Номер провадження: 11-сс/813/2314/25
Справа № 947/37670/25 1-кс/947/16835/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
21.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12025160000001089 від 04.10.2025 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 04.11.2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Одеси, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, студента 2-го курсу Національного університету «Одеська юридична академія», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України,
встановив:
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 04.11.2025 року задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 та до підозрюваного ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 29 грудня 2025 року в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави.
Не погоджуючись з ухвалою захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту, або визначити розмір застави.
Обґрунтовуючи поважність причини пропуску строку на апеляційне оскарження захисник зазначає, що копію повного тексту ухвали сторона захисту отримана лише 13.11.2025 року.
В апеляційній скарзі захисник посилається на необґрунтованість підозри, оскільки висновок експерта №3315 від 21.10.2025 року відповідно до якого в крові ОСОБА_10 виявлено етиловий спирт у концентрації 1.29%, однак експертиза проведена з грубими порушеннями законодавства, які регулюють проведення такої експертизи.
Окрім цього захисник посилається на недоведеність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, оскільки підозрюваний не має наміру переховуватись від органу досудового розслідування, самостійно повідомив слідчого про те, що його виписали з медичного закладу для лікування вдома та добровільно з'явився на вручення підозри. Звертає увагу, що підозрюваний переніс декілька операцій, має тяжкий стан здоров'я та потребує постійного відвідання медичного закладу для продовження лікування. Захисник наголошує, що не зважаючи на тяжкий стан здоров'я та неможливість самостійно пересуватися ОСОБА_10 відвідував слідчого після виписки з лікарні та сприяє розслідуванню злочину.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника, який підтримав апеляційну скаргу разом з клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Щодо клопотання захисника про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Статтею 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» гарантується право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Пунктом 8 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 24 КПК України (далі - КПК) кожному гарантується забезпечення права на оскарження судових рішень.
Положеннями ч.1 ст.117 КПК встановлено, що пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Із матеріалів судової справи вбачається, що розгляд клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу здійснений слідчий суддею 04.11.2025 року.
Захисник підозрюваного ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 оскаржив вказану ухвалу в апеляційному порядку.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.11.2025 року скарга захисника була повернута, оскільки до скарги не було долучено документів на підтвердження повноважень.
В матеріалах справи міститься копія супровідного листа від 10.11.2025 року за №11-сс/813/2271/25 про направлення копії ухвали апеляційного суду від 10.09.2025 року на поштову адресу адвоката ОСОБА_7 .
Копія ухвали апеляційного суду отримана адвокатом 13.11.2025 року, та наступного дня - 14.11.2025 року, захисник повторно подав апеляційну скаргу (а.к.п.105).
За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе поновити захиснику строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді.
Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді про застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст.404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом статей 177, 178, 183 КПК.
Відповідно до вимог ст.177 КПК, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону при розгляді клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, врахував тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим, а також наявність ризиків, які дають підстави вважати, що підозрюваний, перебуваючи на свободі, може: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні.
Із викладеного вбачається, що слідчий суддя, приймаючи рішення про доцільність застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання, в зв'язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти ризикам, доведеним слідчим і прокурором.
Щодо наявності обґрунтованої підозри, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п.48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
У рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, а також їх сукупності для висновку про винуватість особи, або її невинуватість, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою відповідно до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до статей 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті пред'явленого обвинувачення.
Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема: протокол огляду місця ДТП від 04.10.2025 року; схема до протоколу; показання потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 від 22.10.2025 року; показання підозрюваного ОСОБА_8 від 30.10.2025 року; протокол тимчасового доступу до речей і документів (вилучення зразків крові ОСОБА_8 з КНП «МКЛ-1» ОМР) від 08.10.2025 року; протокол зняття показань технічних приладів та технічних засобів (вилучення відеозапису з камер відеоспостереження) від 13.10.2025 року; висновок судово-токсикологічної експертизи №3315 від 21.10.2025 року; висновок судової автотехнічної експертизи дослідження обставин та механізму ДТП №4562-34-25 від 27.10.2025 року та інші матеріали кримінального провадження в їх сукупності, здобуті у ході досудового розслідування кримінального провадження, вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний ОСОБА_8 може бути причетним до вчинення інкримінованого йому злочину.
Дослідивши долучені до клопотання слідчого докази, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав передбачених ст.87 КПК для визнання цих доказів недопустимими не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.
З огляду на викладене, на даній стадії досудового розслідування, апеляційний суд визнає непереконливими доводи захисника про необґрунтованість підозри.
Колегія суддів звертає увагу, що при розгляді клопотання слідчого про обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу, ні слідчий суддя, ні суд апеляційної інстанції не може давати оцінку допустимості та належності доказів, оскільки триває досудове розслідування кримінального правопорушення, та відповідно до статей 89, 94 КПК оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального судового рішення.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на таке.
Так, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку апеляційного суду, обставини даного кримінального провадження, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_8 , який підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Існування вказаного ризику підтверджується і тим, що підозрюваний в силу свого віку не має обмежень щодо вільного перетину державного кордону під час дії воєнного стану, а отже має реальну можливість безперешкодно залишити територію України та уникнути кримінального переслідування.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Також, апеляційний суд погоджується з наявністю ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що перебуваючи на свободі ОСОБА_8 матиме можливість здійснювати вплив на інших учасників кримінального провадження з метою схилити їх до дачі неправдивих показань.
Апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими, свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч.1,2 ст.23, ч.4 ст.95, ст.224 КПК.
Наразі досудове розслідування триває, а показання свідків та висновки експертів у даному кримінальному провадженні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, на даному етапі досудового розслідування, не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Приймаючи до уваги фактичні обставини кримінального провадження, виходячи із конкретних обставини інкримінованого підозрюваному протиправного діяння, яке призвело до загибелі потерпілого, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді, який на підставі п.2 ч.4 ст.183 КПК України не визначив ОСОБА_8 альтернативний запобіжний захід у виді застави.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, а дані про особу підозрюваного і сама підозра у вчиненні тяжкого злочину, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені слідчим суддею ризики, які виправдовують тримання підозрюваного під вартою.
За наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про неспроможність доводів сторони захисту стосовно незаконності оскарженої ухвали, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - залишенню без змін.
Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Разом з тим, з урахуванням доводів захисника про те, що після ДТП підозрюваний ОСОБА_8 переніс декілька операцій, має тяжкий стан здоров'я та потребує постійного медичного догляду, колегія суддів вважає за необхідне зобов'язати посадових осіб ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях забезпечити належне медичне обстеження та лікування у разі необхідності підозрюваного, у встановленому законом порядку, в тому числі, у разі необхідності, у закладах охорони здоров'я МОЗ України.
Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Поновити захиснику ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 04.11.2025 року, якою в кримінальному провадженні №12025160000001089 від 04.10.2025 року до підозрюваного ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави - залишити без змін.
Зобов'язати посадових осіб ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях забезпечити належне медичне обстеження та лікування у разі необхідності підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановленому законом порядку, в тому числі, у разі потреби, у закладах охорони здоров'я МОЗ України.
Копію ухвали надіслати на адресу ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4