26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 2-1601/2010
провадження № 61-14219ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Ступак О. В.,
розглянув касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» - Правника Олександра Петровича, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року в справі за позовом Кредитної спілки «Злагода» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на майно,
особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн»,
У листопаді 2009 року Кредитна спілка «Злагода» (далі - КС «Злагода») звернулася до суду з позовом про розірвання кредитного договору, солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 113 322,51 грн, звернення стягнення на рухоме та нерухоме майно відповідачів.
Одночасно КС «Злагода» подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 із забороною її відчуження, а також на домашнє майно, яке знаходиться у вказаній квартирі та в квартирах АДРЕСА_4 .
Вказана заява обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки відповідачі навмисно не сплачують кредит та приховують майно.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2009 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 , заборонено здійснення відносно неї будь-яких угод, пов'язаних з її відчуженням (купівля-продаж, міна, дарування тощо). В задоволені іншої частини вимог відмовлено.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2010 року позов задоволено частково.
Розірвано договір кредитної лінії від 26 травня 2008 року № С8086-710, укладений між КС «Злагода» та ОСОБА_1 .
Стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь КС «Злагода» заборгованість у розмірі 113 322,51 грн, в іншій частині позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.
У вересні 2025 року особа, яка не брала участі в справі, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» (далі - ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», Товариство) звернулося з апеляційною скаргою на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2009 року, оскільки вказане судове рішення впливає на права заявника, яке є іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою - ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на ухвалу Ленського апеляційного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2009 року.
Суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 05 травня 2025 року в справі №466/2651/23, відповідно до яких у випадку забезпечення позову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку та право іпотекодержателя ця особа набула до забезпечення позову, права та інтереси іпотекодержателя захищені правилами пріоритетності іпотеки, й потреби в оскарженні будь-якого забезпечення позову, з огляду на порушення прав іпотекодержателя, немає, дійшов висновку, що оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки Товариства не вирішувалося.
У листопаді 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» - Правника О. П. , на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду, справу направити для продовження розгляду до Миколаївського апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на пріоритетність для задоволення вимог іпотекодержателя та відсутність його порушеного права залишив поза увагою неможливість реалізації прав іпотекодержателя через наявні заборони на предмет іпотеки, що вказує на суттєве обмеження іпотекодержателя на задоволення кредиторських вимог за рахунок іпотеки. Отже, ухвала місцевого суду про забезпечення позову очевидно порушує права іншої особи, яка не брала участі в справі, а саме іпотекодержателя на майно, обтяження іпотекою на яке було зареєстровано раніше, ніж був здійснений арешт іпотечного майна на підставі ухвали про забезпечення позову.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.
Апеляційним судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1
26 травня 2008 року між КС «Злагода» та ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії № С8086-710 на суму 70 000 грн.
В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором 26 травня 2008 року були укладені договори поруки з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2010 року розірвано договір кредитної лінії від 26 травня 2008 року № С8086-710, укладений між КС «Злагода» та ОСОБА_1 , стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь КС «Злагода» заборгованість за кредитним договором в розмірі 113 322,51 грн.
30 червня 2016 року виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо боржника ОСОБА_1 було закінчено в зв'язку зі смертю боржника.
14 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (далі - Банк) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №08/09/2007/840 К-2052, за яким Банк надав останньому грошові кошти у сумі 64 900 дол. США.
14 вересня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №08/09/2007/840 К-2052 між Банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за яким предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , що зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 .
У цей же день у Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна було внесено записи про реєстрацію іпотеки та заборону відчуження нерухомого майна. Іпотекодержателем було вказано Банк.
30 квітня 2020 року Банк та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» уклади договір № GL3N217215_МП купівлі-продажу майнових прав, за яким Банк передав у власність ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» майнові права, зокрема, за вказаними вище договорами кредиту та іпотеки від 14 вересня 2007 року.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 серпня 2025 року ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» є іпотекодержателем щодо предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 травня 2020 року, при цьому 28 листопада 2009 року була здійснена реєстрація арешту квартири на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2009 року.
Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам позивача до ухвалення рішення у справі.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
При цьому, відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов'язана із необхідністю збереження об'єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахування такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками справи.
ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», яке не є стороною у справі, оскаржуючи в апеляційному порядку ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2009 року про забезпечення позову, зазначало про те, що наявність арешту, накладеного на майно боржника на підставі ухвали суду у цій справі, порушує його права як іпотекодержателя спірної квартири та позбавляє можливості звернути стягнення на іпотечне майно.
Разом з тим, за правилом частин п'ятої, шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
У статті 1 Закону України «Про іпотеку» закріплено такі визначення: пріоритет - переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно (абз. 11); вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 12); нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 13). Конструкція пріоритету спрямована на вирішення колізії прав (як цивільних, так і публічних) на той же самий предмет іпотеки. Особа, право якої виникло раніше, має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, перед іншими суб'єктами. Пріоритет є втіленням ще римського принципу - qui prior est tempore, potior eat jure (перший в часі - сильніший по праву).
Таким чином, накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Верховний Суд виходить з того, що вжиті заходи забезпечення позову у цьому випадку спрямовані виключно на обмеження суб'єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого його відчуження. При цьому суті іпотеки, як виду забезпечення, такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті).
Указана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначних законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення перебуває в залежності від положень процесуального закону.
Положеннями частини першої статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року у справі № 412/1277/12, провадження № 61-3704св19, зроблено висновок про те, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом установлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».
Оскаржуючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» як особа, яка не брала участі у справі й не була стороною справи, вказувало, що вищевказаною ухвалою суду першої інстанції накладено арешт на майно, яке обтяжене іпотекою 14 вересня 2007 року, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 30 квітня 2020 року.
У випадку забезпечення позову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку, та право іпотекодержателя ця особа набула до забезпечення позову, права та інтереси іпотекодержателя захищені правилами пріоритетності іпотеки, й потреби в оскарженні будь-якого забезпечення позову, з огляду на порушення прав іпотекодержателя, немає.
Подібних висновків дійшла Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23, (провадження № 61-6083сво24) та Верховний Суд у постановах від 21 травня2025 року у справі № 346/6196/24 (провадження № 61-1836св25), від 23 червня 2025 року в справа № 759/12191/24 (провадження № 61-2650св25).
Вказані висновки спростовують доводи касаційної скарги про неможливість реалізації прав іпотекодержателя через наявні заборони на предмет іпотеки, що вказує, на переконання заявника, на суттєве обмеження іпотекодержателя на задоволення кредиторських вимог за рахунок іпотеки.
З огляду викладене, є правильними висновки апеляційного суду про те, що оскаржуваною ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2009 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» не вирішувалося, що згідно із пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України є підставою для закриття апеляційного провадження у справі.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, які в переважній більшості є подібними доводам апеляційної скарги ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», на які апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування апеляційним судом норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» - Правника Олександра Петровича, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року в справі за позовом Кредитної спілки «Злагода» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на майно.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
О. В. Ступак