26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 711/6277/25
провадження № 61-14770ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 вересня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики,
У липні 2025 році ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики.
У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони на відчуження нерухомого та рухомого майна, яке належить ОСОБА_1 , а саме на: 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль Mercedes Benz 316 CDI 2005 року виготовлення, об'єм двигуна 2685, колір: білий, тип транспортного засобу: вантажний, тип кузову: фургон малолітражний, НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ; автомобіль Mercedes Benz Viano 2010 року виготовлення, об'єм двигуна 2987, колір: сірий, НОМЕР_3 , тип кузова: мінівен, НОМЕР_4 або накласти арешт на банківські рахунки відповідача в межах ціни позову.
Заяву мотивовано тим, що існує ризик вчинення відповідачем фраудаторного правочину. Відповідач може приховати майно, продати його або вчинити інші дії, які ускладнять виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Зазначила, що такий ризик існує, оскільки відповідач вже вчиняв фраудаторний правочин. 14 лютого 2019 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_3 10 000 доларів США під заставу свого мікроавтобуса Фольксваген Т5 з номерними знаками НОМЕР_5 , а через деякий час він цей мікроавтобус продав, що і змусило позивача попросити відповідача написати нову розписку від 05 серпня 2020 року на ту саму суму (10 000 доларів США), але вже без вказання застави через відсутність даного авто у власності ОСОБА_4 .
Придніпровський районний суд м. Черкаси ухвалою від 24 вересня 2025 року заяву ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову задовольнив частково.
З метою забезпечення позову, заборонив ОСОБА_1 вчиняти дії щодо відчуження зареєстрованого за ним на праві власності нерухомого та рухомого майна, а саме: 1/4 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 ; автомобіля Mercedes Benz 316 CDI 2005 року виготовлення, об'єм двигуна 2685, колір: білий, тип транспортного засобу: вантажний, тип кузову: фургон малолітражний, НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ; автомобіля Mercedes Benz Viano 2010 року виготовлення, об'єм двигуна 2987, колір: сірий, НОМЕР_3 , тип кузова: мінівен, НОМЕР_4 .
Зазначив, що застосовані цією ухвалою заходи забезпечення позову не перешкоджають користуванню об'єктом нерухомого майна.
Черкаський апеляційний суд постановою від 19 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 вересня 2025 року залишив без змін.
25 листопада 2025 року ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд», подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 вересня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.
Перевіривши доводи касаційної скарги у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів
з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом
у залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого
в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Предметом позову у даній справі є вимоги майнового характеру - стягнення боргу за договором позики. Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 серпня 2020 року ОСОБА_1 позичив у неї 23 000 доларів США терміном на 2 роки з умовою, що він буде сплачувати 3,5 % за кожен місяць користування коштами.
На підтвердження отримання коштів та умов позики позивач надала дві копії розписок від 05 серпня 2020 року на суму 10 000 доларів США та на суму 13 000 доларів США.
На підтвердження недобросовісних дій ОСОБА_1 позивачем надано копію розписки від 14 лютого 2019 року, відповідно до якої останній взяв у ОСОБА_3 в борг 10 000 доларів США під заставу свого мікроавтобуса Фольксваген Т5, номерний знак НОМЕР_5 .
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (№ 429434320, дата формування 01 червня 2025 року) за ОСОБА_1 01 квітня 2003 року було зареєстровано будинок АДРЕСА_3 та 13 жовтня 2023 року була зареєстрована 1/4 частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_4 .
З витягу із сервісу «Опендатабот» від 21 липня 2025 року вбачається, що на ФОП ОСОБА_1 зареєстровано: автомобіль Mercedes Benz 316 GDI 2005 року виготовлення, об'єм двигуна 2685, колір білий, тип транспортного засобу: вантажний тип кузову: фургон малолітражний НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та автомобіль Mercedes Benz VIANO 2010 року виготовлення, об'єм двигуна 2987, колір сірий, НОМЕР_3 , тип кузова: мінівен, НОМЕР_4 .
Згідно відповіді з Єдиного державного реєстру транспортних засобів ОСОБА_1 на праві власності належать:
- автомобіль Mercedes Benz 316 GDI 2005 року виготовлення, об'єм двигуна 2685, колір білий, тип транспортного засобу: вантажний тип кузову: фургон малолітражний НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ;
- автомобіль Mercedes Benz VIANO 2010 року виготовлення, об'єм двигуна 2987, колір сірий, НОМЕР_3, тип кузова: мінівен, НОМЕР_4 .
Отже, встановивши, що існує обґрунтоване припущення невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії по відчуженню зареєстрованого за відповідачем на праві власності нерухомого та рухомого майна.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахував предмет спору, здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову та дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення у подальшому може утруднити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких здійснено звернення до суду.
Вжиті судом заходи забезпечення позову та правові наслідки їх застосування не призведуть до невиправданих і надмірних обмежень прав відповідача, заходи забезпечення позову є тимчасовими, їх дія пов'язана з перебуванням справи у провадженні суду та обмежена встановленими статтею 158 ЦПК України часовими межами. У цей період відповідні заходи мають легітимну мету, прямо передбачену національним законодавством, а саме забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення позову, тому їх вжиття не може оцінюватися як втручання у право особи на мирне володіння майном.
Встановивши, наявність зв'язку між вказаним заходом забезпечення позову
і предметом спору, права і обов'язки сторін, що брали участь у справі співмірність і адекватність заходу із заявленими ОСОБА_2 вимогами, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про задоволення заяви про забезпечення позову.
Застосовані у розглядуваній справі заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і не перешкоджають користуванню майном, а за наявності, передбачених законом підстав (стаття 159 ЦПК України), відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.
Доводи касаційної скарги спростовуються вищенаведеним, зводяться
до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права та до незгоди з судовими рішеннями, висновків суду не спростовують, на їх законність та обґрунтованість не впливають, не можуть бути підставою для їх скасування.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 вересня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко