Єдиний унікальний номер 205/17854/25
Номер провадження 1-кс/205/2581/25
28 листопада 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Новокодацького районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши матеріали клопотання слідчого СВ відділу поліції №1 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 , погоджене із прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025050010002779 від 17.01.2025, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, освіта середньо-спеціальна, розлучений, має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, увільнений від посади старшого стрільця 4 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 6 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «молодший сержант»,
До Новокодацького районного суду міста Дніпра надійшлозазначене клопотання, в якому слідчий просив обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
В обґрунтування клопотання слідчий посилається на те, що в ході проведення досудового розслідування встановлено, що відповідно до витягу з наказу № 150 від 23.05.2024 командира військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_6 призначено на посаду старшого стрільця 4 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 6 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу № 155 від 28.05.2024 командира військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_6 , який перебуває на тривалому лікуванні у зв'язку з отриманням поранення або хворобою, увільнено від займаної посади старшого стрільця 4 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 6 аеромобільної роти НОМЕР_2 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 і зараховано у розпорядження командира цієї ж військової частини.
Отже, молодший сержант ОСОБА_6 ,в розумінні вимог ст. ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 407 КК України, є військовослужбовцем, тобто суб'єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про особливості несення військової служби під час дії воєнного стану.
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Молодший сержант ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, а згідно ст. 14 Статуту - із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
За ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями , інструкціями тощо.
Стаття 127 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначає відповідальність солдата (матроса) у мирний і воєнний час за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стан, збереження виданого йому майна. А стаття 128 Статуту, зокрема, покладає на солдата обов'язок сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням, додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни, виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.
За приписами ст. ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Проте, молодший сержант ОСОБА_6 , достовірно знаючи свої обов'язки, встановлені зазначеними нормами законодавства, що визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України, їх взаємовідносини та регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, свідомо допустив їх порушення та вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.
Так, молодший сержант ОСОБА_6 , будучиувільненим від посади старшого стрільця 4 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 6 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону, зарахованим у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, незаконно, припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без відповідних дозволів командирів, начальників та без поважних причин, діючи всупереч інтересам служби, став на шлях вчинення правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, а саме проходячи військову службу під час дії воєнного стану, усвідомлюючисуспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від військової служби, вибувши у відпустку на лікування у зв'язку з бойовим пораненням (тяжкого ступеню) у місто Дніпро на 30 діб, тобто, з 06 вересня 2024 року до 06 листопада 2024 року, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №274 від 16.09.2024, 06 жовтня 2024 року без поважних причини не повернувся до місця несення служби в місті Краматорську Донецької області (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану), натомість прибув до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням ввірених йому за посадою обов'язків з військової служби, заходів для повернення до місця дислокації військової частини НОМЕР_1 не приймав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв, та був незаконно відсутній на військовій службі до 27 листопада 2025 року, коли останній був затриманий співробітниками поліції, в порядку ст. 208 КПК України, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.
Викладені обставини дають підстави підозрювати ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, що підтверджуються: актами службового розслідування, проведеного за фактом нез'явлення до військової частини без поважних причин, з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану, повідомленнями про вчинення кримінальних правопорушень, рапортом про виявлення відсутності у військовій частині тощо.
27 листопада 2025 року о 15 год. 00 хв. ОСОБА_6 затримано та 27 листопада 2025 року вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Необхідність обрання підозрюваному ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю наступних ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України:
1) Переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду: враховуючи, що ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин, відповідальність за який передбачена у виді позбавлені волі від п'яти до десяти років, з метою уникнення кримінальної відповідальності останній може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, а у випадку доведення його вини у вчиненні кримінального правопорушення, підозрюваному, загрожує реальне позбавлення волі. Наразі підозрюваний тривалий час переховується від органів досудового розслідування та суду.
2) Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється: орган досудового розслідування вважає, що підозрюваний має можливість, вчиняти інші кримінальні правопорушення, що також підтверджується репутацію самого підозрюваного ОСОБА_6 , який, являючись військовослужбовцем, має «широкий» доступ до будь-якого виду зброї, яку може застосувати під час тиску на свідків. Крім того, під важелем понесення відповідальності, підозрюваний, будучи діючим військовослужбовцем, якщо відносно останнього буде застосовано інший запобіжний захід, може самовільно залишити місце служби та взагалі територію України, що у свою чергу утворить самостійний склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 408 КК України.
Беручи до уваги, що органом досудового розслідування встановлені докази скоєння підозрюваним ОСОБА_6 , кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, санкцією якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десятироків, (згідност. 12 КК України є тяжким злочином), а також те, що існують ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не дозволить запобігти вказаним ризикам.
Окрім цього, згідно ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
З огляду на зазначене, слідчий просив застосувати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримала заявлене клопотання, просила його задовольнити, надала пояснення аналогічні змісту клопотання.
Захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував щодо обрання його підзахисному запобіжного заходу у виді тримання під вартою, просив не обирати відносно нього будь-який запобіжний захід, оскільки ОСОБА_6 має бажання надалі проходити військову службу, та відсутні ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Підозрюваний ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав думку свого захисника.
Вислухавши прокурора, слідчого, підозрюваного, захисника, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину закріпленої у статті 5 § 1(c) Конвенції гарантії від безпідставного арешту.
Враховуючи, що відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), слідчий суддя приймає до уваги, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
Дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, слідчий суддя у висновках, які зробив орган досудового слідства відносно причетності ОСОБА_6 до вчинення кримінального правопорушення, чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого не встановив. Слідчим у клопотанні та доданих документів з достатньою на даній стадії кримінального провадження повнотою підтверджується наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до десяти років.
Таким чином, не вирішуючи питання про доведеність вини ОСОБА_6 , виходячи лише з фактичних даних, що містяться в матеріалах клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри про його причетність до вчинення кримінального правопорушення за викладених у клопотанні обставин, та прокурором доведено наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення.
Згідно з положеннями ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Згідно до ч.1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд встановлює, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя при вирішенні даного клопотання враховує, що підозрюваний ОСОБА_6 раніше не судимий, вчинив тяжкий злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме те, що підозрюваний ОСОБА_6 під загрозою застосування покарання за злочин може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, підозрюваний зможе вчинити нове кримінальне правопорушення, оскільки він підозрюється у вчиненні умисного продовжуваного злочину, оскільки з 06 жовтня 2024 року та по теперішній час, ОСОБА_6 не виконує обов'язки пов'язані з військовою службою, що свідчить про можливість продовження злочинної діяльності.
З огляду на фактичні обставини даного кримінального провадження, встановлені в ході розгляду даного клопотання відомості, в тому числі які стосуються наявності обґрунтованої підозри за фактом можливого вчинення підозрюваним ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а також наявних в рамках даного кримінального провадження ризиків, забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного можливо шляхом застосування відносно такої особи виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а відтак, з урахуванням положень ч. 8 ст. 176 КПК України, підстав для застосування відносно останнього більш м'якого запобіжного заходу слідчим суддею встановлено не було.
Окрім цього, доказів перебування підозрюваного на лікуванні не надано.
Крім того, при розгляді клопотання слідчим суддею враховуються положення ч. 8 ст. 176 КПК України, згідно яких, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405,407, 408,429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Такий вид запобіжного заходу, як тримання під вартою, не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Відповідно до ч.3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Отже, задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя вважає за необхідне визначити підозрюваному розмір застави, який, відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, становить від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При вирішенні питання про розмір застави вважає, що застава у розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму, що складає 90 840 гривень, здатна забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Такий розмір застави, на думку слідчого судді, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні, не порушує права підозрюваного.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання слідчого СВ відділу поліції №1 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_8 , погоджене із прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 62025050010002779 від 17.01.2025 року відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 25 січня 2026 року включно.
Визначити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків у 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 90 840 гривень (дев'яносто тисяч вісімсот сорок гривень).
У разі внесення застави у визначеному розмірі, вважати, що до ОСОБА_6 , обраний запобіжний захід у вигляді застави із встановленням наступних обов'язків:
- прибувати до слідчого та/або прокурора за першим викликом;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
Повідомити ОСОБА_6 , що невиконання обов'язків, покладених на підозрюваного ухвалою слідчого судді є підставою для заміни вказаного запобіжного заходу на більш жорсткий.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1