Справа № 127/17818/25
Провадження № 1-кп/127/644/25
27.11.2025 м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_4 ,
за відсутності обвинуваченої ОСОБА_5 (in absentia) в порядку спеціального судового провадження, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниці кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.02.2024 за № 22024020000000060, по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженки с. Берека, Первомайського району Харківської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , громадянки України, проживає на тимчасово окупованій території України, раніше несудимої,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК України, -
ОСОБА_5 , з кінця травня 2022 року (більш точного часу встановити з об'єктивних причин не виявилось можливим), будучи громадянкою України, працюючи вчителем математики та перебуваючи на посаді заступника директора Лиманського ліцею № 2 Лиманської міської ради Донецької області, який розташований за адресою: Донецька область, місто Лиман, вул. Пушкіна, буд. 13-А, усвідомлюючи здійснення відкритої російської агресії, яка розпочалась приблизно о 04 годині 24.02.2022 року повномасштабним російським військовим вторгненням на територію України, метою якого є повалення конституційного ладу, територіальної цілісності та захоплення території України, усвідомлюючи російську агресію проти України, з метою переслідування своїх особистих інтересів, добровільно переїхала на тимчасово окуповану територію с. Біловодська Старобільського району Луганської області, маючи умисел на вчинення дій, спрямованих на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти, та реалізуючи його вступила в злочинну змову з окупаційними військами РФ та представниками так званої «ЛНР», та отримавши від них пропозицію на зайняття посади в закладі освіти окупаційної влади в с. Біловодськ, Старобільського району Луганської області, а саме «Государственное бюджетное общеобразовательное учреждение Луганской Народной Республики «Беловодская средняя школа №1» (мовою оригіналу), що розташована за адресою: Луганська область, селище Біловодськ, вул. Леніна, 93, в порушення вимог Конституції та Законів України добровільно, умисно погодилась на вказану пропозицію, тобто відмовилася в закладах освіти України від вітчизняних стандартів освіти з одночасним переходом на стандарти освіти країни-агресора.
Надалі, ОСОБА_5 наприкінці травня 2022 року, будучи громадянкою України, перебуваючи на території с. Біловодська, Старобільського району Луганської області, діючи зі своїх особистих мотивів та бажання, погоджуючись на пропозицію представників окупаційної адміністрації держави-агресора - РФ та представників незаконних збройних формувань так званої «ЛНР», умисно, добровільно зайняла посаду - «заместителя директора по воспитательной работе» (мовою оригіналу), з метою впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.
Так, ОСОБА_5 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, обіймаючи посаду «заместителя директора по воспитательной работе» в так званому «Государственное бюджетное общеобразовательное учреждение Луганской Народной Республики «Беловодская средняя школа №1» (мовою оригіналу), вчиняє дії щодо забезпечення навчання відповідно до стандартів освіти держави-агресора, таких як, розробка стандартів освіти для тимчасово окупованих територій, розробка типових освітніх програм, типових навчальних планів, їх затвердження, забезпечення контролю виконання цих стандартів, планів, програм, тобто здійснює забезпечення відповідності певного рівня освіти стандартам освіти держави-агресора через участь у розроблені навчального плану або/та освітньої програми, їх затвердження, надання вказівок щодо їх реалізації, а також сприяє окупаційній владі у розробленні навчального плану або/та освітньої програми держави-агресора.
Дане кримінальне провадження, як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду, здійснювалося за відсутності обвинуваченої (in absentia) в порядку спеціального досудового та судового провадження, що обумовлюється наступним.
У своїй постанові від 24.04.2019 в справі № 1-24/2009 Велика палата Верховного Суду зазначила про те, що принцип рівності сторін є одним із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою правову позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 14 (3) (d)) вказується: «Кожен має право при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, як мінімум, на такі гарантії на основі повної рівності: (d) бути засудженим в його присутності …».
ЄСПЛ визнає, що хоча право обвинуваченого бути судимим у його присутності в Конвенції прямо не згадується, воно має «першорядне значення». Під час слухання людина володіє таким процесуальним правом як право фізично постати перед судовим посадовцем («Мулен проти Франції» (3710/406), (2010) §118; «Оджалан проти Туреччини» (46221/99), Велика палата (2005) §103; «Медведєв проти Франції» (3394/03), Велика палата (2010) §118). Право обвинувачених на особисту присутність вимагає, щоб влада досить завчасно інформувала їх самих (а також їх захисників) про дату і місце слухань, викликала їх до суду.
Водночас, обвинувачений може добровільно відмовитися від здійснення свого права бути присутнім на судових слуханнях («Колоцца проти Італії» (9024/80), (1985) §28; «Пуатрімоль проти Франції» (14032/88), (1993) §31; «Ермі проти Італії»(18114/02), Велика палата (2006) §73).
До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов'язаний переконатися, що обвинувачений був повідомлений про судовий розгляд. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд in absentia допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов'язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді («Пелладоах проти Нідерландів» (16737/90), (1994) §41; «Пуатрімоль проти Франції» (14032 / 88), (1993) §34).
У даній справі суд встановив відмову обвинуваченої від особистої присутності під час її розгляду, адже є дійсним факт того, що у відношенні неї у цьому кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування та установлено дані її інформування про цей процес у максимально можливі і доступні способи.
Так, у межах досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_5 , у відповідності до вимог ч. 8 ст. 135, ч. 1 ст. 278 КПК України повідомлено про підозру у вчиненні інкримінованого злочину шляхом публікації на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора повідомлень про підозру та повісток про виклик як підозрюваної до слідчого для її допиту як підозрюваної, однак остання не з'явилася до слідчого без поважних причин.
Крім того, у газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» опубліковано повідомлення про виклик ОСОБА_5 до слідчого для її допиту як підозрюваної, проведення інших слідчих і процесуальних дій у статусі підозрюваної у даному кримінальному провадженні, однак остання не з'явилась до слідчого відділу без поважних причин.
Повідомлення про підозру також вручено захиснику підозрюваної - адвокату ОСОБА_4 , про що свідчать розписки в матеріалах кримінального провадження.
Постановою слідчого від 21.02.2025 підозрювану ОСОБА_5 оголошено в державний та міжнародний розшук.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 19.05.2025 у справі № 127/15078/25 підозрюваній ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 20.05.2025 у справі №127/15106/25 задоволено клопотання слідчого, погоджене з прокурором та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.
У газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» опубліковано повідомлення про здійснення стосовно ОСОБА_5 спеціального досудового розслідування.
У подальшому, в газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» опубліковано повістки про виклик підозрюваної ОСОБА_5 до слідчого для проведення процесуальних дій з її участю, у тому числі: повідомлення про завершення досудового розслідування, надання доступу до матеріалів досудового розслідування, вручення копій обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, однак ОСОБА_5 не з'явилася без поважних причин.
Факти численних викликів ОСОБА_5 у порядку ст. 135 КПК України підтверджуються відповідними матеріалами кримінального провадження.
Також, з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваної ОСОБА_5 , у порядку ст. 46, 48, 49, 52, 110 КПК України та п. 7 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», залучено захисника - адвоката ОСОБА_4 , якій відповідно до вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК України вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню підозрюваній.
Відповідно до ч. 1 ст. 297-5 КПК України, повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних веб-сайтах органів, що здійснюють досудове розслідування. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Таким чином, під час досудового розслідування були вжиті всі доступні способи інформування для виклику на той час підозрюваної ОСОБА_5 до слідчого/прокурора.
Після надходження провадження до суду обвинувачена ОСОБА_5 інформувалась також у всі доступні процесуальні можливості для суду, передбачені ст. 323 КПК України. Зокрема, повідомлення про виклик до суду розміщувалися на офіційному веб-сайті суду - https://vnm.vn.court.gov.ua, а також завчасно публікувалися в газеті «Урядовий кур'єр».
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2025 задоволено клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження та вирішено проводити спеціальне судове провадження в даному кримінальному провадженні.
У підсумку, суд констатує, що з наявних матеріалів справи (численні документи на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченої) вбачається, що обвинувачена ОСОБА_5 мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження. Також обвинувачена отримала чи мала б отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, маючи можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя.
Відтак, держава Україна, під контролем сторони захисту та суду, використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: бути терміново і докладно повідомленою про характер і підставу обвинувачення; мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самій захисника; приймати участь в розгляді і захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного захисника безплатно для неї.
Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Натомість, обвинувачена скористалася своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України.
Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 та інші), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову обвинуваченої ОСОБА_5 , яка повинна знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.
Ухилення обвинуваченої ОСОБА_5 від правосуддя суд розцінює як реалізацію останньою її невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Також, суд зауважує, що згідно з рішенням Ради адвокатів України № 183 від 27.12.2022 (1) неможливість в таких ситуаціях (йдеться про in absentia) виконання адвокатом правил адвокатської етики (наприклад, інформування адвокатом клієнта щодо ведення дорученої йому справи) не зумовлює обов'язкової неможливості здійснювати захист особи від кримінального обвинувачення за її відсутності. Можливість надання правової (правничої) допомоги визначається адвокатом, виходячи з конкретних обставин справи та інтересів клієнта у ній; (2) адвокат, діючи як захисник відсутньої особи, самостійно визначає свою правову позицію у справі. Ця правова позиція включає в себе форму участі (не участі) в засіданні, заявлення (не заявлення) клопотань, надання (не надання) доказів суду, позицію по суті справи чи клопотання, позицію щодо оскарження судових рішень тощо.
Отже, зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, констатує, що надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Прокурор у кримінальному провадженні, в ході судового розгляду підтримав висунуте ОСОБА_5 обвинувачення у повному обсязі.
Захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_4 просила суд виправдати свою підзахисну, наголошуючи на тому, що стороною обвинувачення не надано належних та достатніх доказів її вини.
Допитана в судовому засіданні під присягою свідок ОСОБА_6 суду повідомила, що знайома зі ОСОБА_5 . В минулому, а саме з 1995 року вони були колегами, обидві працювали вчителями математики та жили в м. Лиман Донецької області. Зустрічались під час різних нарад, їздили разом на курси в м. Донецьк і майже кожен день бачились по роботі. Свідок акцентувала увагу суду на тому, що 15.04.2022 вона виїхала з м. Лиман на підконтрольну Україні територію і з того часу з обвинуваченою не бачилась. Знає, що обвинувачена спочатку також виїжджала на підконтрольну Україні територію, зі слів обвинуваченої - в Полтавську область. Також свідок повідомила, що влітку 2022 року ОСОБА_5 зателефонувала їй та запитала, чи планує вона повертатися в м. Лиман, на що вона відповіла що повертатися не планує, а ОСОБА_5 зазначила, що вона планує повернутися, оскільки її житло зруйноване, а проживання на підконтрольній Україні території надто дороге, більше вона не телефонувала. Про те, що ОСОБА_5 повернулась на тимчасово окуповану територію вона дізналась з мережі Інтернет. А саме побачила відео, яке «гуляло» в Інтернеті про те, що вчитель математики з тридцятирічним стажем пропагує російські наративи і знаходиться в с. Біловодськ, де займає посаду заступника директора школи. Свідок з впевненістю вказала, що на цьому відеозаписі була саме ОСОБА_5 . На відеозаписі ОСОБА_5 говорила, що їй дали роботу і вона займає посаду заступника директора. Відповідно, займаючи таку посаду вона пропагує тільки наративи держави-агресора, якою є Російська Федерація.
Від допиту свідка ОСОБА_7 прокурор відмовився.
В ході судового розгляду судом всебічно та ретельно досліджено докази надані стороною обвинувачення.
Зокрема, на підставі матеріалів правоохоронних органів (рапортів) 05.02.2024 до ЄРДР за № 22024020000000060 було внесено відомості про вчинення ОСОБА_5 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК України.
Повідомлення за №53/6/12-418ві від 26.02.2024 щодо виконання доручення слідчого у КП №22024020000000060 від 05.02.2024 за №53/6/7-516 від 14.02.2024, вх. №812ві від 14.02.2024, відповідно до якого встановлено та допитано свідків протиправної діяльності обвинуваченої ОСОБА_5 , в т. ч. і ОСОБА_6 , яка була безпосередньо допитана у судовому засіданні під присягою.
Протокол огляду від 22.02.2024, об'єктом якого були відомості стосовно ОСОБА_5 , які розміщені у мережі Інтернет. Здійснено огляд вебсайту «kramatorsk post» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 «Викладачка математики з Лиману з 30-річним стажем пішла на роботу до окупантів» та збережене відео (vid_20240131_111334_999.mp4), на яких розповідається, що ОСОБА_8 до початку повномасштабної російсько-української війни була заступницею директора з навчально-виховної роботи і викладачкою математики у загальноосвітній школі №2. Під час окупації м. Лиман Донецької області ОСОБА_8 добровільно переїхала на окуповану територію у м. Біловодськ Луганської області та почала співпрацювати із окупованою владою. У м. Біловодськ зайняла посаду завуча школи (на даний час тимчасово виконує обов'язки директора школи) та розпочала впроваджувати стандарти освіти держави-агресора. В інтерв'ю пропагандистам так званої «ГТРК ЛНР» ОСОБА_9 розповіла, що внаслідок бойових дій у Лимані були зруйновані її та родичів (донька, свекруха) будинки. Тому вона вирішила виїхати з міста і виїхала саме на окуповану територію: «Я залишилася без дому. Дім доньки згорів, у свекрухи згорів дім. Ми виїхали, рятувавши онучку», - розплакавшись, казала колаборантка. Жінка змогла знайти собі нову роботу на окупованій території завдяки раптовому знайомству із самоназваною керівницею Біловодської середньої школи №1 ОСОБА_10 : «З роботою мені чисто випадково: зустрілися зі ОСОБА_11 ( ОСОБА_12 , - ред.) і я спитала. Я ж сама вчитель. Просто поцікавилася. І мені сказали з Новосибірська, що потрібен замдиректора (школи в Біловодську, - ред.)», - розповіла ОСОБА_13 . Колаборантка розповідає, що в ОСОБА_14 у неї залишилися родичі, які повідомляють їй про обстановку у місті: «Обстановка дуже серйозна. З ріднею спілкуємося дуже серйозно. Прильоти, як ми у народі любимо це говорити. Дуже тяжко», - описує обстановку у своєму рідному населеному пункті колишня мешканка Лиману. Під час перегляду вказаного інтернет-ресурсу, зафіксовано розміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 публікація журналіста ОСОБА_15 із наступним змістом: «Викладачка математики з Лиману з 30-річним стажем пішла на роботу до окупантів». До протоколу додано 1 CD-R диск, на який записано збережені знімки екрану (зображення № 1-9) та відеофайл (vid_20240131_111334_999.mp4).
Також судом досліджено інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта на предмет належності ОСОБА_5 нерухомого майна.
Висновок експерта №СЕ 19/102-24/5503-ФП від 16.04.2024 щодо проведення судової портретної експертизи, яким встановлено, що: 1. Зображення осіб жіночої статі, що містяться в файлі під назвою « ОСОБА_13 .pdf» та у відеозаписі під назвою «VID_20240107_225143_331.mр4» - придатні для проведення порівняльного ідентифікаційного дослідження. 2. Особа жіночої статі, яка зображена в електронній особовій картці на ім?я ОСОБА_5 , що міститься в файлі під назвою « ОСОБА_13 .pdf» та особа жіночої статі (з короткою стрижкою, без окулярів), яка зображена у відеозаписі під назвою «VID_20240107_225143_331.mp4» - одна і та ж сама.
Повідомлення за №53/6/12-3034ві від 17.12.2024 щодо виконання доручення слідчого у КП №22024020000000060 від 05.02.2024 за №53/6-7-3303ві від 22.10.2024, вх. №4780ві від 24.10.2024, відповідно до якого допитано свідків протиправної діяльності обвинуваченої ОСОБА_5 , в т. ч. і ОСОБА_6 , яка була безпосередньо допитана у судовому засіданні під присягою, а також проведено огляд офіційної вебсторінки сайту Біловодської ЗОШ №1 (ТОТ Луганської області), посаду завуча у якій добровільно займає ОСОБА_5 .
Протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.12.2024 та від 11.12.2024 з додатками - CD-R дисками, відповідно до яких свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 серед пред'явлених їм фотознімків на одному з них упізнали свою знайому ОСОБА_5 .
Протокол огляду від 16.12.2024, відповідно до якого об'єктом огляду була вебсторінка сайту Біловодської ЗОШ №1 (ТОТ Луганської області), посаду завуча у якій добровільно займає ОСОБА_5 .
Суд, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходить з наступного в своїх висновках.
Відповідно до положень ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.03.2019 у справі № 154/3213/16).
Відповідних клопотань про визнання будь-якого доказу недопустимим стороною захисту, з посиланням на переконливі аргументи, не заявлялось.
Відтак, суд зауважує, що підстав для визнання доказів недопустимими не установлено, оскільки не було з'ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод обвинуваченої регламентованих ст. 87 КПК України.
При ухваленні даного вироку судом також враховано наступне.
19.02.2014 представниками Російської Федерації (далі - РФ) розпочато збройне вторгнення збройних сил РФ (далі - ЗС РФ), приховане твердженням керівників РФ про переміщення військових підрозділів в рамках звичайної ротації сил Чорноморського флоту, які у взаємодії з військовослужбовцями Чорноморського флоту РФ та іншими підрозділами ЗС РФ здійснили блокування й захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури України, забезпечили військову окупацію території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя. 18.03.2014 РФ оголосила про офіційне включення Криму до складу РФ.
Одночасно з цим, протягом березня та на початку квітня 2014 року під безпосереднім керівництвом та контролем представників влади та ЗС РФ представники іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд і груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих РФ, взяли під контроль будівлі, в яких знаходилися органи місцевої влади та місцеві органи виконавчої влади України, військові об'єкти України в окремих районах Донецької та Луганської областей України. 07.04.2014 в м. Донецьку створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі за текстом - «ДНР»), а 27.04.2014 в м. Луганську - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі за текстом - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування, які функціонують і до нині.
Внаслідок військових дій у період з травня по серпень 2015 року сили оборони України звільнили частину раніше окупованих територій Донецької та Луганської областей.
Датою початку тимчасової окупації РФ окремих територій України є 19.02.2014. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими РФ з 20.02.2014. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими РФ (зокрема окупаційною адміністрацією РФ) починаючи з 07.04.2014, відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII.
Надалі, 24.02.2022 президент РФ оголосив початок так званої «спеціальної військової операції». Після цього, близько четвертої години ранку того ж дня, ЗС РФ, інші збройні формування РФ та підконтрольні їм угруповання іррегулярних незаконних збройних формувань розпочали широкомасштабне військове вторгнення на територію України, увійшовши з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованої території України, що супроводжувалось завданням ракетно-артилерійських ударів та бомбардувань авіацією об'єктів по всій території України.
З цього моменту сили оборони України здійснюють збройну відсіч вздовж всієї лінії фронту.
Таким чином, суд вважає загальновідомими і такими, що не потребують доказування в межах даного кримінального провадження факти того, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014 та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022, а також анексія з боку РФ частини території України, є за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочину, який є наслідком прийняття таких актів; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
Відтак, всебічно вивчивши матеріали кримінального провадження та безпосередньо дослідивши кожний наданий доказ як окремо, так їх сукупність у взаємозв'язку, суд вважає, що вина ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину підтверджується належними, допустимими і достатніми доказами, які узгоджуються між собою та доведена поза розумним сумнівом.
Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
При кваліфікації дій обвинуваченої, суд ураховує позицію Верховного Суду від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к, відповідно до якої, кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Відтак, дії ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч. 3 ст. 111-1 КК України, як здійснення громадянином України дій, спрямованих на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.
При кваліфікації злочинів за ст. 111-1 КК України державою-агресором наразі вважається Російська Федерація. При цьому враховуються, зокрема, постанова Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-VIII, Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затверджений Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 та наступні укази про продовження дії воєнного стану.
Вирішуючи питання про призначення міри покарання обвинуваченій ОСОБА_5 суд приймає до уваги, що відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Отже ці дані підлягають обов'язковому врахуванню.
Суд також враховує й те, що усвідомлюючи явно злочинний характер своїх дій, ОСОБА_5 керувалась мотивом створити передумови для кар'єрного зростання під патронатом Російської Федерації та самоствердитись у такий спосіб.
Крім того, під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обвинуваченої ОСОБА_5 обставини не встановлені.
За приписами ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_5 згідно з вимогами ст. 65-67 КК України та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно з ст. 12 КК України є нетяжким злочином, особу обвинуваченої, яка раніше несудима, проте враховуючи також, що обвинувачена вчинила даний злочин усвідомлюючи свої дії, які полягли у сприянні окупаційній владі держави-агресора, з метою її перевиховання та упередження скоєння злочинів в подальшому, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченої неможливе без реального відбування покарання. На переконання суду обвинуваченій доцільно обрати покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк, визначений санкцією статті обвинувачення з позбавленням права обіймати посади в закладах освіти також на максимальний строк, визначений санкцією статті обвинувачення.
Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченої та випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року і відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Під час досудового розслідування ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, а також останню оголошено в розшук на підставі ст. 281 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Таким чином, застосований до обвинуваченої запобіжний захід необхідно залишити без змін до моменту її фактичного затримання на виконання вироку суду.
При цьому, строк відбування основного покарання ОСОБА_5 необхідно рахувати з моменту її фактичного затримання на виконання вироку, а додаткового - з дня відбуття основного покарання.
Згідно з ст. 124 КПК України суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченої на користь держави процесуальні витрати за проведення судової експертизи №СЕ-19/102-24/5503-ФП від 16.04.2024 в розмірі 3786,40 грн, оскільки її проведення було обумовлено розслідуванням скоєного нею злочину.
Арешти в межах даного кримінального провадження не накладались. Речові докази - відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 50, 63, 65-67, 111-1 КК України, ст. 84-86, 124, 371, 323, 368, 370, 373, 374, 395 КПК України, суд -
Визнати винуватою ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади в закладах освіти строком на 15 років.
Строк відбування основного покарання ОСОБА_5 рахувати з дня її фактичного затримання на виконання вироку суду.
Строк відбування додаткового покарання ОСОБА_5 рахувати з дня відбування основного покарання.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_5 ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 19.05.2025 у справі №127/15078/25 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України - залишити без змін до моменту її фактичного затримання на виконання вироку суду.
Стягнути з ОСОБА_5 процесуальні витрати за проведення судової експертизи в сумі 3786 (три тисячі сімсот вісімдесят шість) грн 40 коп.
Вирок може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження у разі відсутності апеляційної скарги.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Копію вироку, яка підлягає врученню ОСОБА_5 , вручити захиснику, а інформацію про вирок опублікувати в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті суду відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
Суддя: