26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 752/20954/23
провадження № 61-5917св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Танащук Максим Володимирович, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, у складі судді Кордюкової Ж. І., від 22 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., від 02 квітня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2023 року ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 липня 2021 року між нею та відповідачем був укладений договір позики на суму 2 500 000 грн. Відповідач зобов'язався повернути борг в розмірі 3 000 000 в строк до 31 грудня 2021 року, про що склав розписку, проте не виконав своїх зобов'язань.
3. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача борг в розмірі 3 000 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 3 000 000 грн та судовий збір в розмірі 13 420 грн.
5. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, які виникли з договору позики
від 21 липня 2021 року, та допустив прострочення, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 3 000 000 грн, яка підлягає стягненню на користь позивачки.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
6. Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 3 000 000 грн та судовий збір в сумі 13 420 грн.
7. Колегія суддів виходила з відсутності у матеріалах справи доказів того, що відповідач повернув борг у строки та у порядку, встановлені договором позики, а тому порушене право позивачки підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на її користь заборгованості за договором позики. Факт підписання розписки ОСОБА_2 не заперечував.
8. Скасовуючи рішення суду, апеляційний суд врахував, що з огляду на ціну позову, ця справа не могла бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат
Танащук М. В., просить рішення Голосіївського районного суду м. Києва
від 22 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року скасувати, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
10. 07 травня 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат
Танащук М. В., подав касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 752/20954/23.
11. Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 ,витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 752/20954/23, які у липні 2025 року надійшли до Верховного Суду.
12. Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року зупинено, до закінчення перегляду в касаційному порядку, виконання постанови Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 752/20954/23.
13. Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14,
від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15, у постановах Верховного Суду
від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16-ц, від 08 липня 2019 року
у справі № 524/4946/16-ц, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц,
від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 752/19567/14-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, від 08 червня 2022 року у справі № 676/205/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. Стверджує, що суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та без врахування доводів відповідача, які були викладені у відзиві на позовну заяву. Крім того судом не було витребувано оригінал розписки.
17. Внаслідок допущених помилок було порушено право відповідача на подання зустрічного позову про визнання договору позики недійсним, подання клопотань про витребування у позивачки доказів на підтвердження наявності у неї станом на 21 липня 2020 року грошових коштів та призначення експертизи давності розписки від 21 липня 2020 року.
18. Зауважує, що апеляційний суд не розглянув клопотання про витребування доказів у позивачки на підтвердження наявності у неї станом на 21 липня 2020 року грошових коштів та про призначення експертизи.
19. Вказує, що апеляційному суду була доведена справжня природа розписки від 21 липня 2020 року, написаної у жовтні 2021 року як підстава для перерахування на користь позивачки грошових коштів, що залишились на рахунку державної виконавчої служби після задоволення вимог стягувачів у зведеному виконавчому провадженні в сумі 3 422 469,51 грн. Цей залишок мав бути повернутий ОСОБА_2 , але оскільки його рахунки перебували під арештом, була складена розписка для зарахування коштів на рахунок позивачки, з якою відповідач на той час проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу. У подальшому державним виконавцем було винесено розпорядження про перерахування коштів позивачці.
20. Вважає, що між сторонами не виникло жодних правовідносин на підставі розписки від 21 липня 2020 року, оскільки ця розписка є фіктивною.
21. Звертає увагу, що розписка не містить згадки про можливість отримання позивачкою процентів за користування грошовими коштами, а тому апеляційний суд безпідставно встановив, що різниця між наданими коштами у розмірі 2 500 000 грн та сумою у розмірі 3 000 000 грн, яка повинна бути повернута, - є процентами у розмірі 500 000 грн.
22. Вказує, що апеляційний суд безпідставно вказав, що відповідач отримав 21 липня 2020 року в борг від позивачки грошові кошти у розмірі 2 500 000 грн, оскільки розписка не містить вказівки на дату фактичного отримання коштів, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження цієї обставини. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання має містити умови отримання позичальником у борг коштів із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
23. Наполягає на тому, що дата написання розписки, яка в ній вказана, не відповідає даті її написання, а сама розписка не дає можливості підтвердити передачу коштів у національній валюті, оскільки з її змісту вбачається, що передається в борг «2 500 000 тис. гр», а позичальник зобов'язується повернути взагалі невідомо що у кількості «3 000 000». Також зі змісту розписки неможливо ідентифікувати сторони договору позики.
24. До касаційної скарги додає, зокрема:
- постанову про відкриття виконавчого провадження № 53822096
від 24 квітня 2017 року;
- постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження № 53822096 від 09 квітня 2020 року;
- акт про проведенні електронні торги від 24 вересня 2021 року у зведеному виконавчому провадженні № 61791586;
- клопотання від 29 вересня 2021 року про перерахунок коштів позивачці;
- заява від 28 жовтня 2021 року про перерахунок коштів позивачці;
- лист державного виконавця № 7757/3.1-24 від 04 листопада 2024 року щодо наявності у виконавчому провадження вище зазначених клопотання та заяви;
- розпорядження № 62987867 від 19 листопада 2021 року про переказ коштів позивачці;
- платіжне доручення № 4924 від 19 листопада 2021 року про переказ коштів позивачці.
Інформація щодо відзиву на касаційну скаргу
25. 16 липня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Бурцева А. В., подала відзив на касаційну скаргу, доводи якого не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки відзив подано з пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження. Клопотань про продовження строку на подання відзиву не заявлено і колегією суддів не встановлено підстав для продовження цього строку.
Обставини справи, встановлені судами
26. Апеляційним судом в судовому засіданні оглянуто оригінал розписки
від 21 липня 2020 року, наданий позивачкою ОСОБА_4 .
Із наданої розписки суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики, згідно з яким ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_4 грошові коштів розмірі 2 500 000 грн, які зобов'язався повернути до 31 грудня 2021 року разом з процентами в загальній сумі 3 000 000 грн.
Відомості про виконання відповідачем своїх зобов'язання відповідно до умов укладеного договору відсутні.
27. 03 жовтня 2023 року ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_5 ».
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
28. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
29. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
30. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
31. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
32. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
33. Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
34. Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
35. За змістом статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
36. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
37. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
38. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
39. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
40. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
41. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
42. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
43. Свобода договору належить до загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.
44. Встановивши, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у позику 2 500 000 грн та зобов'язався їх повернути до 31 грудня 2021 року з процентами у загальному розмірі 3 000 000 грн, на підтвердження чого склав відповідну розписку, оригінал якої знаходиться у позивачки та дійсність якої не спростована, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами правовідносин позики та наявність підстав для стягнення боргу.
45. Доводи заявника про те, що він не отримав за розпискою грошових коштів та розписка не містить згадки про можливість отримання позивачкою процентів за користування грошовими коштами, є безпідставними, оскільки спростовуються змістом наявної розписки.
46. ОСОБА_2 , як повнолітня, дієздатна особа, складаючи та підписуючи розписку, мав усвідомлювати юридичні наслідки своїх дій.
47. Посилаючись на те, що розписка не дає можливості підтвердити передачу коштів у національній валюті, оскільки з її змісту вбачається, що передається в борг «2 500 000 тис. гр», а позичальник зобов'язується повернути невідомо що у кількості «3 000 000», ОСОБА_2 не довів, що предметом договору були не грошові кошти в гривні, а інше майно.
48. Твердження заявника про те, що зі змісту розписки неможливо ідентифікувати сторін договору позики, є необґрунтованими. Оригінал розписки від 21 липня 2020 року знаходиться у позивачки, а відповідач не заперечує факт її складання.
Більш того, ці доводи заявника є суперечливими, оскільки не узгоджуються з його ж твердженнями про те, що розписка про отримання коштів у гривні була ним складена, але з іншою метою - зарахування коштів державним виконавцем.
49. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не розглянув клопотання про витребування доказів у позивачки на підтвердження наявності у неї станом на 21 липня 2020 року грошових коштів та призначення експертизи давності розписки, спростовані матеріалами справи, з яких вбачається, що ці клопотання були вирішенні апеляційним судом у судовому засіданні 02 квітня 2025 року.
50. Щодо нових доказів, доданих до касаційної скарги, то колегія суддів зауважує, що аналогічні докази були подані апеляційному суду, проте у їх долученні до матеріалів справи було відмовлено.
51. За змістом частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
52. Прийняття та оцінка нових доказів на стадії касаційного провадження процесуальним законом не передбачені.
53. Колегія суддів також звертає увагу на непослідовну процесуальну поведінку відповідача, який у відзиві на позовну заяву (т. 1, а.с. 31-40) та в апеляційній скарзі на рішення суду (т. 2, а.с. 1-12) не посилався на іншу правову природу розписки. Натомість лише у додаткових поясненнях, які надійшли до апеляційного суду в день судового засідання 02 квітня 2025 року (т. 2, а.с. 153-155) почав зазначати, що розписка видана з метою зарахування державним виконавцем коштів на рахунок позивачки.
54. Крім того, знаючи про наявність у позивачки виданої ним у 2021 році розписки, ОСОБА_2 не повідомляв про звернення до суду з метою визнання недійсним договору позики.
55. За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
56. За встановлених у цій справі обставин висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеними у постановах Верховного Суду України
від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 у справі
№ 6-1967цс15, у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16-ц, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц,
від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 752/19567/14-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, від 08 червня 2022 року у справі № 676/205/20, на які заявник посилається у касаційній скарзі.
57. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
58. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
59. Підстав для скасування постанови апеляційного суду через порушення норм процесуального права Верховним Судом не встановлено.
60. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
61. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
62. Оскаржена постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
63. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційним судом ухвалено оскаржену постанову із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
64. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
65. Оскільки рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року обґрунтовано скасовано апеляційним судом, повторне його скасування ще й Верховним Судом не вимагається.
66. Виконання судового рішення, яке було зупинено до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, необхідно поновити.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Танащук Максим Володимирович, залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року залишити без змін.
3. Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду
від 02 квітня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара О. В. Ступак В. В. Шипович