П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ№ 127/32388/25
27 листопада 2025 р.м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Медяна Ю.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшла з Відділу адміністративної практики УПП у Вінницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ст. 185 КУпАП,
08.10.2025 о 18:50 год. в м. Вінниця, по вул. А.Янгеля, 73, ОСОБА_1 не виконав законну вимогу поліцейського, передбачену ч.2 ст.32 Закону України «Про Національну поліцію» пред'явити військово-обліковий документ під час воєнного стану та мобілізації, разом з документом, який посвідчує особу. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.185 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні правопорушення не визнав. Стверджував, що не пред'явив військово-обліковий документ на вимогу працівника поліції, оскільки у нього його не було.
Допитаний в якості свідка старший лейтенант поліції ОСОБА_2 суду надав наступні покази. Повідомив, що він склав протокол про адміністративне правопорушення 08.10.2025 стосовно ОСОБА_1 . Зазначив, що у встановленому законом порядку вимагав від ОСОБА_1 пред'явити військово-обліковий документ, а останній не виконав дану вимогу.
Допитаний в якості свідка сержант поліції ОСОБА_3 суду надав наступні покази. Повідомив, що 08.10.2025 ОСОБА_1 не виконував законну вимогу працівників поліції вийти з автомобіля та пред'явити військово-обліковий документ.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КпАП України).
За змістом ст. 7 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності, а положеннями ст. 245 цього ж Кодексу визначено, що завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З аналізу ст. ст. 251, 252 КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідальність за статтею 185 КУпАП настає за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку.
Так, злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського перешкоджає нормальній діяльності поліції, виконанню представниками влади своїх службових обов'язків по охороні суспільного порядку та забезпеченню суспільної безпеки.
Дане правопорушення виражається в злісній відмові підкорятися законному розпорядженню та вимозі поліцейського при виконанні службових обов'язків, тобто у відмові від обов'язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених розпоряджень чи вимог поліцейського, або ж в непокорі, що виявляється в зухвалій формі, яка свідчить про прояв явної зневаги до органів та осіб, які охороняють суспільний порядок та діють від імені держави.
Відмова правопорушника проявляється в недвозначній формі словами, жестами, мовчанням, невиконанням вимог, намаганням до втечі та іншими діями чи бездіяльністю.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 26 червня 1992 року «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» відповідальність за статтею 185 КУпАП настає лише за дії, вчинені винним у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків. Злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.
Правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП обов'язково передбачає наявність законної вимоги співробітника поліції при виконанні службових обов'язків, оскільки вимога або розпорядження поліцейського це акт, юридично рівнозначний наказу, що виражений у категоричній формі та має бути законодавчо обґрунтованим.
Виходячи з диспозиції вказаної статті, для наявності в діях особи складу зазначеного правопорушення необхідна сукупність обов'язкових елементів, таких як перебування працівника поліції при виконанні службових обов'язків, законність розпорядження або вимоги поліцейського, злісна непокора.
Статтею 32 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення. У період дії воєнного стану та/або під час мобілізації (крім цільової) поліцейський має право вимагати в особи чоловічої статі віком від 18 до 60 років пред'явлення нею військово-облікового документа разом з документом, що посвідчує особу, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває на теперішній час.
Отже, оскільки в період воєнного стану представник поліції мав право вимагати в особи чоловічої статті віком від 18 до 60 років військово-облікові документи, то невиконання такої вимоги вже само по собі складає об'єктивну сторону правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП.
Суд звертає увагу на те, що причини такого невиконання для кваліфікації дій особи правового значення не мають.
Дослідивши та оцінивши докази у справі, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 08.102025 серії АПР18 212904, рапортом поліцейського взводу №1 роти №3 БУПП у Вінницькій області ДПП сержанта поліції Олександра Висоцького від 08.10.2025, показами свідків.
Отже, в даному випадку вимога поліцейського була законною, а відмова ОСОБА_1 в її виконанні носила недвозначну форму, виражену в невиконанні даної вимоги.
При цьому суд наголошує на тому, що у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 444/2115/17 зроблено висновок, що невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнана правомірною, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.
Отже, невиконання законної вимоги поліцейського не допускається. Правопорушник володіє правом оскаржувати незаконні на його думку дії працівників поліції, однак ухилення від виконання вимоги працівника поліції на момент оголошення такої вимоги, не може вважатися допустимим способом захисту ймовірно порушених прав та свідчить виключно про зухвале нехтування громадянином встановленого законодавством порядку.
Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про винність ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП, та застосування до нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При визначенні виду адміністративного стягнення, яке необхідно застосувати до ОСОБА_1 за вчинення вказаного адміністративного правопорушення суд взяв до уваги положення ст. 33 КУпАП, а також врахував, те що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП України судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено ставку судового збору у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 становить 3028 грн., тому з ОСОБА_1 слід стягнути 605,60 грн. судового збору на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 40-1, 185, 251, 252, 283, 284 КУпАП, суд
Визнати винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 605.60 грн. судового збору.
На постанову суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її постановлення.
Суддя