Провадження № 11-кп/803/3625/25 Справа № 175/3967/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
27 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307, ч.4 ст.28, ч.3 ст.311, ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 Кримінального кодексу України (далі-КК), ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.4 ст.28 ч.3 ст.311, ч.4 ст.28 ч.2 ст.317 КК.
Під час судового засідання ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року, зокрема, продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 08 січня 2026 року включно.
Одночасно обвинуваченому ОСОБА_8 встановлено заставу у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає - 908 400,00 грн.
Також судом визначено, що у разі внесення обвинуваченим застави, у відповідності до ч.5 ст.194 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК), на нього будуть покладені наступні обов'язки:
- не відлучатись із міста проживання без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування із свідками по даній кримінальній справі;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції в частині визначення розміру застави у зв'язку з незаконністю та необґрунтованістю.
Зазначає, що висновки місцевого суду про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК ґрунтуються виключно на припущеннях, під час ухвалення судового рішення судом не було враховано практику ЄСПЛ, та визначено обвинуваченому ОСОБА_8 найвищий розмір застави, жодним чином не обґрунтовуючи це наявністю тих чи інших ризиків.
З огляду на викладене захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року та постановити нову, якою продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає - 302 800,00 грн.
Обґрунтованість ухвали місцевого суду в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , сторонами не оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника ОСОБА_7 на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, який наполягав на її задоволенні, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою зменшити обвинуваченому ОСОБА_8 заставу до 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 302 800,00 грн, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону не в повній мірі дотримано місцевим судом.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема, стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які згідно ст.12 КК є тяжкими та особливо тяжкими злочинами, а також наявність, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений можуть переховуватися від суду, незаконного впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить суворість та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, стадія судового розгляду, дані про особу обвинуваченого, який є особою молодого віку, офіційного джерела доходу не має, а також систематичність вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин у складі злочинної організації.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
При цьому колегія суддів враховує положення ст.28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення триває, по справі ще не допитано усіх свідків, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене, всупереч доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою, зокрема, стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 08 січня 2026 року включно, та альтернативою внесення застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою, слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантовані статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Водночас, з огляду на обставини вчинення інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, тривалість перебування його під вартою та факту того, що сума застави, визначена ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2025 року у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 908 400,00 грн. обвинуваченим ОСОБА_8 протягом тривалого часу внесена не була, що свідчить про її непомірність для останнього, колегія суддів вважає, що розмір застави необхідно зменшити до 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 757 000,00 грн., який на цьому етапі кримінального провадження, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та запобігання спробам вчинити дії, передбачені п.п.1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинувачених, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання підозрюваного/обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Тому такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні, та не порушує права обвинуваченого ОСОБА_8 .
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 слід задовольнити частково, а ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року скасувати в частині визначення розміру застави обвинуваченому ОСОБА_8 , на підставі п.2 ч.1 ст.409 та п.1 ч.1 ст.411 КПК, у зв'язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального правопорушення, з постановленням апеляційним судом в цій частині нової ухвали про визначення обвинуваченому ОСОБА_8 альтернативного виду запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 757 000, 00 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 182-183 та ст.ст.404, 405, 407, 409, 411,418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 - скасувати в частині визначення розміру застави.
В цій частині постановити нову ухвалу, якою визначити обвинуваченому ОСОБА_8 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 757 000,00 гривень.
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4