Справа № 727/11744/25
Провадження № 2-а/727/237/25
27 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі головуючого судді Смотрицького В.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом представника ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 - Морозова О.В. звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача про скасування постанови посилаючись на те, що 30.09.2024 року відносно позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 було складено постанову №3975 від 30.09.2024 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зазначає, що позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він будучи військовозобов'язаним, не перебуває на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, чим порушував правила військового обліку, вчинене в особливий період. Своїми протиправними винними діями (бездіяльністю), він порушив: абз. 5, 7 ч. 3 ст. 1, ч.8 ст. 2 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу» та підпункту 1 пункту 1 Порядку організації та ведення ійськового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів». Вважає постанову безпідставною, незаконною та необгрунтованою, оскільки його взяття на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_3 відбулось 03 березня 2021 року з підстав його проживання та перебування на території міста Чернівці, де позивач продовжує фактичного проживати по теперішній час. 03 березня 2021 року, після його переїзду з с. Коровія Чернівецької області до м. Чернівці, останній добровільно прибув до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 , де уточнив свою нову адресу проживання, після чого його було взято на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що проставлено відповідний запис у його військовому квитку серії НОМЕР_1 . З початку 2021 року та станом по день звернення до суду із даною позовною заявою він проживає у АДРЕСА_1
Крім того, згідно з відмітками у військовому квитку серії НОМЕР_1 , зокрема стр. 22 відсутні відомості (записи) вчинені до березня 2021 року про взяття його на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_5 за його задекларованим місцем реєстрації, всупереч тому, що саме даний відділ ТЦК та СП видавав йому згаданий військовий квиток. Тому вважає, що він не повинен був звертатись до ІНФОРМАЦІЯ_6 з заявою про зняття його з військового обліку з підстав відбуття на іншу територію для постановки на відповідний облік ІНФОРМАЦІЯ_7 . Разом з тим, рішення про взяття його на військовий облік приймалось безпосереднього керівником ТЦК та СП і не залежало від ОСОБА_1 .
Зазначає, що ним саме за місцем перебування на військовому обліку ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) було пройдено ВЛК та оформлено відстрочку від призову на військову службу по мобілізації.
Також зазначає, що 04.09.2025 р. на його мобільний телефон прийшло сповіщення з мобільного додатку «Монобанк» про відкриття виконавчого провадження та блокування коштів на картковому рахунку. 08.09.2025 року він прибув до Глибоцького відділу ДВС у Чернівецькому районі, де отримав для ознайомлення матеріали виконавчого провадження, в тому числі оскаржувану постанову. Йому не було відомо про винесення відповідачем спірної постанови і про розгляд матеріалів про адміністративне правопорушення. Тому вважає, що пропустив строк оскарження постанови з поважних причин.
А тому просив поновити строк для оскарження постанови, визнати протиправною та скасувати постанову №3975 від 30.09.2024 р. про накладення на позивача штрафу у розмірі 17000 гривень за адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП та провадження у даній справі закрити.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, представник, в інтересах позивача звернулась до суду з заявою, в якій просила провести засідання без їх участі, позов підтримують.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення судового засідання до суду не надійшло. Надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову за безпідставністю.
Згідно з ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За змістом ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
За положеннями частин 1, 4 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до матеріалів позову та клопотання про поновлення строків на звернення до суду, суд вважає, що оскільки оскаржувана постанова винесена без участі позивача, доказів направлення ОСОБА_1 вищевказаної постанови матеріали справи не містять. Натомість стороною позивача долучено копію розписки про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №79008669 та отримання постанови №3976 від 30.09.2024р. - 08.09.2025 року (а.с. 33), тому наявні підстави для поновлення строку на оскарження постанови.
Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 30 вересня 2024 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_8 полковник ОСОБА_2 , розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина(нки) ОСОБА_1 виніс постанову №3975 про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП (а.с. 12). В постанові зазначено, що в процесі розгляду встановлено, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов'язаним, не перебуває на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, чим порушував правила військового обліку, вчинене в особливий період. Своїми протиправними винними діями (бездіяльністю) ОСОБА_3 порушив вимог абзаців 5, 7 ч.3 ст. 1, ч.8 ст. 2 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІ1 та підпункту 1 пункту 1 Порядку організації і ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, що призвело до порушення ним правил військового обліку вчиненого в особливий період, оскільки з 17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період, який діє станом на момент розгляді справи. Тобто, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Даних про отримання копії постанови №3975 від 30 вересня 2024 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності оскаржувана постанова не містить. Даних про направлення ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку копії постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності оскаржувана постанова не містить.
Згідно з даними, що містяться у військовому квитку ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 (а.с. 13-15) арк. 22, розділ VI Відмітки про військовий облік - взято на облік 06.04.2015 року, згідно з штампом 03.03.2021 року його взято на облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_7 . 03.09.2025 року медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 визнаний придатним.
Відповідно до акту про фактичне місце проживання ОСББ «Едельвейс по вулиці Головній» ОСОБА_1 фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 з лютого 2022 року по теперішній час (а.с. 16).
Між сторонами виник публічно-правовий спір щодо правомірності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210 КУпАП.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі Порядок).
За змістом цих нормативно-правових актів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.
За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Частиною 5 ст. 258 КУпАП визначено, що протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.
30 вересня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_8 полковником ОСОБА_4 прийнято спірну постанову, яка мотивована тим, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов'язаним, не перебуває на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, чим порушував правила військового обліку, вчинене в особливий період. Своїми протиправними винними діями (бездіяльністю) порушив вимог абзаців 5, 7 ч.3 ст. 1, ч.8 ст. 2 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІ1 та підпункту 1 пункту 1 Порядку організації і ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, що призвело до порушення ним правил військового обліку вчиненого в особливий період, оскільки з 17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період, який діє станом на момент розгляді справи. Тобто, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст. 210 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Положеннями ч.3 ст. 210 КпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Тобто, вказана норма є бланкетною, тому в постанові повинно бути зазначено норму нормативно-правового акта, яку порушила особа, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до абз. 5, 7 ч.3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовий обов'язок включає: виконання військового обов'язку в запасі; дотримання правил військового обліку.
Частина 8 ст. 2 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» передбачає, що виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період.
Пунктом 1 Порядку організації і ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (чинним на час винесення спірної постанови) передбачено, що цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
Пункт 1 Порядку не містить підпункту 1, водночас, суд звертає увагу, що Додатком 2 до Порядку №1487 затверджено Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Так, підпунктом 1 пункту 1 Правил передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад;
Оскаржувана постанова не містить посилань на вищевказаний підпункт Правил військового обліку, що унеможливлює ідентифікацію конкретних положень порушених ОСОБА_1 , а посилання в постанові на порушення підпункту 1 пунтку 1 Порядку організації і ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, якого не існує є некоректним та не співпадає зі змістом нормативно-правового акта.
У постанові №3976 від 30.09.2024р. зазначено, що позивач не перебуває на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний
Пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 вказаних Правил призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік.
Відповідно до підпункту 8 пункту 1 вказаних Правил призовники, військовозобов'язані та резервістиповинні у випадку зміни персональних даних, зазначених упунктах 7 та 7-1 частини першої статті 7 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, повідомляти про такі зміни в семиденний строк через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста або особисто шляхом прибуття до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу (для військовозобов'язаних та резервістів СБУ чи розвідувальних органів - до відповідного органу СБУ чи розвідувального органу України). Такі персональні дані можуть повідомлятися не частіше ніж один раз на сім днів через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 вказаних Правил призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні звіряти не рідше одного разу на п'ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів.
Відповідно до підпункту 10-1 пункту 1 вказаних Правил призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану: у разі залишення свого місця проживання стати в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов'язані та резервісти СБУ - в Центральному управлінні або регіональних органах СБУ, а військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідним підрозділам розвідувальних органів).
Разом з тим, зі спірної постанови ОСОБА_1 визнано винним у порушенні вимог абзаців 5, 7 ч.3 ст. 1, ч.8 ст. 2 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІ1 та підпункту 1 пункту 1 Порядку організації і ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487.
Представник позивача зазначає, що позивач не порушував жодних обов'язків щодо військового обліку, своєчасно та в повному обсязі повідомляв ІНФОРМАЦІЯ_7 за місцем його проживання про актуальні анкетні дані. Станом на момент прийняття рішення, що оскаржується та станом на момент подання цієї позовної заяви, позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Так, згідно з долученої до матеріалів справи копії військового квитка ОСОБА_1 , судом встановлено, що він прийнятий на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 03.03.2021 року.
Можливість знаходження особи за межами адміністративної території місця проживання гарантована ч. 1ст. 2 Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», згідно із якою громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач станом на дату винесення постанови перебував на військовому обліку за своїм місцем проживання. Доказів на підтвердження обставин, викладених в постанові №3975 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст.210 КУпАП від 30.09.2024 року суду не надано.
В постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №285/1535/15 міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ст.248 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Відповідно до ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Отже саме на відповідача як орган, який уповноважений розглядати справи про адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена ст. 210 КУпАП покладено обов'язок щодо встановлення всіх фактичних обставин та дотримання процедури розгляду визначеної ст. 278 КУпАП.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 статті 58 Конституції України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
За змістом ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ч.1 ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
У зв'язку із застосуванням принципу презумпції невинуватості, саме уповноважена посадова особа, що виявила факт адміністративного правопорушення, повинна зібрати докази наявності події і складу адміністративного правопорушення, винуватості особи, тобто «поза розумним сумнівом» довести наявність законних підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відтак саме відповідач несе тягар доказування правомірності своїх дій та рішень, і саме відповідач не надав жодних доказів законності й обґрунтованості оскаржуваної Постанови.
Суд зауважує, що відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.
Отже, суд, з урахуванням положень пункту 4 частини третьої статті 2, частини другої статті 77 та частини четвертої статті 159 КАС України вважає, що доводи позивача щодо відсутності доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення є обґрунтованими, а відповідач доказів на спростування наведеного не надав.
Згідно зі ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Так, відповідачем допущено порушення при складанні адміністративних матеріалів щодо ОСОБА_1 . Оскільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, суд вважає, що згідно з приписами вищенаведеної норми, виникає необхідність закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Ухвалюючи це судове рішення суд керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищенаведене, керуючись,ст.ст. 19, 58 Конституції України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про оборону», ст.ст.7, 9, 210, 235, 245, 251, 268, 279 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 72-77, 121, 122, 139, 243-246, 250-251, 286, 295 КАС України, суд,-
Ухвалив:
Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Позов задовольнити.
Скасувати постанову №3975 від 30 вересня 2024 року, винесену ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковника ОСОБА_5 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень.
Справу про адміністративне правопорушення закрити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: