Справа №338/149/25
20 листопада 2025 року селище Богородчани
Богородчанський районний суд Івано-Франківської області
в складі головуючого-судді: Битківського Л.М.,
з участю секретаря Чорній К.М.,
позивача ОСОБА_1
предстаника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Солотвинська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини,
встановив:
ОСОБА_4 звернувся до суду із позовною заявою в якій просить встановити факт, що він самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без участі матері ОСОБА_5 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебував у шлюбі з відповідачкою, в якому народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.05.2011 року шлюб між сторонами розірваний. Відповідачка виїхати на заробітки до Польщі, залишилась там на постійне проживання та створила нову сім'ю.
Позивач з 2017 року повністю утримує сина, який проживає разом з ним, забезпечує його всім необхідним, дбає про його здоров'я та самостійно його виховує, піклується про фізичний, духовний і моральний розвиток, цікавиться інтересами та потребами сина, створює необхідні умови для його повноцінного життя. Відповідачка після розірвання шлюбу практично не підтримує зв'язок з дитиною, не займається його вихованням, матеріально не забезпечує.
Установлення факту самостійного виховання та утримання батьком неповнолітньої дитини необхідне позивачу для захисту прав та інтересів дитини, а також його прав та інтересів як батька, який самостійно займається вихованням і утриманням неповнолітньої дитини.
Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 06.02.2025 року відкрито провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 04.08.2024 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, призначено справу до судового розгляду.
21.03.2025р. відповідач ОСОБА_5 направила на адресу суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просила відмовити у задоволенні позову. Вказала, що позивач після народження дитини тривалий час не займався його вихованням, утриманням та доглядом. Внаслідок діагностованого у дитини захворювання змушена була переїхати до села, а ОСОБА_4 відмовився від переїзду і залишився у м. Івано-Франківську. З цього періоду і до моменту, коли дитині виповнилось 4 роки позивач участі в житті дитини майже не приймав. Лише на п'ятий рік життя дитини позивач став періодично відвідувати сина, брати його до себе на вихідні дні. У 2016 році вона вимушено виїхала на роботу закордон, дитину залишила під опікою матері. Коли знайшла у Польщі постійну роботу та влаштувала побут, то неодноразово зверталася до позивача з проханням надати дозвіл на виїзд дитини закордон. Однак він у цьому відмовив. З ініціативи позивача син став проживати з ним з 2017 року. Також зазначила, що від виконання своїх батьківських обов'язків не ухиляється. Спілкувалась і має намір надалі спілкуватися з сином. Таке спілкування здебільшого відбувається у телефонному режимі. Не заперечувала того, що син за їх обопільною згодою, а тепер і за власним рішенням, постійно проживає з батьком. Однак підстав стверджувати про самостійне, без її участі виховання та утримання дитини на її думку у позивача немає. Тому просила у задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали та просили його задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву. Просив в його задоволенні відмовити.
Представник органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, в судове засідання не з'явилася, подала суду заяву, відповідно до якої просила справу розглянути у відсутність представника виконкому. У поданих письмових поясненнях зазначила, що органом опіки та піклування встановлені обставини життя та виховання дитини. Підтверджено, що неповнолітній ОСОБА_7 дійсно проживає із батьком, який забезпечує вирішення усіх побутових потреб та дбає про нього. Водночас мати, яка проживає окремо закордоном, спілкується з дитиною та сплачує аліменти на його утримання, хоч взаємини між ними (сином та матір'ю) останнім часом погіршились.
Представник Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву, відповідно до якої просила справу розглянути у її відсутності. Не заперечувала проти задоволення позову та подала висновок, відповідно до якого вважає за доцільне підтвердити факт самостійного виховання батьком неповнолітньої дитини.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_3 в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, відповідно до якої просив справу розглядати у відсутність представника центру. Проти позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити.
Суд, заслухавши сторін, дослідивши письмові докази, встановив.
Позивач є батьком народженого у шлюбі з відповідачкою сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим відділом РАЦС Івано-Франківського міського управління юстиції від 01.09.2009 року.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 травня 2011 року шлюб між сторонами розірвано. Неповнолітнього ОСОБА_6 після розірвання шлюбу залишено проживати з матір'ю. Також вказаним рішенням присуджено стягувати із ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_8 .
07 вересня 2023 року рішенням Богородчанського районного суду припинено стягнення аліментів із ОСОБА_4 та присуджено стягувати аліменти з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на утримання сина ОСОБА_8 .
Відповідно до довідки №8291 від 21.05.2024р., виданої Центром надання адміністративних послуг м. Івано-Франківськ та довідки №1534 від 17.10.2017р., виданої ЖЕД Експрес Комфорт, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за однією адресою АДРЕСА_1 та проживають разом.
Актом обстеження житлово-побутових умов сім'ї від 04 квітня 2023 року встановлено, що неповнолітній син ОСОБА_6 проживає разом з батьком ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 .
20 січня 2025 року рішенням Богородчанського районного суду відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про позбавлення матері батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до інформації, наданої адміністрацією ліцею №10 ОСОБА_6 є учнем 10-А класу, навчається у ліцеї з третього класу. Впродовж навчання дитини класний керівник спілкується тільки з батьком дитини. Мама дитини школу не відвідує, перебуває за кордоном.
Відповідно до довідки ВДВС в Івано-Франківському району Івано-Франківської області №12.2-25/1089 від 28.01.2025р., по виконавчому листу №338/949/23, який був виданий Богородчанським районним судом Івано-Франківської області на підставі рішення про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліментів у розмірі 5000 гривень щомісяця на утримання сина ОСОБА_8 станом на січень 2025 року виникла заборгованість в сумі 95000 гривень. Однак у лютому 2025 року заборгованість була погашена.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено судом.
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 20.01.2025 року, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про позбавлення матері батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначеним рішенням не встановлено переконливих доказів, які би свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання обов'язків щодо виховання дитини. Суд встановив, що ОСОБА_5 , яка з 2016 року проживає за межами України в Республіці Польща, прагне спілкуватися з сином, намагається брати участь у житті дитини, допомагати матеріально. При цьому суд вказав відповідачці на необхідність налагодити регулярні стосунки із дитиною та переглянути ставлення до своєї безпосередньої ролі у його вихованні на користь активнішої участі у житті дитини.
У справі, яка є предметом даного розгляду, заявник просив встановити факт самостійного виховання ним дитини і ці вимоги пов'язані не із припиненням (обмеженням) батьківських прав чи обов'язків щодо виховання дитини іншого з батьків, а пов'язані із доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину і можливістю у зв'язку з цим отримати відстрочку від призову на військову службу.
Так, відповідно до п.4 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Диспозиція вказаної норми містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно рішенням суду. Більше того, вона є відмінною від ряду інших обставин, які пов'язані із певними фактами, як то смерть другого з батьків, визнання такого безвісти зниклим чи невиконанням батьком (матір'ю) обов'язків через відбування покарання у місцях позбавлення волі, а також через позбавлення батьківських прав. Таким чином, судове рішення, яким буде встановлено факт самостійного виховання та утримання жінкою або чоловіком дитини віком до 18 років, у сукупності з іншими необхідними документами, закон визнає достатнім для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Позивач, звернувшись до суду з позовом про самостійне виховання ним дитини, на свій розсуд обрав спосіб захисту права і такий спосіб захисту не суперечить законодавству, в тому числі і положенням Сімейного кодексу України.
На думку суду, можливість встановлення судом факту самостійного виховання дитини, що передбачена у п.4 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не пов'язана із обмеженням або припиненням невідчужуваних прав матері.
Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може бути звільнена від обов'язку військової служби (отримання відстрочки) без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов'язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.
Законодавець, регулюючи суспільні відносини в умовах режиму воєнного стану передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив можливість його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законом установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом. Таке тлумачення правових норм надано Верховним Судом у постанові від 02.04.2025 року у справі №127/3622/24.
Той факт, що ОСОБА_4 звернувся до суду у порядку позовного провадження, а не у порядку окремого провадження, на думку суду не є перешкодою до можливості правильно оцінити суть правовідносин, які потребують врегулювання, оскільки до розгляду справи залучені усі особи, які могли бути заінтересованими у результатах такого розгляду.
В контексті питань, які ставить позивач у даному провадженні, суд вважає за необхідне зазначити, що досліджені докази дають підстави стверджувати, що ОСОБА_4 , будучи батьком неповнолітнього ОСОБА_8 , один з обох батьків постійно проживає з сином, оточив його турботою та увагою, займається вирішенням усіх його побутових та особистих потреб - навчання, лікування, дозвілля, добросовісно виконує основний тягар утримання та виховання дитини, забезпечує усім необхідним, а саме: житлом, продуктами харчування, одягом, засобами гігієни тощо. Він відповідальний за організацію навчального процесу, спілкується з учителями, відвідує батьківські збори та шкільні заходи. При цьому, відповідно до положень ст.157 СК України, питання виховання дитини має вирішуватись батьками спільно. Мати дитини, яка виїхала на постійне проживання закордон ще у 2017 році, погодилась на те, що дитина залишиться проживати з батьком та перебуватиме під його постійною опікою та вихованням. Спори з приводу визначення місця проживання дитини між сторонами не вирішувалися. Той факт, що мати здебільшого дистанційно спілкується з дитиною та сплачує певні кошти у якості аліментів, не спростовує того факту, що саме батько одноосібно, проживаючи вдвох із сином ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , забезпечує його виховання та утримання. При цьому поняття утримання на думку суду потребує більш широкого тлумачення, ніж сплата аліментів. Дитина, не маючи повної цивільної дієздатності, потребує не просто фінансування своїх потреб, а забезпечення вирішення усіх майнових питань.
Виходячи з наведеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.
Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_4 задовольнити.
Встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 його батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП НОМЕР_2 )
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Битківський Л.М.