26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 447/118/24
провадження № 61-829св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби, Львівської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Герея Олександра Дмитровича на постанову Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та в процесі розгляду справи збільшив позовні вимоги додержави Україна в особі Державної казначейської служби, Львівської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 04 серпня 2015 року Жидачівським відділенням поліції Стрийського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - Жидачівський ВП Стрийського ВП ГУНП у Львівській області) зареєстровано кримінальне провадження за № 12015140200000725 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України), процесуальне керівництво у якому здійснювалося прокурором Стрийської місцевої прокуратури Львівської області.
24 червня 2016 року йому повідомлено про підозру за частиною третьою статті 185 КК України за фактами крадіжок, що відбулися: 04 серпня 2015 року - з магазину ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою: Львівська область, Жидачівський район, с. Антонівка; 24 листопада 2015 року - з магазину ОСОБА_3 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 16 березня 2016 року - з магазину ОСОБА_4 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а 29 червня 2016 року прокурор затвердив обвинувальний акт.
Вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 20 березня 2023 року у справі № 443/1127/16, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року, його визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано у зв'язку з відсутністю вини у вчиненні кримінального правопорушення.
Позивач зазначив, що перебував під слідством і судом з 04 серпня 2015 року до 08 вересня 2023 року, тобто повних 97 місяців, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди, яка полягала у глибоких і тривалих душевних стражданнях через істотну зміну звичного способу життя, пов'язану з участю у кримінальному провадженні та судовому розгляді, обмеження у зміні місця перебування та проживання, що створило йому перешкоди у вивезенні дружини з дітьми за кордон на початку воєнного стану, у зв'язку з чим виникла загроза їхньому життю та здоров'ю, а також обмеження займатися трудовою діяльністю, що поставило сім'ю в тяжке матеріальне становище, яке не вдалося відновити до належного рівня.
На думку позивача, виправдувальний вирок є необхідним та достатнім доказом незаконних дій та рішень органів досудового розслідування та прокуратури щодо нього, відтак він має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями відповідачів.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом здійснюється виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Оскільки з 01 січня 2024 року мінімальна заробітна плата встановлена в розмірі 7 100 грн, а з 01 квітня 2024 року - 8 000 грн, то загальна сума відшкодування моральної шкоди складає 776 000 грн.
Враховуючи викладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просивстягнути з Державного бюджету України на його користь 776 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 24 червня 2024 року у складі судді Головатого А. П. позов ОСОБА_1 задоволено частково.Стягнуто Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури в розмірі 688 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено компенсувати судовий збір за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 20 березня 2023 рокуу справі № 443/1127/16, який залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України.
Кримінальне переслідування відносно ОСОБА_1 тривало з 24 червня 2016 року (оголошення підозри) по 05 вересня 2023 року (набрання законної сили виправдувального вироку), а всього 86 місяці 12 днів. Оскільки мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за один місяць не може бути меншим, ніж 8 000 грн, то загальний розмір відшкодування становить 688 000 грн.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд зазначив, що враховує конкретні обставини даної справи, характер незаконних дій працівників органів прокуратури та досудового слідства, ступінь негативного впливу на життя позивача, факт безпідставного кримінального переслідування, тривалість кримінального провадження, вимоги розумності, справедливості, а також співмірності, тому дійшов висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди слід визначити в сумі 688 000 грн, що буде не більш, ніж достатнім, для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призвести до збагачення позивача за рахунок держави.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року апеляційні скарги Львівської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволено. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 24 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури 10 320 грн судового збору за подання апеляційної скарги, на користь Офісу Генерального прокурора - 8 256 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував на те, що у зв'язку із незаконними діями працівників органів досудового слідства та прокуратури, він зазнав глибоких і тривалих душевних страждань через істотну зміну звичного способу життя, пов'язану з участю у кримінальному провадженні та судовому розгляді, обмеження у зміні місця перебування і проживання, не міг вивезти сім'ю за межі України під час війни.
Проте, ОСОБА_1 в позовній заяві не зазначав, що в цей же період здійснювалось досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 12015090210000298 від 12 листопада 2015 року та № 12016090170000013, що він перебував під вартою в період з 26 березня 2016 року до 25 травня 2016 року та з 26 травня 2016 року до 27 жовтня 2016 року. За результатами судового розгляду цих кримінальних проваджень постановлено обвинувальні вироки Галицького районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2022 року у справі № 345/199/19 та Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2020 року у справі № 345/1815/16-к, які набрали законної сили, якими ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185 КК України, та засуджено до позбавлення волі із застосуванням статті 75 КК України.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не був виправданий за вчинення декількох вищезгаданих кримінальних правопорушень, апеляційний суд вважав безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 зазнав моральної шкоди, глибоких і тривалих душевних страждань та інших обмежень в реалізації особистих прав та свобод внаслідок здійснення досудового розслідування саме у кримінальному провадженні № 12015140200000725, запобіжні заходи у якому до нього не застосовувались, негласні слідчі (розшукові) дії не проводилися.
Тому апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 , будучи визнаним винним у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, за вчинення яких був притягнутий до кримінальної відповідальності, не має права на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Герей О. Д. подав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, у постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц, від 10 липня 2024 року у справі № 759/7200/21, від 24 грудня 2024 року у справі № 740/6706/23.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Миколаївського районного суду Львівської області.
18 лютого 2025 року справа № 447/118/24 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Герея О. Д. мотивована тим, що обвинувальний вирок щодо особи у певному кримінальному провадженні не позбавляє її права на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури, в іншому кримінальному провадженні, в якому щодо такої особи ухвалено виправдувальний вирок, який набрав законної сили.
Відтак, посилаючись на обвинувальні вироки щодо позивача в інших кримінальних провадженнях, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав, не передбачених статтею 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Заявник вважає помилковим зауваження апеляційного суду про те, що позивач не повідомив суд про обвинувальні вироки щодо нього в інших кримінальних провадженнях, бо про них було добре відомо представникам прокуратури, про них йдеться у самому виправдувальному вироку, доданому до позову, а також про них зазначили представники прокуратури у запереченнях та апеляційних скаргах.
Посилання апеляційного суду на те, що в кримінальному провадженні № 12015140200000725 стосовно позивача не проводились негласні слідчі (розшукові) дії та не обирались запобіжні заходи також є помилковим, бо позовні вимоги ґрунтуються виключно на моральній шкоді, завданій внаслідок незаконного повідомлення про підозру, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, а не у зв'язку із незаконним затриманням чи утриманням під вартою, іншими процесуальними діями тощо, і розмір відшкодування моральної шкоди обраховано виключно за гарантованим мінімумом.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У лютому 2025 року Львівська обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Фактичні обставини справи
04 серпня 2015 року Жидачівським ВП Стрийського ВП ГУНП у Львівській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015140200000725 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України.
Вказане кримінальне провадження 23 червня 2016 року об'єднано з кримінальним провадженням № 12015140200001074 від 24 листопада 2015 року за фактом вчинення 24 листопада 2015 року крадіжки електроінструментів з магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_1 , та з кримінальним провадженням № 12016140200000254 від 17 березня 2016 року за фактом вчинення 16 березня 2016 року крадіжки господарських інструментів з магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» на АДРЕСА_2 .
24 червня 2016 року слідчим, за погодженням із прокурором, ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185 КК України, а 29 червня 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015140200000725 скеровано до суду для розгляду по суті.
Вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 20 березня 2023 року у справі № 443/1127/16, який залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України.
Апеляційним судом також встановлено, що відносно ОСОБА_1 в цей же період часу здійснювалось досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 12015090210000298 від 12 листопада 2015 року та № 12016090170000013, він перебував під вартою в період з 26 березня 2016 року до 25 травня 2016 року та з 26 травня 2016 року до 27 жовтня 2016 року. За результатами судового розгляду цих кримінальних проваджень постановлено обвинувальні вироки, які набрали законної сили.
Так, вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2020 року у справі № 345/1815/16-к ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, та засуджено до позбавлення волі із застосуванням статті 75 КК України (кримінальне провадження № 12016090170000013).
З вироку Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2020 року у справі № 345/1815/16-квбачається, що ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за попередньою змовою повторно вчинили таємне викрадення чужого майна (крадіжку) поєднане з проникненням у інше приміщення, ними викрадено товарно-матеріальні цінності на початку січня 2016 року з магазину в с. Лука, в кінці січня 2016 року - в смт. Войнилів, в 20-х числах березня 2016 року - в с. Сівка-Войнилівська Калуського районуІвано-Франківської області.
Крім цього, слідчим відділом Рогатинського відділення поліції Тисменицького відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015090210000298 від 12 листопада 2015 року за фактом вчинення ОСОБА_1 , повторно за попередньою змовою групою осіб, з його батьком ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , 12 листопада 2015 року, 17 листопада 2015 року та 31 грудня 2015 року крадіжок господарських інструментів та продовольчих товарів з магазинів в смт. Букачівці Рогатинського району Івано-Франківської області, за частиною третьою статті 185 КК України.
Вироком Галицького районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2022 року у справі № 345/199/19 ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України,та засуджено до позбавлення волі із застосуванням статті 75 КК України. Вирок набрав законної сили 07 червня 2022 року згідно з ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду про закриття апеляційного провадження.
З вищезгаданих вироків апеляційний суд встановив, що в межах вказаних кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_1 проводились негласні слідчі (розшукові) дії, обшуки, копії протоколів яких, в порядку статті 93 КПК України були використані як докази у об'єднаному кримінальному провадженні № 12015140200000725, в межах якого негласні (слідчі) розшукові дії не проводились, запобіжні заходи ОСОБА_1 не обирались, в порядку статті 208 КПК він не затримувався, а відтак ОСОБА_1 жодним чином не був обмежений у вільній реалізації своїх особистих прав та свобод у кримінальному провадженні № 12015140200000725.
З врахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції погодився з доводами Львівської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора про безпідставність висновків суду першої інстанції, що ОСОБА_1 зазнав моральної шкоди, глибоких тривалих душевних переживань та страждань та інших обмежень в реалізації особистих прав і свобод внаслідок проведення досудового розслідування саме у кримінальному провадженні № 12015140200000725.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Герея О. Д. підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Спеціальні підстави відповідальності держави за шкоду, завдану особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У статті 2 Закону № 266/94-ВР зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та майнової шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним.
Згідно зі статтею 4 вищевказаного Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
З урахуванням наведеного, встановивши, що вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 20 березня 2023 року у справі № 443/1127/16 ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки Закону № 266/94-ВР.
При цьому колегія судів не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не має права на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з тим, що він був визнаним винним у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, за вчинення яких був притягнутий до кримінальної відповідальності, оскільки в цій справі підставою для відшкодування моральної шкоди є незаконне перебування позивача під слідством і судом в межах кримінального провадження № 12015140200000725 та постановлення виправдувального вироку Миколаївського районного суду Львівської області від 20 березня 2023 року у справі № 443/1127/16, який набрав законної сили.
Оскільки інкриміновані ОСОБА_1 кримінальні правопорушення у справах № 345/1815/16-к (кримінальне провадження № 12016090170000013) та № 345/199/19 (кримінальне провадження № 12015090210000298) не утворюють ідеальну сукупність злочинів, розглядались судами в межах різних кримінальних справ, тому відсутні підстави вважати, що саме по собі визнання позивача винним у вчиненні кримінальних правопорушень в цих справах, позбавляє його права на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності у справі № 443/1127/16, у якій щодо нього набрав законної сили виправдувальний вирок.
Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі № 740/6706/23, на яку послався заявник в касаційній скарзі.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (постанова Верховного Суду від 28 липня 2025 року у справі № 331/3223/24).
Водночас, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, на яку послався заявник в касаційній скарзі, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено у 2024 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня - 7 100 грн, з 01 квітня - 8 000 грн.
Встановивши, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 24 червня 2016 року (дата повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень у кримінальному провадженні № 12015140200000725) по 05 вересня 2023 року (дата набрання законної сили виправдувального вироку), тобто 86 місяців, а не 97 місяців як вказано в позові, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що гарантований Законом № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди складає 688 000 грн.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Натомість, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послався заявник у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи викладене, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтям 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Герея Олександра Дмитровичазадовольнити.
Постанову Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року скасувати, а рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 24 червня 2024 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович