Справа № 452/4320/24 Головуючий у 1 інстанції: Галин В.П.
Провадження № 22-ц/811/1432/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
28 листопада 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
при секретарі: Л.М. Чиж
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
05 жовтня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь кошти у розмірі 13000,00 доларів США.
Позов обгрунтовував тим, що протягом 2021 року він уклав договори позики з ОСОБА_1 , якому на виконання зазначених договорів надав в борг, а останній отримав грошові кошти в сумі 13 000 дол. США, що підтверджується наявними у нього оригіналами боргових розписок від 17.05.2021 року, 15.06.2021 року, 18.06.2021року та 01.07.2021 року. Так, 17.05.2021 року він надав відповідачу 5 000 доларів США, що підтверджується розпискою. При цьому, строк повернення позики сторонами встановлено не було. Тому, керуючись вимогами ст. 1049 ЦК України, 07.10.2024 року він надіслав відповідачу вимогу про повернення позики протягом 30 днів з моменту її пред'явлення, яка була вручена відповідачу 15.10.2024 року. 15.06.2021 року він надав відповідачу позику в розмірі 1 100 доларів США до 15.06.2022 року. 18.06.2021 року відповідач отримав від нього позику у розмірі 1 100 доларів США до 18.06.2022 року. 01.07.2021 року він надав відповідачу позику в розмірі 5 800 доларів США строком на один рік, тобто до 01.07.2022 року. У визначений у боргових розписках строк позичальник кошти не повернув. У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання за договорами позики та неможливістю вирішення спору у позасудовому порядку, просив позов задоволити.
Окаржуваним рішенням позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі 13 000 (тринадцять тисяч) доларів США та сплачений судовий збір у розмірі 5 395 (п'ять тисяч триста дев'яносто п'ять) грн 45 коп.
Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5 000 дол. США боргу згідно розписки від 17.05.2021 року оскарживпредставник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що в ході судового розгляду справи відповідач частково визнав наявність у нього боргу перед позивачем за трьома розписками від 15.06.2021 року, 18.06.2021 року та 01.07.2021 року. Разом з тим, відповідач категорично заперечував наявність у нього боргу в розмірі 5000 дол. США за розпискою від 17.05.2021 року з підстав, що зміст такої не свідчить про виникнення між сторонами договірних відносин за договором позики. Так, розписки від 15.06.2021 року, 18.06.2021 року та 01.07.2021 року за своїм змістом дійсно підтверджують факт наявності між сторонами договірних відносин та відповідно - обов'язок відповідача з повернення коштів, оскільки у змісті таких зазначено про позику коштів та строк їх повернення, що є логічним для боргових зобов'язань, пов'язаних з позикою. Водночас розписка про отримання відповідачем 5000 доларів США від 17.05.2021 року не є позикою у розумінні вимог закону, які зазвичай ставляться до форми та змісту договору, оскільки не містить дата повернення коштів. Зазначає, що кошти в сумі 5 000 доларів США відповідач отримав від позивача не у борг, такі були передані йому ОСОБА_3 для діяльності підприємства, засновниками якого були сторони.
Аналізуючи практику Верховного Суду, можна дійти висновку, що розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує не тільки факт укладення договору позики та зміст його умов, але й факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому, факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що в певний момент відбулася передача певної суми коштів у борг від позикодавця до позичальника з обов'язком її повернення у визначений строк. Водночас, обов'язок доказування, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, мають ознаки саме позики, покладено на позивача. При цьому, відповідач заперечує той факт, що кошти в сумі 5000 доларів США, передані йому позивачем 17.05.2021 року, були отримані ним саме як позика.
Просить рішення суду в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором позикиу розмірі 5000 доларів США скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
У засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 скаргу підтримав з підстав, наведених у ній, просив скаргу задоволити.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Згідно положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 13 грудня 2017 року у справі № 309/3458/14-ц, наявність між сторонами позикових відносин підтверджується наявним у позивача оригіналом розписки, яка підтверджує як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов'язання повернути ці кошти.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).
Відповідно до положень ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Встановлено, що 17.05.2021 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 кошти в сумі 5 000 доларів США, що підтверджується власноручно написаною ним розпискою (а.с. 7).
15.06.2021 року відповідач отримав від позивача позику в розмірі 1 100 доларів США до 15.06.2022 року (а.с. 8), 18.06.2021 року отримав 1 100 доларів США до 18.06.2022 року (а.с. 9) та 01.07.2021 року отримав 5 800 доларів США строком на один рік, тобто до 01.07.2022 року (а.с.10), що підтверджується власноручно написаними позичальником ОСОБА_1 розпискамивід 15.06.2021 року, 18.06.2021 року та 01.07.2021 року відповідно.
07.10.2024 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про повернення позики, в якій зазначив, що 17.05.2021 року ОСОБА_1 отримав від нього грошові кошти в розмірі 5 000 доларів США. Зазначені грошові кошти були отримані ОСОБА_1 у борг на підставі укладеного між сторонами договору позики, що підтверджується розпискою від 17.05.2021 року. Оскільки сторонами не було встановлено строк повернення позики, то відповідно до ст. 1049 ЦК України позика має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це. На підставі викладеного, позивач просив повернути йому кошти в сумі 5 000 доларів США протягом 30 днів з моменту пред'явлення даної вимоги та зазначив, що у разі неповернення коштів він буде звертатися за захистом своїх законних прав та інтересів до суду (а.с. 13).
Зазначена вимога була надіслана позивачем на адресу відповідача та отримана ОСОБА_1 15 жовтня 2024 року, що підтверджується квитанцією АТ «Укрпошта» про оплату поштового відправлення, описом вкладення у цінний лист та даними про отримання поштового відправлення одержувачем (а.с. 14-16).
Як убачається з матеріалів справи, відповідач визнав позов ОСОБА_3 в частині стягнення заборгованості за борговими розписками від 15.06.2021 року, 18.06.2021 року та 01.07.2021 року на загальну суму 8 000 доларів США.
Разом з тим, відповідач категорично заперечив наявність у нього боргу за розпискою від 17.05.2021 року, покликаючись на те, що зазначена розписка не відповідає вимогам закону щодо її форми та змісту, оскільки не містить дати повернення коштів.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з доведеності пред'явлених вимог до ОСОБА_1 , який не надав належних доказів на їх спростування. При цьому, аналізуючи доводи відповідача щодо відсутності у матеріалах справи належних доказів на підтвердження виникнення між сторонами договірних зобов'язань за договором позики від 17.05.2021 року, суд вважав, що згідно ст. 1049 ЦК України договір позики (укладений в усній чи письмовій формі) не обов'язково повинен містити строк повернення позики, а відтак розписка, яка видається позичальником, та підтверджує укладення договору позики, може не містити строку повернення грошових коштів, які передані позичальнику. У такому випадку, позикодавець, маючи намір отримати повернення позики, зобов'язаний пред'явити позичальнику вимогу про це, надавши строк в тридцять днів на таке повернення. Відтак, саме вимогою про повернення позики, яка була надіслана позивачем відповідачу 07 жовтня 2024 року і отримана останнім 15 жовтня 2024 року, було встановлено строк повернення позики в порядку, передбаченому ЦК України, а у відповідача відповідно виник обов'язок повернути позику у зазначений у вимозі строк. Щодо не зазначення в розписці обов'язку повернення коштів, суд зазначив, що відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості. Таким чином, за наявності розписки, в якій засвідчено факт отримання відповідачем грошових коштів, така підтверджує укладення договору позики між позивачем та відповідачем. А наявність оригіналу розписки саме у позивача підтверджує факт невиконання відповідачем свого обов'язку по поверненню позики. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 686/21857/16-ц.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає матеріалам справи та зібраним у справі доказам.
Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Оскільки відповідач не довів належними доказами, що між сторонами виникли інші правовідносини за написаною ОСОБА_1 розпискою від 17.05.2021 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність між сторонами позикових правовідносини за договором позики від 17.05.2021 року та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 13 000 доларів США неповернутого позичальником боргу.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 28 листопада 2025 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра