Справа № 128/128/25
Провадження №11-кп/801/1178/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції:
Доповідач: ОСОБА_1
26 листопада 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого
у режимі відеоконференції ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 11.11.2025 про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 в кримінальному провадженні № 12024020000000727, внесеного до ЄРДР 16.10.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України,
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 11.11.2025, продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, до 09.01.2026 включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивує тим, що при вивченні матеріалів кримінального провадження знайшли підтвердження ті ризики, про які заявляв прокурор у клопотанні, а тому суд дійшов до висновку, що клопотання прокурора слід задовільнити та продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Не погодившись із рішенням Вінницького районного суду Вінницької області захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 11.11.2025, та постановити нову, якою до обвинуваченого ОСОБА_7 , застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 є незаконною, необґрунтованою та постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Місцевий суд не встановив обставин, які б свідчили про неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, не навів належних і переконливих мотивів, які б підтверджували збереження чи посилення ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Суд першої інстанції фактично обмежився формальним посиланням на тяжкість інкримінованого злочину та раніше встановлені ризики, не надавши оцінки тому, що сторона обвинувачення не довела їх актуальність та не підтвердила новими доказами. При цьому не було враховано національні вимоги та практику ЄСПЛ, відповідно до яких тримання під вартою є винятковим заходом і може застосовуватись лише за умови доведеної неможливості застосування альтернатив.
У апеляційній скарзі зазначено, що стороною обвинувачення не підтверджено доказами ризики переховування, впливу на потерпілих чи свідків, знищення або спотворення доказів чи вчинення нового правопорушення. Суд також не взяв до уваги міцні соціальні зв'язки обвинуваченого, його позитивну характеристику, місце проживання, наявність постійної роботи, відсутність судимостей, добровільну готовність нести відповідальність та компенсувати шкоду потерпілим.
Суд першої інстанції не оцінив доводів захисту щодо можливості застосування цілодобового домашнього арешту з покладенням обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, що повністю забезпечило б належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Натомість у мотивувальній частині ухвали відсутня будь-яка оцінка можливості застосування м'яких заходів, що суперечить позиції ЄСПЛ, зокрема у справах «Харченко проти України», «Мамедова проти Росії», «Бойченко проти Молдови», «Панченко проти Росії», «Смирнов проти Росії».
Також, захисник зазначає, що оскаржувана ухвала ґрунтується на припущеннях та абстрактних міркуваннях, а не на конкретних, доведених обставинах, що робить її незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Заслухавши доповідь судді, думки обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу захисника та просили її задовільнити, пояснення прокурора ОСОБА_5 , який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судової справи та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала Вінницького районного суду Вінницької області від 11.11.2025 відповідає.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 дотримався вимог кримінального процесуального закону.
Із матеріалів судової справи встановлено, що 16.10.2024 близько 17:30 год ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автопоїздом у складі автомобіля «DAF XF 510 FT», державний номерний знак НОМЕР_1 , та напівпричепа «INTER CARS NW 57 KD», державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись 407 км автодороги М-30 «Стрий - Тернопіль - Кропивницький - Знам'янка - Луганськ - Ізварине» у напрямку м. Немирів, порушив вимоги п. 10.1 та п. 11.4 Правил дорожнього руху, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Renault Trafic», державний номерний знак НОМЕР_3 .
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинули п'ятеро пасажирів - водій мікроавтобуса ОСОБА_9 , пасажири: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Згідно з численними висновками судово-медичних експертиз (від 24.10.2024, 28.10.2024, 30.10.2024, 02.11.2024, 12.11.2024) усім потерпілим були спричинені тяжкі тілесні ушкодження у вигляді відкритих черепно-мозкових травм, численних переломів кісток скелета, травматичних розривів внутрішніх органів, що перебували у прямому причинному зв'язку зі смертю. Тобто наслідком порушення правил безпеки дорожнього руху стало позбавлення життя п'ятьох осіб.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , суд першої інстанції достатньо обґрунтував своє рішення.
Так, суд вірно врахував тяжкість кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_7 , продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не зменшились та виправдовують обраний запобіжний захід.
Суд, при вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою врахував, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили загибель кількох осіб (в межах даної справи - 5 осіб, двоє з яких були неповнолітніми), за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Саме значний розмір покарання, яке реально загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, об'єктивно свідчать про існування ризику можливого переховування від органів правосуддя.
Апеляційний суд також враховує, що у даному кримінальному провадженні наявні потерпілі та свідки допит, яких ще триває. Їхні показання мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи та прийняття законного рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризику незаконного впливу на свідків, потерпілих чи інших учасників кримінального провадження.
При цьому положення ст. 23 КПК України закріплюють принцип безпосередності дослідження доказів у суді, згідно з яким показання свідків, потерпілих та інших учасників судового розгляду повинні бути отримані судом у відкритому судовому засіданні.
Саме тому збереження їхньої процесуальної незалежності та вільного волевиявлення під час допиту є необхідною гарантією дотримання прав сторін та засад справедливого судового розгляду.
З огляду на процесуальний статус зазначених осіб та тяжкість інкримінованого підозрюваному злочину, суд вважає обґрунтованим існування ризику незаконного впливу на потерпілих, який має бути врахований при визначенні запобіжного заходу та умов його застосування.
Твердження апелянта про наявність міцних соціальних зв'язків, позитивні характеристики та відсутність судимості не спростовують висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини у своїй практиці (справи «Бузаджи проти Молдови», «Ідалов проти росії») неодноразово наголошував, що тяжкість вчиненого злочину, його суспільна небезпека та суворість можливого покарання є чинниками, які надають обґрунтованість висновку національних судів щодо необхідності застосування тримання під вартою. У даному випадку обвинувачення стосується порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель кількох осіб, що саме по собі свідчить про надзвичайну суспільну небезпеку діяння.
Крім того, посилання обвинуваченого на можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту не заслуговують на увагу, оскільки в умовах тяжкості злочину та наслідків, що настали, такий захід не може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і не усуває наявних ризиків.
Таким чином, з урахуванням особи обвинуваченого та характеру інкримінованого злочину, тяжкості покарання, що загрожує йому, реальними залишаються ризики, зазначені в оскаржуваній ухвалі.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ризики переховування ОСОБА_7 від суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується продовжують існувати, що виправдовує його тримання під вартою та унеможливлює застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, цілодобового домашнього арешту, оскільки він не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та прийняв судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 11.11.2025 про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 в кримінальному провадженні № 12024020000000727, внесеного до ЄРДР 16.10.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3