Справа № 489/9556/25
Провадження № 1-кс/489/3346/25
Інгульський районний суд міста Миколаєва
Ухвала
іменем України
28 листопада 2025 року місто Миколаїв
Слідчий суддя Інгульського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Миколаєві скаргу ОСОБА_3 , в порядку ст. 206 КПК України, про звільнення ОСОБА_4 ,
з участю скаржника ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_5 ,
встановив:
До слідчого судді Інгульського районного суду міста Миколаєва надійшла скарга ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_4 , в порядку ст. 206 КПК України, про звільнення останнього з приміщення по вул. Новозаводській, 4-А, м. Миколаєва, де він незаконно утримується.
В судовому засіданні скаржник підтримав подану скаргу та просив її задовольнити, зазначивши про те, що його син ОСОБА_4 був затриманий 26.11.2025 поліцейськими та доставлений за вищевказаною адресою, де на даний час утримується представниками збройних сил.
Прокурор заперечував проти задоволення скарги, вказавши, що до прокуратури не надходили дані від органу досудового розслідування та поліції про затримання в порядку КПК України ОСОБА_4 та поміщення його під варту уповноваженими на здійснення таких дій посадовими особами.
Вислухавши учасників, дослідивши матеріали клопотання та кримінального провадження, слідчий суддя дійшов таких висновків.
У ч. 1 ст. 24 КПК України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України.
Європейський суд з прав людини у справі «Мельник проти України» зазначив, що право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
У Главі 26 КПК України передбачений порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, передбачений ч. 1 ст. 303 КПК України.
Згідно з ч. 2 ст. 303 КПК України, скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Виходячи із диспозитивності, як загальної засади кримінального провадження, слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом (ч. 3 ст. 26 КПК України).
За положеннями ст. 206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи. Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Під час розгляду скарги встановлено, що на час її розгляду ОСОБА_4 не затримувався в порядку КПК України в межах відповідного кримінального провадження за підозрою у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення та не поміщався під варту. Натомість з тверджень скаржника ОСОБА_4 на даний час незаконно утримується за вказаною у скарзі адресою представниками військових сил.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку з вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Стаття 206 КПК України надає слідчому судді специфічні повноваження щодо перевірки наявності підстав позбавлення особи свободи (зокрема наявності судового рішення та ін.) та звільнення такої особи, якщо за результатами такої перевірки відповідних підстав не буде встановлено, або забезпечення проведення у найкоротший строк розгляду клопотання прокурора, слідчого про застосування запобіжного заходу.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про попереднє ув'язнення», підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального-процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення», установами для тримання осіб, щодо яких, як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення», слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержуватися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Відповідно до п. 18 ст. 3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Системний аналіз вказаних положень кримінального процесуального законодавства України вказує на те, що до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю в порядку ст. 206 КПК України за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб лише у випадку, коли особа тримається під вартою в межах територіальної юрисдикції відповідного слідчого судді.
При цьому, здійснюючи повноваження в порядку ст. 206 КПК України, слідчий суддя вправі вирішувати питання щодо наявності підстав утримання особи під вартою під час досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні, нагляд за дотриманням прав та свобод у якому належить до компетенції слідчого судді, та лише у випадках, коли особа поміщена та перебуває саме під вартою, тобто утримується відповідними правоохоронними органами, яким надано право затримувати особу та поміщувати її під варту.
Натомість під час розгляду скарги не встановлено, що ОСОБА_4 є особою, яка тримається під вартою, в тому числі й у зв'язку із застосованим відносно нього запобіжним заходом, є затриманим у порядку ст. 208 КПК України та особою, затриманою уповноваженою службовою особою, у порядку ст. 207 КПК України, утримається правоохоронними органами у зв'язку з розслідуваним ними кримінального правопорушення у межах жодного порушеного кримінального провадження.
У зв'язку з викладеним, до повноважень слідчого судді не належить вирішення питань щодо звільнення особи, яка фактично викрадена та незаконно позбавлена свободи шляхом вчинення діяння, яке може містити ознаки кримінального правопорушення, зокрема представниками відповідних державних органів, до компетенції яких не належить право затримувати осіб та поміщувати їх під варту у порядку та спосіб, визначений КПК України та ЗУ «Про попереднє ув'язнення».
В даному випадку, якщо скаржник вважає, що відносно ОСОБА_4 вчинене кримінальне правопорушення, пов'язане з його незаконним позбавленням свободи, він вправі звернутися до відповідних правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом викрадення та позбавлення свободи особи, шляхом подачі відповідної заяви до компетентного органу, посадові особи якого, реагуючи на таку заяву, зобов'язані внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, після чого, в ході здійснення досудового розслідування у такому провадженні, мають припинити вчинення протиправного діяння, за яким здійснюється досудове розслідування, що полягає у незаконному позбавленні свободи особи.
При розгляді скарги слідчому судді не було надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 на даний час незаконно утримається саме під вартою уповноваженими на це посадовими особами правоохоронних органів, які відповідно до положень вищевказаних нормативних актів мають право затримувати та тримати під вартою осіб в межах кримінального провадження, що уповноважувало б слідчого суддю Інгульського районного суду міста Миколаєва вирішувати питання в порядку ст. 206 КПК України щодо зобов'язання забезпечити додержання прав особи, яка тримається під вартою, а не фактично викрадена та позбавлена волі, про що свідчать доводи даної скарги.
Крім того, при розгляді скарги не встановлено, що фактичне позбавлення свободи ОСОБА_4 здійснювалося саме в межах відповідного кримінального провадження, що надавало б право слідчому судді здійснювати відповідні повноваження, відповідно до п. 18 ст. 3 КПК України, у такому кримінальному провадженні, оскільки в матеріалах скарги відсутні будь-які докази на підтвердження вказаного факту.
У зв'язку з викладеним, за обставин даної скарги вбачається, що до повноважень слідчого судді Інгульського районного суду міста Миколаєва не належить вирішення питань щодо звільнення ОСОБА_4 з незаконного утримання працівниками військових сил, що свідчить про відсутність підстав для задоволення скарги.
Поряд з тим, слідчий суддя зауважує, що порушене у скарзі питання стосується порядку призову та проходження військової служби ОСОБА_4 , вирішення якого врегульоване не положеннями кримінального процесуального законодавства, а підлягає вирішенню в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України шляхом звернення з відповідним позовом до Миколаївського окружного адміністративного суду.
За такого, встановлені обставини є підставою для відмови у задоволенні скарги.
Керуючись статтями 206, 309, 372 КПК України, слідчий суддя
постановив:
У задоволенні скарги ОСОБА_3 , в порядку ст. 206 КПК України, про звільнення ОСОБА_4 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1