Провадження № 22-ц/803/9409/25 Справа № 209/5542/24 Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
25 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Свистунової О.В.,
суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 15 липня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що у липні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» незаконно звільнив її з посади керівника Департаменту торгового фінансування. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 серпня 2022 року у справі № 209/2875/21 скасовано наказ про її звільнення та поновлено її на роботі. 19 серпня 2022 року банк видав наказ про її поновлення на роботі, а 22 серпня 2022 року надіслав його через месенджер «Telegram» без жодного електронного підпису. Того ж дня вона, скориставшись тим самим каналом і додавши заяву з КЕП, подала заяву про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, посилаючись на незаконне звільнення, відсутність безпечних умов праці під час воєнного стану та системне порушення трудового законодавства з боку відповідача. Банк не відповів по суті заяви, натомість склав акти про прогули з 22 серпня 2022 року і 06 вересня 2022 року надіслав їй лист у месенджері «Telegram» із вимогою подати заяву на офіційну адресу. 09 вересня 2022 року вона повторно надіслала заяву з КЕП на help@pb.ua та отримала підтвердження реєстрації. Далі банк вилучив офіційну адресу з переписки, наполягав на новій заяві, а відповідь від 07 жовтня 2022 року, на яку згодом послався, жодного разу не надсилав. З серпня 2022 року по березень 2024 року банк ніяким чином не контактував з позивачкою, не виплачував заробітну плату і жодним чином не врегулював ситуацію. Наприкінці березня 2024 року банк неофіційно запропонував звільнитися за угодою сторін, визнавши, що досі не оформив звільнення. На офіційний запит позивачки щодо статусу її заяви про звільнення відповіді не було. 08 квітня 2024 року банк видав наказ № E.17.U.0.0/4-6999332, звільнивши позивачку за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України (прогул 28-29 березня). Повідомлення надійшло 09 квітня 2024 року через месенджери, електронну й звичайну пошту.
Позивачка вважала, що банк порушив вимоги статті 235 КЗпП України (негайне виконання рішення про поновлення), статті 38 КЗпП України (ігнорування заяви про звільнення), статей 47, 116 КЗпП України (невчасний розрахунок), статті 29 КЗпП України (неналежне оформлення наказів) і норми про безпечні умови праці. Невизнання заяви від 22 серпня 2022 року та затримка наказу створили вимушений прогул, за який відповідач повинен сплатити середній заробіток з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 2 757,81 грн.
Місячний строк звернення до суду позивачка вважала пропущений нею з поважних причин, оскільки вона з 2022 року навчається за кордоном, що підтверджується довідкою Університету Глазго та відмітками про перетин кордону. До України вона повернулася 17 липня 2024 року і 20 липня 2024 року уклала договір з представником. Навчання за кордоном відповідає критеріям поважної причини для поновлення строку відповідно до статті 234 КЗпП України, практики Верховного Суду та принципу доступу до правосуддя, закріпленого в статті 6 ЄКПЛ.
Ураховуючи викладене, позивачка просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ АТ КБ «ПриватБанк» № E.17.U.0.0/4-6999332 від 08 квітня 2024 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 28 березня 2024 року та 29 березня 2024 року) без поважних причин; зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» звільнити ОСОБА_1 на підставі поданої 22 серпня 2022 року заяви про звільнення за власним бажанням згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України з дотриманням усіх гарантій згідно законодавства; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 серпня 2022 року по день ухвалення рішення суду із розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 2 757,81 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом.
Визнано незаконним та скасовано наказ АТ КБ «ПриватБанк» № E.17.U.0.0/4-6999332 від 08 квітня 2024 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України - прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 28 березня 2024 року та 29 березня 2024 року) без поважних причин.
Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» звільнити ОСОБА_1 на підставі поданої 22 серпня 2022 року заяви про звільнення за власним бажанням згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України з дотриманням усіх гарантій згідно законодавства.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 серпня 2022 року по 03 липня 2025 року в розмірі 500 000,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 15 липня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Переверзева І.В. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.
У поданій 11 серпня 2025 року апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення суду.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним, необґрунтованим та непропорційним зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді та щодо предмета спору, не відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.
У поданій 11 серпня 2025 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить додаткове рішення суду змінити та стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції при зменшенні суми витрат на професійну правничу допомогу не врахував, що позивачка надала докази реальності, дійсності та обґрунтованості витрат, а також їх необхідності та співмірності.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
На підтвердження понесення позивачкою ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу суду надано: копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, договір № 207243 про надання правових послуг (правничої допомоги) від 20 липня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Дніпролекс», згідно пункту 4.1 якого вартість правової допомоги (гонорар), передбаченої цим договором, становить 60 000,00 грн.; рахунок на оплату № 207243-1 від 03 липня 2025 року, згідно якого ОСОБА_1 сплатила на користь АО «Дніпролекс» правові послуги згідно договору № 207243 від 20 липня 2024 року в розмірі 30 000,00 грн.; інформаційне повідомлення про зарахування коштів № 252754325 від 04 липня 2025 року, виданого АТ «ПУМБ», згідно якого на рахунок АО «Дніпролекс» зараховані грошові кошти в розмірі 30 000,00 грн.; акт прийняття правових послуг від 07 липня 2025 року, згідно якого сума послуг складає 60 000,00 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування позивачці понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги задоволено частково, а представник позивачки надав належні докази (договір про надання правової допомоги, яким узгоджено фіксований розмір оплати адвокатських послуг; акт прийняття правових послуг та квитанцію про їх оплату) на підтвердження понесених витрат. При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу суд врахував обсяг наданих адвокатом Переверзевим І.В. послуг та співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.
Згідно із частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
У відповідності до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Оскільки рішенням Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 липня 2025 року позовні вимоги задоволено частково, врахувавши заперечення відповідача щодо неспівмірності заявленої позивачкою до стягнення суми витрат із наданим обсягом послуг у суді першої інстанції, витраченим часом на надання таких послуг, складність справи та обсяг наданих послуг у вигляді професійної правничої допомоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 15 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 25 листопада 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 28 листопада 2025 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: М.О. Макаров
М.М. Пищида