Справа № 755/15857/25
"28" листопада 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі - Суд)
у складі головуючого судді ОСОБА_1 одноособово,
за участю
секретаря судових засідань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
та його учасників -
потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
представника потерпілого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.06.2025 року за № 12025100040002166, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Київ, громадянин України, не працює, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою, другою статті 190 КК України,
І. Суть питань, що вирішуються судом
З обвинувального акту від 15 серпня 2025 року, який складено слідчим СВ Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_11 та затверджено прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_12 , слідує, що ОСОБА_6 обвинувачується у заволодінні шляхом обману майном ОСОБА_8 та заволодінні шляхом обману майном ОСОБА_7 , ОСОБА_13 та ОСОБА_9 вчиненому повторно.
Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч. 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .
Особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання:(1) чи вчиняв обвинувачений діяння, які охоплюються складом певного кримінального правопорушення, передбаченого КК ?; (2) чи доведено стороною обвинувачення винуватість обвинуваченого у вчиненні певного кримінального правопорушення ?;(3) як слід кваліфікувати дії обвинуваченого, у випадку доведення винуватості ?
Суд надає ствердні відповіді на 1 та 2 питання, у зв'язку з чим кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 1,2 ст. 190 КК, з огляду на наступне.
ІІ. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення
ОСОБА_6 , з метою заволодіння чужим майном шляхом обману, під приводом здачі в оренду квартири, за адресою: АДРЕСА_1 (яка на праві приватної власності належить його бабусі ОСОБА_14 , що в літній період перебуває за межами міста Києва), яку в дійсності здавати в оренду не збирався, та будь-яких повноважень на здачу в оренду квартири не мав, виклав оголошення про оренду вищевказаної квартири в інтернет-мережі на веб-ресурсі «olx.ua». Після того, як ОСОБА_6 зустрічався з потенційними орендарями він укладав договір оренди квартири та отримував грошові кошти від орендарів, після чого передавав комплект ключів від квартири. Після того, як потенційні орендарі залишали приміщення квартири, усвідомлюючи той факт, що останні будуть фактично заселятись до квартири в інший день, останній змінював замок, внаслідок чого особи, які уклали договір оренди та отримували комплект ключів, не могли потрапити до оплаченої ними квартири.
З метою реалізації свого злочинного умислу, щодо заволодіння шляхом обману коштами невизначеного кола осіб, ОСОБА_6 , через особистий кабінет на платформі «Olx.ua», де він був зареєстрований, розмістив оголошення про здачу в довготривалу оренду однокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зазначивши при цьому в описі об'єкта нерухомого майна, його характеристики, а також додав фотознімки вказаної квартири, а зазначив контактний номер НОМЕР_1 .
Так, 16.06.2025 року, оголошення про здачу квартири в оренду було виявлено ОСОБА_8 , який виявив бажання оглянути вказану квартиру, з можливістю її подальшої довгострокової оренди. В ході телефонної розмови, ОСОБА_8 домовився з ОСОБА_6 про те, що 18.06.2025 року вони зустрінуться для проведення огляду квартири. У визначений час ОСОБА_8 , прибув до вказаного житлового будинку, де зустрівся з ОСОБА_6 , який провів його до квартири для проведення огляду. Після проведеного огляду квартири, ОСОБА_8 виявив бажання орендувати вказану квартиру, натомість ОСОБА_6 повідомив, що на даний час він не взяв другий комплект ключів та не має з собою договору оренди для підписання сторонами, тому домовився про зустріч з ОСОБА_8 наступного дня задля підписання договору, оплати за квартиру та передачі ключів від неї.
19.06.2025 року, приблизно о 21 годині 00 хвилин, ОСОБА_8 зустрівся з ОСОБА_6 , та після підписання договору про оренду квартири, ОСОБА_8 , передав ОСОБА_15 грошові кошти в сумі 10 000 грн., за один місяць оренди, натомість ОСОБА_6 , передав ключів від зазначеної квартири.
В подальшому, ОСОБА_6 повернувся до зданої квартири та при відсутності орендарів, змінив замки, у зв'язку з чим 22.06.2025 року при переїзді ОСОБА_8 , виявив, що ключі надані йому ОСОБА_6 не підходять до дверей, та останній перестав виходити на зв'язок.
Таким чином, ОСОБА_6 , заволодів грошовими коштами потерпілого ОСОБА_8 , в сумі 10 000 гривень, в подальшому, розпорядившись грошовими коштами на свій розсуд, заподіявши потерпілому матеріальний збиток на вказану суму.
Крім того, 18.06.2025 року, в ході телефонної розмови з ОСОБА_7 , яка виявила бажання орендувати квартиру, ввів її в оману, а саме запевнив останню в тому, що після передачі йому грошових коштів ОСОБА_7 , може заселитись до квартири, що за адресою: АДРЕСА_1 , після чого ОСОБА_7 , з метою оренди квартири, зустрілася з ОСОБА_6 , та після огляду вказаної квартири 19.06.2025 року, домовилися зустрітися 20.06.2025 року, задля підписання договору, оплати за квартиру та передачі ключів від неї.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на повторне заволодіння грошовими коштами шляхом обману, 20.06.2025 року, приблизно о 16 годині 00 хвилин, ОСОБА_6 зустрівся з ОСОБА_7 , та після підписання договору про оренду квартири, ОСОБА_7 , передала ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 15 000 грн., за перший та останній місяць оренди, натомість ОСОБА_6 , передав ключі від зазначеної квартири.
В подальшому, ОСОБА_6 повернувся до зданої квартири та при відсутності орендарів, змінив замки, у зв'язку з чим 21.06.2025 року при переїзді ОСОБА_7 , виявила, що ключі надані їй ОСОБА_6 не підходять до дверей, та останній перестав виходити на зв'язок.
Таким чином, ОСОБА_6 , шляхом обману, повторно заволодів грошовими коштами потерпілої ОСОБА_7 , в сумі 15 000 гривень, в подальшому розпорядившись грошовими коштами на свій розсуд, чим завдав потерпілій матеріальний збиток на вказану суму.
Крім того, маючи умисел на заволодіння грошовими коштами шляхом обману, з корисливих мотивів, повторно в лині 2025 року ОСОБА_6 оновив оголошення на ресурсі «olx.ua», а також не заперечував проти проведення реклами вказаного об'єкту нерухомості ріелторами, які також працюють через платформу «olx.ua». Так 16.07.2025 року оголошення про довготривалу оренду квартири, в якому було зазначеного контактний номер телефону ріелтора 0683033068, було виявлено ОСОБА_13 . Так, маючи на меті зняти квартиру в довгострокову оренду, ОСОБА_13 зателефонувала за вказаним в оголошенні номером, після чого, під час розмови з ріелтором, невстановленою жінкою, остання домовилась, що ріелтор організує для неї зустріч з власником квартири для здійснення перегляду квартири.
Так, 17.07.2025 року приблизно о 19 годині 00 хвилин, ОСОБА_13 , спільно з ріелтором, яка не була поставлена до відома про злочинні плани ОСОБА_6 , та не була з ним знайома раніше, прибули до приміщення квартири за адресою АДРЕСА_1 , де їх зустрів ОСОБА_6 .. Після проведеного огляду квартири, ОСОБА_13 повідомила ОСОБА_6 , що готова орендувати квартиру, проте на даний час вона має при собі тільки 1500 гривень. У свою чергу, ОСОБА_16 , маючи на меті справити позитивне враження на ОСОБА_13 повідомив, що на даний час вони можуть підписати договір оренди, проте зустрітись наступного дня, де вона передасть йому решту суми оренди, а він натомість передасть ключі від квартири.
18.07.2025 року під час особистої зустрічі передала ОСОБА_6 7500 гривень, в якості орендної плати за квартиру, а ОСОБА_6 в свою чергу передав останній комплект ключів від квартири. Одночасно з цим ОСОБА_13 повідомила ОСОБА_6 що має намір цього самого дня після закінчення робочого дня приїхати до орендованої квартири.
В подальшому, ОСОБА_6 повернувся до зданої квартири та при відсутності орендарів, змінив замки, у зв'язку з чим 18.07.2025 року при переїзді ОСОБА_13 виявила, що ключі надані їй ОСОБА_6 не підходять до дверей, та останній перестав виходити на зв'язок.
Таким чином, ОСОБА_6 , шляхом обману, повторно, заволодів грошовими коштами потерпілої ОСОБА_13 , в сумі 9000 гривень, в подальшому, розпорядившись грошовими коштами на свій розсуд, чим завдав потерпілій матеріальний збиток на вищевказану суму.
Крім того, 19.07.2025 року оголошення про довготривалу оренду квартири на ресурсі «olx.ua», в якому було зазначеного контактний номер телефону ріелтора НОМЕР_2 , було виявлено ОСОБА_9 . Так, маючи на меті зняти квартиру в довгострокову оренду, ОСОБА_9 зателефонувала за вказаним в оголошенні номером, після чого, під час розмови з ріелтором, невстановленою жінкою, остання домовилась, що ріелтор організує для неї зустріч з власником квартири для здійснення перегляду квартири на 21.07.2025 року.
У визначений час, 21.07.2025 року приблизно о 19 год.30 хв. ОСОБА_9 , з метою перегляду квартири прибула до житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , де її зустрів ОСОБА_6 , який показав останній квартиру. Після проведеного перегляду квартири, ОСОБА_9 виявила бажання орендувати вказану квартиру. Маючи на меті справити позитивне враження на ОСОБА_9 . ОСОБА_6 запевнив останню, що вони офіційно підпишуть договір оренди, що гарантуватиме останній заселення до квартири, після чого вона сплатить грошові кошти та він передасть останній ключі від квартири. Одночасно з цим ОСОБА_6 повідомив, що він не має з собою бланку договору оренди, тому запропонував ОСОБА_9 проїхати до станції метро «Дарниця», де вони зможуть роздрукувати договір та підписати його, після чого проведуть розрахунок. Так, 21.07.2025 року ОСОБА_9 спільно з ОСОБА_6 прибули до станції метро Дарниця, проте зважаючи на пізню годину не змогли знайти місця, де можна було б роздрукувати договір. Зважаючи на це, ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_9 провести розрахунок згідно договору оренди, натомість він напише розписку про отримання грошових коштів згідно договору, а сам договір він надішле наступного дня через месенжер.
ОСОБА_9 , будучи переконаною в добропорядності ОСОБА_6 , не здогадуючись про його дійсні наміри, 21.07.2025 року передала останньому грошові кошти в сумі 16800 гривень (як оплату за перший та останній місяці проживання), після чого ОСОБА_6 написав останній розписку (у вигляді повідомлення в месенжері «Телеграм» з номеру НОМЕР_3 на номер потерпілої ) про отримання ним ОСОБА_9 , яка виявила бажання орендувати квартиру, ввів її в оману, а саме запевнив останню в тому, що після передачі йому грошових коштів ОСОБА_9 , може заселитись до квартири, що за адресою: АДРЕСА_1 , після чого ОСОБА_9 , з метою оренди квартири, зустрілася з ОСОБА_6 , після огляду вказаної квартири 21.07.2025 року, та підписання договору про оренду квартири, ОСОБА_9 , передала ОСОБА_17 грошові кошти в сумі 16 800 грн. (15000 за перший та останній місяць оренди, та 1800 грн. за «послуги ріелтора») натомість ОСОБА_6 , передав ключів від зазначеної квартири.
В подальшому, ОСОБА_6 повернувся до зданої квартири та при відсутності орендарів, змінив замки, у зв'язку з чим 23.07.2025 року при переїзді ОСОБА_9 виявила, що ключі надані їй ОСОБА_6 не підходять до дверей, та останній перестав виходити на зв'язок.
Таким чином, ОСОБА_6 , шляхом обману, повторно, заволодів грошовими коштами потерпілої ОСОБА_9 , в сумі 16 800 гривень, в подальшому, розпорядився грошовими коштами на свій розсуд, заподіявши потерпілій матеріальний збиток на вищевказану суму.
ІІІ. Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
Винятково законами України визначаються діяння, які є кримінальним правопорушенням (п. 22 ст. 92 Конституції України), зокрема ним (злочином) є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК України), у т.ч. до них відноситься, у руслі обставин справи, такий вчинок, як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, вчинене в умовах воєнного, що завдало значної шкоди потерпілому (ч. 1, 2, 3 ст. 190 КК).
І V. Позиції учасників кримінального провадження
(і) сторона обвинувачення
Прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_4 у ході судового розгляду підтримав висунуте обвинуваченому обвинувачення, адже, виходячи з наданих стороною обвинувачення доказів з числа передбачених ст. 84 КПК, слідує, що він заволодів чужим майном шляхом обману (шахрайство) та здійснив дані дії повторно, що власне і є кримінально-караним, згідно ч. 1,2 ст. 190 КК України.
Потерпілі ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та його представник ОСОБА_10 підтримуючи позицію прокурора, просили задовольнити заявлені ними цивільні позови.
(іі) сторона захисту
Сторона захисту визнаючи вину, при вирішенні заявлених цивільних позовів просила врахувати співмірність заподіяної шкоди з заявленими вимогами.
V. Показання обвинуваченого та потерпілих
Будучи допитаним, у порядку ст. 351 КПК, обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини вчинення діяння, викладені у п. ІІ вироку, зокрема в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому.Дійсно, за наведеного алгоритму дій, вчинив шахрайство шляхом обману щодо потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 .
Також виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.
Заявлені цивільні позови щодо відшкодування фактично отриманих від потерпілих коштів визнав повністю, проте, в частині моральної шкоди, заначив що вимоги не визнає з огляду на відсутність можливості відшкодувати завдану потерпілим шкоду.
Допитана в судовому засіданні, в поряду ст. 353 КПК України, потерпіла ОСОБА_7 підтвердила алгоритм вчинення щодо неї шахрайських дій, а також підтримала цивільний позов щодо відшкодування завданої шкоди.
Потерпіла ОСОБА_9 , будучи допитаною в судовому засіданні в порядку ст. 353 КПК України, підтвердила обставини вчинення шахрайських дій з боку обвинуваченого за вказаних вище обставин та заподіяння їй матеріальної шкоди, яку також просили стягнути з останнього, задовольнивши заявлений нею цивільний позов.
Допитаний в порядку ст. 353 КПК України в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_18 , підтвердив обставини вчинення щодо нього шахрайських дій, а також підтримав заявлений цивільний позов щодо відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди в повному обсязі. Зокрема, зазначив, що безпосередньо обвинуваченому він передав 10000 гривень, а ще 10000 гривень це витати які він вимушений був понести зв'язку з необхідністю найму іншого житла. Додатково зазначив, що крім моральних страждань описаних в позовній заяві, такі страждання пов'язані з погіршенням стану здоров'я його дитини, яка емоційно негативно відреагувала на обставини пов'язані з неможливістю потрапити у найняте житло. Тому просив задовольнити позов в повному обсязі.
Представник потерпілого ОСОБА_18 адвокат ОСОБА_10 позов потерпілого підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити з підстав викладених в позовній заяві та з урахуванням показів самого потерпілого в судовому засіданні.
VІ. Мотиви суду
Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходить з наступного у своїх висновках.
ОСОБА_19 . Докази на підтвердження встановлених обставин та процедура розгляду
Згідно положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ВС від 28 березня 2019 року в справі № 154/3213/16).
У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК).
В цьому випадку, Суд з'ясував таке:
- згідно протоколу огляду місця події від 23.06.2025 року за адресою: АДРЕСА_2 , об'єктом дослідження являлися двері квартири АДРЕСА_3 , встановлено що двері даної квартири зачинені, явних ознак пошкодження не виявлено;
- відповідно до протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 17.07.2025; 25.07.2025; 26.07.2025; 27.07.2025; 29.07.2025 потерпілі, кожен окремо, впізнали особу з якою укладали договір оренди квартири, якою, згідно довідок до протоколів впізнання, в кожному випадку виявився обвинувачений ОСОБА_6 ;
- згідно протоколів огляду речей від 07.08.2025 проведено огляд речей, а саме: зв'язок ключів від квартири, які були добровільно надані потерпілими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які вони отримали від обвинуваченого;
- відповідно до протоколу огляду речей від 07.08.2025 року проведено огляд договору «Оренди квартири у приватної особи», який було надано потерпілим ОСОБА_8 , згідно якого орендодавцем зазначено ОСОБА_6 ;
- з копії договору найму (оренди) нерухомого майна (квартири) від 17.07.2025 року вбачається, що останній укладено між потерпілою ОСОБА_13 та обвинуваченим ОСОБА_6 ;
- згідно протоколу огляду речей від 07.08.2025 року проведено огляд мобільного телефону, який було добровільно надано потерпілою ОСОБА_9 в ході якого виявлено переписку що містить повідомлення з підтвердженням отримання ОСОБА_6 орендної плати в сумі 15000 гривень.
VІ.II. Оцінка наведених доказів
Як наслідок, цими процесуальними джерелами доказів, у розумінні ст. 84 КПК, в їх сукупності, підтверджуються обставини регламентовані ст. 91 того ж Кодексу.
Підстав для визнання доказів недопустимими не установлено, так як не було з'ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження регламентованих ст. 87 КПК.
При формуванні таких висновків за наслідками розгляду провадження Суд виходив з такого щодо цього питання.
Частина 1 статті 87 КПК передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.
Так, порушень вимог ст. 237 КПК під час проведення слідчих дій, які б були фундаментальними, не установлено.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1,2 ст. 190 КК за обставин, встановлених судом.
VІ.ІIІ. Кваліфікація дій
Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).
Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним,Суд кваліфікує дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 190 КК, оскільки він скоїв заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), та ч. 2 ст. 190 КК, позаяк він вчинив заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно.
Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
VІІ. Мотиви призначення покарання
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує
(1) ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання;
(2) те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами;
(3) юридична відповідальність особи, за ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
В цій ситуації, обставинами, що пом'якшують покарання є:
? щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.
Адже, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к).
Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки;
? активне сприяння розкриттю злочину, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК України.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК не встановлено.
Також, Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, стан здоров'я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання саме зі звільненням від відбування покарання, у порядку ст. 75 КК; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а саме: класифікацію за ст. 12 КК, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ст. 190 КК у виді позбавлення волі із визначенням остаточного покарання у порядку ст. 70 КК зі звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов'язків з числа визначених його ст. 76 КК.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в цій справі є переконання суду про можливість її виправлення без відбування покарання. Цей висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінював на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, відомості щодо судимості. Також, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мали відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв'язки; посткримінальна поведінка; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічна характеристика та інші.
Проаналізувавши саме такі обставини та позицію сторони обвинувачення, потерпілих, Суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, позаяк є переконаним, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Визнаючи тривалість іспитового строку та вид обов'язків визначених ст. 76 КК Суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання, тобто визначає їх у обсязі необхідному і достатньому для виправлення терміном на 3 роки, в силу ч. 4 ст. 75 КК.
Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення при застосуванні в т.ч. норм ст. 75, 76 КК.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, в цій ситуації, в ключі характеристик особи, вчинюваного злочину, поведінки після, Суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, сприймалося б як жорстоке поводження.
VІІІ. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом
ОСОБА_20 позови
При вирішенні цивільного позову ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, Суд виходить з наступного.
Позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 18 750 гривень та моральну шкоду у розмірі 10 000 гривень.
Цивільний позов обумовлено (див. позовну заяву аркуш справи 52-53) тим, що шкода складається з фактично понесених матеріальних витрат внаслідок вчинення кримінального правопорушення та моральної шкоди внаслідок психологічних переживань та страждань.
При вирішенні цивільного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, Суд з'ясував наступне.
Позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 20 000 гривень та моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень.
Цивільний позов обумовлено (див. позовну заяву аркуш справи 81-90) тим, що шкода складається з фактично понесених матеріальних витрат в наслідок вчинення кримінального правопорушення та моральної шкоди внаслідок психологічних переживань та страждань.
При вирішенні цивільного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, Суд виходить з наступного.
Позивач звертаючись з позовом, зазначила, що їй завдано матеріальної шкоди яка складається з переданих обвинуваченому 15000 гривень, проте, відповідно до вимог, просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 10 000 гривень.
Цивільний позов обумовлено (див. позовну заяву аркуш справи 91 тим, що шкода складається з фактично понесених матеріальних витрат в наслідок вчинення кримінального правопорушення.
У судовому засіданні цивільний відповідач та його захисник вказали, що заявлені цивільні позови в частині моральної шкоди задоволенню не підлягають. Щодо задоволення цивільних позовів в частині матеріальної шкоди, яка складається з фактично отриманих від потерпілих грошових коштів не заперечували.
Відповідно Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши надані ними доказами з точки зору належності і допустимості, та розглянувши сам спір у кримінальному провадженні, на підставі ч. 5 ст. 128 КПК України, за правилами, встановленими цим Кодексом та в частині процесуальних відносин, що виникли у зв'язку з цивільними позовам, які цим Кодексом не врегульовані, застосувавши норми Цивільного процесуального кодексу України в частині, що не суперечать засадам кримінального судочинства, вважає за необхідне зазначити про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право пред'явити цивільний позов до обвинуваченого.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У цій ситуації, установлено, що судом визнано доведеним, що обвинувачений заволодів майном позивачів, зокрема ОСОБА_9 у сумі 18750 грн., ОСОБА_7 - 15000 грн., ОСОБА_8 - 10000 грн.
Тому, позов щодо відкодування заначеної матеріальної шкоди кожному з цивілтних позивачів слід задовольнити в межах заявлених вимог, як дійсні.
Разом з тим, Суд не вбачає підстав для задоволення вимог цивільного позивача ОСОБА_8 щодо відшкодування матеріальної шкоди, яка складає вартість орендованого ним житла в сумі 10000 грн., оскільки зазначені кошти сплачено за оренду житла, яким від він фактично користувався.
Щодо питання моральної шкоди, то слушним буде вказати, що відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої або членів її сім'ї; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності та ділової репутації особи.
Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У той же час, як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою.
Як роз'яснено в п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами від 25.05.2001 та від 27.02.2009), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ. При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У відповідності з ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
За таких обставин Суд, враховуючи думку учасників процесу в частині наявності моральної (немайнової) шкоди у потерпілих, яка була завдана кожному з них кримінальним правопорушенням, визначає розмір такої шкоди з урахуванням характеру та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали позивачі, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), тяжкість вимушених змін у їх життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, та з урахуванням інших обставин (життєвої ситуації обвинуваченого), виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає за доцільне стягнути з цивільного відповідача на користь цивільних позивачів: ОСОБА_9 - 1 000 гривень; ОСОБА_8 - 2 000 гривень.
VIII.II. Речові докази
Питання щодо речових доказів Суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК.
На підставі викладеного та керуючись статтями 368-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 190 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання:
? за ч. 1 ст. 190 КК України - у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки;
? за ч. 2 ст. 190 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
В силу ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки.
Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи чи навчання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу).
Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 18 750 гривень та 1 000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 19 750 (дев'ятнадцять тисяч сімсот п'ятдесят) гривень.
В іншій частині цивільного позову відмовити.
Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди -задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 10 000 гривень та 2 000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 12 000 (дванадцять тисяч) гривень.
В іншій частині цивільного позову відмовити.
Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 10 000 (десять) гривень.
Речові докази: зв'язку ключів, які ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_6 , які запаковані та поміщені до спеціального пакету CRI1022328 та передані на відповідальне зберігання в камеру схову Дніпровське УП ГУНП у м. Києві - знищити; оригінал договору «Оренди квартири у приватної особи», який потерпілий ОСОБА_8 отримав від ОСОБА_6 - залишити в матеріалах кримінального провадження;
зв'язка ключів, яку потерпілий ОСОБА_8 отримав від ОСОБА_6 , запаковані та поміщені до спеціального пакету CRI1022327 та передані на відповідальне зберігання в камеру схову Дніпровське УП ГУНП у м. Києві - знищити.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
С у д д я: ОСОБА_21