іменем України
Справа № 210/6527/24
Провадження № 2/210/323/25
21 листопада 2025 року Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі головуючого судді Літвіненко Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначено, що 01.05.2024 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем було укладено Договір №2889639 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п.п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 Договору кредиту, Кредитодавець надав позичальнику кредит (грошові кошти) в сумі 10000,00 грн. на строк 15 днів (до 27.05.2024 р.), із відповідною фіксованою ставкою 0,975 % в день, яка діє протягом строку договору, визначеного п.п. 2.2 п. 2 Договору. Процентна ставка за понадстрокове користування позикою (пеня) за день, становить 2,70 % в день, відповідно до п. 2.2.4 Договору. Кредитодавець виконав умови договору та надав позичальнику грошові кошти у розмірі 10000,00 грн. строком на 15 днів шляхом перерахування на картковий рахунок № НОМЕР_1 .
Відповідно до Розрахунку заборгованості за Договором кредиту № 2831529 від 12.05.2024 року, станом на 17.09.2024, сума заборгованості ОСОБА_1 становить 16462 грн., яка складається: заборгованості за тілом кредиту - 10000,00 грн., заборгованість за несплаченими базовими процентами - 1462,50 грн., заборгованість за несплаченими процентами на прострочену позику - 5000,00 грн.
Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 своїх грошових зобов'язань, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за укладеним договором в розмірі 16462 грн., а також відшкодувати понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028, 00 грн. та на правову допомогу у розмірі 7100,00 грн.
Ухвалою суду від 22.11.2024 року вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
В судове засідання сторони не викликалися, клопотання учасників провадження до суду про розгляд справи з викликом сторін до судового засідання не надходило.
Відповідачу ОСОБА_1 направлялися копія ухвали суду про відкриття провадження та копії позовної заяви з додатками, вказане поштове відправлення отримане відповідачем, що підтверджуєтьсь поштовим відправленням яке повернулось на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач правом на відзив не скористався.
Суд проводить судове засідання без фіксування технічними засобами, що буде відповідати вимогам ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, 01.05.2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 2831529 за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 10000 грн. 00 коп., строк кредитування 15 днів, процентна ставка/день 0,975 % (фіксована), в день, яка діє протягом строку договору, визначеного п.п. 2.2 п. 2 Договору. Процентна ставка за понадстрокове користування позикою (пеня) за день, становить 2,70 % в день, відповідно до п. 2.2.4 Договору, орієнтовною загальною вартістю кредиту 11462,50 грн.
Публічна пропозиція (оферта) у розумінні статей 641, 644 ЦК України визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору, однак всі інші істотні умови які є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди, зазначено в Індивідуальній частині договору про надання фінансового кредиту - Кредитному договорі.
ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» свої зобов'язання за кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти, відповідач виконував взяті на себе зобов'язання з істотними порушеннями умов Договору, не здійснивши повернення суми наданого йому кредиту і процентів, нарахованих за строк користування кредитом, в повному обсязі або не сплативши взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.
Відповідачем не здійснювалось жодних платежів з погашення кредитної заборгованості, внаслідок чого станом на дату здійснення розрахунку, заборгованості ОСОБА_1 становить 16462 грн., яка складається: заборгованості за основним боргом - 10000,00 грн., заборгованість за несплаченими базовими процентами - 1462,50 грн., заборгованість за несплаченими процентами на прострочену позику - 5000,00 грн.
Оскільки до теперішнього часу відповідачем не виконане грошове зобов'язання за Договором позики в добровільному порядку, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином, спір між сторонами виник із зобов'язальних відносин, що регулюються нормами глави 71, 73 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
За правилами ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною третьою статті 203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК).
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Пунктом 1 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до а. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК).
Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 509 ЦК визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтями 12, 13, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі позики і він користувався кредитними коштами.
Згідно ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Вказані висновки щодо застосування ч. 1 ст. 1050 та ст. 625 ЦК України у їх взаємозв'язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018р. у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018р. у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018р. у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020р. у справі № 912/1120/16.
Отже, оскільки, умовами кредитного договору, визначено строк кредитування 15 днів за Договором позики № 2831529 від 12.05.2024 року, тобто до 27.05.2024 року, тому позивач має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 27.05.2024. Після закінчення строку дії договору у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, а тому заборгованість по нарахованих процентах за користування позикою за Договором позики № 2831529 від 12.05.2024 року у вигляді заборгованості за несплаченими процентами на прострочену позику у розмірі 6462,50 грн., виходить за межі строку, на який видався кредит.
Згідно Додатку №1 до Договору позики (з фіксованою процентною ставкою) №2831529 від 12.05.2024 р., а саме таблиці обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживачів) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредиту визначено, що 1. сума платежу за розрахунковий період складе 10000 грн.; 2. Проценти за користування кредитом складуть 1462,00 грн. 3. Реальна річна процентна ставка складе 2669,9% річних, 4. Загальна вартість кредиту складе 11462,50 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у як найшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як ст. 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за Договором позики № 2831529 від 12.05.2024 року у розмірі 11462,50 грн. (10000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1462,50 грн. - заборгованість по відсоткам).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду в сумі 3028,00 грн., а також витрат позивача на правову допомогу.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України позивачу за рахунок відповідача необхідно відшкодувати витрати, пов'язані з оплатою судового збору в повному обсязі.
Стосовно витрат на правову допомогу, то слід зауважити таке.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Оцінюючи розмір заявлених стороною позивача вимог для компенсації витрат на правову допомогу суд звертає увагу на наступне.
Верховний Суд у постанові від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.
З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним надано: договір про надання правничої допомоги від №0924-1 від 02.09.2024 р. акт приймання-передачі наданої правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги №0924-1 від 02.09.2024 р. від 21.10.2024 року.
Позивач просив компенсувати йому за рахунок відповідачки витрати з оплати правової допомоги адвоката в сумі 7100 грн. Надаючи оцінку зазначеним вимогам в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/WestAllianceLimited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій: вивчення та аналіз документів, складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, представництво в суді першої інстанції.
Разом з тим, суд бере до уваги, що позовні вимоги ґрунтуються на праві грошової вимоги, що виникло з правочину, укладеного у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною. Представництво інтересів позивача у справі здійснювалось в порядку самопредставництва юридичної особи, а розгляд справи здійснено судом в одному судовому засіданні без учасників справи.
Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об'єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 7100 грн. є необґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям співмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи, пов'язаної з розглядом справи у суді та її доцільністю).
Таким чином, беручи до уваги обсяг та зміст позовних вимог, складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми понесених ним витрат в розмірі 3 000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об'єм справи та зміст процесуальних дій, вчинених представником позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (код ЄДРПОРУ: 39861924, юридична адреса: місто Київ, площа Арсенальна, будинок 1Б) суму заборгованості за Договором позики № 2831529 від 12.05.2024 року у розмірі 11462,50 грн. (одинадцять тисяч чотириста шістдесят дві гривні п'ятдесят копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (код ЄДРПОРУ: 39861924, юридична адреса: місто Київ, площа Арсенальна, будинок 1Б) судовий збір в сумі 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень, 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (код ЄДРПОРУ: 39861924, юридична адреса: місто Київ, площа Арсенальна, будинок 1Б) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень).
В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Повний текст рішення складено 21.11.2025 року.
Суддя: Н. А. Літвіненко