Справа № 307/3281/25
21.11.2025 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тячівського районного суду Закарпатської області від 29 серпня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.172-15 КУпАП,
Постановою судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 29 серпня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянином України, НОМЕР_1 уродженця с. Блиставиця, Бородянського району, Київської області, мешканця АДРЕСА_1 , інспектора прикордонної служби 3 категорії - чергового групи управління служби відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б), визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн.
Відповідно до постанови суду - Солдат ОСОБА_1 в період з 10 год. 00 хв. по 19 год. 00 хв. 11.08.2025 року спільно з старшим сержантом ОСОБА_2 , виконували наказ на охорону державного кордону в прикордонному наряді «Прикордонний патруль» на напрямку між 268-269 прикордонних знаків (територія Тересвянської територіальної громади Тячівського району Закарпатської області). Близько 11 години 58 хвилин складу прикордонного наряду надана інформація про рух 1 (однієї) особи на відстані близько 50 метрів від державного кордону в їх напрямку. Солдат ОСОБА_1 спільно з старшим сержантом ОСОБА_2 під час отримання інформації, не своєчасно відреагували, зволікали та дали порушнику можливість подолати загороджувальний паркан, після чого особа вдалась до втечі в бік державного кордону з подальшим його незаконним перетином. Даний факт порушення державного кордону України став можливий внаслідок неякісної організації несення служби в прикордонному наряді «Прикордонний патруль», що виразилось в неякісному виконанні свої службових обов'язків під час виконання наказу на охорону державного кордону України в прикордонному наряді «Прикордонний патруль». Своїми діями солдат ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу 13 п. 10 глави 5 розділу ІІ Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19.10.2015 №1261, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, а саме, недбале ставлення до військової служби в умовах особливого періоду.
Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Зазначає, що з оскаржуваною постановою суду категорично не погоджується, вважає її неправомірною, винесену без додержання процесуальних вимог та об'єктивних досліджень обставин справи. Вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують факт умисного невиконання наказу чи неналежного несення служби.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно приписів статті 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданням цього Кодексу, зокрема є охорона прав і свобод громадян, власності, встановленого правопорядку, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Переглядаючи судове рішення, суд апеляційної інстанції дослідив матеріали справи, відповідно до яких, ОСОБА_1 ставиться у провину порушення вимог абзацу 13 пункту 10 глави 5, розділу ІІ Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України, а саме Солдат ОСОБА_1 спільно з старшим сержантом ОСОБА_2 під час отримання інформації, не своєчасно відреагували, зволікали та дали порушнику можливість подолати загороджувальний паркан, після чого особа вдалась до втечі в бік державного кордону з подальшим його незаконним перетином. Даний факт порушення державного кордону України став можливий внаслідок неякісної організації несення служби в прикордонному наряді «Прикордонний патруль», що виразилось в неякісному виконанні свої службових обов'язків під час виконання наказу на охорону державного кордону України в прикордонному наряді «Прикордонний патруль», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення суд, відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, повинен з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші факти, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 172-15 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Об'єктивною стороною недбалості, тобто недбале ставлення до служби передбачає невиконання або неналежне виконання службових обов'язків через недбале чи несумлінне ставлення до них. При цьому, якщо особа не мала реальної можливості взагалі проявити ставлення до своїх службових обов'язків, то не можна говорити про те, що воно було недбалим чи несумлінним (хвороба, відсутність досвіду, нетривалість служби). Недбале ставлення військової службової особи до своїх службових обов'язків характеризує, перш за все, об'єктивну сторону вчиненого і виявляється в тому, що за наявності в особи реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, винний або взагалі не діє, не виконує службові обов'язки, або хоча і діє, але виконує ці обов'язки неналежним чином, не відповідно до закону або відповідно до нього, проте неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччя з установленим порядком і тією обстановкою, що склалася, тощо.
Верховний Суд України у своїй постанові від 21.05.2021 року справі № 185/12161/15-к вказав, що, при встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових (посадових) обов'язків необхідно встановити, що винний зобов'язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов'язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов'язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією російської федерації, в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, в подальшому продовжений.
Відповідно до ст. ст. 11, 16, 17 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України", необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців, крім іншого, такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників).
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'зки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Згідно ст. 128 Статуту, солдат зобов'язаний точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників).
Разом з цим, відповідно до вимог ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Однак протокол про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №357480 від 12 серпня 2025 року, складений начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_3 , не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оскільки не містить даних, які вказують на наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.172-15 КУпАП, зокрема не зазначено обставин, які б свідчили про його службову недбалість, які він зобов'язаний був вчинити та у який спосіб, невиконання яких ставиться йому у провину. У протоколі також відсутнє посилання, до яких обов'язків військової служби недбало поставився ОСОБА_1 , яким нормами Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України або іншими нормативно- правовими актами вони визначені.
Апеляційний суд на підтвердження свого висновку щодо відсутності належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, зазначає про те, що в матеріалах справи відсутній висновок службового розслідування.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСШІ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справах "Лучанінова проти України" (рішення від 09 червня 2011 року, заява № 16347/02, "Малофєєва проти Poci'f ("Malofeyeva v. Russia", заява № 36673/04, "Карелін проти РосїГ ("Karelin v. Russia", заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року). При цьому Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд належної уваги на дані обставини не звернув, постанова не відповідає положенню ст.283 КУпАП та підлягає скасуванню, оскільки відповідно до положень КУпАП та ст.62 Конституції України порушник не повинен доводити свою невинуватість. Навпаки вина у вчиненні правопорушення повинна бути доведена органом (посадовою особою), який виявив дане правопорушення.
Частиною 2 ст. 172-15 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби в умовах особливого періоду.
З урахуванням зазначеного апеляційний суд вважає, що, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення., передбаченого ч, 2 ст. 172-15 КУпАП, не доведена належними, допустимими та достатніми доказами по справі.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачена цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, суд першої інстанції зазначених вимог закону в повному обсязі не дотримався та прийшов до помилкового висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення.
При цьому, орган, що розглядає справу, не наділений повноваженнями на збирання доказів та розглядає справу в межах тих доказів, що зібрані та надані на розгляд суду разом із протоколом про адміністративне правопорушення, а тому, предмет судового розгляду обмежений даними, які вказані в протоколі про адміністративне правопорушення та які визначають його суть.
В той же час, тягар доказування події адміністративного правопорушення покладено на посадову особу яка складає протокол про адміністративне правопорушення, що слідує з положень ст. 251 КУпАП, та суд не вправі самостійно віднаходити докази та здійснювати інші дії на встановлення винуватості особи.
Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Інших будь-яких доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, не надано.
На підставі наведеного, постанова суду не може залишатися в силі та підлягає скасуванню, а провадження в справі закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУАП.
За таких обставин, постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову постанову Тячівського районного суду Закарпатської області від 29 серпня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.172-15 КУпАП, - скасувати, та провадження по справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю.Бисага