28 листопада 2025 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду в складі:
Головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря ОСОБА_4
учасників судового провадження: прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника потерпілого адвоката ОСОБА_7 на вирок Заставнівського районного суду Чернівецької області від 10.09.2025 року в кримінальному провадженні №12024263090000133 по обвинуваченню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, одруженого, маючого на утриманні двоє неповнолітніх дітей, який має інвалідність ІІІ групи, не працюючого, раніше не судимого, уродженця с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ст. 125 ч.1 КК України, -
Вироком Заставнівського районного суду Чернівецької області від 10.09.2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 125 ч.1 КК України і йому призначено покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
Частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 у відшкодування моральної шкоди 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень.
Згідно вироку суду, ОСОБА_6 05.12.2024 року приблизно о 00.30 год., перебуваючи на перехресті вулиць Д.Галицького та Незалежності в м. Заставна, Чернівецького району Чернівецької області в ході раптово виниклого конфлікту з потерпілим ОСОБА_8 , який перебував на передньому водійському сидінні в автомобілі марки «Мерседес Бенц Спрінтер» д.н.з. НОМЕР_1 , діючи умисно, наніс біля 4 ударів кулаками обох рук в обличчя потерпілому. Продовжуючи свої умисні дії на спричинення тілесних ушкоджень, обвинувачений ОСОБА_6 скориставшись безпорадністю потерпілого, який знаходився у напів сидячому
ЄУНСС 716/1079/25 НП 11кп/822/379/25 головуючий у 1 інстанції ОСОБА_9
положенні біля автомобіля, наніс близько 4 ударів ногою в ділянку тулуба потерпілого, в результаті чого спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді синців та саден, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
На вказаний вирок суду представник потерпілого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуваний вирок в частині призначення покарання ОСОБА_6 та вирішення цивільного позову потерпілого та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому більш суворе покарання та задовольнити цивільний позов потерпілого повністю, стягнувши з ОСОБА_6 35000 грн моральної шкоди та 35000 грн витрат на правничу допомогу.
Вказував, що суд призначив обвинуваченому мінімальне покарання, не врахувавши обставини спричинення потерпілому, який є інвалідом ІІІ групи, тілесних ушкоджень в нічну пору доби, на центральній вулиці. Вважає, що суд не надав належної оцінки особі обвинуваченого та його поведінці після вчиненого злочину, зокрема щирість каяття нічим не підтверджена. Також не враховано характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, а тому призначене обвинуваченому покарання, на його думку, не відповідає основним цілям, визначеним у ст. 50 КК України, а призначене ОСОБА_6 покарання порушує принцип справедливості та не сприяє виправленню засудженого, не відновлює соціальну справедливість.
Звертає увагу, що суд відмовив у стягненні 35 000 грн витрат на правову допомогу без належного правового обґрунтування, що є незаконним. Також судом було зменшено розмір моральної шкоди, що не відповідає вимогам ст. 23 ЦК України.
Заслухавши доповідь судді, прокурора та обвинуваченого, які заперечували проти задоволення вимог апелянта, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вимоги представника потерпілого є безпідставні і в задоволенні апеляційних вимог необхідно відмовити.
Згідно з ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 125 ч.1 КК України, не оскаржується, а тому відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів не перевіряє вирок суду в цій частині.
Згідно з приписами ч.2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
За приписами ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Із змісту позовної заяви потерпілого ОСОБА_8 вбачається, що останній просив суд стягнути з ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 35 000 грн (т.2 а.с.30-31).
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_6 добровільно сплатив потерпілому ОСОБА_8 20 000 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 29.08.2025 та було підтверджено потерпілим в судовому засіданні (а.с.35).
З оскаржуваного вироку вбачається, що судом було задоволено частково цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 та стягнуто з обвинуваченого 15 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Таким чином розмір перерахованих грошових коштів потерпілому ОСОБА_8 та визначеної судом в сумі становить 35 000 грн. Вимога про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого ще 35 000 грн, як просить адвокат в апеляційній скарзі є необґрунтованою, оскільки виходить за межі пред'явленого цивільного позову в цьому кримінальному провадженні.
Що стосується вимог апелянта про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого витрат на правову допомогу, то необхідно зазначити наступне.
Відмовляючи у відшкодуванні витрат на правову допомогу, суд виходив із того, що потерпілий в позовній заяві вказане відшкодування визначив як матеріальна шкода.
Однак, витрати, пов'язані з наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожним реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок не реалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
Колегія судів, погоджуючись з вказаними висновками, вбачає за необхідне також зазначити.
Згідно з ч. 1ст. 126 КПК України, суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 118 КПК України, процесуальні витрати складаються, в тому числі і з витрат на правову допомогу.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 91 КПК України, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат у кримінальному провадженні підлягають доказуванню.
Відповідно до ч.2 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат, покладаються на сторону, що їх подає.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з частиною першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу разом з позовною заявою представником позивача було надано копію ордеру про надання правничої допомоги від 12.02.2025 б/н (а.с. 32), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_7 (а.с. 32), копію квитанції до прибуткового касового ордера від 03.02.2025 року № 288760 (а.с. 33).
З копії квитанції до прибуткового касового ордеру №288760 від 03.02.2025 року вбачається, що адвокатом ОСОБА_7 було прийнято від ОСОБА_8 35 000 грн як «гонорар за договором від 03.02.2025».
Самого ж договору про надання правничої допомоги б/н від 12.02.2025 року на адвокатом, ні позивачем ОСОБА_8 до цивільного позову долучено не було, також матеріли справи такого не містять.
Крім того, дата квитанції до прибуткового касового ордера від 03.02.2025 передує укладенню договору - 12.02.2025, а тому не вбачається, що дані витрати були фактичними та неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що в квитанції Серія ААК №288760 від 03.02.2025 зазначено, що сплата вартості послуги в сумі 35000 грн - це гонорар за договором від 03.02.2025 р.
А тому, на переконання колегії суддів, копія наведеної квитанції не може вважатися допустимим доказом, що підтверджує здійснення відповідних витрат, оскільки дата виписки квитанції передує даті укладення договору і як зазначено в ній, це послуги згідно договору від 03.02.2025, а згідно ордера на надання правничої допомоги, адвокат ОСОБА_10 уклав договір на представлення інтересів ОСОБА_8 12 лютого 2025 р.
Оскільки позивачем не було доведено за допомогою належних та допустимих доказів, понесення ним витрат на правову допомогу, які безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи і розмір таких витрат, колегія суддів вважає, що в цій частині апеляційні вимоги адвоката є безпідставні.
Щодо вимог апелянта про призначення обвинуваченому іншого, більш суворішого покарання, колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими.
Так, відповідно до ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії кримінальних проступків, особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є особою з інвалідністю ІІІ групи, офіційно не працює, однак працює водієм неофіційно, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, частково відшкодував завдану шкоду.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому судом визнано його щире каяття та активне сприяння в розкритті кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
Крім цього, при призначенні покарання обвинуваченому судом була врахована думка потерпілого, який в судовому засіданні вказував, що призначення виду та розміру покарання обвинуваченому залишає на розсуд суду.
А тому колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Підстав для призначення обвинуваченому більш суворішого покарання, яке передбачене санкцією ч. 1 ст.125 КК України, колегія суддів також не вбачає.
Оскаржуваний вирок є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
На підставі наведеного та керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду,-
В задоволенні апеляційної скарги представника потерпілого адвоката ОСОБА_7 відмовити, а вирок Заставнівського районного суду Чернівецької області від 10 вересня 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_2
Копія. Згідно з оригіналом: суддя