Справа № 188/3355/25
Провадження № 1-кп/185/1618/25
21 листопада 2025 року
Колегія суддів Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в період воєнного стану клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040380000280 від 03 червня 2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 296 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_11 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника адвоката ОСОБА_12 ,
потерпілого ОСОБА_13
представника потерпілого ОСОБА_14
Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області розглядається обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12018040380000280 від 03.06.2018, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_15 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 121 КК України, ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 296, ч. 4 ст. 189 КК України та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 296, ч. 4 ст. 189 КК України.
Прокурор відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення в обласних прокуратурах Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_11 . звернувся до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у кримінальному провадженні № 12018040380000280 від 03 червня 2018 року, строк якого спливає, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не перестали існувати.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав, просив задовольнити.
Обвинувачені ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_15 , а також їх захисники заперечували проти задоволення поданого прокурором клопотання, просили обрати більш м'який запобіжний захід.
Вивчивши клопотання, заслухавши пояснення учасників провадження, колегія суддів за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч.2 ст.131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
Частиною 1 статті 194 КПК України, передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, в тому числі: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити речі та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Окрім того, ст. 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про запобіжний захід, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, необхідно враховувати в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.
Відповідно до ч. 6 ст.194 КПК України, обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.
17.02.2025 та 05.08.2025 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна.
18.02.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_16 № 757/7666/25-к до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому неодноразово продовжувався, останній раз ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.10.2025 на строк до 30.11.2025.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжних заходів є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвиунвачений, може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що враховувались під час обрання та подальшого продовження запобіжного заходу щодо ОСОБА_5 не зменшилися та продовжують існувати, зокрема:
- ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватись від органу досудового розслідування, суду. Вказаний ризик обґрунтовується тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, за який передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. ОСОБА_5 усвідомлюючи невідворотність покарання у разі визнання його винним, яке пов'язане із позбавленням волі за вчинення вказаного кримінального правопорушення, може переховуватися від органу досудового розслідування, суду, у тому числі на тимчасово не підконтрольній території, а також за кордоном.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
- ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідків, експертів, обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні. Зокрема, перебуваючи на волі, обвинувачений з метою уникнення кримінальної відповідальності для себе, своїх спільників, може вчинити дії направлені на примушення до зміни наданих раніше свідчень допитаними особами. При встановленні наявності ризику впливу на свідків, експертів та інших обвинувачених, слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими, експертами у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків, експертів та інших обвинувачених існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, експертів та дослідження їх судом.
Крім того, в ході проведення допитів свідків у кримінальному провадженні деякі свідки виявили бажання про зміну своїх анкетних даних, керуючись Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві", посилаючись на те, що на їх адресу від ОСОБА_5 та наближених до нього осіб неодноразово надходили погрози життю і здоров'ю та погрози знищення та пошкодження майна, належного свідкам, що також свідчить про наявний ризик незаконного впливу на свідків.
- ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Вказаний ризик обґрунтовується тим, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином шляхом зловживання процесуальними правами, що може виразитись у неявці під приводом надання фіктивних документів про перебування на лікуванні, у відрядженні, подорожі, що унеможливить проведення судового розгляду у розумні строки.
- ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, обґрунтовується тим, що обвинувачений може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення. Вказаний ризик обґрунтовується тим, що 02.12.2003 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України, а 17.02.2025 та 05.08.2025 за ч. 4 ст. 189 КК України, що свідчить про систематичність вчинення злочинів останнім (30.06.2025 кримінальне провадження скеровано до суду з обвинувальним актом).
Разом з цим, на думку сторони обвинувачення на даний час існує наявність ризику, який обґрунтовується запровадженням відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» правового режиму воєнного стану в Україні, який в подальшому неодноразово продовжено.
Так, відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної в п. 8 листа Верховного Суду «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» від 03 березня 2022 року № 1/0/2-22 як відповідний ризик має ураховуватися запровадження воєнного стану та збройна агресія в Україні.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 будь-якого альтернативного запобіжного заходу, варто взяти до уваги, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання ОСОБА_5 під вартою є не лише очікування розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, що вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Такий висновок органу досудового розслідування не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти Росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.). Тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою (рішення ЄСПЛ «Геращенко проти України» від 7 листопада 2013 року) та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року).
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Окрім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Таким чином з урахуванням наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 вказаного кримінального правопорушення, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, необхідно продовжити щодо останнього строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може бути застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 за наявності вищеописаних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_5 під вартою, немає, відсутні докази і наявності останнього міцних соціальних зав'язків, інших даних, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Враховуючи вищенаведене, вислухавши думку сторін, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено, що враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_5 особливо тяжкого злочину, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, та відсутність можливості запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, а також враховуючи обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних діянь обвинуваченого, а також враховуючи його сімейне становище, вік, стан здоров'я, тому є підстави для продовження відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а застосування більш м'якого запобіжного заходу є неможливим.
Суд не визначає розмір застави, як альтернативний запобіжний захід, оскільки ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення із застосуванням насильства.
Враховуючи викладене, існування ризиків доведених прокурором, а також оцінюючи сукупність обставин, застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 має бути продовжений.
17.02.2025 та 05.08.2025 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна.
19.02.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_16 № 757/7663/25-к до ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою який в подальшому неодноразово продовжувався, останній раз ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.10.2025 на строк до 30.11.2025.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжних заходів є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що враховувались під час обрання та подальшого продовження запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 не зменшилися та продовжують існувати, зокрема:
- ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватись від органу досудового розслідування, суду. Вказаний ризик обґрунтовується тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, за яке передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Обґрунтованість підозри підтверджується матеріалами кримінального провадження, тому останній, не маючи сталих соціальних зв'язків та постійного місця роботи, усвідомлюючи невідворотність покарання у разі визнання його винним, яке пов'язане із позбавленням волі за вчинення вказаного кримінального правопорушення, може переховуватися від органу досудового розслідування, суду, у тому числі на тимчасово не підконтрольній території.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
- ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідків, експертів, обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні. Зокрема, перебуваючи на волі, обвинувачений з метою уникнення кримінальної відповідальності для себе, своїх спільників, може вчинити дії направлені на примушення до зміни наданих раніше свідчень допитаними особами. При встановленні наявності ризику впливу на свідків, експертів та інших обвинувачених, слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими, експертами у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків, експертів та інших обвинувачених існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, експертів та дослідження їх судом.
Крім того, в ході проведення допитів свідків у кримінальному провадженні деякі свідки виявили бажання про зміну своїх анкетних даних, керуючись Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві", посилаючись на те, що на їх адресу неодноразово надходили погрози життю і здоров'ю та погрози знищення та пошкодження майна, належного свідкам, що також свідчить про наявний ризик незаконного впливу на свідків.
- ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України -перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Вказаний ризик обґрунтовується тим, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином шляхом зловживання процесуальними правами, що може виразитись у неявці під приводом надання фіктивних документів про перебування на лікуванні, у відрядженні, подорожі, що унеможливить проведення судового розгляду у розумні строки.
- ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, обґрунтовується тим, що обвинувачений може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, так як не має постійного місця роботи, а отже, сталого джерела доходів, необхідних для забезпечення його життєдіяльності, що може стати підставою для продовження вчинення кримінальних правопорушень. Крім того, вказаний ризик обґрунтовується тим, що ОСОБА_6 є раніше судимим 13.04.2022 Петропавлівським районним судом Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України до 5 років позбавлення волі (на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки), не дивлячись на що продовжив вчиняти кримінальні правопорушення, перебуваючи на іспитовому строці.
Разом з цим, на думку сторони обвинувачення на даний час існує наявність ризику, який обґрунтовується запровадженням відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» правового режиму воєнного стану в Україні, який в подальшому неодноразово продовжено.
Так, відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної в п. 8 листа Верховного Суду «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» від 03 березня 2022 року № 1/0/2-22 як відповідний ризик має ураховуватися запровадження воєнного стану та збройна агресія в Україні.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 будь-якого альтернативного запобіжного заходу, варто взяти до уваги, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання ОСОБА_6 під вартою є не лише очікування завершення розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, що вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Такий висновок органу досудового розслідування не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти Росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.). Також тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою (рішення ЄСПЛ «Геращенко проти України» від 7 листопада 2013 року) та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року).
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Окрім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Таким чином з урахуванням наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 вказаного кримінального правопорушення, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, необхідно продовжити щодо останнього строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Жоден із більш м'який запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може бути застосований до обвинуваченого ОСОБА_6 за наявності вищеописаних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_6 під вартою, немає, відсутні докази і наявності в останнього міцних соціальних зв'язків, інших даних, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Враховуючи вищенаведене, вислухавши думку сторін, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено, що враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_6 особливо тяжкого злочину, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, та відсутність можливості запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, а також враховуючи обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних діянь обвинуваченого, а також враховуючи його сімейне становище, вік, стан здоров'я, тому є підстави для продовження відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а застосування більш м'якого запобіжного заходу є неможливим.
Суд не визначає розмір застави, як альтернативний запобіжний захід, оскільки ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення із застосуванням насильства.
Враховуючи викладене, існування ризиків доведених прокурором, а також оцінюючи сукупність обставин, застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 має бути продовжений.
17.02.2025 та 05.08.2025 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна.
19.02.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_16 № 757/7664/25-к до ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою який в подальшому неодноразово продовжувався, останній раз ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.10.2025 на строк до 30.11.2025.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжних заходів є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що враховувались під час обрання та подальшого продовження запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 не зменшилися та продовжують існувати, зокрема:
- ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК У країни - переховуватись від органу досудового розслідування, суду. Вказаний ризик обґрунтовується тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, за яке передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Обґрунтованість підозри підтверджується матеріалами кримінального провадження, тому останній, не маючи сталих соціальних зв'язків та постійного місця роботи, усвідомлюючи невідворотність покарання у разі визнання його винним, яке пов'язане із позбавленням волі за вчинення вказаного кримінального правопорушення, може переховуватися від органу досудового розслідування, суду, у тому числі на тимчасово не підконтрольній території.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
- ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідків, експертів, обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні. Зокрема, перебуваючи на волі, обвинувачений з метою уникнення кримінальної відповідальності для себе, своїх спільників, може вчинити дії направлені на примушення до зміни наданих раніше свідчень допитаними особами. При встановленні наявності ризику впливу на свідків, експертів та інших обвинувачених, слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими, експертами у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків, експертів та інших обвинувачених існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, експертів та дослідження їх судом.
Крім того, в ході проведення допитів свідків у кримінальному провадженні деякі свідки виявили бажання про зміну своїх анкетних даних, керуючись Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві" , посилаючись на те, що на їх адресу неодноразово надходили погрози життю і здоров'ю та погрози знищення та пошкодження майна, належного свідкам, що також свідчить про наявний ризик незаконного впливу на свідків.
-ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Вказаний ризик обґрунтовується тим, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином шляхом зловживання процесуальними правами, що може виразитись у неявці під приводом надання фіктивних документів про перебування на лікуванні, у відрядженні, подорожі, що унеможливить проведення судового розгляду у розумні строки.
-ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, обґрунтовується тим, що обвинувачений може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, так як не має постійного місця роботи, а отже, сталого джерела доходів, необхідних для забезпечення його життєдіяльності, що може стати підставою для продовження вчинення кримінальних правопорушень.
Разом з цим, на думку сторони обвинувачення на даний час існує наявність ризику, який обґрунтовується запровадженням відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» правового режиму воєнного стану в Україні, який в подальшому неодноразово продовжено.
Так, відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної в п. 8 листа Верховного Суду «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» від 03 березня 2022 року № 1/0/2-22 як відповідний ризик має ураховуватися запровадження воєнного стану та збройна агресія в Україні.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 будь-якого альтернативного запобіжного заходу, варто взяти до уваги, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання ОСОБА_7 під вартою є не лише очікування завершення розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, що вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Такий висновок органу досудового розслідування не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти Росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.). Також тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою (рішення ЄСПЛ «Геращенко проти України» від 7 листопада 2013 року) та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року).
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Окрім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Таким чином з урахуванням наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 вказаного кримінального правопорушення, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, необхідно продовжити щодо останнього строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Жоден з більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може бути застосований до обвинуваченого ОСОБА_7 за наявності вищеописаних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_17 під вартою, немає, відсутні докази і наявності в останнього міцних соціальних зв'язків, інших даних, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Враховуючи вищенаведене, вислухавши думку сторін, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено, що враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_17 особливо тяжкого злочину, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, та відсутність можливості запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, а також враховуючи обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних діянь обвинуваченого, а також враховуючи його сімейне становище, вік, стан здоров'я, тому є підстави для продовження відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а застосування більш м'якого запобіжного заходу є неможливим.
Суд не визначає розмір застави, як альтернативний запобіжний захід, оскільки ОСОБА_17 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення із застосуванням насильства.
Враховуючи викладене, існування ризиків доведених прокурором, а також оцінюючи сукупність обставин, застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_17 має бути продовжений.
17.02.2025 ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 296, ч. 4 ст. 189 КК України. Відповідно до норм Глави 11 КПК України, повідомлення про підозру вручено матері ОСОБА_8 та скеровано поштою за місцем його проживання.
17.02.2025 ОСОБА_8 оголошено у розшук.
18.02.2025 отримано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_16 № 757/7733/25-к про дозвіл на затримання ОСОБА_8 з метою приводу до суду для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
20.02.2025 о 12 год. 35 хв. ОСОБА_8 затримано на підставі вищевказаної ухвали суду.
05.08.2025 ОСОБА_8 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 296, ч. 4 ст. 189 КК України.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні нетяжкого, тяжкого та особливо тяжкого злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 296, ч. 4 ст. 189 КК України, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна.
21.02.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_16 № 757/7733/25-к до ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком який в подальшому неодноразово продовжувався, останній раз ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.10.2025 на строк до 29.11.2025 включно.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжних заходів є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що враховувались під час обрання та подальшого продовження запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 не зменшилися та продовжують існувати, зокрема:
- ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватись від органу досудового розслідування, суду. Вказаний ризик обґрунтовується тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні нетяжкого, тяжкого та особливо тяжкого злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, за яке передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Обґрунтованість підозри підтверджується матеріалами кримінального провадження, тому останній, не маючи сталих соціальних зв'язків та постійного місця роботи, усвідомлюючи невідворотність покарання у разі визнання його винним, яке пов'язане із позбавленням волі за вчинення вказаного кримінального правопорушення, може переховуватися від органу досудового розслідування, суду, у тому числі на тимчасово не підконтрольній території. Даний ризик додатково обґрунтовується тим, що обвинувачений переховувався від органу досудового розслідування та перебував у розшуку до моменту його затримання.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
- ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідків, експертів, обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні. Зокрема, перебуваючи на волі, обвинувачений з метою уникнення кримінальної відповідальності для себе, своїх спільників, може вчинити дії направлені на примушення до зміни наданих раніше свідчень допитаними особами. При встановленні наявності ризику впливу на свідків, експертів та інших обвинувачених, слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими, експертами у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків, експертів та інших обвинувачених існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, експертів та дослідження їх судом.
Крім того, в ході проведення допитів свідків у кримінальному провадженні деякі свідки виявили бажання про зміну своїх анкетних даних, керуючись Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві" , посилаючись на те, що на їх адресу неодноразово надходили погрози життю і здоров'ю та погрози знищення та пошкодження майна, належного свідкам, що також свідчить про наявний ризик незаконного впливу на свідків.
- ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Вказаний ризик обґрунтовується тим, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином шляхом зловживання процесуальними правами, що може виразитись у неявці під приводом надання фіктивних документів про перебування на лікуванні, у відрядженні, подорожі, що унеможливить проведення судового розгляду у розумні строки.
- ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, обґрунтовується тим, що обвинувачений може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, так як не має постійного місця роботи, а отже, сталого джерела доходів, необхідних для забезпечення його життєдіяльності, що може стати підставою для продовження вчинення кримінальних правопорушень.
Разом з цим, на думку сторони обвинувачення на даний час існує наявність ризику, який обґрунтовується запровадженням відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» правового режиму воєнного стану в Україні, який в подальшому неодноразово продовжено.
Так, відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної в п. 8 листа Верховного Суду «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» від 03 березня 2022 року № 1/0/2-22 як відповідний ризик має ураховуватися запровадження воєнного стану та збройна агресія в Україні.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 будь-якого альтернативного запобіжного заходу, варто взяти до уваги, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання ОСОБА_8 під вартою є не лише очікування завершення розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, що вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Такий висновок органу досудового розслідування не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти Росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.). Також тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою (рішення ЄСПЛ «Геращенко проти України» від 7 листопада 2013 року) та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року).
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Окрім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Таким чином з урахуванням наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 вказаного кримінального правопорушення, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, необхідно продовжити щодо останнього строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може бути застосований до обвинуваченого ОСОБА_8 за наявності 1 вищеописаних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_8 під вартою, немає, відсутні докази і наявності в останнього міцних соціальних зв'язків, інших даних, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Враховуючи вищенаведене, вислухавши думку сторін, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено, що враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_8 особливо тяжкого злочину, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, та відсутність можливості запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, а також враховуючи обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних діянь обвинуваченого, а також враховуючи його сімейне становище, вік, стан здоров'я, тому є підстави для продовження відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а застосування більш м'якого запобіжного заходу є неможливим.
Суд не визначає розмір застави, як альтернативний запобіжний захід, оскільки ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення із застосуванням насильства.
Враховуючи викладене, існування ризиків доведених прокурором, а також оцінюючи сукупність обставин, застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 має бути продовжений.
Керуючись ст. 29 Конституції України, ст. ст. 36, 131, 132, 176-178, 183, 194, 315, 331 КПК України, колегія суддів -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді тримання під вартою у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань №4» - продовжити терміном на 60 днів, тобто до 19 січня 2026 року, включно.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - задовольнити.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у виді тримання під вартою у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань №4» - продовжити терміном на 60 днів, тобто до 19 січня 2026 року, включно.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - задовольнити.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у виді тримання під вартою у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань №4» - продовжити терміном на 60 днів, тобто до 19 січня 2026 року, включно.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - задовольнити.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у виді тримання під вартою у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань №4» - продовжити терміном на 60 днів, тобто до 19 січня 2026 року, включно.
Строк дії ухвали - до 19 січня 2026 року, включно.
В задоволенні клопотання сторони захисту про застосування до обвинувачених більш м'яких запобіжних заходів - відмовити.
Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченим, захиснику, начальнику Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» для відома.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3