Справа № 299/2886/22
Закарпатський апеляційний суд
27.11.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому в м. Ужгороді кримінальне провадження 11-кп/4806/110/25 за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_6 та прокурора Виноградівського відділу Берегівської окружної прокуратури ОСОБА_7 на ухвалу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 06.02.2025.
Цією ухвалою з урахуванням ухвали Виноградівського районного суду Закарпатської області від 10.02.2025 про виправлення описки:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. В. Паладь, Виноградівського району та мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, українець, з середньою освітою, несудимий, звільнений від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 122 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження щодо нього відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України закрито.
Потерпілому ОСОБА_6 роз'яснено про право звернення до суду з позовом до ОСОБА_9 про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення в порядку цивільного судочинства.
Органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що він 30.10.2019 близько 10 год, знаходячись на терасі біля входу до адміністративного приміщення Пийтерфолвівської сільської ради по вул. Ф. Раковці, 137 в с. Пийтерфолво Берегівського району Закарпатської області, діючи умисно, на ґрунті тривалих неприязних відносин, пов'язаних з самоствердженням у суспільстві, в супереч депутатської етики, з метою спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та настання суспільно-небезпечних наслідків, підійшов до ОСОБА_6 , в бік якого почав виражатися нецензурною лайкою. Одночасно з чим ОСОБА_9 схопив ОСОБА_6 двома руками за верхній одяг в області грудей, нанісши при цьому один удар правою ногою в нижню частину правої ноги ОСОБА_6 та після чого наніс ОСОБА_6 один удар кулаком правої руки в обличчя з лівого боку, в результаті чого ОСОБА_6 впав на підлогу. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , ОСОБА_9 схопив ОСОБА_6 за мізинець лівої руки, який почав викручувати та при цьому наніс ОСОБА_6 ще один удар кулаком лівої руки в область голови з лівого боку, внаслідок чого ОСОБА_6 було госпіталізовано до травматологічного відділення КНП «Виноградівської PJI». Внаслідок протиправних дій ОСОБА_9 , потерпілому ОСОБА_6 відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 144 від 08.11.2020 заподіяно тілесні ушкодження, у вигляді: садна шкірних
-2-
покровів грудної клітки в білягрудинній ділянці зліва, забою м'яких тканин волосистої частини голови в тім'яно-скроневій ділянці зліва, що супроводжувався набряком м'яких тканин; забою V пальця лівої кисті; забою м'яких тканин в ділянці правого колінного суглобу, що супроводжувався синцем шкірних покровів та набряком м'яких тканин; синця та садна шкірних покровів в ділянці правого гомілково-ступеневого суглобу по внутрішній поверхні, які кваліфікуються, як легкі тілесні ушкодження, що не спричинили розладу здоров'я або незначну стійку втрату працездатності; розриву передньої хрестоподібної зв'язки та медіального меніска правого колінного суглобу, закритого перелому латерального відростка велико-гомілкової кістки без зміщення кісткових уламків, які кваліфікуються, як тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що також підтверджується висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи № 14 від 25.03.2021.
Дії ОСОБА_9 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 122 КК України, як спричинення умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Рішення суд мотивував тим, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України, у якому обвинувачується ОСОБА_9 , було вчинене останнім 30.10.2019, відповідно до вимог ст. 12 КК України, таке відноситься до нетяжких злочинів, тому строк притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності сплив. Також судом враховано і те, що ОСОБА_9 від слідства та суду не ухилявся та не вчинив нового злочину, з часу вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення минуло більше п'яти років, обвинувачений клопотав про звільнення його від кримінальної відповідальності, у зв'язку зі спливом строків давності.
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_6 просить ухвалу суду від 06.02.2025 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає проте, що обвинувачений систематично не з'являвся на судові засідання без поважних причин, однак суд першої інстанції ніяк не відреагував на його численні неявки. Зазначені обставини, вказують на незаконність рішення суду про наявність підстав для закриття кримінального провадження.
В апеляційній скарзі прокурор також просить ухвалу суду від 06.02.2025 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Посилається на те, що суд першої інстанції у мотивувальній частині не зазначив формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним, а зазначив лише фактичні обставини, встановлені органом досудового розслідування та звільнив обвинуваченого від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КК України, на підставі ст. 49 КК України.
Судове провадження розглядається за відсутності обвинуваченого та захисника, неявка яких з урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України не перешкоджає його розгляду. При цьому, враховується, що вказані особи належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, а також те, що від них не надходили заяви чи клопотання про відкладення розгляду судового провадження на інший термін та відомості про поважність причин їх неявки. Крім того апеляційний суд враховує заяву захисника-адвоката ОСОБА_10 про розгляд апеляційної скарги у її та обвинуваченого ОСОБА_9 відсутності.
Заслухавши доповідь судді, промову прокурора та пояснення потерпілого, які підтримали апеляційній скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів уважає, що апеляційні скарги потерпілого та прокурора не підлягають до задоволення, з таких підстав.
-3-
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За приписами до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст. 409 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Надаючи оцінку доводам апеляційних скарг прокурора та потерпілого щодо безпідставного застосування судом першої інстанції положень ст. 49 КК України та звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, апеляційний суд бере до уваги таке.
Застосування інституту давності обумовлене зменшенням суспільної небезпечності кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила внаслідок спливу певного проміжку часу.
Строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
За ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно з положеннями ст. 44 КК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.
За приписами до ч. 3 ст. 288 КПК України суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Тобто, встановивши обставини, що дають підстави для закриття кримінального провадження, суд повинен їх дослідити і в разі згоди особи ухвалити рішення про її звільнення від кримінальної відповідальності.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 345/2618/16-к, звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язком суду у разі настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на звільнення на підставі спливу строків давності.
-4-
Відтак суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження, що надійшло до суду з обвинувальним актом, одна із сторін цього провадження звернеться до суду з таким клопотанням. При цьому, суд має з'ясувати думку сторін щодо закриття кримінального провадження за такою підставою, у разі згоди обвинуваченого (засудженого) розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності.
Наведені норми закону вказують на те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов'язковим. Суд, встановивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності на цій підставі, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження - досудове розслідування, підготовче судове засідання, судовий розгляд провадження судом першої інстанції, на стадії провадження в суді апеляційної інстанції, але до набрання вироком суду законної сили (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі (№ 309/1201/15-к).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом, у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, розглядаючи клопотання обвинуваченого про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження, встановив, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжкого злочину. Вказане кримінальне правопорушення вчинено 30.10.2019, з дня його вчинення минуло більше п'яти років, а тому сплинув строк притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України.
З дня вчинення кримінального правопорушення і на час розгляду кримінального провадження в суді, обвинувачений не ухилявся від слідства або суду, перебіг строків давності не переривався і не зупинявся. З урахуванням цих обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності відповідно до вимог ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд. Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції дотримався вимог закону, перевірив передбачені ст. 49 КК України підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності, врахував доводи обвинуваченого та сторони захисту, за ініціативою яких вирішувалося питання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності, заслухав з цього приводу думку прокурора, який не заперечував щодо його задоволення, а також заперечення потерпілого щодо його задоволення і прийняв обґрунтоване рішення про закриття кримінального провадження та звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані (офіційні відомості, документи, будь-які докази тощо) з приводу ухилення обвинуваченого ОСОБА_9 від досудового розслідування та суду в цьому кримінальному провадженні, зокрема оголошення його в розшук та
-5-
зупинення кримінального провадження, а також вчинення ним нового кримінального правопорушення, що засвідчує безперервність перебігу строків давності за ст. 49 КК України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що попри загальні доводи апеляційних скарг потерпілого та прокурора, які зводяться до відсутності підстав для задоволення клопотання обвинуваченого, у контексті положень ст. 49 КК України, такі доводи є безпідставними, оскільки не спростовують висновків суду щодо спливу строку давності, що перешкоджає подальшому кримінальному переслідуванню ОСОБА_9 .
Доводи апеляційної скарги потерпілого про те, що обвинувачений ОСОБА_9 навмисно неодноразово не з'являвся у судові засідання Виноградівського районного суду Закарпатської області саме з метою затягування судового розгляду, на переконання апеляційного суду, є безпідставними.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що відкладення судових засідань під час судового розгляду в суді першої інстанції здійснювалося з об'єктивних підстав. При цьому судом першої інстанції не було встановлено факту зловживання ні сторонами обвинувачення чи захисту, а також потерпілим своїми процесуальними правами.
Апеляційний суд зазначає, що відповідно до усталеної судової практики під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Під час з'ясування, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінальний процесуальний статус особи, що вчинила кримінальне правопорушення. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов'язана з'являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов'язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов'язку.
Таким чином, апеляційний суд не вбачає з матеріалів кримінального провадження ознак ухилення від суду у процесуальній поведінці обвинуваченого ОСОБА_9 під час судового розгляду в суді першої інстанції, внаслідок якої відкладалися судові засідання. Будь-які дані про оголошення у розшук ОСОБА_9 , як під час досудового розслідування, так і під час розгляду провадження в суді першої інстанції також відсутні в матеріалах кримінального провадження.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що доказів, які б об'єктивно вказували на навмисне переховування обвинуваченого ОСОБА_9 від органу досудового розслідування або суду, надано не було.
Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за наявності настання спливу строків давності, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, та згоди обвинуваченого на таке звільнення, було обов'язком суду першої інстанції. Крім того, апеляційний суд зауважує про те, що із системного аналізу КПК та КК слідує, що передбачений ст. 49 КК України інститут звільнення від кримінальної відповідальності не пов'язує такого звільнення зі згодою потерпілого на таке звільнення, а також про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження на підставах, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, не звільняє обвинуваченого ОСОБА_9 від обов'язку відшкодувати заподіяну його діями шкоду.
-6-
Як неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine» від 09.12.94). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001).
Доводи прокурора про те, що суд першої інстанції у мотивувальній частині не зазначив формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним, а зазначив лише фактичні обставини, встановлені органом досудового розслідування та звільнив обвинуваченого від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КК України, на підставі ст. 49 КК України, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Як визначено положеннями ч. 3 ст. 285 КПК України, підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Таким чином, в залежності від позиції підозрюваного чи обвинуваченого та за наявності підстав для закриття кримінального провадження вимоги процесуального закону передбачають альтернативні варіанти щодо розгляду питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, у зв'язку із закінченням строків давності.
Зокрема, законодавцем передбачено процесуальне право обвинуваченого відмовитися від закриття провадження та наполягати на дослідженні доказів у справі з метою встановити свою невинуватість.
У такому випадку судове провадження проводиться у загальному порядку і за результатами такого розгляду суд постановляє вирок: у разі недоведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення - виправдувальний; у разі доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення - обвинувальний, та звільняє таку особу від призначеного покарання на підставі статей 49, 74 КК України.
Тоді як заявлене клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та стадія судового розгляду передбачає, що обвинувачений фактично відмовляється від такої процедури, а закриття кримінального провадження з цих підстав не вказує про його невинуватість, тобто не реабілітує його за вчинені дії.
До того ж сама норма ст. 49 КК України у своєму змісті закріплює те, що від кримінальної відповідальності, у зв'язку із закінченням строків давності особа може бути звільнена, якщо саме з дня вчинення нею кримінального правопорушення минули певні строки.
Тобто, обов'язковою умовою звільнення особи саме від кримінальної відповідальності, а не від покарання, на підставі ст. 49 КК України, є визнання факту, що така особа вчинила кримінальне правопорушення. Лише в такому випадку можливо обчислити відповідні строки давності. Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17.02.2022 (справа №752/23954/18).
При цьому за умови, що обвинувачений наполягає на звільненні його від кримінальної відповідальності, у зв'язку із закінченням строків давності, однак не визнає
-7-
вину за пред'явленим обвинуваченням, не звільняє суд від обов'язку невідкладно розглянути таке клопотання та задовольнити його за наявності для цього підстав, та позбавляє можливості досліджувати докази у кримінальному провадженні враховуючи, що розгляд такого клопотання для суду є першочерговим.
У цьому провадженні звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження здійснено з нереабілітуючих підстав, тому формулювання у мотивувальній частині ухвали «відповідно до обвинувального акта...», не змінить правової природи та правових наслідків застосування інституту кримінального права, як звільнення від кримінальної відповідальності.
З огляду на викладене колегія суддів уважає доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині безпідставними.
Під час перегляду оскаржуваної ухвали в межах апеляційних скарг, судом апеляційної інстанції не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б були безумовними підставами для скасування чи зміни ухвали у цьому кримінальному провадженні.
Таким чином, доводи апеляційних скарг потерпілого та прокурора, на думку апеляційного суду, в цілому не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в частині прийняття рішення про застосування до ОСОБА_9 положень ч. 1 ст. 49 КК України, а тому відсутні підстави для їх задоволення та скасування оскаржуваної ухвали.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_6 та прокурора Виноградівського відділу Берегівської окружної прокуратури ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 06.02.2025 щодо ОСОБА_8 ,- без змін.
На ухвалу апеляційного суду безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді