26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 466/1639/24
провадження № 61-15876св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Львівська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Львівської міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Львова, в складі судді Білінської Г. Б., від 13 червня 2024 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова, в складі судді Білінської Г. Б.,
від 10 липня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., від 21 жовтня
2024 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2024 року Львівська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відновлення становища шляхом припинення права власності та скасування реєстрації права власності, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
2. Позов мотивований тим, що відповідно до інформації, наданої Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради, земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 0,13 га, в т.ч. 0,10 га сформованої земельної ділянки (кадастровий номер 4610137500:02:006:0443) перебуває в комунальній власності Львівської міської ради.
3. Згідно з листом Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради від 27 грудня 2023 року
№ 4-2401-17486 вихідні дані на проектування (містобудівні умови та обмеження на проектування об'єкта будівництва) по АДРЕСА_1 не надавались.
4. За наданою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю інформацією відсутні дозвільні документи у реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів за адресою: АДРЕСА_1 .
5. Відповідно до відомостей, які містяться в Реєстрі речових прав на нерухоме майно, інформація про прийняття декларації про готовність об'єкта до експлуатації житлового будинку площею 32 кв. м. по АДРЕСА_1 відсутня.
6. Позивач зазначає, що первинно право власності на об'єкт по
АДРЕСА_1 було зареєстровано 11 березня 2014 року за ОСОБА_2 на підставі ухвали Залізничного районного суду м. Львова
від 08 січня 2014 року.
7. В подальшому на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 09 та 10 грудня 2014 року № № 1236, 1248 ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_3 житловий будинок по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 16 та 19 грудня 2014 року № № 1280, 1325 відчужила вказаний будинок ОСОБА_1 .
8. Львівська міська рада стверджує, що 27 грудня 2023 року головний спеціаліст відділу державного контролю за використанням та охороною земель міської агломерації Управління державного контролю за використанням та охоронною земель департаменту містобудування міської ради провів огляд земельної ділянки, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , та встановив, що земельна ділянка, орієнтовною площею 0,13 га, огороджена парканом із влаштуванням 2 в'їздів (виїздів) на земельну ділянку, на якій присутні 11 будівельних блоків та порушений верхній шар ґрунту. На ділянці відсутня споруда - житловий будинок. Ознак здійснення господарської діяльності на ділянці на час огляду не виявлено. За результатами огляду складений акт, план-схема земельної ділянки та фотофіксація.
9. Посилаючись на те, що державній реєстрації підлягає право власності лише на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено, та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, а за
ОСОБА_1 зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 (житловий будинок), якого фактично не існує як предмету матеріального світу, а міська рада, як власник землі, вправі вимагати усунення порушення її прав, позивач просив суд:
- відновити становище, яке існувало до порушення прав позивача, припинити право власності відповідача на житловий будинок, загальною площею 32 кв. м, по АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказаний житловий будинок;
- усунути перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самовільно збудованого паркану та 11 бетонних блоків.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
10. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13 червня
2024 року в задоволенні позову відмовлено, а додатковим рішенням цього ж суду від 10 липня 2024 року стягнуто із Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5 000 грн.
11. Постановою Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року апеляційну скаргу Львівської міської ради залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 червня 2024 року та додаткове рішення суду від 10 липня 2024 року - без змін.
12. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, оцінивши правомірність набуття ОСОБА_2 та надалі ОСОБА_1 права власності на об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 , що підтверджено відповідними судовими рішення, які набрали законної сили, дійшов висновку про відсутність підстав для припинення права власності та скасування державної реєстрації.
13. Львівська міська рада не є власником житлового будинку, належного відповідачу, а доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 у незаконний спосіб зайняв земельну ділянку, матеріали справи не містять.
14. Суди критично оцінили наданий міською радою на підтвердження позовних вимог акт обстеження земельної ділянки від 27 грудня 2023 року, складений головним спеціалістом відділу державного контролю за використанням та охороною земель агломерації Управління державного контролю за використанням та охоронною земель департаменту містобудування Львівської міської ради, звернувши увагу, що огляд проводився без участі власника нерухомого майна, дата огляду зазначена як 27 грудня 2023 року, однак матеріали фотофіксації відтворюють стан земельної ділянки у літню пору року, а також не підтверджують наявність бетонних блоків на ділянці.
15. Крім того, доводи позивача суперечать наданому відповідачем технічному паспорту, виготовленому станом на 29 листопада 2022 року, у якому вказано про наявність будинку садибного типу площею 32 кв. м з господарськими будівлями та спорудами, який внесено у реєстр будівельної документації.
16. Оскільки фотофіксація, на яку посилається позивач, і яка, якщо була проведена під час огляду земельної ділянки, не відтворює наявність бетонних блоків та інших об'єктів, які зазначені у акті, суди дійшли висновку про відмову в задоволенні вимог в частині усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованої огорожі (паркану) та
11 бетонних блоків.
17. Ухвалюючи додаткове рішення, районний суд дослідив надані відповідачем докази, а саме договір про надання правової допомоги
від 10 березня 2021 року, акт виконаний робіт від 14 червня 2024 року та квитанцію про оплату послуг, та дійшов висновку, що заявлена
ОСОБА_1 сума витрат на правову допомогу в розмірі 14 000 грн є неспівмірною з наданими послугами, а його витрати підлягають частковому відшкодування за рахунок позивача в сумі 5 000 грн.
Апеляційний суд погодився з цим висновком суду першої інстанції та відхилив доводи позивача про те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу призведе до суттєвого зменшення відповідних видатків на забезпечення функціонування міської ради.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18. У касаційній скарзі Львівська міська рада просить скасуватирішення та додаткове рішення суду першої інстанції, а також постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову та відмову в стягненні витрат на правову допомогу.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19. У листопаді 2024 року Львівська міська рада звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду
м. Львова від 13 червня 2024 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року у справі № 466/1639/24.
20. Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи
№ 466/1639/24, які у січні 2025 року надійшли до Верховного Суду.
21. Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
22. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року
у справі № 680/214/16, від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20,
а також у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі
№ 911/1330/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19, від 16 червня 2020 року у справі № 914/1101/19, від 28 травня 2020 року у справі
№ 910/7164/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 04/5026/803/2012,
від 27 травня 2021 року у справі № 914/1201/19, від 03 червня 2021 року
у справі № 639/7781/16, від 05 жовтня 2021 року у справі № 920/754/19,
від 23 грудня 2021 року у справі № 5015/45/11 (914/1919/20), від 19 квітня
2023 року у справі № 904/7803/21, від 20 вересня 2023 року у справі
№ 910/3453/22, від 30 квітня 2024 року у справі № 914/1671/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
23. Касаційна скарга мотивована тим, що визнання на підставі судового рішення права власності на об'єкт незавершеного будівництва не спричиняє правового наслідку у вигляді отримання цим майном чи сукупністю будівельних матеріалів статусу новоствореного нерухомого майна.
24. Вказує, що ОСОБА_2 побудувала житловий будинок на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та без згоди на це власника землі.
25. Наголошує, що факт відсутності житлового будинку по АДРЕСА_1 підтверджено долученим до матеріалів справи актом і матеріалами фотофіксації, відповідно до яких житлового будинку не виявлено. Відповідачем не надано жодних доказів, які б спростували той факт, що на спірній земельній ділянці не існує об'єкта нерухомого майна, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 .
Доводи особи, яка подала відзив касаційну скаргу
26. У січні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дуда І. П. подав відзив на касаційну скаргу, строк подання якого продовжено ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2025 року. Відзив мотивований тим, що касаційна скарга не доводить неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права, а також не містить доводів щодо неправильності чи неповноти дослідження доказів і встановлення обставин справи.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
27. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 08 січня 2014 року у справі № 462/5568/13-ц затверджено мирову угоду між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, за умовами якої визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок по
АДРЕСА_1 , загальною площею 32,0 кв. м.
28. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 26 липня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова
від 08 січня 2014 року.
29. На підставі договорів купівлі-продажу від 09 грудня 2014 року та
від 10 грудня 2014 року ОСОБА_2 відчужила на користь ОСОБА_3 по
1/2 частині житлового будинку АДРЕСА_1 . Договори посвідчені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Довгополою С. В., реєстровий номер № 1236, 1248.
30. На час вирішення судами справи власником житлового будинку, загальною площею 32 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , є
ОСОБА_1 , який набув право власності на житловий будинок на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 16 та 19 грудня
2014 року № № 1280, 1325, укладених із ОСОБА_3 .
31. За адресою АДРЕСА_1 сформована земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:02:006:0443 площею 0,10 га.
32. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 грудня 2022 року у справі № 464/5717/22 скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення від 04 листопада 2022 року № 109 за статтею 152 КУпАП (Порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів) прийняту адміністративною комісією Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн за те, що він без дозволу районної адміністрації встановив тимчасову огорожу за адресою:
АДРЕСА_1 . Справу про адміністративне порушення закрито.
Скасовуючи постанову адміністративної комісії, суд дійшов висновку, що відповідачем не виконано обов'язок щодо доведення правомірності свого рішення та не надано доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
33. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
34. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
35. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
36. Вирішуючи спір, суд повинен дати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
37. Предметом позову у цій справі є вимоги Львівської міської ради до
ОСОБА_1 про припинення права власності на житловий будинок, скасування державної реєстрації права власності та усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованого паркану та
11 бетонних блоків.
38. Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з цим позовом, Львівська міська рада посилалась на те, що вона як власник земельної ділянки, вправі вимагати усунення порушення своїх прав, оскільки за
ОСОБА_1 зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок) по АДРЕСА_1 , який фактично не існує.
39. Частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
40. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (стаття 319 Цивільного кодексу України).
41. У статті 179 цього Кодексу визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
42. Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 ЦК України).
43. Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру регламентована Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 127 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].
44. Абзацами другим та четвертим частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у чинній редакції передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
45. За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у чинній редакції державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
46. Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов'язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).
47. При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті
26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у чинній редакції відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення [див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21 грудня 2022 року у справі
№ 914/2350/18 (914/608/20)].
48. У частині першій статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості; 2) поділу, об'єднання об'єктів нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна; 3) виключення об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв'язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.
49. Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.
50. У постанові від 22 січня 2025 року у справі № 465/7381/17 Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що оскільки державна реєстрація права власності особи на нежитлові приміщення була здійснена безпідставно, вказане призвело до порушення законних прав територіальної громади.
51. Водночас у статті 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника; визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.
52. Питання припинення права власності на майно у випадку його знищення врегульовано у статті 349 ЦК України, якою передбачено, що право власності на майно припиняється в разі його знищення.
53. У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі
№ 04/5026/803/2012 зазначено, що згадані положення статті 349 ЦК України щодо умови припинення права власності на знищене нерухоме майно є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного їх трактування, що дає підстави для висновку - умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно з даною статтею, є наявність встановленого факту знищення майна.
54. У постанові від 03 червня 2021 року у справі № 639/7781/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що одним із видів визначення фактичної та юридичної долі речі є знищення майна, тобто обставина, яка припиняє існування у подальшому конкретного об'єкта права власності.
55. В свою чергу, у постанові від 23 грудня 2021 року у справі
№ 5015/45/11 (914/1919/20) Верховний Суд вирішив, що умовою припинення права власності згідно статті 349 ЦК України є наявність встановленого факту знищення майна під яким слід розуміти такий вплив на нього, в результаті якого об'єкт права власності припиняє своє існування.
56. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
57. Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
58. Львівська міська рада на підтвердження позовних вимог надала копію акту від 27 грудня 2023 року, складеного одноособово головним спеціалістом департаменту міської ради, до якого додані план-схема ділянки, кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:02:006:0443, а також 8 фотознімків.
59. Суди обґрунтовано поставили під сумнів достовірність вказаного акту з огляду на те, що датою його складання вказано 27 грудня 2023 року, натомість додані до акту фотознімки вочевидь не відповідають цій даті, оскільки зроблені не у грудні.
60. Позивач не надав переконливих пояснень цим суперечностям, не заявив клопотань про проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням
(стаття 85 ЦПК України) чи виклик в якості свідка особи, що склала відповідний акт (стаття 91 ЦПК України) або проведення будівельної чи земельно-технічної експертизи (стаття 103 ЦПК України).
61. Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
62. Відповідач на підтвердження своїх заперечень проти позову надав правовстановлюючі документи на житловий будинок по АДРЕСА_1 ; відомості про державну реєстрацію його права власності на будинок; технічний паспорт на будинок, складений станом на 29 листопада 2022 року; рішення суду, яке набрало законної сили та яким, зокрема через недоведеність вчинення адміністративного правопорушення, скасовано постанову про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за статтею 152 КУпАП (Порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів).
63. Оцінивши в межах своїх повноважень надані сторонами докази, суди дійшли цілком обґрунтованого висновку про недоведеність міською радою заявлених позовних вимог.
64. Водночас колегія суддів звертає увагу, що у розглядуваній справі судами не вирішувався спір щодо виділення відповідачу земельної ділянки по
АДРЕСА_1 , площі такої ділянки та дотримання вимог закону при формуванні і реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:02:006:0443.
65. Доводи касаційної скарги переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
66. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
67. З урахуванням встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20, а також у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 911/1330/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19, від 16 червня 2020 року у справі № 914/1101/19, від 28 травня 2020 року у справі
№ 910/7164/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 04/5026/803/2012,
від 27 травня 2021 року у справі № 914/1201/19, від 03 червня 2021 року
у справі № 639/7781/16, від 05 жовтня 2021 року у справі № 920/754/19,
від 23 грудня 2021 року у справі № 5015/45/11 (914/1919/20), від 19 квітня 2023 року у справі № 904/7803/21, від 20 вересня 2023 року у справі
№ 910/3453/22, від 30 квітня 2024 року у справі № 914/1671/23, на які позивач посилався у касаційній скарзі.
68. Щодо вирішення судами питання про судові витрати, колегія суддів враховує таке.
69. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
70. За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
71. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
72. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду
від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
73. Вирішуючи питання стягнення витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції, суди правильно врахували обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та визначили до стягнення суму, співмірну зі складністю справи, ціною позову, вимогами розумності та справедливості.
74. Позивач судові рішення в частині розподілу судових витрат не оскаржує.
75. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija
v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
76. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
77. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.
2. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 червня
2024 року, додаткове рішення цього ж суду від 10 липня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара О. В. Ступак В. В. Шипович