27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 623/4675/19
провадження № 61-6340св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідачка), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року у складі колегії суддів Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Бутенко С. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики
Короткий зміст вимог і підстав позовної заяви
1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики.
2. Позов мотивував тим, що 23 лютого 2018 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким відповідач отримав від нього в борг 70 000 грн та 9 400 доларів США, що підтверджується складеною позичальником розпискою. За вказаною розпискою відповідач зобов'язався повернути суму позики через півтора місяця, тобто до 07 квітня 2018 року.
3. Крім того, за договором позики від 02 березня 2018 року ОСОБА_2 отримав від позивача в борг 70 000 грн, які зобов'язався повернути протягом півтора місяця, тобто до 17 квітня 2018 року, про що в цей же день власноручно написав розписку.
4. Незважаючи на вимоги позивача щодо повернення отриманої суми коштів позичальник борги не повертає та договірні зобов'язання належним чином не виконує.
5. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики, а саме 140 000 грн та 9 400 дол. США основного боргу, 42 431,51 грн та 2 863,40 дол. США нарахованих процентів, 6 812,05 грн та 461,24 дол. США як три проценти річних від простроченого боргу, 13 384 грн інфляційних втрат, а всього - 202 627,56 грн та 12 724,64 дол. США.
Стислий виклад змісту судових рішень у цій справі
6. Заочним рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27 жовтня 2020 року у складі судді Бєссонової Т. Д. позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за борговими розписками від 02 березня 2018 року та від 23 лютого 2018 року станом на 25 листопада 2019 року в розмірі 202 627,56 грн та 9 400 дол. США, а також судовий збір у розмірі 4 297,16 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
7. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оригінали боргових розписок від 02 березня 2018 року та від 23 лютого 2018 року перебувають у позивача та не повернуті відповідачу, а також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання позичальником взятих на себе зобов'язань і повернення позик у визначений розписками строк.
8. Відмовляючи в задоволенні вимог позову про стягнення з ОСОБА_2 нарахованих процентів у розмірі 2 863,40 дол. США та 461,24 дол. США трьох процентів річних за борговою розпискою від 23 лютого 2018 року, суд виходив із того, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Також, на переконання суду, відсотки відповідно до облікової ставки Національного банку України розраховуються щодо національної валюти гривні, а не іноземних валют, у зв'язку із чим стягненню також не підлягають.
9. Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 березня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення відмовлено.
10. Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)» змінено територіальну підсудність судових справ Харківського апеляційного суду та визначено її Полтавському апеляційному суду.
11. Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 7 651 грн, сплачений при поданні апеляційної скарги.
12. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем до позовної заяви додано лише копії боргових розписок ОСОБА_2 , а не їх оригінали, у зв'язку із чим колегія суддів позбавлена можливості встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, визначити дійсний зміст та достовірність документів, на підставі яких доказується факт укладення договору позики і його умов.
13. Постановою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Полтавського апеляційного суду від 18 липня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
14. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд не звернув уваги на те, що при зверненні до суду з позовною заявою ОСОБА_1 надав належним чином завірені копії боргових розписок, зазначивши, що оригінали письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви, знаходяться у нього, а тому суд дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову за необґрунтованістю лише з тих підстав, що позивач не надав оригіналів боргових розписок.
15. За наявності передбачених процесуальним законом підстав для витребування оригіналів боргових розписок суд апеляційної інстанції таких дій не вчинив, що призвело до неповного встановлення дійсних обставин справи та невідповідності ухваленого судового рішення завданням та основним засадам цивільного судочинства.
16. Крім того, за висновком Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не дав оцінки тим обставинам, що сторона відповідача не подавала відзив на позовну заяву та під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач сам особисто неодноразово подавав до суду заяви про відкладення судових засідань, тобто був обізнаний про розгляд справи місцевим судом та мав можливість скористатися всіма наданими йому правами, однак не висловлював своїх заперечень та не спростував доводів позивача, зокрема про перебування у нього оригіналів боргових розписок від 02 березня 2018 року та від 23 лютого 2018 року, не заявляв клопотання про витребування у позивача та долучення до матеріалів справи зазначених оригіналів розписок, а також не вказував про відсутність боргових зобов'язань, чи їх виконання.
17. Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27 жовтня 2020 року - без змін.
18. На виконання вказівок Верховного Суду, що містяться у постанові від 20 листопада 2024 року, прийнятій у цій справі, апеляційний суд ухвалою від 26 лютого 2025 року витребував у ОСОБА_1 оригінали розписок від 02 березня 2018 року і від 23 лютого 2018 року.
19. ОСОБА_1 подав апеляційному суду письмові пояснення, у яких повідомив, що оригінали розписок він зберігав у сейфі на АЗС, що належить ТОВ «Ольга», директором якого він є, і розташована на території Ізюмської громади, яка перебувала в окупації понад сім місяців. У зв?язку з бойовими діями він мусив терміново евакуюватися, а після повернення дізнався, що АЗС була зруйнована і пограбована, у тому числі і сейф, де зберігалися розписки. За цим фактом зареєстроване кримінальне провадження.
20. Апеляційний суд прийняв до уваги такі пояснення, зазначивши, що до позову додано завірені копії боргових розписок. Відповідач, беручи участь у цій справі та подаючи клопотання про відкладення розгляду справи чи інші процесуальні документи, не спростовував факт власноручного написання боргових розписок, а навпаки - визнав його, у зв'язку із чим відповідно до частини першої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) ця обставина визнана апеляційним судом доведеною і сама лише наявність у справі завірених копій розписок не спростовує факту укладення договорів позики.
21. Оцінюючи доводи відповідача про безгрошовість укладених договорів позики, наявність примусу з боку позивача та існування інших правовідносин між сторонами спору, апеляційний суд зазначив, що такі обставини відповідач не довів належними та допустимими доказами.
Стислий виклад доводів і вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу
22. У травні 2025 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
23. Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц та від 11 вересня 2024 року у справі № 242/38/23.
24. Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
25. Посилається й на те, що судове рішення ухвалено за його відсутності і він не був належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
26. Аргументуючи касаційну скаргу в частині незгоди з висновками суду по суті спору, відповідач посилається на те, що він жодного разу не стверджував, що надані позивачем копії розписок є такими, що складені відповідачем та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства. Натомість відповідач у межах кримінального провадження № 12021225320000035 вимагав вилучення у позивача оригіналів таких документів для проведення відповідних експертиз
27. Відповідач уважає пояснення позивача про викрадення оригіналів боргових розписок вигадкою, а надання цих розписок у розпорядження судових інстанцій або правоохоронних органів ніколи не входило в наміри позивача, адже такі документи містять ознаки злочину.
28. Акцентує на тому, що судом не досліджувалися оригінали розписок і позивач не надав їх суду апеляційної інстанції, у зв'язку із чим суд був позбавлений можливості встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за Договором позики, визначити дійсний зміст та достовірність документів, на підставі яких доказується факт укладення договору позики і його умов.
29. Зазначав, що суд проігнорував факт того, що складені відповідачем документи було оформлено з порушеннями і саме зміст розписок в частині їхньої достовірності та об'єктивності ставився відповідачем під сумнів в межах звернення з заявою про злочин. Вказував, що сторона відповідача не заявляла про витребування оригіналів боргових розписок у межах цивільного процесу, оскільки ставила за мету досягти успіху в кримінальному провадженні - як в пріоритетному напрямку розвитку ситуації, тому мала сподівання саме на вилучення доказів в межах кримінального провадження, де метою було проведення відповідних почеркознавчих, а також інших експертиз з метою оцінки психоемоційного стану підписанта (в разі підтвердження автентичності розписок). Посилався й на те, що відсутність такого клопотання не перешкоджало суду витребувати необхідні документи з власної ініціативи.
30. Просить суд звернути увагу на те, що оригінал письмового доказу подано не було, а він як учасник справи ставить такий доказ під сумнів на предмет відповідності оригіналу поданої копії.
31. Відзиву на касаційну скаргу подано не було.
32. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ОСОБА_3 (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д. від 26 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
33. Рішенням Вищої ради правосуддя від 06 листопада 2025 року суддю ОСОБА_3 звільнено у відставку з посади судді Верховного Суду у зв'язку з поданням ним заяви про відставку.
34. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 листопада 2025 року справу передано судді Ступак О. В.
35. Судами встановлено, що 23 лютого 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики, оформлений розпискою про отримання ОСОБА_2 в борг 70 000 грн і 9 400 дол. США, які позичальник зобов'язався повернути через півтора місяця.
36. 02 березня 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено ще один договір позики, оформлений розпискою про отримання ОСОБА_2 в борг 70 000 грн, які позичальник зобов'язався повернути через півтора місяця.
37. Розписки написані та підписані власноручно ОСОБА_2 .
38. На момент пред'явлення позову кошти за вказаними розписками позичальник не повернув.
Межі касаційного перегляду справи
39. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
40. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
41. Судами попередніх інстанцій позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнено з ОСОБА_2 заборгованість за борговими розписками від 02 березня 2018 року та від 23 лютого 2018 року в розмірі 202 627,56 грн та 9 400 дол. США та вирішено питання про розподіл судових витрат.У задоволенні вимог позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму коштів, переданих в іноземній валюті, відмовлено.
42. До суду касаційної інстанції зі скаргою звернувся відповідач, заперечуючи проти задоволення позову. Позивач касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні частини вимог позову не подав, що свідчить про його повну згоду з такими судовими рішеннями.
43. З урахуванням викладеного постанова Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року підлягає перегляду в касаційному порядку в частині вимог позову, які були задоволені судом, та в межах доводів касаційної скарги та наведених заявником підстав касаційного оскарження, а саме пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Право, застосоване судом, та оцінка доводів касаційної скарги
44. Судами в цій справі встановлено, що між сторонами склалися правовідносини за договорами позики.
45. Статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
46. За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином.
47. За змістом статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
48. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такі правові висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16.
49. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
50. Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
51. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
52. Установивши, що відповідач отримані в борг кошти за договорами позики в передбачений ними строк позивачеві не повернув, суди дійшли висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача переданих йому коштів з урахуванням виплат, визначених статтею 625 ЦК України (у частині коштів, які передавалися в національній валюті).
53. Водночас особливістю цієї справи є те, що в матеріалах справи наявні завірені позивачем копії боргових розписок, складених ОСОБА_2 , і на вимогу суду оригінали згаданих документів сторони не надали.
54. За приписами частин другої, третьої статті 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
55. У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне.
Тобто кредитор має можливість довести той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України.
Такі висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17.
56. У справі, яка переглядається, апеляційний суд при першому розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходячи з того, що позивач не надав суду оригінали боргових розписок, у зв'язку із чим неможливо встановити наявність між сторонами невиконаного зобов'язання.
57. Верховний Суд, скасовуючи таку постанову апеляційного суду, звернув увагу на процесуальну можливість витребувати такі докази від позивача, а також вказав на процесуальну поведінку відповідача у цій справі, який протягом тривалого часу її перебування в судах не посилався на те, що боргові розписки ним не складалися, а також не клопотав про витребування оригіналів документів, завірені копії яких наявні у матеріалах справи.
58. На виконання вказівок Верховного Суду апеляційний суд ухвалою від 26 лютого 2025 року витребував у ОСОБА_1 оригінали розписок від 02 березня 2018 року і від 23 лютого 2018 року.
59. ОСОБА_1 , у свою чергу, подав письмові пояснення, у яких повідомив, що оригінали розписок він зберігав у сейфі на АЗС, що належить ТОВ «Ольга», директором якого він є, і розташована на території Ізюмської громади, яка перебувала в окупації понад сім місяців. У зв?язку з бойовими діями він мусив терміново евакуюватися, а після повернення дізнався, що АЗС була зруйнована і пограбована, у тому числі і сейф, де зберігалися розписки. За цим фактом зареєстроване кримінальне провадження.
60. Апеляційний суд прийняв до уваги такі пояснення, зазначивши, що до позову додано завірені копії боргових розписок. Відповідач, беручи участь у цій справі та подаючи клопотання про відкладення розгляду справи чи інші процесуальні документи, не спростовував факт власноручного написання боргових розписок.
61. Зокрема, апеляційний суд урахував, що:
- у заяві про перегляд заочного рішення суду ОСОБА_2 , заперечуючи проти заявлених вимог, стверджував, що зміст наданих суду копій розписок не відповідає дійсності та не підтверджує факт передачі йому коштів;
- у січні 2021 року ОСОБА_2 подав суду клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 12 січня 2021 року, посилаючись на те, що він звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення відносно нього злочину. У заяві про злочин ОСОБА_2 повідомив, що він особисто написав розписки, на які посилається позивач у цій справі, проте такі розписки виконані відповідачем під тиском, внаслідок примусу, шантажу і погроз з боку позивача;
- в апеляційній скарзі ОСОБА_2 підтвердив факт написання ним особисто розписок, посилаючись на примушування з боку ОСОБА_1 і, акцентуючи увагу апеляційного суду на недослідження судом першої інстанції оригіналів розписок, не заявив клопотання про витребування оригіналів розписок у позивача;
- долучені ОСОБА_2 до клопотання, адресованого Харківському апеляційному суду, копії допиту свідків містять відомості про написання ОСОБА_2 розписок і отримання ним грошових коштів;
- у клопотанні, адресованому Харківському апеляційному суду, ОСОБА_2 підтвердив факт написання ним розписок, проте стверджував, що кошти у борг йому не передавалися;
- у письмових поясненнях від 16 серпня 2021 року представник позивача в черговий раз підтвердила наявність оригіналів розписок у позивача і готовність надати їх суду апеляційної інстанції;
- ОСОБА_2 двічі подавав Харківському апеляційному суду клопотання про відкладення судових засідань, посилаючись на службове відрядження, необхідність оскарження рішення про закриття кримінального провадження. Клопотань про витребування у позивача оригіналів розписок не заявляв.
62. Відтак апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 визнає факт власноручного написання ним розписок, у зв'язку із чим відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України ця обставина визнається доведеною і сама лише наявність у справі завірених копій розписок не спростовує факту укладення договорів позики та необхідність їх виконання.
63. Верховний Суд із таким висновком погоджується та додатково зауважує, що у цій справі з огляду на встановлені судами обставини мова йде не стільки про те, чи підписував боржник взагалі боргові розписки, чи про те, у кого зі сторін договору позики вони наявні, скільки про втрату оригіналів відповідних документів.
64. У цьому контексті суд зазначає, що неспроможність позивача надати суду оригінали боргових розписок не спростовує наявності між сторонами правовідносин позики та, тим більше, не підтверджує факт виконання відповідачем своїх обов'язків за договорами.
65. Обставинами, які б могли підтвердити вказані факти, могли б бути або наявність у відповідача боргового документа, або докази повернення отриманих у борг коштів. Водночас на такі обставини відповідач протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не посилався та їх існування суди попередніх інстанцій не встановили.
66. У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13 та від 11 вересня 2024 року у справі № 242/38/23.
67. У вказаних постановах суд касаційної інстанції зауважив, що відповідно до частини другої, шостої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
68. У зв'язку з викладеним у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13 зазначено, що зогляду на частину шосту статті 95 ЦПК України єдиним належним доказом достовірності наданих копій могло бути лише дослідження оригіналу договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору про відступлення права вимоги та додатків до них, зокрема за ініціативою суду.
69. Втім, у наведеній справі особа заперечувала сам факт відступлення права вимоги та наполягала на тому, що надані копії документів є підробленими.
70. Верховний Суд зауважує, що питання достовірності доказів у контексті співставлення поданих копій документів з їх оригіналами досліджується судами насамперед у контексті їх автентичності, коли особа посилається на те, що такі документи або взагалі не видавалися, або їх копії містять відмінні від оригіналу умови.
71. Натомість у справі, яка переглядається, відповідач протягом розгляду справи не заперечував, що особисто склав дві боргові розписки, а також не посилався на те, що надані позивачем копії боргових розписок суперечать їх оригіналу, тобто відрізняються за своїм змістом.
72. У постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 242/38/23, на неврахування висновків з якої посилався у касаційній скарзі відповідач, Верховний Суд дійшов висновку, що кредитор надав належним чином завірені копії боргових розписок, зазначивши, що оригінали всіх документів, доданих до позову, знаходяться у нього, а тому суд помилково відмовив у задоволенні позову за необґрунтованістю з тих лише підстав, що позивач не надав оригіналів боргових розписок.
73. Наведений висновок повною мірою був урахований апеляційним судом, який зазначив, що відсутність у матеріалах справи оригіналів боргових розписок не може бути єдиною підставою для відмови у задоволенні позову.
74. Заперечуючи позовним вимогам, ОСОБА_2 по суті посилався винятково на те, що боргові розписки були складені ним під психологічним тиском, а гроші йому фактично не передавалися.
75. Як уже зазначалося вище, боргова розписка підтверджує не тільки факт укладення договору позики, а й обставину фактичної передачі коштів.
76. Щодо доводів відповідача про здійснення на нього тиску з боку позивача, то Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
77. Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 336/3695/22 .
78. Тобто, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі, є оспорюваним і відповідна обставина не може встановлюватися інакше, ніж за належною вимогою про визнання такого договору недійсним. Тягар доказування у такій категорії справ розподіляється таким чином, що обставину вчинення правочину під тиском має доводити саме та особа, яка ініціює такий спір.
79. Втім у цій справі відповідач зустрічного позову про визнання договорів позики недійсними не пред'явив.
80. Верховний Суд не приймає доводи касаційної скарги про те, що відповідач був зосереджений на доведенні відповідної обставини в межах кримінального провадження, оскільки в касаційній скарзі ОСОБА_2 сам зазначив, що кримінальне провадження № 12021225320000035 було закрите.
81. Посилання відповідача на те, що оригінали боргових розписок необхідні для проведення експертизи щодо визначення психоемоційного стану позичальника на момент складення розписок Верховний Суд також відхиляє, оскільки, по-перше, ОСОБА_2 не довів, що проведення такої експертизи неможливе з використанням копій боргових розписок за умови втрати їх оригіналів, а, по-друге, відповідна обставина не складає предмет доказування у цій справі та підлягала б дослідженню судом за позовом ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними з підстав, передбачених статтею 231 ЦК України.
82. З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження в ході касаційного перегляду.
83. Оскільки підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини третьої статті 411 і пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (недослідження зібраних судом доказів) не є самостійною та пов'язується з обґрунтованістю заявлених у касаційній скарзі інших підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, то така підстава касаційного оскарження не підлягає оцінці судом у цій справі.
84. В силу частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
85. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
86. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
87. Установивши, що позичальник не повернув отримані в борг кошти у погоджений сторонами строк, визнав факт власноручного написання боргових розписок, а доказів психологічного тиску з боку позивача чи наявності між сторонами інших правовідносин не надав, суди дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову.
88. Аргументи касаційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції Верховний Суд не приймає, оскільки матеріалами справи підтверджується, що направлені за адресою ОСОБА_2 , зазначеною ним в апеляційній скарзі та інших процесуальних документах, поштові відправлення повернуті без вручення з поміткою «адресат відсутній» (т. 2, а. с. 138, 152).
89. Встановлено, що позивач не повідомляв суд апеляційної інстанції про зміну місця проживання (перебування).
90. Пунктом 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
91. У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 638/7210/15 зазначено, що тлумачення пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України свідчить про те, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі. Наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18.
92. До того ж ОСОБА_2 неодноразово звертався до апеляційного суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи, в яких зазначав, що обізнаний про дату наступного судового засідання.
93. Отже, позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, а підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України, не підтвердилася в ході касаційного перегляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
94. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
95. Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
96. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
97. Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін як прийнята з дотриманням норм матеріального й процесуального права, оскільки доводи касаційної скарги правильність висновків апеляційного суду не спростовують.
98. Оскільки Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, то судові витрати, понесені за її подання, підлягають залишенню за відповідачем.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року в частині задоволених вимог позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара