Номер провадження: 22-ц/813/5148/25
Справа № 521/16531/24
Головуючий у першій інстанції Бобуйок І. А.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
25.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє представник ОСОБА_3 , на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25 березня 2025 року по справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про оголошення особи померлою, заінтересовані особи: Малиновський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , -
У жовтні 2024 року заявники звернулися до суду із заявою, в якій просили суд:
- оголосити померлим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, ІПН: НОМЕР_2 , ID карта № НОМЕР_3 , виданий органом 5114, уродженця міста Одеса, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- дату смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, ІПН: НОМЕР_2 , ID карта № НОМЕР_3 , виданий органом 5114, уродженця міста Одеса, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , вважати ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- місцем смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, ІПН: НОМЕР_2 , ID карта № НОМЕР_3 , виданий органом 5114, уродженця міста Одеса вважати населений пункт Діброва Луганської області;
- вважати, що загибель ОСОБА_4 настала в населеному пункті Діброва Луганської області під час безпосередньої участі у бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, у зв?язку з військовою агресією російської федерації про ти України, у складі військової частини НОМЕР_1 .
Заява вмотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданого Другим Приморським відділом РАЦС Одеського міського управління юстиції 20 жовтня 2009 року.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 10 від 10.01.2023 року (місто Хмельницький), солдата ОСОБА_4 , № НОМЕР_2 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на період військового стану ІНФОРМАЦІЯ_4 , призначено на посаду навідника 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_5 механізованого батальну військової частини НОМЕР_6 , ВOC-1011281А з 10 січня 2023 року, та його зараховано на всі види забезпечення з вечері 10 січня 2023 року та визнано таким, що приступив до виконання службових обов?язків.
22.06.2023 року матір ОСОБА_5 - ОСОБА_1 було сповіщено про те, що її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стрілець 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_7 стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 , який 21.06.2023 року під час виконання бойових дій в районі н.п. Діброва Луганської області зник безвісті. Приймав безпосередньо участь у заходах необхідних для забезпечення охорони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією російської фередарції проти України.
Мати ОСОБА_4 - ОСОБА_1 звернулася до Слідчого відділення поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1, за фактом зникнення безвісти сина, що підтверджується витягом з кримінального провадження №12023162470000879 від 23.06.2023 року.
Листом ГУНП в Одеській області Одеське районне управління поліції №1 відділ поліції №1 від 07.07.2023 року № 60.1/7345, заявницю було повідомлено, що процесуальним керівником прокурором Малиновської окружної прокуратури м. Одеси було винесено постанову про визначення підслідності за слідчим управлінням ГУНП в Луганській області.
Заявниця здала свої ДНК зразки для ідентифікації тіла ОСОБА_6 , однак збігів не виявлено досі їй пояснили , щр значна частина тіл загиблих, внаслідок неможливості відібрання ДНК знанків не ідентифікована, тому лікарський документ не може бути наданий.
Визання ОСОБА_4 загиблим, заявникам потрібно для отримання виплат передбачених законодавством, оформлення спадщини.
Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25 березня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Малиновський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Міністерство оборони України (адреса розташування: м. м. Київ, пр.-т. Повітряних сил України, 6), військова частина НОМЕР_1 , про оголошення особи померлою - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє представник ОСОБА_3 , звернулися до апеляційного суду з апеляційною скаргою та просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити у повном у обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи представники заінтересованих осіб: Малиновського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 в судове засідання на 25.11.2025 року о 15:00 год. не з'явилися, про причини не явки не повідомили, заяв про відкладення судового засідання не подавали, ініціативи взяти участь у судовому засіданні в режимі відеконференцзв'язку не виявили.
Присутні в судовому засіданні заявники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхній представник адвокат Єрьоменко Людмила Вікторівна вважали за можливе розглядати подану апеляційну скаргу по суті без особистої присутності в судовому засіданні представників заінтересованих осіб, оскільки явка до апеляційного суду не є обов'язковою.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Справа перебуває в судах з жовтня 2024 року, а в апеляційному суді з квітня 2025 року, тобто з перевищенням строків передбачених ст.ст. 210, 371 ЦПК України.
Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги, обставини які стали відомі під час апеляційного провадження, достатньої наявності у справі матеріалів для розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів не вбачає перешкод для розгляду справи без участі в судовому засіданні належним чином повідомлених представників заінтересованих осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.
Залишаючи заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про оголошення особи померлою без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що на даний час у суду відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з урахуванням правових позицій Верховного Суду, які є обов'язковими при застосуванні норм права визначених ст.46 ЦК України та наявних у матеріалах справи доказах.
Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданого Другим Приморським відділом РАЦС Одеського міського управління юстиції 20 жовтня 2009 року.
24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України було запроваджено воєнний стан в зв?язку зі збройною агресією російської федерації до України.
Згідно Указу президента України від 24.02.2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» (з частковою зміною статті 3 на підставі Указу Президента України від 7 листопада 2022 року № 758/2-22), ОСОБА_4 у добровільному порядку прибув на військову службу у Збройні Сили України.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 10 від 10.01.2023 року (місто Хмельницький), солдата ОСОБА_4 , № НОМЕР_2 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на період військового стану ІНФОРМАЦІЯ_4 , призначено на посаду навідника 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_5 механізованого батальну військової частини НОМЕР_6 , ВOC-1011281А з 10 січня 2023 року, та його зараховано на всі види забезпечення з вечері 10 січня 2023 року та визнано таким, що приступив до виконання службових обов?язків.
Згідно витягу із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 №31 від 29.01.2023 року, у зв'язку з проведенням організаційних заходів, на підставі директиви МОУ та Головнокамандувача ЗСУ від 09.12.2022 року №Д-321/25/дск, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2022 року №7, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.01.2023 року №8-PC, призначено ОСОБА_4 , стрільцем стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону з 29 січня 2023 року, та вказано вважати його таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання обов?язків. Було встановлено посадовий оклад та премію.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині № 138 від 14.05.2023 року з метою виконання бойового розпорядження командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_5 » від 11.05.2023 року №БР-2146т, затвердженого наказом командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_5 » від 14.05.2023 року №28т, солдат ОСОБА_4 , стрілець 2 стрілецього відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_7 стрілецького батальйону, військової частини НОМЕР_1 приступив до виконання бойового завдання 14.05.2023 року безпосередньо в районі ведення бойових дій на лінії зіткнення в зоні відповідальності ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_5 ».
На підставі рапорту командира НОМЕР_7 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 №11824 від 21.06.2023 року, лейтенанта ОСОБА_7 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2023 року № 2547 «Про призначення службового розслідування для з'ясування причин та умов зникнення безвісті стрільця стрілецького відділення з стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_7 стрілецького батальйону, військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_4 », проведено службове розслідування, за висновками якого ОСОБА_4 було визнано безвісті зниклим.
Відповідно до вказаного рапорту, лейтенант ОСОБА_8 повідомив, про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 18:15 год. під час ворожого штурму на бліндаж позиціях «ДУБ» 1 стрілецької роти НОМЕР_7 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ворожою штурмовою групою, при виконанні бойового завдання поблизу населених пунктів Діброва та Кузьмине Луганської області загинув солдат ОСОБА_4 стрілець стрілкового відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_7 стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 . Попердній діагноз: отримані травми не сумісні з життям. Евакуація тіла не відбувалась за бойових обставин (зник безвісті).
Згідно наданих пояснень молодшого лейтенанта ОСОБА_9 заступника командира роти морально-психологічного забезпечення 1 ст.роти 1 ст. батальйону ВЧ НОМЕР_1 , встановлено, що 21.06.2023 року перебуваючи в зоні бойових дій, поблизу населених пунктів Діброва та Кузьміне Луганської області, у зв?язку з інтенсивними артелерійськими обстрілами позицій був втрачений зв?язок з позіцією «ДУБ», де перебував солдат ОСОБА_4 , а також інші солдати ( ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ). Пошукові дії були неможливі, та як було видно, що противник захопив позицію в результаті чергового штурму, підпалив бліндаж, де знаходились вище вказані військовослужбовці. Відповідно бойові дії на позиції зупинились, рух особового складу не був помічений, вивід або виніс тіл вищевказаних бійців не був помічений, були всі ознаки, що вказані військовослужбовці загинули, а оскільки позиція була захоплена та знищена ворогом, рахувалися безвісті зниклими з 21.06.2023 року.
В данй час селище Діброво знаходиться під окупацією. 22.06.2023 року матір ОСОБА_5 - ОСОБА_1 було сповіщено про те, що її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стрілець 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_7 стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 , який 21.06.2023 року під час виконання бойових дій в районі н.п. Діброва Луганської області зник безвісті. Приймав безпосередньо участь у заходах необхідних для забезпечення охорони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Мати ОСОБА_4 - ОСОБА_1 звернулася до Слідчого відділення поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1, за фактом зникнення безвісти сина, що підтверджується витягом з кримінального провадження №12023162470000879 від 23.06.2023 року.
Листом ГУНП в Одеській області Одеське районне управління поліції №1 відділ поліції №1 від 07.07.2023 року № 60.1/7345, заявницю було повідомлено, що процесуальним керівником прокурором Малиновської окружної прокуратури м. Одеси було винесено постанову про визначення підслідності за слідчим управлінням ГУНП в Луганській області.
Колегія суддів виходить з такого.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Визнання свого сина ОСОБА_4 загиблим, заявникам потрібно для отримання виплат передбачених законодавством та оформлення спадщини.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь- якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника (абзац перший частини першої статті 317 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 607/1612/23 (провадження № 61-6323св23) вказано, що загальні вимоги до змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення передбачені статтею 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Статтею 317 ЦПК України з урахуванням змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях», передбачено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України та встановлено, що заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Статтею 315 ЦПК України визначено перелік фактів, що мають юридичне значення, які можуть бути встановлені судом. При цьому, зазначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.
У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб'єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв'язку із тривалою безвісною відсутністю.
Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.
Законодавець розрізняє дві підстави оголошення судом фізичної особи померлою: загальну та спеціальну.
Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
За змістом частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
У частині першій статті 46 ЦК України міститься загальна норма: «фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років» - та дві спеціальні: «якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців» та «за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру».
У частині другій статті 46 ЦК України законодавець навів дві спеціальні норми: «фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій» (речення перше) та «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» (речення друге).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України (другий сенат) від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori); «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali); «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 звертала увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Так, спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою права, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання.
Законодавець запроваджує спеціальну цивільно-правову норму з метою конкретизації, деталізації та диференціації правового регулювання цивільних відносин в межах їх загального роду. Спеціальна норма походить від загальної і тісно з нею пов'язана.
Відповідно у ситуації, коли внаслідок збройної агресії рф проти України фізична особа пропала безвісти, суд має право оголосити цю фізичну особу померлою відповідно до частини другої статті 46 ЦК України саме на підставі цих приписів (за умови доведеності зазначених обставин), використовуючи ці норми як спеціальні.
При цому слід враховувати, що приписи частини другої статті 46 ЦК України пов'язують оголошення фізичної особи померлою у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, а не у зв'язку з воєнним станом, як таким.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану»).
За змістом статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (станом на час виникнення правовідносин у цій справі):
- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
- бойові дії - форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння);
- воєнні дії - організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України;
- район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.
Відповідно бойові дії є однією із форм воєнних дій. Ці категорії співвідносять як ціле (воєнні дії) та частина (бойові дії). Тому воєнні дії, які законодавець згадує у частині другій статті 46 ЦК України, не обмежуються лише бойовими діями.
Частина друга статті 46 ЦК України передбачає спеціальне правило для осіб, які пропали безвісти у зв'язку з воєнними діями чи збройним конфліктом. Такі особи можуть бути оголошені померлими після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій.
Проте законодавець додав гнучкості у вирішенні таких питань, встановивши в другому реченні частини другої статті 46 ЦК України, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Для з'ясування змісту припису речення другого частини другої статті 46 ЦК України «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» використовує телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права.
Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норм права зосереджується на цілі та призначенні законодавчого припису, враховуючи права й законні інтереси суб'єктів і суспільні інтереси.
Мета досліджуваної правової норми полягає у забезпеченні балансу між правовою визначеністю та захистом прав зниклої особи. З одного боку, законодавець хоче запобігти поспішному оголошенню особи померлою, оскільки це може спричинити значні правові наслідки, як-от відкриття спадщини. З іншого - потреба у відновленні правової визначеності стає особливо актуальною у випадках зникнення в умовах активних бойових дій, коли значно зростає ризик загибелі.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/11021/22 встановила, що шестимісячний строк має відраховуватися не від дня скасування воєнного стану чи завершення воєнних дій на всій території України, а від дня закінчення активних бойових дій на місці (території) ймовірної загибелі фізичної особи.
У своєму рішенні Суд підкреслив, що законодавець у частині другій статті 46 ЦК України використовує терміни “воєнні дії» та “збройний конфлікт», а не “воєнний стан», тому прив'язка до введення, припинення або скасування воєнного стану в Україні для обчислення строків є неправильною.
Для визначення територіальних та часових характеристик воєнних дій Велика Палата ВС посилається на Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
Цей нормативний акт містить інформацію про:
- території можливих бойових дій;
- території активних бойових дій;
- території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси;
тимчасово окуповані росією території України.
Важливо, що цей документ також містить дані про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території, що допомагає суду визначити початок перебігу шестимісячного строку для оголошення особи померлою.
Особливість справ про оголошення фізичної особи померлою полягає в тому, що висновок суду ґрунтується на юридичному припущенні про смерть особи, оскільки прямих доказів смерті зазвичай немає.
Проте відсутність прямих доказів не означає, що заява може бути необґрунтованою. Заявник повинен надати суду переконливі непрямі докази, які в сукупності дозволять зробити вірогідне припущення про смерть особи.
До таких доказів можуть належати:
- довідки та акти військових частин про загибель або зникнення безвісти військовослужбовця;
- показання свідків, які були очевидцями обставин, за яких особа зникла безвісти;
- документи про проведення пошукових операцій;
- висновки експертиз (якщо вони проводилися);
- матеріали кримінального провадження (якщо таке було відкрито);
- документи про відмову органів РАЦС у реєстрації смерті;
- інші документи, що підтверджують обставини зникнення особи.
Воєнний стан створює специфічні умови для збору доказів. Часто складно отримати документальні підтвердження обставин зникнення особи через руйнування інфраструктури, переміщення військових частин або тимчасову окупацію територій.
У таких випадках особливої ваги набувають показання свідків, які були разом із зниклою особою, та документи, складені безпосередньо після події (рапорти, акти, повідомлення).
Верховний Суд у своїй практиці підтверджує, що в умовах війни суд повинен оцінювати докази з урахуванням особливих обставин та надавати належну оцінку навіть обмеженому колу доказів, якщо вони дозволяють зробити вірогідне припущення про смерть особи.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2024 року у справі № 755/11021/22 дійшла висновку: шестимісячний строк, зазначений у частині другій статті 46 ЦК України, має відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (території) ймовірної загибелі фізичної особи, а не від дня закінчення воєнного стану чи воєнних дій на всій території України.
Крім того, у випадках, коли подія, що призвела до загибелі, відбулася не на території активних бойових дій, але є наслідком воєнних дій (наприклад, ракетний обстріл у тилу), шестимісячний строк може обчислюватися від дня настання такої події.
Як вже зазначалось, командир НОМЕР_7 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 №11824 від 21.06.2023 року, лейтенант ОСОБА_13 повідомив рапортом, що 21.06.2023 року під час ворожого штурму на бліндаж позиціях «ДУБ» 1 стрілецької роти НОМЕР_7 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ворожою штурмовою групою, при виконанні бойового завдання поблизу населених пунктів Діброва та Кузьмине Луганської області загинув солдат ОСОБА_4 стрілець стрілкового відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_7 стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 . Попередній діагноз: отримані травми не сумісні з життям. Евакуація тіла не відбувалась за бойових обставин (зник безвісті).
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (далі-Перелік).
Цей нормативний акт містить інформацію про:
- території можливих бойових дій;
- території активних бойових дій;
- території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси;
тимчасово окуповані росією території України.
Відповідно до вказаного Переліку, як станом на 21.06.2023 року, так і на час розгляду справи і ухвалення рішення судом першої інстанції 25.03.2025 року, а також і на час перегляду справи в апеляційному порядку 25.11.2025 року бойові дії в районі ймовірної загибелі ОСОБА_4 , в районі н.п. Діброва Луганської області, тривають.
Оскільки в рапорті командира НОМЕР_7 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 №11824 від 21.06.2023 року, лейтенанта ОСОБА_7 йдеться про те, що солдат ОСОБА_4 загинув при виконанні бойового завдання поблизу населених пунктів Діброва та Кузьмине Луганської області під час ворожого штурму на бліндаж позиціях «ДУБ» 1 стрілецької роти НОМЕР_7 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ворожою штурмовою групою, територію ймовірної загибелі ОСОБА_4 , 2003 року народження не можливо кваліфікувати інакше, як територію активних бойових дій, а самі обставини ймовірної загибелі ОСОБА_4 - як при виконанні ним бойового завдання під час збройної відсічі ворожого штурму на бліндаж позиціях «ДУБ» 1 стрілецької роти НОМЕР_7 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ворожою штурмовою групою.
Згідно з відомостями, які містяться у Переліку, територія ймовірної загибелі солдата ОСОБА_4 , 2003 року народження стрільця стрілкового відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_7 стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 поблизу населених пунктів Діброва та Кузьмине Луганської області була і залишається на час розгляду справи в суді першої та аплеяційної інстанцій територією активних бойових дій, які тривають.
Також з матеріалів справи вбачається, що тіло зниклого безвісти ОСОБА_4 , 2003 року народження, не знайдено, кримінальне провадження що внесене в ЄРДР за № 12023162470000879 від 23.06.2023 року ще триває, що підтверджується наданим витягом Слідчого відділення відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області, свідчення свідків події зникнення безвісті (ймовірної загибелі) солдата ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 отримати на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не виявляється за можливе.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2024 року у справі № 755/11021/22 наголошує на тому, що не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв'язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об'єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою.
Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв'язок з різних причин, пов'язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з'ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.
З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.
Відсутність достатніх достовірних доказів загибелі ОСОБА_4 (відсутність тіла, яке належним чином ідентифіковано, фотоматеріалів або відеозапису загибелі з можливістю чіткої констатації, відсутність задокументованих свідчень осіб, які стали свідками обставин події зникнення ОСОБА_4 безвісті (загибелі), не надає можливості встановлення факту смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з чим і виникла потреба у поданні заяви про оголошення особи померлою. Натомість тривання активних бойових дій на теорії ймовірної загибелі зниклого безвісті ОСОБА_4 унеможливлює початок відліку шестимісячного строку для оголошення особи померлою.
Тобто звернення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про оголошення особи померлою ( ОСОБА_4 2003 року народження) є передчасним.
При таких обставинах та наявних у матеріалах справи доказів, висновок районного суду про відсутність на даний час підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка є обов'язковою при застосуванні норм права визначених ст.46 ЦК України є обґрунтованим, оскільки не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, які тривають.
Доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних рішень у різних країнах.
Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Filad», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spai», заява серія А № 303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
У справі «Серявін та інші проти України» зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Filad», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє представник ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений: 28.11.2025 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
С.О. Погорєлова