Дата документу 25.11.2025 Справа № 337/6436/24
Єдиний унікальний № 337/6436/24
Провадження №22-ц/807/1835/25
Головуючий в 1-й інстанції - Салтан Л.Г.
25 листопада 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Гончар М.С., Подліянової Г.С.,
секретарОстащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Железняк Лариси Володимирівни на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2025 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 26 серпня 2025 року) у справі за заявою ОСОБА_2 , особа, відносно якої розглядається заява: ОСОБА_1 , заінтересована особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, про визнання особи недієздатною та встановлення опіки,
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про визнання недієздатною своєї матері ОСОБА_1 та встановлення над нею опіки. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що його мати має тяжке захворювання, внаслідок якого не може усвідомлювати та керувати своїми діями. Просив встановити над нею опіку.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2025 року, заяву - задоволено частково.
Визнано недієздатною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця фактичного проживання та реєстрації АДРЕСА_1 .
В іншій частині - залишено без задоволення.
До призначення опікуна недієздатній ОСОБА_1 , тимчасово покладено на орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району обов'язки зі здійснення опіки над ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця фактичного проживання та реєстрації АДРЕСА_1 .
Строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначено 2 (два) роки з наступного дня після дня набрання рішенням суду законної сили.
Роз'яснено заявнику, що клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною має право подати опікун, представник органу опіки та піклування не пізніше ніж за 15 днів до закінчення строку, визначеного судом.
Роз'яснено заявнику та зацікавленим особам, що скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, членів сім'ї, органу опіки та піклування або самої особи, визнаної недієздатною.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Железняк Лариси Володимирівни подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні вимог заяви та ухвалити в цій частині нове рішення про призначення опікуном недієздатної ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що перебування особи, яка висловила бажання бути опікуном недієздатної, у лавах ЗСУ, не є поважною причиною для відмови у призначені опікуном. Визнання особи недієздатною і відмова у призначенні такій особі опікуна порушує її законні права та інтереси.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що заявник ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 , з якою на момент звернення до суду з відповідною заявою, проживав однією родиною.
З висновку судово-психіатричної експертизи № 67 від 20 лютого 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 , 1937 року народження, виявляє ознаки психічного розладу у вигляді судинної деменції, тому вона не може розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Стан здоров'я ОСОБА_1 не поліпшується, у зв'язку з чим вона потребує постійного стороннього догляду. Через хворобу вона не розуміє значення своїх дій та не може керувати ними, об'єктивно не розуміє наслідків своєї поведінки, не може правильно орієнтуватися та оцінювати прості життєві ситуації, неадекватність своїх дій не усвідомлює, потребує встановлення над нею опіки.
Враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість вимог заяви в частині визнання ОСОБА_1 недієздатною.
Органом опіки та піклування надано лист від 22 травня 2025 року "Про кандидатуру опікуна над недієздатною особою" за змістом якого опікунська рада дійшла висновку, що заява ОСОБА_2 щодо підготовки подання до суду про його кандидатуру як опікуна ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки наразі ОСОБА_2 перебуває на службі в Збройних Силах України та проходить військову службу в іншій місцевості, тому наразі не має об'єктивної можливості особисто виконувати обов'язки опікуна, що є фундаментальною вимогою для ефективного захисту прав та інтересів недієздатної особи.
Враховуючи ті обставини, що заявник ОСОБА_2 наразі проходить службу у Збройних Силах ЗСУ, органом опіки та піклування не було надано суду подання про можливість призначення його опікуном недієздатної матері ОСОБА_1 , яке є єдиною обов'язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою, підстави для визнання ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_1 наразі відсутні, тому з цій частині вимог заяви, суд першої інстанції відмовив.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.
Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Частиною першою статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).
Системно проаналізувавши зміст частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України можливо дійти висновку, що обов'язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі N 736/1508/17 (провадження N 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі N 751/9572/19 (провадження N 61-3053св21), від 28 лютого 2024 року у справі N 372/3474/21 (провадження N 61-16349св23), від 27 листопада 2024 року у справі N 341/1526/23 (провадження N 61-6358св24), від 04 грудня 2024 року у справі N 634/1126/23 (провадження N 61-9837св24), від 24 липня 2024 року у справі N 727/597/24 (провадження N 61-6720св24), від 30 квітня 2025 року у справі N 710/1549/23 (провадження N 61-1733св25).
Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюється за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
Положеннями статті 63 ЦК України закріплено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю; фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Відповідно до частини першої статті 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
При призначенні опікуна мають враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
Такі положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року N 34/166/131/88.
Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинно відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка (див. постанову Верховного Суду від 07 квітня 2022 року у справі N 712/10043/20).
Органом опіки та піклування надано лист від 22 травня 2025 року "Про кандидатуру опікуна над недієздатною особою" за змістом якого опікунська рада дійшла висновку, що заява ОСОБА_2 щодо підготовки подання до суду про його кандидатуру як опікуна ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки наразі ОСОБА_2 перебуває на службі в Збройних Силах України та проходить військову службу в іншій місцевості, тому наразі не має об'єктивної можливості особисто виконувати обов'язки опікуна, що є фундаментальною вимогою для ефективного захисту прав та інтересів недієздатної особи.
Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, зокрема відсутність у справі подання щодо призначення опікуном та наявність висновків органу опіки щодо недоцільності підготовки відповідного подання щодо заявника, суд першої інстанції, з яким в цій частині погоджується колегія суддів апеляційного суду, дійшов обґрунтованого висновку про призначення опікуном над недієздатною ОСОБА_1 органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, зі встановленням дворічного строку дії такого рішення.
Апеляційний суд критично оцінює позицію заявника стосовно відсутності подання органу опіки та піклування щодо призначення його опікуном, оскільки саме орган опіки та піклування досліджує обставини щодо можливості особи виконувати обов'язки опікуна і на підстави відповідного подання, суд з урахуванням інших обставин у справі вирішує питання опіки. Таким чином, обов'язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном, а відповідне подання у матеріалах справи відсутнє.
Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що вказані вимоги заяви підлягають задоволенню частково.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Железняк Лариси Володимирівни залишити без задоволення.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 28 листопада 2025 року.
Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар
судді: М.С. Гончар
Г.С. Подліянова