року скарга та додані до неї документи були передані слідчому судді Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 (на підставі протоколу автоматизованого визначення слідчого судді від 06 жовтня 2025 року).
Скарга обґрунтована наступним. В провадженні Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області перебуває кримінальне провадження № 22025101110000806 від 11.07.2025 р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України. Процесуальне керівництво здійснюють прокурори відділу Київської міської прокуратури. 14.05.2025 р. у кримінальному провадженні №42024100000000265 було складено повідомлення про підозру ОСОБА_6 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України. Постановою прокурора Київської міської прокуратури від 11.07.2025 р. матеріали щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виділено в окреме кримінальне провадження № 22025101110000806. Вона неодноразово зверталася до слідчого із відповідними клопотаннями про ознайомлення із матеріалами досудового розслідування, в тому числі з прийнятими процесуальними рішеннями. Лише 24.09.2025 р. мені було надано можливість ознайомитися частково із матеріалами досудового розслідування, серед яких була й постанова про зупинення досудового розслідування та оголошення в розшук від 11.07.2025 р. Тому з моменту вручення їй копії оскаржуваної постанови розпочався строк на її оскарження (ч. 1 ст. 304 КПК України). У зв'язку із несвоєчасним її отриманням, вважає є підстави для поновлення строку на її оскарження. З урахуванням вимог ч. 4 ст. 280, п. 2 ч. 1 ст. 303, ч. 1 ст. 304 КПК України скарга на зазначене процесуальне рішення - постанову слідчого може бути подана протягом десяти днів з дня отримання її копії. Постанову про зупинення досудового розслідування від 11.07.2025 р., прийняту старшим слідчим ОВС 1 відділу СУ ГУ СБУ у м. Києві та Київської області ОСОБА_8 та погоджену прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 22025101110000806 вважає незаконною з огляду на наступне. I. ОСОБА_6 не набув статусу підозрюваної особи. Дійсно ОСОБА_6 не набув статусу підозрюваної особи, оскільки повідомлення про підозру не було здійснено у спосіб, визначений законом. Як підтверджується матеріалами кримінального провадження, повідомлення про підозру не вручалося ОСОБА_6 особисто. Так, особа на ім'я ОСОБА_10 надіслав смс-повідомлення адвокату ОСОБА_11 з повідомленням про підозру. Особисто ОСОБА_6 про дану підозру ніхто не повідомляв. Такий спосіб не відповідає вимогам КПК України, адже єдиним правовим механізмом повідомлення особи, яка перебуває за кордоном, є міжнародне правове доручення. Використання альтернативних не передбачених законом засобів, у тому числі передачі повідомлення через третіх осіб, не створює юридично значимих наслідків, оскільки суперечить ч. 7 ст. 135 та ст. 566 КПК України. Так на момент складання повідомлення про підозру та й наразі ОСОБА_6 перебуває за межами України, а саме у Туреччині, що було достеменно відомо стороні обвинувачення. Відтак, єдиною належною процедурою його повідомлення про підозру та виклику до слідчого було б використання механізмів міжнародного співробітництва відповідно до ч. 7 ст. 135, ч. 1 ст. 566 КПК України. Законодавець прямо передбачає, що у разі фактичного перебування особи за кордоном повідомлення здійснюється через міжнародне правове доручення або дипломатичне представництво, а не за формальною ознакою місця реєстрації проживання. Вирішальною є саме фактична обставина перебування за межами України, що унеможливлює односторонні дії національних правоохоронних органів. Помилковим є підхід сторони обвинувачення, яка вважає, що особа може одночасно проживати як в Україні, так і за кордоном. Якщо особу оголошено у міжнародний розшук, це є прямим підтвердженням її фактичного перебування поза межами держави. У такому випадку застосовуються виключно норми міжнародного співробітництва, а не національні способи повідомлення, які очевидно не призведуть до реального повідомлення особи. Відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається у день його складення слідчим або прокурором, а в разі неможливості такого вручення - лише у спосіб, прямо передбачений КПК. Частина 7 ст. 135 КПК України визначає, що повістка особі, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу або через дипломатичне представництво. Це підтверджується і ч. 1 ст. 566 КПК України, де зазначено, що виклик особи, яка перебуває за межами України, здійснюється лише на підставі запиту про міжнародну правову допомогу. З огляду на ч. 1 ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, право на вільне пересування і вибір місця проживання належить кожному, хто законно 2 перебуває на території іншої держави. Таким чином, факт фактичного перебування за кордоном є достатнім для застосування механізмів міжнародної правової допомоги, незалежно від формальних реєстраційних даних у країні походження. Оскільки ОСОБА_6 не було повідомлено про підозру у визначеному законом порядку, він не набув статусу підозрюваної особи. Особа, яка не отримувала повідомлення про кримінально-правові претензії держави, апріорі не могла знати про необхідність з'явитися до слідчого. Його перебування за кордоном не є доказом ухилення, оскільки він виїхав з України ще до складання повідомлення про підозру та будь-яких претензій з боку правоохоронного органу. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, оголошення особи у розшук можливе виключно за умови її належного повідомлення. Таким чином, без здійснення такого повідомлення як статус підозрюваного, так і оголошення у розшук є юридично нікчемними. Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини при тлумаченні пункту (a) частини 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема у справах Sejdovic v. Italy, Colozza v. Italy, Mattoccia v. Italy, Abramyan and Others v. Russia), особа, якій інкримінують вчинення злочину, повинна бути своєчасно та в достатній мірі проінформована про характер та підстави обвинувачення. Лише за умови належного повідомлення особа здатна реалізувати своє право на захист у повному обсязі. У разі ж порушення цього принципу така особа не може вважатися належним чином залученою до кримінального провадження у статусі підозрюваного чи обвинуваченого, а отже - до неї не можуть застосовуватися заходи кримінально правового характеру. Аналогічні стандарти закріплені й у ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, яка вимагає, щоб кожна особа була негайно та докладно поінформована мовою, яку розуміє, про характер і підстави обвинувачення. Повідомлення через третіх осіб або через інтернет-ресурси не гарантує дотримання цих стандартів, тим більше, що відсутні докази того, що ОСОБА_6 було роз'яснено його права та зміст висунутої підозри. Отже, у сукупності наведених норм та практики можна зробити однозначний висновок: відсутність належного повідомлення ОСОБА_6 про підозру унеможливлює визнання його підозрюваним, а відтак - будь-які подальші процесуальні дії щодо нього є такими, що вчинені з порушенням закону. Слідчим було прийнято рішення про зупинення досудове розслідування через оголошення в розшук ОСОБА_6 без наявності для цього достатніх підстав. У мотивувальній частині постанови зазначено, що ОСОБА_6 начебто 19.05.2025 р., 20.05.2025 р. та 21.05.2025 р. не з'явився на допит у якості підозрюваного, у зв'язку з чим 22.05.2025 р. його було оголошено в міждержавний та міжнародний розшук. Проте такі висновки є передчасними, необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам кримінального процесуального закону. Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, оголошення розшуку можливе лише за умови належного повідомлення особи про виклик і її безпідставної неявки без поважних причин. У даному випадку ОСОБА_6 жодного разу не отримував повісток про виклик, адже засоби міжнародного співробітництва для їх вручення не застосовувалися. Таким чином, він фактично не міг з'явитися на допит чи ухилятися від викликів, оскільки об'єктивно не був про них поінформований. Важливо підкреслити, що як повідомлення про підозру, так і повістки про виклик є процесуальними документами, від належного вручення яких прямо залежить можливість реалізації особою свого права на захист. Так письмове повідомлення про підозру підлягає обов'язковому особистому врученню у день його складення, а у випадку неможливості - в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення повідомлень. Аналогічний підхід закріплений у ст. 135 КПК України, де передбачено, що повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається виключно згідно з міжнародним договором про правову допомогу або через дипломатичне (консульське) представництво. Такий порядок підтверджений також нормами ст. 566 КПК України, де прямо визначено, що особа, яка перебуває за межами України, викликається повісткою на підставі міжнародного правового доручення. Таким чином, законодавець встановлює єдиний правовий механізм для вручення будь-яких процесуальних документів особі, що перебуває за кордоном, - це міжнародне співробітництво. В іншому випадку орган досудового розслідування порушує як внутрішні норми КПК, так і міжнародні зобов'язання України. Зокрема частиною 7 статті 135 КПК України передбачено, повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва. Кримінальним процесуальним кодексом України детально регламентовано інститут міжнародної правової допомоги в межах кримінального судочинства. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 541 КПК міжнародна правова допомога - це проведення компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування. Згідно ч. 1 ст. 548 КПК запит (доручення, клопотання) про міжнародне співробітництво складається органом, який здійснює кримінальне провадження, або уповноваженим ним органом згідно з вимогами цього Кодексу та відповідного міжнародного договору України, а за його відсутності - згідно з цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 551 КПК України суд, прокурор або слідчий за погодженням з прокурором надсилає до уповноваженого (центрального) органу України запит про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні, яке він здійснює. В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 566 КПК особу, яка перебуває за межами України, для провадження слідчих чи інших процесуальних дій на території України, викликають повісткою на підставі запиту (доручення) про міжнародну правову допомогу. Чинний Кримінальний процесуальний кодекс не наділяє правом орган досудового розслідування викликати особу, що перебуває за кордоном, у спосіб, приміром, направлення повістки до житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи, які знаходяться на території іншої держави. Це пов'язано із обмеженою дією Кодексу в просторі, яка визначена в ст. 4 КПК України. Кодекс поширює свою дію на територію України, до якої, зокрема, відносяться території дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном; повітряне, морське, річкове судно, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні; на особовий склад Збройних Сил України, який перебуває на території іншої держави, якщо це передбачено міжнародними договорами. Із цього слідує, що КПК припиняє свою дію там, де завершується державний кордон України або межі території зі спеціальним режимом. Враховуючи відсутність підтвердження про належне повідомлення про виклик ОСОБА_6 до слідчого, слідчий не мав можливості ухвалювати рішення про його розшук. Крім того, відповідно до змісту ст. 281 КПК України оголосити в розшук можливо лише особу, яка набула статусу підозрюваного. Проте, ОСОБА_6 не набув такого статусу, оскільки вручення повідомлення про підозру було можливо тільки шляхом звернення до міжнародної правової допомоги. Оскільки останній не набув статусу підозрюваного, оголошення його в розшук неможна вважати законним. Підсумовуючи викладене, були відсутні підстави для прийняття постанови про оголошення його в розшук. В теперішній час відсутні підстави вважати, що ОСОБА_6 ухилявся від явки до органу досудового розслідування. Його перебування у Туреччині, яке жодним чином не пов'язано із даним кримінальним провадженням, було відомим стороні обвинувачення, проте жодних заходів із застосуванням міжнародного механізму повідомлення про виклик не здійснювалося. Натомість органом досудового слідства було формально винесено постанову про розшук, що суперечить ст. 280 КПК України, яка прямо вимагає наявності належних і допустимих доказів ухилення підозрюваного від явки. Варто також наголосити, що перед оголошенням особи в розшук слідчий зобов'язаний вжити комплекс заходів щодо встановлення її місцезнаходження: допитати родичів, знайомих, колег, перевірити дані з місця роботи, провести розшукові дії та звернутися до відповідних установ із запитами. Лише у випадку, якщо після таких заходів місцезнаходження особи залишається невідомим, може ставитися питання про її розшук. У даному ж випадку не було проведено жодної з таких процесуальних дій, що підтверджується відсутністю у матеріалах провадження будь-яких доказів на підтвердження вжиття відповідних заходів. Крім того, слід врахувати, що доручення про проведення розшуку Копаєва датоване лише 24.09.2025 р., тоді як постанова про його розшук прийнята 22.05.2025 р. Це означає, що фактично розшук не здійснювався протягом кількох місяців після винесення постанови, що вказує на її формальний характер та ставить під сумнів правомірність дій органу досудового розслідування. Таким чином в цій частині можна констатувати, що зупинення досудового розслідування у зв'язку з оголошенням ОСОБА_6 у розшук є передчасним і неправомірним, оскільки воно ґрунтується на відсутніх або неналежних доказах. Без належного повідомлення про виклик та підтвердження факту ухилення від явки не може бути законних підстав для оголошення розшуку. З огляду на викладене, повідомлення про підозру та вручення повісток про виклик у випадку перебування особи за кордоном є нерозривно пов'язаними процедурами, які підлягають реалізації виключно через механізми міжнародного співробітництва. Відсутність використання такого механізму в даному випадку означає, що ОСОБА_6 не був належним чином поінформований ані про підозру, ані про виклики, що унеможливлює кваліфікацію його поведінки як ухилення від явки і робить постанову про зупинення досудового розслідування незаконною та передчасною. З врахуванням наведеного просила поновити строк на оскарження постанови про зупинення досудового розслідування від 11.07.2025 р. у зв'язку із несвоєчасним її отриманням; скасувати постанову про зупинення досудового розслідування від 11.07.2025 р., прийняту старшим слідчим ОВС 1 відділу СУ ГУ СБУ у м. Києві та Київської області ОСОБА_8 та погоджену прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 22025101110000806 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
В судове засідання представник скаржника з'явилась, зазначила, що ОСОБА_6 на її думку не набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, підозру не отримував, про її існування дізнались випадково. Вказала, що підозру отримував батько ОСОБА_6 , але він з ним тривалий час не спілкується. Просила звернути увагу, що як вбачається з долученого протоколу допиту свідка ОСОБА_12 , про те, що ОСОБА_6 перебуває у Туреччині органу досудового розслідування було відомо ще у березні. Тож, всі процесуальні документи на її думку мали вручатись в порядку міжнародної правової допомоги. Звернула увагу на те, що слідчим не було з'ясоване де саме перебуває ОСОБА_6 , тож за таких обставин зупинення провадження є передчасним. Також вказала, що повідомлення про підозру має у собі три етапи, при цьому одним з ним є роз'яснення підозрюваному його прав, який був фактично відсутнім, тож наявне порушення права підозрюваного на захист. Вказала, що виїзд ОСОБА_6 за кордон не пов'язаний з переховуванням його від органу досудового розслідування.
Прокурор в судове засідання з'явився, проти задоволення скарги заперечував. Вказав, що пройшло вже багато часу, у захисту було достатньо часу та можливість оскаржити повідомлення про підозру, однак це зроблено не було. Вказав, що повідомлення про підозру було вручено відповідно до положень ст. 135 КПК України, є рішення слідчого про оголошення підозрюваного у розшук. Зазначив, що є інформація що підозрюваний виїхав до Туреччини, але його подальше переміщення та місце перебування не відомо. Зазначив, що повідомлення про підозру було вручено батьку ОСОБА_6 .
Слідчий в судове засідання з'явився, вказав, що станом на момент проведення обшуку у кримінальному провадженні за місце проживання ОСОБА_6 були відсутні дані щодо його місця перебування. Зазначив, що КПК України встановлено термін у 24 години щодо повідомлення підозрюваного про підозру, що і було зроблено. Інформації щодо зміни ним постійного місця проживання у органу досудового розслідування не має. Щодо виїзду ОСОБА_6 вказав, що при перевірці інформації було встановлено що він виїжджав за кордон від гуманітарної організації, тож, передбачалось що він має повернутись до України. Повістки вручались з врахуванням триденного терміну необхідного для його явки до органу досудового розслідування, однак останній до слідчого не з'явився. Зауважив, що постановою ОСОБА_6 , було оголошено у розшук, надано доручення оперативному підрозділу щодо встановлення його місцезнаходження.
Вислухавши учасників, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №22025101110000806, 11.07.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження з правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 332 КК України (а.с. 9).
Повідомленням про підозру від 14 травня 2025 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у сприянні незаконному переправленню осіб через державний кордон України, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, тобто кримінальне правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України (а.с. 15 - 22).
Як вбачається з вказаного повідомлення про підозру, воно було отримано 14.05.2025 року ОСОБА_6 .
Слідчим суддею було досліджено корінці повідомлень про виклик ОСОБА_6 з яких вбачається, що вони були вручені також ОСОБА_13 (а.с. 23 - 25).
Захисник в судовому засіданні вказувала на те, що підозрюваний не спілкується з батьком внаслідок чого йому було тривалий час не відомо про наявність вказаного повідомлення про підозру. При цьому, будь - які докази на підтвердження вказаних доводів надано слідчому судді не було.
При цьому, слідчий суддя зважає на те, що відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Згідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 135 КПК України, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Таким чином, вручення повідомлення про підозру батьку ОСОБА_6 відповідає положенням КПК України.
Постановою про оголошення підозрюваного у міжнародний розшук від 22 травня 2025 року оголошено ОСОБА_6 у міждержавний та міжнародний розшук, здійснення розшуку доручено співробітникам ГУ «Д» ДЗНД СБУ (а.с. 26 - 28).
Слідчим суддею також досліджено Доручення на проведення слідчих (розшукових) дій (в порядку ст. ст. 39, 40 КПК України) (а.с. 29 - 30), листи щодо виконання доручення Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 07.11.2025 року, Повідомлення про підозру ОСОБА_7 від 14 травня 2025 року, лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, Протокол допиту свідка ОСОБА_12 від 17 березня 2025 року (а.с. 31 -39).
Суд критично сприймає твердження захисника щодо наявності у органу досудового розслідування після допиту свідка ОСОБА_12 інформації щодо перебування ОСОБА_6 за кордоном у Туреччині, оскільки повідомлення ним у бесіді зі свідком про своє місцезнаходження станом на березень місяць 2025 року у цій країні не свідчить про зміну ним свого місця постійного проживання, перебування його у вказаній країні станом на момент повідомлення йому про підозру. Крім того, будь - які докази на підтвердження цього факту захисником слідчому судді не надано.
Як вбачається з Повідомлення про підозру ОСОБА_6 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Будь - яких доказів, які б спростовували ці дані надано до матеріалів справи не було.
Захисник в судовому засіданні вказував на те, що оскільки її підзахисний перебуває за кордоном, то мають застосовуватись норми КПК України щодо міжнародної правової допомоги.
Слідчий суддя враховує, що відповідно до ч. 7 ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.
При цьому, станом на момент розгляду скарги слідчим суддею матеріали справи не містять у собі будь - яких даних щодо фактичного місцезнаходження ОСОБА_6 , адреси його перебування за кордоном, наявності відповідної інформації у органу досудового розслідування.
Слідчий суддя також зважає на те, що повідомлення про підозру до цього часу оскаржено не було.
Постановою про виділення матеріалів досудового розслідування від 11 липня 2025 року, виділено з кримінального провадження №42024100000000265 в окреме провадження матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України; відомості про виділене кримінальне правопорушення зареєструвати в ЄРДР під №22025101110000806 (а.с. 13 - 14).
Як вбачається з Постанови про зупинення досудового розслідування та оголошення в розшук від 11 липня 2025 року, 14.05.2025 року слідчим вручено повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, пам'ятку про процесуальні права та обов'язки підозрюваного та повістки про виклик на допит в якості підозрюваного на 19.05.2025, 20.05.2025, 21.05.2025. Підозрювані, зокрема, ОСОБА_6 , переховується від слідства та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого та прокурора. 22.05.2025 постановою слідчого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 оголошено у міждержавний та міжнародний розшук. Приймаючи до уваги, що підозрювані переховуються від органів слідства з метою ухилення від кримінальної відповідальності, зважаючи на те, що виконано всі слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе, а також всі дії для встановлення місцезнаходження підозрюваних слідчий за погодженням з прокурором постановив досудове розслідування у кримінальному провадження внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №22025101110000806, зупинити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України (а.с. 10 - 12).
Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Згідно ч. 1 ст. 40 КПК України, слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України, досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру, зокрема, у разі, якщо оголошено в розшук підозрюваного.
Згідно з ч. 4 ст. 280 КПК України, досудове розслідування зупиняється вмотивованою постановою прокурора або слідчого, дізнавача за погодженням з прокурором, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Копія постанови надсилається стороні захисту, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які мають право її оскаржити слідчому судді.
Відповідно до ч. 2 ст. 280 КПК України, до зупинення досудового розслідування слідчий, дізнавач зобов'язаний виконати всі слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе, а також всі дії для здійснення розшуку підозрюваного, якщо зупинити досудове розслідування необхідно у зв'язку з обставинами, передбаченими пунктом 2 частини першої цієї статті.
Згідно до ч. 3 ст. 280 КПК України, досудове розслідування зупиняється вмотивованою постановою прокурора або слідчого, дізнавача за погодженням з прокурором, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Копія постанови надсилається стороні захисту, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які мають право її оскаржити слідчому судді.
Відповідно до ч. 5 ст. 110 КПК України, постанова слідчого, прокурора складається з: 1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце і час прийняття постанови; прізвище, ім'я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову; 2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу; 3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про: зміст прийнятого процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особу, якій належить виконати постанову; можливість та порядок оскарження постанови.
З аналізу оскаржуваної постанови про зупинення досудового розслідування та оголошення в розшук від 11 липня 2025 року, вбачається, що підставою для зупинення є оголошення підозрюваних ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у міждержавний та міжнародний розшук. Постанова відповідає вимогам, встановленим ч. 5 ст. 110 КПК України.
Таким чином, оскаржувана постанова винесена слідчим за погодженням з прокурором на підставі та у відповідності до вимог КПК України, підстав для її скасування слідчим суддею не встановлено.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
На підставі вищевикладеного, слідчий суддя дійшов висновку про відмову у задоволенні скарги.
На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 280, 303, 305-307, 309 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні скарги захисника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , на процесуальне рішення - постанову про зупинення досудового розслідування (в порядку ст. ст. 3, 42, 45 - 46, п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК України), - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її оголошення.
Повний текст ухвали складено 28 листопада 2025 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1