28 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 473/4916/24
провадження № 61-5709св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 лютого 2025 року в складі судді Лузан Л. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року в складі колегії суддів Тищук Н. О., Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» про визнання іпотеки припиненою та зняття заборони відчуження нерухомого майна,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс» (далі - «Укрдебт плюс») про визнання іпотеки припиненою та зняття заборони відчуження нерухомого майна.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що 19 листопада 2007 року вона уклала з Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк») кредитний договір № 28.3/120-КМК-02-07, за умовами якого отримала 75 000,00 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних, строком до 15 листопада 2012 року.
Кредитні зобов'язання були забезпечені договором іпотеки від 19 листопада 2007 року, за яким позивач передала в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га, надану для обслуговування зазначеного будинку. Вартість предмета іпотеки визначена у 45 000,00 дол. США. Договір посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Омельчук І. М. та зареєстрований у реєстрі за № 3209. Одночасно з посвідченням договору іпотеки нотаріус наклала заборону на відчуження іпотечного майна до припинення договору іпотеки.
Позивач зазначала, що виконала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 19 листопада 2007 року № 28.3/120-КМК-02-07 у повному обсязі, що свідчить про припинення дії кредитного та іпотечного договорів.
Посилаючись на те, що відповідач відмовляється визнавати іпотеку за іпотечним договором припиненою та зняття заборони на іпотечне майно, ОСОБА_1 просила суд визнати іпотеку за іпотечним договором від 19 листопада 2007 року такою, що припинена, та зняти заборону на відчуження належного їй будинку, накладену 19 листопада 2007 року приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Омельчук І. М., реєстровий № 3210.
Короткий зміст заперечень відповідача
ТОВ «Укрдебт плюс» заперечувало проти задоволення позовних вимог, посилаючись на недоведеність погашення кредитної заборгованості у повному обсязі.
Крім того зазначало, що 26 червня 2013 року ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги відступило на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») своє право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 листопада 2007 року. У подальшому за договором про відступлення прав вимоги від 13 травня 2020 року № 2245/К право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором перейшло до ТОВ «Укрдебт плюс».
Від попереднього стягувача до ТОВ «Укрдебт плюс» повідомлень про виконання ОСОБА_1 кредитних зобов'язань не надходило, тому підстави для припинення іпотеки відсутні.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області рішенням від 05 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив у повному обсязі.
Визнав іпотеку за іпотечним договором, укладеним 19 листопада 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , посвідченим 19 листопада 2007 року приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Омельчук І. М., такою, що припинена.
Зняв заборону на відчуження нерухомого майна, належного ОСОБА_1 на праві власності, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 , що була накладена 19 листопада 2007 року приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Омельчук І. М., реєстровий номер № 3210 (номер запису про обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 6056165 від 19 листопада 2007 року).
Рішення суду мотивовано тим, що оскільки позивач сплатила борг, визначений рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2012 року за позовом первісного кредитора, правонаступником якого є відповідач, інших вимог первісним кредитором чи його правонаступниками до позивача заявлено не було, суд дійшов висновку, що зобов'язання за кредитним договором припинені у зв'язку з фактичним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 07 квітня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «Укрдебт плюс» залишив без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 лютого 2025 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а також зазначив, що позивач довів факт припинення зобов'язання за кредитним договором внаслідок його повного виконання, а тому наявні підстави для визнання зобов'язань за договором іпотеки від 19 листопада 2007 року припиненими та зняття обтяжень.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
05 травня 2025 року ТОВ «Укрдебт Плюс» через систему «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 лютого 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, недослідження судами зібраних у справі доказів та не надання їм належної оцінки. Також суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 686/9633/22, від 04 вересня 2024 року у справі № 281/189/23, від 21 серпня 2024 року у справі № 910/18384/15, від 15 січня 2025 року у справі № 199/8392/20, від 13 листопада 2024 року у справі № 308/14160/21, від 08 січня 2025 року у справі № 754/7543/22, від 24 березня 2025 року у справі № 127/12042/23, від 29 серпня 2024 року № 752/22279/21, від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16, від 08 квітня 2025 року у справі № 917/277/24.
Також заявник вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що за договором від 13 травня 2020 року ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «Укрдебт плюс» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитною заборгованістю у розмірі 1 195 350,15 грн, з яких: 34 380,23 дол. США (921 207,95 грн) - за тілом кредиту та 10 231,21 дол. США (274 142, 20 грн) - за процентами. Після набуття права вимоги за кредитним договором ТОВ «Укрдебт Плюс», позичальник будь-які платежі на погашення заборгованості не сплачувала.
Заявник вважає, що посилання судів на те, що позивач погасила кредитну заборгованість 18 квітня 2016 року, внаслідок чого було закрито виконавче провадження, є помилковим, оскільки суди не врахували те, що на час погашення заборгованості ПАТ «Кредитпромбанк» не був кредитором і стягувачем, у зв'язку з відступленням право вимоги ПАТ «Дельта Банк». А тому перерахування коштів ПАТ «Кредитпромбанк» не може свідчити про належне виконання боргових зобов'язань, оскільки зобов'язання виконано на користь неналежного стягувача.
Крім того, суди не врахували те, що 02 червня 2016 року Заводський районний суд м. Миколаєва задовольнив заяву ПАТ «Дельта Банк» про заміну сторони виконавчого провадження та замінив стягувача ПАТ «Кредитпромбанк» на правонаступника ПАТ «Дельта Банк» у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 20 червня 2012 року в справі №2-1412/1357/12 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк».
ТОВ «Укрдебт плюс», як до нового стягувача у виконавчому провадженні, коштів на погашення заборгованості не надходило.
У зв'язку з чим заявник вважає, що доказів належного погашення заборгованості на користь належного кредитора / стягувача у сумі 62 755,65 дол. США позивач не надала, що не врахували суди під час прийняття оскаржуваних рішень.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 29 травня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали справи із Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у липні 2025 року.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
19 листопада 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 28.3/120-КМК-02-07, відповідно до якого банк надав позивачу кредит у розмірі 75 000,00 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних, строком до 15 листопада 2012 року (а. с. 8-12).
Також 19 листопада 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, за умовами якого позивач з метою забезпечення виконання умов кредитного договору передала в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1000 га, надану для обслуговування зазначеного будинку, узгодженою вартістю 45 000,00 дол. США (227 250,00 грн). Договір посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Омельчук І. М. та зареєстрований у реєстрі за № 3209. Під час посвідчення договору нотаріус наклала заборону на відчуження іпотечного майна, а саме житлового будинку до припинення договору іпотеки (а. с. 13-15).
14 листопада 2011 року ПАТ «Кредитпромбанк» (правонаступник ВАТ «Кредитпромбанк») звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 листопада 2007 року № 28.3/120-КМК-02-07 (справа № 2-4614/11).Розмір заборгованості визначено станом на 16 червня 2011 року - 62 755, 65 дол. США, що еквівалентно 500 382,17 грн, з яких: 332 307,49 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту, 65 912,86 грн поточної заборгованості за кредитом, 86 336,74 грн простроченої заборгованості за процентами та 15 825, 08 грн пені.
Заочним рішенням від 06 березня 2012 року Заводський районний суд м. Миколаєва стягнув у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором від 19 листопада 2007 року № 28.3/120-КМК-02-07 у розмірі 500 382,17 грн, а також по 1 411,50 грн судового збору з кожного (а. с. 18-20).
На підставі зазначеного рішення суд 11 вересня 2012 року видав виконавчі листи, які перебували на виконанні у Заводському відділі державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (ВП № НОМЕР_1), зокрема щодо боржниці ОСОБА_3
18 квітня 2016 року головний державний виконавець Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Буділовська О. О. прийняла постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним виконанням судового рішення. Заборгованість в сумі 503 205,17 грн перераховано стягувачу за платіжним дорученням від 18 квітня 2016 року № 2375 (а. с. 23).
Зазначена інформація також підтверджується повідомленням Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 12 листопада 2024 року № 126404/20.11-34/9 (а. с. 69).
26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Кредитпромбанк» відступив на користь АТ «Дельта Банк» своє право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 листопада 2007 року № 28.3/120-КМК-02-07.
Заміна сторони виконавчого провадження відбулася на підставі ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2016 року (а. с. 52).
У подальшому, 13 травня 2020 року, між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт плюс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 2245/К, за яким право вимоги до позивача згідно з вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «Укрдебт плюс» (а. с. 47, 48).
Відповідно до повідомлення Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 03 лютого 2025 року № 1299/20.3-34 відсутні відкриті виконавчі провадження щодо стягнення коштів з позивача на користь ПАТ «Кредитпромбанк» чи його правонаступників (за даними АСВП) (а. с. 91).
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.
Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, керуючись загальними засадами цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У частині першій статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частини перша, п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Отже, іпотека, яка має похідний характер від основного зобов'язання, є дійсною до припинення основного зобов'язання. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п'ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).
Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання в повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном.
Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави зробити висновок, що після сплати боржником перед кредитором боргу у повному обсязі, кредитний договір припиняється у зв'язку з виконанням боржником зобов'язання за кредитним договором, а отже, і припиняється дія всіх забезпечувальних договорів.
Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) та постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20 (провадження № 61-12159св21), від 23 липня 2024 року у справі № 210/1532/23 (провадження № 61-13380св23).
За відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про стягнення заборгованості та припинення у зв'язку із цим основного зобов'язання - забезпечувальне обтяження припиняється (постанови Верховного Суду від 16 липня 2024 року у справі № 214/1429/16 (провадження № 61-14264св23), від 25 червня 2024 року у справі № 646/5878/20 (провадження № 61-1152св23)).
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи, що переглядається, вбачається, що 14 листопада 2011 року ПАТ «Кредитпромбанк» звернулося до суду з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 листопада 2007 року № 28.3/120-КМК-02-07. Рішенням від 06 березня 2012 року Заводський районний суд м. Миколаєва стягнув у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором від 19 листопада 2007 року № 28.3/120-КМК-02-07 у розмірі 500 382,17 грн, а також по 1 411,50 грн судового збору з кожного (справа № № 2-4614/11).
ПАТ «Кредипромбанк» рішення суду не оскаржувало, у зв'язку з чим рішення набрало законної сили та перебувало на примусовому виконанні.
Суди встановили, що на час розгляду цієї справи визначена у рішенні суду заборгованість за кредитним договором від 19 листопада 2007 року повністю сплачена ОСОБА_1 , що підтверджується платіжним дорученням від 18 квітня 2016 року № 2375 та постановою головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Буділовської О. О. 18 квітня 2016 року про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним виконанням судового рішення.
Ураховуючи повну сплату позивачем заборгованості за кредитним договором від 19 листопада 2007 року, стягненої з неї за рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2012 року в справі № 2-4614/11, що підтверджується належними та допустимими доказами, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про припинення зобов'язання за іпотечним договором від 19 листопада 2007 року, укладеним між сторонами.
Також колегія суддів погоджується з висновками судів про задоволення позовних вимог в частині зняття обтяжень спірного майна та виключення відповідних записів з державних реєстрів, у зв'язку з тим, що належне виконання основного зобов'язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки.
Верховний Суд не бере до уваги доводи відповідача про наявність заборгованості за кредитним договором у розмірі 62 755,65 дол. США, оскільки ПАТ «Кредитпромбанк», звернувшись до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, змінило порядок і строк виконання кредитного договору, а тому втратило право нараховувати передбачені договором проценти.
У зв'язку з чим доводи відповідача про наявність заборгованості є безпідставними.
Також колегія суддів не бере до уваги як безпідставні доводи відповідача про те, що погашення заборгованості виконано на користь неналежного стягувача, оскільки на час погашення заборгованості позивачем (16 квітня 2016 року) стягувачем у виконавчому провадження значився саме ПАТ «Кредитпромбанк».
При цьому, суди правильно врахували те, що, отримавши право вимоги за кредитним договором від 19 листопада 2007 року № 28.3/120-КМК-02-07, на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного з ПАТ «Кредитпромбанк» 26 червня 2013 року, ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження лише 27 травня 2016 року. Тобто, у той час, коли зобов'язання вже було виконано ОСОБА_1 перед кредитором ПАТ «Кредитпромбанк».
Крім того, виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні (частина друга статті 518 ЦК України). Доказів належного повідомлення позивача матеріали справи не містять. В цьому випадку новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
Доводи ТОВ «Укрдебт плюс» про те, що до нього, як до нового стягувача у виконавчому провадженні, коштів на погашення заборгованості не надходило, є неприйнятними, оскільки зобов'язання виконано позивачем 16 квітня 2016 року, тоді як договір про відступлення права вимоги укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт плюс» тільки 13 травня 2020 року.
Отже, враховуючи те, що позивач повністю виконала свої зобов'язання за кредитним договоромвід 19 листопада 2007 року, на момент такого виконання (16 квітня 2016 року) ні ПАТ «Кредитпромбанк», ні ПАТ «Дельта Банк» як його правонаступник, не повідомили про відступлення прав вимоги, а також не пред'явили до ОСОБА_1 ніяких вимог, то висновки судів першої та апеляційної інстанцій про припинення основного зобов'язання на підставі статті 599 ЦК України та, як наслідок, припинення і акцесорного зобов'язання за похідним від основного - договором іпотеки, укладеним з метою забезпечення виконання умов кредитного договору, згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку», є правильними та обґрунтованими.
Запис про державну реєстрацію обтяження предметів іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за договором є перешкодою в реалізації власником права розпорядження відповідним майном.
Таким чином, враховуючи те, що відповідач добровільно не здійснив дій, спрямованих на припинення обтяження права позивача, остання не має можливості самостійно звернутись до суб'єктів державної реєстрації прав для проведення державної реєстрації припинення обтяження, то суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що право позивача є порушеним та таким, що підлягає судовому захисту, а відповідні позовні вимоги - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Судувід 16 жовтня 2024 року у справі № 686/9633/22, від 04 вересня 2024 року у справі № 281/189/23, від 21 серпня 2024 року у справі № 910/18384/15, від 15 січня 2025 року у справі № 199/8392/20, від 13 листопада 2024 року у справі № 308/14160/21, від 08 січня 2025 року у справі № 754/7543/22, від 24 березня 2025 року у справі № 127/12042/23, від 29 серпня 2024 року № 752/22279/21, від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16, від 08 квітня 2025 року у справі № 917/277/24, є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.
Доводи касаційної скарги про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, є безпідставними, оскільки є усталена практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16 та постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20, від 23 липня 2024 року у справі № 210/1532/23 та інших. Крім того, касаційна скарга не містить обґрунтування необхідності застосування такої правової норми для вирішення спору в контексті конкретних обставин справи, встановлених судами, та не містять обґрунтування, у чому полягає помилка судів під час застосування відповідних норм права.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, не впливають на їх правильність, містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів з наданням таким фактам відповідної правової оцінки.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржувані судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційний суд не встановив і заявник такі не вказує.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав викладеного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» залишити без задоволення.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 лютого 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко