Справа № 375/2437/25
Провадження № 2/375/1064/25
26 листопада 2025 року селище Рокитне
Рокитнянський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Банах-Кокус О.В.,
за участю секретаря судового засідання Потапенко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Рокитне Білоцерківського району Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») через систему «Електронний суд» звернулося до Рокитнянського районного суду Київської області з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що 24 червня 2021 року між Товриством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 був укладений договір пр оспоживчий кредит №100649465 в електронному вигляді. За яким ТОВ «Мілоан» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 7000,00 грн, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит, сплатити відсотки за користування грошовими коштами та комісію за надання кредиту. ТОВ «Мілоан» виконав своє зобов'язання за кредитним договором та надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7000,00грн.
30 вересня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали договір відступлення прав вимоги № 09Т. За умовами якого ТОВ Міолан» відступило право вимоги за кредитним договором №100649465 від 24 червня 2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до Відповідача.
Згідно договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором становить: 21490,00 грн, що складається: з основної заборгованості 7000,00 грн, заборгованість за відсотками 13160,00 грн та комісію за надання кредиту 1330,00грн.
Вважаючи себе кредитором за вказаним договором про споживчий кредит, боржником за яким є відповідач, ТОВ «Діджи Фінанс» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про споживчий кредит №100649465 від 24 червня 2021 року, який укладено між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в сумі 21490,00 грн, з яких заборгованість затілом кредиту 7000,00 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом 13160,00 грн та заборгованість за комісійними винагородами становить 1330,00грн; вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Процесуальні дії у справі та заяви (клопотання) учасників
Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 13 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. У позовних вимогах до позову представник позивача просив розглянути справу у його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, проти заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про дату час і місце судового засідання повідомлялася належним чином. Подала до суду заяву про визнання позовних вимог у повному обсязі та розгляд справи без її участі.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Встановлено, що 24 червня 2021 року ТОВ «Мілоан» уклав з ОСОБА_1 договір про споживчий кредит № 100649465. За умовами якого ТОВ «Мілоан» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 7000,00 грн, а ОСОБА_1 зобов'язалася протягом 30 днів з 24 червня 2021 року, повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами. Термін повернення кредиту та процентів за користування кредитом: 24 липня 2021 року.
Проценти за користування кредитом: 4200,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2. Договору).
Зі змісту пункту 1.6 договору суд встановив стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Відповідно до підпункту б пункту 2.3.2 договору сторони зафіксували домовленість про зміну умов кредитного договору на умова відкладальної(их) обставин(и) щодо якої(их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до статті 212 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, і яка(i) полягає(ють) у продовженні користування кредитними коштами Позичальником після спливу строку кредитування визначеного згідно з пунктами 1.3, 2.3.1.1 та 12.3.1.2. договору.
Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Договір підписано електронним підписом ОСОБА_1
ТОВ «Мілоан» виконав своє грошове зобов'язання та надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7000,00 грн. Вказана обставина підтверджується копією платіжного доручення №29135423 від 24 червня 2021 року.
Додатком № 1 до договору про споживчий кредит складено графік платежів за договором про споживчий кредит, згідно з яким загальна вартість кредиту - 12530,00 грн, який складається з кредиту в сумі 7000,00 грн, комісії за надання кредиту в сумі 1330,00грн, процентів за користування кредитом в сумі 4200,00 грн.
З наданого ТОВ «Мілоан» розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 умови договірних зобов'язань не виконала, у зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість у загальному розмірі 21490,00 грн.
30 вересня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали договір відступлення прав вимоги № 09Т. За умовами якого ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитним договором № 100649465 від 24 червня 2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до Відповідача.
25 липня 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» було надіслано ОСОБА_1 вимогу про погашення кредитної забогованості у розмірі 21490,00 грн та про відступлення права вимоги.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши подані докази, дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частинами 1, 2, 3, 4 статті 10 ЦПК Українисуд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до статті 12 ЦПК України. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення усіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно із частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно із частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина 1 статті 611 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина1 статті 612 ЦК України).
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Розглядаючи даний спір судом встановлено, що між ТОВ «Мілоан» та відповідачем, було укладено зазначений договір про споживчий кредит. ТОВ «Мілоан» перерахувало на картокий рахунок відповідача кошти за договором про споживчий кредит № 100649465 від 24 червня 2021 року в сумі 7000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №29135423 від 24 червня 2021 року.
Відповідно до частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно із частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, якімають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до приписів статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10цс18), від 04 липня 2018 року овадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження №14- 318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України.
В договорі №100649465 від 24 червня 2021 року сторони погодили строк кредитування 30 днів до 24 липня 2021 року (пункти 1.3, 1.4 договору).
Крім того, умовами договору передбачено право позичальника на неодноразове продовження строку користування кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищують 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишились до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових умовах) 60 днів (пункт 2.3.1.2 договору).
У спірних правовідносинах кредитування за укладеним сторонами договором тривав з 24 червня до 24 липня 2021 року (пункти 1.3-1.4 договору) і процентна ставка за цей період на підставі пункту 1.5.2 договору складала 2% від залишку кредиту кожного дня.
Після закінчення цього строку відповідач продовжував користуватися кредитом, тому на підставі пункту пункт 2.3.1.2 договору строк продовжився і таке продовження не могло перевищувати 60 днів, тобто період пролонгації строку кредитування тривав з 25 липня по 22 вересня 2021 року.
В період пролонгації на підставі підпункту б пункту 2.3.2 договору процентна ставка за домовленістю сторін (пункт 1.6 договору) складала 5% від залишку кредиту кожного дня.
Надавши оцінку зібраним у справі доказам, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7000,00 грн та заборгованості за процентами за його користування, нарахованими в межах строку кредитування (з 24 червня 2021 року до 22 вересня 2021року) у розмірі 13160,00 грн, що у загальному розмірі складає 20160,00 грн.
Враховуючи викладене з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором про споживчий кредит №100649465 від 24 червня 2021 року у розмірі 20160,00грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 7000,00 грн та заборгованість за процентами за користування кредитом 13160,00 грн.
Щодо вирішення позовних вимог стягнення комісії
Відповідно до частини 3 статті 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина 2 статті 627 ЦК України).
Частиною 4 статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15- рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини 8 статті 18, частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до частин 1-3 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
На підставі частини 6 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 9 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, процентів за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі №677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі №209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Частиною 1, 2 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
На підставі пункту 1.5.1 договору про споживчий кредит № 100649465 від 24.06.2021 фінансовою установою встановлена комісія за надання кредиту у розмірі 1330,00 грн.
Отже, пункт 1.5.1 договору про споживчий кредит № 100649465 від 266 червня 2021 року, укладеного ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , не містить зазначення переліку банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з наданням кредиту.
Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитора.
За таких обставин положення договору про споживчий кредит щодо сплату позичальником на користь банку комісії за надання кредиту (пункт 1.5.1 договору) є нікчемними, а позовна вимога про стягнення комісії в сумі 1330,00 грн необґрунтованою.
Таким чином, дослідивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача ОСОБА_1 заборгованості за вищевказаним договором у розмірі 20160,00 грн, яка складається з тіла кредиту в сумі 7000,00 грн та процентів за користування кредитом в сумі 13160,00 грн.
Висновки суду щодо розподілу судових витрат
Згідно з приписами пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК Українидо витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 137 ЦПК України).
За змістом частини 4 статті 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до приписів частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу до матеріалів справи надано: Договір про надання правової допомоги №42649746 від 5 травня 2025 року. Додаткову угоду №100649465 від 29 липня 2025 року до Договору №42649746 про надання праовової допомоги від 5 травня 2025 року. Згідно акту №100649465 про підвердження факту надання правничої допомоги адвокатом (виконання робіт, наданих послуг) від 29 липня 2025 року вартість наданих послуг становить 5000,00 грн.
Водночас, суд звертає увагу на те, що у частині 3 статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Проаналізувавши справу на предмет її складності, враховуючи наявну сталу судову практику у таких спорах, встановлені судом обставини справи, кількість судових засідань, а також зміст та обсяг наданих адвокатом послуг і їх вартість, також, суд враховує, що дані матеріали подані в системі «Електронний суд», розгляд справи здійснювався за відсутності представника позивача, суд доходить переконання, що зазначений стороною позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн є необґрунтованим, оскільки такий не відповідає критерію реальності адвокатських послуг.
Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд вважає обґрунтованим розміром витрати позивача на професійну правову допомогу, наданих у цій справі - 3000,00 грн.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, як передбачено статтею 4 ЗУ «Про судовий збір».
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи те, що суд частково задовольнив позов, а саме на 93,81 % та визнання відповідачем позову до розгляду справи по суті, суд вважає, що судові витрати у виді судового збору, що становить 2272,45 грн (2422,40 грн х 93,81 % :100 = 2272,45 грн), слід розподілити наступним чином 1136,23 грн повернути позивачу з державного бюджету, а решту 1136,23 грн стягнути з відповідача на користь позивача. Також з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на надання правової допомоги у розмірі: 3000,00 грн х 93,81 % :100 = 2814,30 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265, 268, 274-289, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит №100649465 від 24 червня 2021 року у розмірі 20160 (двадцять тисяч сто шістдесят) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на правову допомогу у розмірі 2814 (дві тисячі вісімсот чотирнадцять) гривень 30 копійок та сплачений судовий збір у розмірі 1136 (одна тисяча сто тридцять шість) гривні 23 копійки.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» з державного бюджету 50 відсотків судового збору, з урахуванням часткового задоволення позову, в сумі 1136 (одна тисяча сто тридцять шість) гривні 23 копійки.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reestr.court.gov.ua
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», ЄДРПОУ42649746, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складено 26 листопада 2025 року.
Суддя Олена БАНАХ-КОКУС