26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 694/2322/22
провадження № 61-6089св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Звенигородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області, в складі судді Сакун Д. І., від 28 травня
2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М., Фетісової Т. Л., від 27 березня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення батьківства та виключення з актового запису про народження відомостей про батька.
2. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що у 2013-2016 роках він перебував у фактичних сімейних відносинах зі ОСОБА_3 , без реєстрації шлюбу.
3. 31 грудня 2013 року відповідачка повідомила його про вагітність, після чого із березня 2014 року вони почали проживати разом і вести спільний побут. Також разом з ними проживав син відповідачки - ОСОБА_4 .
4. Вказує, що коли відповідачка була вагітна, він запропонував їй зареєструвати шлюб, однак вона відмовилася.
5. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 народила дитину - сина ОСОБА_5 , запис про батька якого у Книзі реєстрації народжень було здійснено за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові дитини - за вказівкою відповідачки.
6. Він забирав матір з дитиною з лікарні, а ОСОБА_5 вважав і вважає своїм сином, піклувався про сім'ю, матеріально забезпечував та намагався покращити житлові умови.
7. В подальшому, у травні 2016 року стосунки між ним та ОСОБА_3 погіршилися, що призвело до припинення фактичних шлюбних відносин. Однак він і після цього фінансово допомагав відповідачці та дитині шляхом надання готівкових коштів, а з 2018 року надсилав кошти через застосунок «Приват24». Крім того, купував одяг, взуття, сплачував за дитячий садок, придбавав деякі продукти харчування, однак чеки не зберігав.
8. Наголошує, що приймав участь у житті дитини, цікавився його моральним та фізичним станом, спілкувався з дитиною, зокрема за допомогою месенджерів і до 2021 року регулярно бачився з сином на вихідних.
9. Також йому відомо, що влітку 2019 року ОСОБА_3 стала спільно проживати зі ОСОБА_2 та в подальшому уклала з ним шлюб.
10. Стверджує, що до жовтня - листопада 2022 року не знав про те, що ОСОБА_2 записаний батьком його сина.
11. Оглянувши актовий запис про народження його сина, з'ясував, що прізвище дитини змінено на « ОСОБА_8 », по батькові на « ОСОБА_9 », а батьком записаний ОСОБА_2 . Однак кровне споріднення між відповідачем
ОСОБА_2 та дитиною відсутнє.
12. На підставі викладеного, позивач просив суд:
- визнати його батьком дитини, ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- виключити з актового запису про народження дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості про ОСОБА_2 , як батька дитини;
- внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_11 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме в графі відомості про батька зазначити батьком ОСОБА_1 , а по-батькові дитини у відповідній графі змінити з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_12 ».
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
13. Заочним рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 27 березня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
14. Судові рішення мотивовані тим, що між сторонами існує спір щодо батьківства, а тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) натепер є єдиним методом точного встановлення батьківства щодо конкретної дитини.
В суді першої інстанції за клопотанням позивача неодноразово призначалась молекулярно-генетична експертиза, а саме 11 травня 2023 року, 23 серпня
2023 року та 26 грудня 2023 року, проте експертиза не була проведена у зв'язку з тим, що відповідачка із малолітнім сином ОСОБА_5 не з'явились на відбір біологічних зразків.
Крім того, за клопотанням позивача, ухвалою апеляційного суду
від 21 листопада 2024 року також було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, яка не була проведена з аналогічних причин.
15. Суди вказали, що оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачка отримувала копії ухвал про призначення експертиз та була повідомлена про дату та час проведення відбору біологічних зразків, відсутні підстави для застосування положень статті 109 ЦПК України з огляду на відсутність факту ухилення відповідачки від проведення експертизи.
16. Долучені до позовної заяви скріншоти переписок у месенджерах, копії фотокарток, на яких зображена дитина, копії квитанцій про переказ коштів відповідачці в період з березня 2018 року по березень 2021 року та копія листа з Уманської Єпархії УПЦ про надання дозволу на розірвання церковного шлюбу між ОСОБА_14 і ОСОБА_1 не можуть бути визнані належними та беззаперечними доказами на підтвердження походження дитини від позивача, а лише свідчать про наявність стосунків між позивачем та відповідачкою.
17. Крім того, суди звернули увагу, що надані фотознімки не датовані та не містять інформації стосовно осіб, які на них зображені, з них неможливо зрозуміти характер відносин, які існували між зображеними на них особами.
18. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20 березня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення в суді апеляційної інстанції судової молекулярно-генетичної експертизи відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що двічі в суді першої інстанції та один раз в апеляційному суді призначались судові молекулярно-генетичні експертизи, які не були проведені, у зв'язку з тим, що відповідачка з малолітнім сином не з'явилася на відбір біологічних зразків з невідомих причин.
Отримана в ході судового розгляду справи інформація не дає можливості встановити фактичне місце проживання/перебування відповідачки та дитини, а відправлення кореспонденції на адресу, яка вказана позивачем як адреса відповідачки, повертається до суду в переважній більшості з відміткою «за відсутністю адресата за вказаною адресою», що вказує на те, що відповідачка не володіє інформацією про розгляд цієї справи, а тому, очевидно, і не з'являється до експертної установи для відібрання біологічних зразків з цих підстав.
Крім того апеляційний суд зазначив, що при призначенні експертизи за клопотанням однієї зі сторін, саме ця сторона має вживати своєчасні та належні дії щодо забезпечення проведення експертизи.
Зважаючи на те, що розглядувана справа перебуває у провадженні апеляційного суду тривалий час (з липня 2024 року), призначена 21 листопада 2024 року апеляційним судом молекулярно-генетична експертиза залишилась без виконання, а позивач не вжив усіх належних та достатніх заходів для встановлення фактичного місцеперебування відповідачки з дитиною, та їх повідомлення про розгляд справи, апеляційний суд дійшов висновку про недоцільність призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, оскільки з часу повернення без виконання ухвали про призначення попередньої експертизи вказані обставини не змінились.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції, постанову та ухвалу апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову або передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
20. У травні 2025 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 травня
2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 березня
2025 року. До касаційної скарги відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України включена скарга на ухвалу Черкаського апеляційного суду
від 20 березня 2025 року про відмову у призначенні експертизи.
21. Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у серпні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
22. Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
23. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року
у справі № 591/6441/14, від 06 травня 2020 року у справі № 201/11183/16,
від 17 грудня 2021 року у справі № 683/1732/17, від 20 грудня 2023 року у справі № 756/16749/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
24. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надана оцінка ухиленню відповідачки від експертизи як поведінці, яка може свідчити про намагання приховати істину у справі. Системне та неодноразове нез'явлення відповідачки до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів необхідних для проведення молекулярно-генетичної експертизи свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини та спростувати доводи позивача про його батьківство щодо дитини.
25. Вважає, що суди не врахували той факт, що він тривалий час проживав з відповідачкою (2013-2016 роки) і приймав участь у вихованні дитини.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26. За відомостями Актового запису про народження від 24 вересня
2014 року №163, ОСОБА_5 народився
ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьками дитини записані ОСОБА_15 та ОСОБА_14 .
Відомості про батька дитини вказані за заявою матері від 24 вересня 2014 року.
На підставі заяви від 18 червня 2020 року про визнання батьківства, прізвище дитини змінено на « ОСОБА_8 », по батькові - на « ОСОБА_9 », а батьком дитини записаний громадянин України ОСОБА_2 .
Прізвище матері дитини змінено з « ОСОБА_16 » на « ОСОБА_8 » на підставі актового запису про шлюб від 24 грудня 2019 року № 286.
27. Листом від 31 жовтня 2019 року завідувач канцелярії Уманської Єпархії УПЦ повідомив ОСОБА_14 про надання згоди на розірвання церковного шлюбу із ОСОБА_1 .
28. Згідно долучених до матеріалів справи квитанцій
ОСОБА_1 здійснював грошові перекази ОСОБА_3 із призначенням платежу: «Переказ власних коштів, аліменти».
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
29. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
30. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
31. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
32. Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
33. Частиною першої статті 2 СК України встановлено, що СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
34. Згідно з частинами першою-третьою статті 5 СК України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
35. Змістом частин першої, дев'ятої, десятої статті 7 СК України закріплено загальні засади регулювання сімейних відносин та визначено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша).
36. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
37. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
38. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу
(стаття 121 СК України).
39. При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
40. У розглядуваній справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачка ОСОБА_3 народила сина ОСОБА_5 , відомості про батька якого ( ОСОБА_15 ) зазначені відповідно до частини першої статті 135 СК України за вказівкою матері.
41. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, врегульоване змістом статті 125 СК України.
42. Відповідно до частини другої вищезгаданої норми, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.
43. Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають
у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
44. 18 червня 2020 року до актового запису про народження дитини ОСОБА_5 внесені зміни, а саме: на підставі заяви про визнання батьківства прізвище дитини змінено на « ОСОБА_8 », по батькові - на « ОСОБА_9 », а батьком зазначено ОСОБА_2 .
45. Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
46. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини (частина третя статті 128 СК України).
47. ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом стверджував, що саме він є біологічним батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
48. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 639/2026/17 вказано, що у СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли чоловік, який вважає себе біологічним батьком, та ініціює позов про визнання батьківства щодо дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття та народження не перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено за вказівкою матері, проте після реєстрації матір'ю дитини шлюбу з іншим чоловіком відомості до актового запису було змінено на підставі заяви її чоловіка про визнання батьківства і такі обставини вже існували на момент подання позову. Очевидно, що позбавлення чоловіка, який вважає себе біологічним батьком, ініціювати позов про визнання батьківства суперечить принципу розумності та справедливості.
49. Чоловік, який вважає себе біологічним батьком, та ініціює позов про визнання батьківства щодо дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття та народження не перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено за вказівкою матері, проте після реєстрації матір'ю дитини шлюбу з іншим чоловіком відомості до актового запису було змінено на підставі заяви її чоловіка про визнання батьківства згідно зі статтями 128, 129 СК України, які підлягають застосуванню на підставі аналогії закону.
50. Закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України. Висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи може бути підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку. Разом з тим, підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України, які мають оцінюватися в їх сукупності (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18).
51. У справі «Міфсуд проти Мальти» (Mifsud v. Malta, заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що хоча найважливіше завдання статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) захист особи від довільних дій державних органів, можуть також існувати позитивні зобов'язання, пов'язані з ефективною «повагою» до приватного чи сімейного життя.
Ці позитивні зобов'язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя, навіть у сфері міжособистісних стосунків людей (див. справу «Мікулич проти Хорватії» (Mikulic v. Croatia,
№ 53176/99) та справу «С. Х. та інші проти Австрії» (S.H. and Others v. Austria),
№ 57813/00).
Окрім того, повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (див., наприклад, справу «Келін та інші проти Румунії» (Calin and Others v. Romania), № 25057/11).
Крім того у згаданому рішенні у справі «Міфсуд проти Мальти» ЄСПЛ вказав, що наразі ДНК-тест - це науковий метод для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.
52. Обов'язок з доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
53. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
54. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
55. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
56. Національні органи влади, дозволяючи або відхиляючи позов про встановлення батьківства, користуються дискреційними повноваженнями, спрямованими на захист найкращих інтересів дитини та збалансування інтересів як дитини, так і передбачуваного біологічного батька, що не суперечить гарантіям, які містяться у статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Krisztian Barnabas Toth v. Hungary», № 48494/06, 12 лютого 2013 року, § 33).
57. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
58. У справі «Йевремович проти Сербії» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).
59. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
60. Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив на необхідності вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
61. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
62. Верховний Суд звертає увагу, що в оскаржених судових рішеннях відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 суди мотивували не найкращими інтересами дитини, а тим, що неодноразово призначена у справі
молекулярно-генетична експертиза, не була проведена, оскільки відповідачка ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_5 не з'явились до експертної установи на відбір біологічних зразків.
Апеляційний суд додатково зазначив, що отримана в ході судового розгляду справи інформація не дає можливості встановити фактичне місце проживання/перебування відповідачки та дитини, а відправлення кореспонденції на адресу, яка вказана позивачем, повертається до суду в переважній більшості з відміткою «за відсутністю адресата за вказаною адресою», що свідчить про те, що відповідачка не володіє інформацією про розгляд цієї справи, а також постановлені ухвали про призначення експертизи.
63. Стаття 109 ЦПК України визначає наслідки ухилення від участі в експертизі та передбачає, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
64. Суди попередніх інстанцій вважали неможливим застосування положень статті 109 ЦПК України, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачка отримувала копії ухвал суду про призначення експертиз та була повідомлена про дату і час проведення відбору біологічних зразків, а отже відсутній факт її ухилення від проведення експертизи.
Апеляційний суд додатково зазначив, що при призначенні експертизи за клопотанням однієї зі сторін, саме ця сторона має вживати своєчасні та належні дії щодо забезпечення проведення експертизи. Натомість позивач не вжив усіх належних та достатніх заходів для встановлення фактичного місцеперебування відповідачки та дитини, а також їх повідомлення про розгляд вказаної справи.
65. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з цим висновком судів, які у справі про оспорювання батьківства фактично переклали на позивача обов'язок повідомлення відповідачки про розгляд справи і призначену молекулярно-генетичну експертизу.
66. За змістом частини третьої статті 104 ЦПК України саме суд направляє учасникам справи ухвалу про призначення експертизи.
67. Крім того відповідно до частин першої, другої статті 107 ЦПК України матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням.
Експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати.
68. Отже, саме на суд покладено обов'язок повідомити учасників справи про розгляд справи та призначену судом експертизу.
69. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 листопада
2021 року в справі № 761/27802/19.
70. Дійсно, відповідно до частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані зокрема сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
71. За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (частина четверта статті 43 ЦПК України).
72. Однак оскаржені судові рішення не містить відомостей про те, що позивач ухилявся від проведення експертизи чи надання інформації, необхідної для повідомлення відповідачки про призначену експертизу.
73. За наявними матеріалами, справа неодноразово направлялась судом першої інстанції до експертної установи для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, за ухвалами від 11 травня 2023 року, 23 серпня
2023 року та 26 грудня 2023 року для вирішення питання - чи є
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 біологічним батьком малолітнього ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Однак на виконання зазначених ухвал експертиза не була проведена у зв'язку з тим, що відповідачка ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_5 на відбір біологічних зразків не з'явилась. При цьому позивач ОСОБА_1 на всі виклики експерта з'являвся.
74. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року за клопотанням позивача у справі була призначена молекулярно-генетична експертизи для вирішення аналогічного питання.
Однак на виконання зазначеної ухвали експертиза не була проведена у зв'язку з тим, що відповідачка ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_5 на відбір біологічних зразків не з'явилась. При цьому позивач ОСОБА_1 за викликом експерта з'явився.
75. Крім того заявою, яка надійшла до апеляційного суду 10 жовтня
2024 року позивач поінформував про відомі йому номери телефону відповідачки.
76. Заявою, яка надійшла до апеляційного суду 12 листопада 2024 року позивач повідомив що в АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_20 - сестра відповідачки, зазначив номер її телефону та поінформував, що їй може бути відоме місце знаходження ОСОБА_3 , однак вона відмовляється з ним спілкуватись.
Також позивач надав письмові пояснення ОСОБА_21 - брата відповідачки, який вказав, що із сестрою не спілкується і її місце перебування йому невідоме.
77. Відомостей про те, яким чином судом була використана надана позивачем інформація, матеріали справи не містять.
78. Колегія суддів погоджується, що суди попередніх інстанцій опинились у складній процесуальній ситуації, однак при її вирішенні необхідно було в першу чергу враховувати категорію розглядуваної справи та специфіку предмету спору.
79. За загальним правилом збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, однак процесуальний закон передбачає виключення із цього правила.
Зокрема, суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб (частина друга статті 13 ЦПК України).
Крім того відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.
80. З огляду на те, що до повноважень Верховного Суду не належить встановлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраним у справі доказами, а наразі відмова в позові обґрунтована не найкращими інтересами дитини, а формальними міркуваннями, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскарженої постанови і направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду.
81. З цих же підстав підлягає скасуванню і ухвала про відмову у призначенні експертизи.
82. Під час нового розгляду, апеляційний суд, з урахуванням наявної у його розпорядженні інформації, у тому числі наданої позивачем, а також, у разі необхідності, отриманої додатково, має вжити заходів до повідомлення відповідачів про судовий розгляд справи, а також про призначення експертизи у випадку постановлення відповідної ухвали.
83. Однак, незалежно від результатів цих заходів, при вирішенні заявленого спору по суті, суду необхідно керуватися найкращими інтересами дитини.
84. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за всиновленою підсудністю або для продовження розгляду.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Черкаського апеляційного суду від 27 березня 2025 року та ухвалу цього ж суду від 20 березня 2025 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара О. В. Ступак В. В. Шипович