Справа № 172/1836/25
Провадження № 2/548/964/25
27.11.2025 року м. Хорол
Хорольський районний суд Полтавської області в складі :
головуючого судді - Коновод О. В.
за участю : секретаря судового засідання - Матвієнко О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу
Позиція позивачки, відповідача , процесуальні дії, вчинені по справі.
Позивачка звернулася до Хорольського районного суду з вищевказаним позовом.
На обґрунтування позову зазначає, що вона ОСОБА_1 перебуває у шлюбних відносинах із відповідачем ОСОБА_2 .
23 листопада 2024 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який 23 листопада 2024 року було зареєстровано Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що, 23 листопада 2024 року складено відповідний актовий запис № 1661.
Реєстрація шлюбу подружжя « ОСОБА_4 » підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 видане 23 листопада 2024 року Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Після реєстрації шлюбу позивача ОСОБА_5 із відповідачем ОСОБА_2 , у відповідності до вимог статті 35 Сімейного кодексу України, було обрано спільним прізвищем подружжя прізвище чоловіка - « ОСОБА_4 », після чого до шлюбне прізвище позивача після одруження стало ОСОБА_1 .
Від спільного шлюбу із відповідачем ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 , на момент розірвання шлюбу не мають неповнолітніх дітей.
Підчас спільного проживання, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 постійно виникали сварки внаслідок того, що кожний мав різні погляди на сімейне життя. Позивач ОСОБА_1 із відповідачем ОСОБА_2 мають різні погляди з приводу ведення спільного господарства.
Також позивач ОСОБА_1 із відповідачем ОСОБА_2 із початку 2025 року вже не мали сімейних відносин як подружжя, а тому з цього періоду вже не були пов'язані спільним побутом, внаслідок чого подальше життя і збереження шлюбу подружжя « ОСОБА_4 » стало не можливим.
З початку 2025 року, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , як сім'я навіть вже не проживають разом.
Позивач ОСОБА_1 також зазначає, що останній час, навіть коли подружжя « ОСОБА_4 » проживали разом, то у відповідача ОСОБА_2 була повна відсутність у спілкуванні із позивачем ОСОБА_1 як з жінкою.
Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 вже не пов'язані спільним побутом, внаслідок чого їх подальше спільне життя і збереження стосунків стало суперечити інтересам позивача ОСОБА_1 , так як кожен із них мав та має різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства, а також, як вже зазначалось вище по тексту, сімейне життя позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , стало неможливим.
29.09.2025 року по справі було відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження .
Відповідач в судове засідання не з'явився, але подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, зазначивши, що позовні вимоги визнає та не заперечує проти їх задоволення.
Суд, з"ясувавши позицію позивачки, відповідача та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку,що позов підлягає до задоволенняз наступних підстав.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 23 листопада 2024 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який 23 листопада 2024 року було зареєстровано Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що, 23 листопада 2024 року складено відповідний актовий запис № 1661.
З наданих до суду доказів, встановлено, що спільне життя позивачки та відповідача не склалося, шлюб носить формальний характер. Між сторонами припинені подружні стосунки і відновлювати їх вони не мають наміру.
Норми права, застосовані судом.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального
Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
З наданих до суду доказів, встановлено, що спільне життя позивача та відповідача не склалося, шлюб носить формальний характер. Між сторонами припинені подружні стосунки і відновлювати їх вони не мають наміру.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 Сімейного Кодексу України побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.
Відповідно до положень ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За змістом положень частини 2 статті 36 та статті 51 Сімейного кодексу України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 Сімейного кодексу України).
За правилом частини 2 статті 104 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
За змістом положень ч. 3 ст.109 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 111 Сімейного кодексу України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Як роз'яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Протягом розгляду справи позивач не виявив бажання примиритись, наполягав на розірванні шлюбу.
Згідно положень частини третьої та четвертої ст. 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно ч.2ст.114СК Україниуразі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 3ст. 115Сімейного кодексу України- документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Задовольняючи позов пророзірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позовпро розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Позивач скористався даним правом та звернувся до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.
Причиною припинення шлюбно-сімейних відносин являється те, що між сторонами втрачено почуття любові одне до одного. Сім'я розпалася та існує формально.
Приймаючи до уваги пояснення сторін, суд вважає, що причини, що спонукають його наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими,зваженими та обміркованимиі подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.
Таким чином, суд вважає встановленим, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст.105,109,110,112 Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст.1-18,76-81,141,209-241,259,263-265,268 Цивільного процесуального кодексу України,-
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації : АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу,-задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , укладений 23 листопада 2024 року та зареєстрований Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 1661 зроблений 23 листопада 2024 року
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засідання під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст судового рішення складено 27.11.2025 року.
Суддя: О.В. Коновод