Справа № 348/745/25
Провадження № 11-кп/4808/362/25
Категорія ч.4 ст.197-1 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
26 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №42025092780000130 за апеляційною скаргою прокурора Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 на вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2025 року,
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк один рік.
На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_8 від призначеного покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Судом першої інстанції встановлено, що в Івано-Франківській КЕЧ району обліковується земельна ділянка площею 1497,84 га військового містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , яка розташована за межами населеного пункту селища Делятин (м. Івано-Франківськ-16). Вищевказана земельна ділянка площею 1497,84 га державної форми власності використовується на підставі Державного акту на право постійного користування землею, виданого військовій частині НОМЕР_2 (правонаступником якої є військова частина НОМЕР_3 ) серії ІІ-ІФ №000378 від 18.05.1995. Наказом начальника Делятинського гарнізону від 27.12.2018 № 24 Г «Про закріплення земельних ділянок, казармено-житлового фонду і комунальних споруд та призначення відповідальних за їх експлуатацію» земельна ділянка площею 1497,84 га згідно Державного акту на право користування землею ІІ-ІФ № 000378 від 18.05.1995, виданого Надвірнянською районною радою, закріплена за наступними землекористувачами: військовою частиною НОМЕР_3 - 155,0400 га, ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» - 1315,8000 га, Івано-Франківська КЕЧ району - 7,0000 га, БУ-2 (під житловим фондом) - 20,0000 га. Згідно Переліку закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд, затвердженого начальником Генерального штабу Головнокомандувачем Збройних Сил України 03.09.2010, територія військової частини НОМЕР_3 є закритим військовим містечком, яке має у своєму складі житловий фонд. Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Згідно ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Окрім цього, відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Також, відповідно до ч. 1 ст. 115 ЗК України до зон особливого режиму використання земель відносяться території військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах, у зв'язку із чим земельні ділянки та споруди, що знаходяться на території вказаного закритого військового містечка №1 ( АДРЕСА_2 ), відносяться до зон особливого режиму використання. Водночас, на території військового містечка № НОМЕР_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_3 зареєстрований та фактично проживає ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Так, у порушення вимог ст. 77, 115, 125, 126 Земельного кодексу України, порушуючи право державної власності на вищевказані землі, достовірно знаючи про цільове призначення земель військового містечка № 1 та військової частини НОМЕР_3 - у вигляді земель оборони із особливим режимом їх використання, діючи умисно та керуючись корисливими мотивами, без будь-якого на те дозволу, ОСОБА_8 , у період часу з серпня по листопад 2009 року, на території свого місця проживання, а саме що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , здійснив самовільне будівництво споруди на самовільно зайнятій земельній ділянці шляхом здійснення будівництва (спорудження) капітальної споруди - гаража площею 28,85 кв. м. (шириною 4,53 м, довжиною 6,37 м) в особистих цілях (розміщення власного автотранспорту), чим здійснив обмеження до самовільно зайнятої земельної ділянки інших осіб, у тому числі військовослужбовців військової частини НОМЕР_3 та службових осіб Будинкоуправління № 2 Івано-Франківської КЕЧ району, у розпорядженні яких знаходиться вказана земельна ділянка, тобто позбавив останніх права користування нею у вказаній площі, чим здійснив самовільне будівництво споруди на самовільно зайнятій земельній ділянці, вчинене щодо земельних ділянок в зонах особливого режиму використання земель.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, прокурор Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу. Просив скасувати вирок та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України та призначити покарання у виді 1 року позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання із іспитовим строком 1 рік.
Вважає, що вирок суду підлягає скасуванню із підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, посилається на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відносить до нетяжкого злочину. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, у разі вчинення нетяжкого злочину, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до набрання вироком законної сили минуло п'ять років. Разом з тим, злочин, передбачений ч. 4 ст. 197-1 КК України є триваючим злочином, а тому строк притягнення до кримінальної відповідальності, передбачений ч. 1 ст. 49 КК України, слід рахувати із моменту припинення злочинного стану, в якому перебував ОСОБА_8 , тобто з 28.02.2025 року, а саме з моменту внесення відомостей про вчинене ним кримінальне правопорушення до ЄРДР. Вказана позиція узгоджується із Постановою Верховного Суду від 09.09.2024 року у справі №353/999/23. У зв'язку з цим, суд першої інстанції неправомірно звільнив ОСОБА_8 від відбування покарання на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України, оскільки на даний час строк притягнення останнього до кримінальної відповідальності не сплив.
До початку апеляційного розгляду представник Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) ОСОБА_10 подав клопотання про розгляд справи без його участі. Також зазначив, що апеляційну скаргу прокурора підтримує повністю.
Під час апеляційного розгляду:
- прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити;
- обвинувачений ОСОБА_8 просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, а вирок суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як вбачається з вироку, суд, в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, обмежившись лише допитом обвинуваченого.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Обов'язковою умовою застосування такого порядку судового розгляду є повне визнання всіма учасниками судового провадження: події злочину, винуватості обвинуваченого у його вчиненні за обставин, викладених в обвинувальному акті, виду і розміру завданої шкоди, обставин, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, що, згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України, входить до предмету доказування у кримінальному провадженні.
Якщо принаймні одна з наведених обставин заперечується будь-ким із учасників судового провадження, докази мають досліджуватися судом у загальному порядку, а спрощена процедура, передбачена ч. 3 ст. 349 КПК України, застосована бути не може.
Верховний Суд своїй постанові від 28.08.2019 року у справі №727/9754/18 зазначив, що, виходячи зі змісту ч. 3 ст. 349 КПК України, якщо принаймні одна з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, спрощену процедуру судового розгляду застосовано бути не може.
Колегія суддів також бере до уваги правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 року в справі № 521/11693/16-к, щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК, згідно яких, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Таким чином, приймаючи рішення про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд першої інстанції повинен не тільки переконатись в тому, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а також роз'яснити їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Виконуючи вищевказану вимогу кримінального процесуального закону, суд першої інстанції повинен конкретизувати кожну із обставин вказаних в обвинуваченні, яка має значення для правильного розгляду справи по суті і стосовно якої він приймає рішення про недоцільність дослідження доказів.
Суд першої інстанції повинен вказати, які саме обставини не потребують доказування і вважаються встановленими в зв'язку з тим, що не оспорюються ніким із учасників кримінального провадження, переконатися, що вони правильно розуміють зміст цих обставин і після постановлення судового рішення, будуть позбавлені права оскаржити їх в апеляційному порядку.
Вищевказані вимоги кримінального процесуального закону судом першої інстанції виконані не були і суд не конкретизував обставини, стосовно яких він приймає рішення про недоцільність дослідження доказів і стосовно яких учасники судового провадження позбавлені права оскарження в апеляційному порядку.
Суд не з'ясував чи правильно розуміє обвинувачений ОСОБА_8 зміст цих обставин, не переконався у добровільності його позиції та безпідставно, в порушення вимог кримінального процесуального закону, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України.
Так, з мотивувальної частини вироку вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України, визнав повністю та повністю підтвердив обставини вчиненого ним кримінального правопорушення. При цьому, зі змісту пояснень обвинуваченого вбачається, що йому у користування було надано квартиру, яка знаходиться в будинку, який має певну прибудинкову територію на якій він замість старого гаражу побудував новий.
Зі змісту обвинувачення, яке було визнано доведеним судом першої інстанції вбачається, що з серпня по листопад 2009 року, на території свого місця проживання, а саме що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , здійснив самовільне будівництво споруди на самовільно зайнятій земельній ділянці шляхом здійснення будівництва (спорудження) капітальної споруди - гаража площею 28,85 кв. м. (шириною 4,53 м, довжиною 6,37 м) в особистих цілях (розміщення власного автотранспорту). Таким чином, зі змісту вищевказаного обвинувачення вбачається, що незаконні дії обвинуваченого тривали в період з серпня по листопад 2009 року та стосувались самовільного будівництва споруди на земельній ділянці, яка знаходиться на території місця його проживання.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не перевірив вищевказані доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та не надав їм належної правової оцінки.
Диспозицією ч. 4 ст. 197-1 КК України передбачена відповідальність за самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті, або вчинене особою, раніше судимою за таке саме кримінальне правопорушення або кримінальне правопорушення, передбачене частиною третьою цієї статті.
Згідно з ч. 2 ст. 197-1 КК України відповідальність настає за самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за кримінальне правопорушення, передбачене цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель.
Згідно з ст. 115 Земельного кодексу України зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.
Наведене свідчить про те, що судом першої інстанції під час розгляду обвинувального акту не було належним чином перевірено підтвердження обвинуваченим фактичних обставин вчиненого, що вказує на невиконання судом першої інстанції вимог ст. 349 КПК України, оскільки у такому випадку суд зобов'язаний був в повному обсязі провести судовий розгляд та дослідити усі доказі, якими обґрунтовувалось обвинувачення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що недотримання судом вимог ст. 349 КПК України призвело до однобічності та неповноти судового розгляду, не дослідження обставин, з'ясування яких може мати суттєве значення для правильного і всебічного розгляду справи.
Окрім того, судом першої інстанції не взято до уваги правові позиції Верховного Суду про те, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 197-1 КК України є триваючим й відповідно, уразі вчинення триваючого злочину, першим днем строку давності, як підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності за його вчинення, є день припинення вчинення особою відповідного триваючого злочинного діяння. (ухвала Верховного Суду від 22 травні 2024 року у справі № 353/999/23 (провадження № 51-523кмо24)
Для цього виду злочинів характерним є неспівпадіння моменту, з якого злочин вважається закінченим, і моменту фактичного припинення протиправних дій. При цьому у поняття "час вчинення триваючого злочину" має включатися увесь проміжок часу, протягом якого особа безперервно вчиняла/вчиняє триваюче діяння на стадії закінченого злочину.
Таким чином, початком вчинення триваючого злочину є вчинення особою діяння, безпосередньо спрямованого на виконання об'єктивної сторони цього злочину; закінченням - досягнення указаним діянням стадії закінченого злочину; припиненням - момент (день), починаючи з якого особа більше не вчиняє злочин за своєю волею чи незалежно від її волі або зазначені дії цієї особи не набувають статусу легальних.
Диспозиції окремих частин ст. 197-1 КК України нерозривно пов'язані між собою, оскільки стосуються самовільного зайняття особою земельної ділянки, самовільного будівництва на ній окремих будівель або споруд з посиланням на інші окремі кваліфікуючі ознаки указаних дій, зокрема пов'язані з особливостями їх наслідків (частина перша), особливостями суб'єкта або предмета таких дій (частини друга, четверта),
Зокрема у цьому провадженні, об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, полягає у самовільному будівництві будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.
Назагал самовільне зайняття земельної ділянки - це фактичне заволодіння (чи заволодіння і користування) земельною ділянкою або її частиною, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому порядку не надавалась у володіння і користування або не передавалась у власність, або за відсутності вчинення правочину щодо такої земельної ділянки (чи щодо об'єкта, розташованого на земельній ділянці). Самовільне зайняття земельної ділянки також має місце і у випадку, коли власник або законний володілець земельної ділянки самовільно змінює її межі, приєднуючи частину суміжних земель до своєї ділянки, та в інших випадках.
Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці полягає у веденні на такій ділянці без належного дозволу будівельних робіт, виконанні монтажних робіт по спорудженню певних будівель, споруд тощо.
Таким чином, з моменту самовільного зайняття земельної ділянки, початку ведення будівельних робіт на самовільно зайнятій земельній ділянці склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. ч. 1, 3 ст. 197-1 КК України, є закінченим і з цього часу особа безперервно перебуває в злочинному стані до моменту, поки не припиняє самовільне посягання на земельну ділянку за своєю волею чи незалежно від неї або зазначені дії цієї особи не набувають статусу легальних (припинення злочину).
Відповідно до правового висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 9 вересня 2024 року у справі № 353/999/23 (провадження № 51-523кмо24) щодо правозастосування положень ст. 49, ч. 3 ст. 197-1 КК України: днем початку перебігу строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення триваючого кримінального правопорушення є день припинення або переривання вчинення особою відповідного триваючого суспільно небезпечного діяння.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, - це триваючий злочин. Склад вказаного кримінального правопорушення є закінченим з початку ведення самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці, і з цього часу особа безперервно перебуває в злочинному стані до моменту припинення або переривання кримінального правопорушення.
Разом з тим, колегія судді зауважує, що матеріалами кримінального провадження не підтверджується те, що право обвинуваченого ОСОБА_8 на самовільно збудований гараж припинилося чи останній позбавлений такого права.
Колегія судів вважає безпідставними твердження сторони обвинувачення про те, що неправомірні дії обвинуваченого були припинені шляхом внесення відповідних відомостей про вчинення правопорушення до ЄРДР, оскільки сам по собі факт початку досудового розслідування триваючого правопорушення не припиняє цього правопорушення.
Зокрема, зі змісту доводів ОСОБА_8 вбачається, що до теперішнього часу він продовжує користуватися вищевказаним гаражем, в якому зберігаються певні речі, які належать йому на праві власності. При цьому, зі змісту пояснень сторін вбачається, що в провадженні Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області перебуває на розгляді справа за позовом до ОСОБА_8 про зобов'язання знесення самочинно збудованого гаража і в межах цього провадження не ухвалювались судові рішення про обмеження права користування відповідачем вказаною спорудою.
Вказані допущені порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, такими, що перешкодили суду ухвалити обґрунтоване судове рішення і унеможливлюють ухвалення судом апеляційної інстанції свого рішення.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції є, зокрема істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Враховуючи наведене, приймаючи до уваги вищевказані істотні порушення кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню, а вирок суду необхідно скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 376,404,405, 407, 409,412,415,418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2025 року щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5