Справа № 344/21188/25
Провадження № 1-кс/344/8255/25
27 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши клопотання старшого слідчого в ОВС П'ятого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, ОСОБА_3 , яке погоджено з прокурором Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна в рамках кримінального провадження №42025090000000122 від 21.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України
Слідчий звернувся з вказаним клопотанням, яке погоджене з прокурором, в обґрунтування якого посилався на те, що у провадженні П'ятого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, перебувають матеріали кримінального провадження №42025090000000122 від 21.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що працівники відділення поліції №2 (м. Городенка) Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області вимагають неправомірну вигоду за не притягнення до кримінальної відповідальності.
Так встановлено, що заступник начальника відділення поліції №2 (м. Городенка) Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та начальник сектору кримінальної поліції відділення поліції №2 (м. Городенка) Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , діючи у складі групи осіб, здійснюють вимагання неправомірної вигоди у розмірі 1000 доларів США у ОСОБА_7 , за не притягнення останньої до кримінальної відповідальності.
Так встановлено, що 10 жовтня 2025 року, ОСОБА_5 , діючи спільно з ОСОБА_6 , під час особистої зустрічі, а у подальшому і телефонної розмови, вимагали у ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 1000 доларів США, за не притягнення її до кримінальної відповідальності.
На підставі ухвали слідчого судді, 25.11.2025 було проведено обшук домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_5 , під час якого вилучено наступне:
Мобільний телефон Iphone 16 pro max серійний номер НОМЕР_1 , imei: НОМЕР_2 який належить ОСОБА_5 ;
Грошові кошти у сумі 3600 доларів США, 900 євро та 100 фунтів;
Таким чином, з метою забезпечення збереження речових доказів, а також конфіскації майна, у зв'язку із наявними підставами вважати, що вищевказані речі та документи можуть містити відомості щодо обставин, які досліджуються в ході кримінального провадження, та можуть бути використані, як докази у суді, з врахуванням того, що не забезпечення схоронності вказаного майна може призвести до його зникнення, втрати, пошкодження або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, необхідно накласти арешт на зазначене вище майно.
Слідчий в судове засідання не з'явився, подав заяву, в якій просив розгляд клопотання проводити без його участі, клопотання задоволити.
ОСОБА_8 в судове засідання не з'явився, подав заяву, в якій просить розгляд клопотання проводити без його участі, покладається на розсуд суду.
Дослідивши матеріали клопотання вважаю наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а згідно з ч. 2 - документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в ч. 1 цієї статті.
Згідно з ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому п. 2 ч.2 ст.170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України (ч. 4 ст. 170 КПК України).
Пунктом 3 частини другої цієї статті визначено, що арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (частина 5 статті 170 КПК України).
Статтею 96-1 КК України визначено, що спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого, зокрема статтею 310 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 96-1 КК України спеціальна конфіскація застосовується на підставі: 1) обвинувального вироку суду; 2) ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру; 4) ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.
Частиною 1 статті 96-2 КК України передбачено, що спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Відповідно до частини 4 статті 96-2 КК України гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначені в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті.
Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів.
Відповідно до частини 11 статті 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно з частиною 1 статті 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації (у разі арешту майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Як вбачається із матеріалів клопотання, у провадженні П'ятого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, перебувають матеріали кримінального провадження №42025090000000122 від 21.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
25.11.2025 було проведено обшук домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_5 , під час якого вилучено мобільний телефон Iphone 16 pro max серійний номер НОМЕР_1 , imei: НОМЕР_2 який належить ОСОБА_5 ; грошові кошти у сумі 3600 доларів США, 900 євро та 100 фунтів.
Постановою старшого слідчого в ОВС П'ятого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, ОСОБА_3 вищевказані речі визнано речовими доказами у рамках кримінального провадження №42025090000000122 від 21.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
На час розгляду клопотання про арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів, а також конфіскації майна ОСОБА_5 про підозру у вчиненні злочину не повідомлено.
Отже, беручи до уваги вищенаведене, з метою збереження речового доказу та знаряддя вчинення злочину, запобігання можливого приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження вилученого майна, оскільки існує сукупність підстав вважати, що воно в подальшому може мати доказове значення під час досудового розслідування та могло зберегти на собі сліди злочину або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, вважаю вказаний захід забезпечення доцільним, співмірним та таким, що відповідає завданням кримінального провадження, тому клопотання слід задоволити.
Разом з цим, під час розгляду клопотання, слідчий суддя не встановила підстав, які вказують на необхідність накладення арешту майна з метою конфіскації, оскільки ОСОБА_5 не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві".
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Недоторканість права власності забезпечується у всіх сферах суспільного життя. Разом з тим право власності не є абсолютним. В інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.
Зважаючи на вищевикладене слідчий суддя виходить і з того, що стороною обвинувачення не було наведено достатнього обґрунтування в контексті ч. 4 ст. 170 КПК України, що наявні достатні підстави вважати, що майно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, оскільки ОСОБА_5 не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а тому задоволенні клопотання в частині накладення арешту з метою спеціальної конфіскації слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 170-173, 309, 395 КПК України
Клопотання задоволити частково.
Накласти арешт із забороною відчуження, розпоряджання та користування на вилучені 25.11.2025 року в ході проведення обшуку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 за місцем проживання ОСОБА_5 , мобільний телефон Iphone 16 pro max серійний номер НОМЕР_1 , imei: НОМЕР_2 , грошові кошти у сумі 3600 доларів США, 900 євро та 100 фунтів, які належать ОСОБА_5 , з метою забезпечення збереження речових доказів.
В задоволенні клопотання в іншій частині відмовити.
Ухвала підлягає до негайного виконання та може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1