Номер провадження: 11-кп/813/2422/25
Справа № 522/14732/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
23.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 05.09.2025 року, якою під час судового розгляду кримінального провадження № 12021160000000182 від 05.02.2021 року та за № 12021160000001109 від 30.07.2021 року стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою,-
установив
Оскарженою ухвалою суду 1-ої інстанції було задоволено клопотання прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 та обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 03.11.2025 року, із визначенням застави у розмірі 7000 (семи тисяч) розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 21 196 000 (двадцять один мільйон сто дев'яносто шість тисяч) гривень.
Обґрунтовуючи ухвалу суд 1-ої інстанції врахував тяжкість інкримінованих злочинів та констатував наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, що є підставою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який не є для обвинуваченого безальтернативним, оскільки судом застосована застава в відповідному розмірі.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 не погодився із оскаржуваною ухвалою, оскільки судом першої інстанції не враховано, що обвинувачений повернув майно потерпілим та цивільних позовів до обвинуваченого у кримінальному провадженні не заявлено, тому розмір застави є неспівмірним заподіяним збиткам; обвинувачений не притягався до кримінальної відповідальності; ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, відсутні.
На підставі цього захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу та змінити запобіжний захід на особисте зобов'язання.
До початку судового засідання апеляційного суду від адвоката ОСОБА_6 надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без сторони захисту.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Відповідно до ч.1 ст.406 КПК України, суд апеляційної інстанції має право ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження, якщо всі учасники судового провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.
За таких підстав, враховуючи, що сторона захисту про участь в судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги не заявляла, тому відповідно до положення ч.4 ст.107, ч.1 ст.406 КПК України, апеляційний розгляд проведено у письмовому провадженні за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді Приморського районного суду м. Одеси знаходяться кримінальні провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12021160000000182 від 05.02.2021 та №12021160000001109 від 30.07.2021, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
Згідно ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Зважаючи на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, характеру, тяжкості та суспільної небезпечності, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винним, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Також існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_7 може незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки останні ще не допитані.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Таким чином, доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 про недоведеність наявності у кримінальному провадженні заявлених прокурором ризиків є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами провадження.
Колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги про міцні соціальні зв'язки обвинуваченого, однак зауважує, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки судді та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги на непомірність визначеного розміру застави, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
В контексті справи «Mangouras v. Spain» (рішення від 28.09.2010р., заява №12050/04) зазначається, що заявник, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який значно перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Отже, положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину встановлюється у розмірі від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Оскарженою ухвалою залишено без змін визначений розмір застави 7000 (семи тисяч) розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 21 196 000 (двадцять один мільйон сто дев'яносто шість тисяч) грн.
На думку апеляційного суду, саме такий розмір застави є належним для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, в тому числі з урахуванням фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, їх тяжкості та корисливого характеру, особи обвинуваченого, її майнового і сімейного стану, розміру майнової шкоди, яка складає більш 46 млн. грн. та даних про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а більш менший розмір застави з урахуванням наявності ряду ризиків не зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого та виконання останнім визначених законом обов'язків.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів, всупереч доводів апеляційної скарги, вважає, що висновок суду про необхідність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченого, якому інкримінується вчинення особливо тяжкого злочину, дають підстави вважати, що на даний час існують зазначені районним судом ризики, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
На думку апеляційного суду застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, є неможливим, оскільки такий запобіжний захід не здатний запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України.
Одночасно колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд перевіряє законність постановлення оскаржуваної ухвали на момент її постановлення, а доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування або зменшення заявлених у клопотанні прокурора ризиків.
Разом з цим, аналізуючи надані апеляційному суду копії матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає, що кримінальне провадження перебуває на розгляді суду першої інстанції тривалий час, але судовий розгляд не завершений та остаточне рішення не прийнято.
Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ст. 28 КПК України, тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, в зв'язку з чим вважає за необхідне звернути увагу районного суду на необхідність дотримання вимог ст. 28 КПК України, щодо розумних строків розгляду справи.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвалу суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 05.09.2025 року у кримінальних провадженнях №12021160000000182 від 05.02.2021 року та за № 12021160000001109 від 30.07.2021 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4