26 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 902/929/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
представників:
позивача - Кураєвої К.А.,
відповідача - Северина С.Л.,
третьої особи - Кравчука С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Державної казначейської служби України
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 (головуючий суддя - Розізнана І.В. судді: Павлюк І.Ю., Саврій В.А.) та рішення Господарського суду Вінницької області від 09.05.2025 (суддя Шамшуріна М.В.)
у справі №902/929/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТК Київ-Інвест"
до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України,
про стягнення 1 945 133,04 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "СТК Київ-Інвест" (далі також ТОВ "СТК Київ-Інвест") звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (далі також РВ ФДМУ) про стягнення 1 945 133,03 грн, з яких: 1 621 071,68 грн інфляційних втрат та 324 061,36 грн 3% річних.
3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у спірних правовідносинах наявні підстави для стягнення інфляційних втрат та 3% річних нарахованих на суму сплачених позивачем гарантійного внеску та ПДВ на гарантійний внесок, які були зараховані в рахунок ціни продажу об'єкта приватизації за нікчемним правочином (договором купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - окремого майна Мартинівського місця провадження діяльності та зберігання спирту ДП "Укрспирт", зареєстрованим нотаріусом в реєстрі за №5533 від 29.07.2021).
4. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
5. 29.07.2021 між ТОВ "СТК Київ-Інвест" як покупцем та РВ ФДМУ як продавцем було укладено договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - окремого майна Мартинівського місця провадження діяльності та зберігання спирту ДП "Укрспирт" за адресою Вінницька обл., Жмеринський р-н, с. Мартинівка, вул. Яжука, 20, за результатами аукціону №UA-PS-2021-06-02-000064-2, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. та зареєстрований в реєстрі за №5533 (далі - договір) (т. 1 а.с. 16-20).
6. Відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов'язався передати у власність покупця, котрий став переможцем електронного аукціону №UA-PS-2021-06-02-000064-2, який відбувся 30.06.2021, об'єкт малої приватизації - окреме майно Мартинівського місця провадження діяльності та зберігання спирту ДП "Укрспирт", розташоване за адресою Вінницька обл. Жмеринський р-н, с. Мартинівка, вул. М. Яжука, 20 (далі - Об'єкт приватизації) згідно переліку зазначеному у договорі, а покупець зобов'язався прийняти об'єкт приватизації, сплатити ціну його продажу та виконати визначені в договорі умови.
7. Пунктом 2.2 договору сторонами встановлено порядок розрахунків за придбаний об'єкт приватизації.
8. За умовами пункту 2.2.1 договору гарантійний внесок для участі в аукціоні, сплачений покупцем на банківський рахунок оператора електронного майданчика - ТОВ "Вер-Тас", в сумі 3 102 022,59 гривень, що становить 10 відсотків стартової ціни об'єкта приватизації, зараховується покупцеві в рахунок ціни продажу об'єкта приватизації під час розрахунку за придбаний об'єкт після його перерахування оператором електронного майданчика на рахунок продавця №UA388201720355219001000156369, Державна казначейська служба України, м. Київ, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42964094, одержувач: Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях.
9. Відповідно до пункту 2.2.2 договору протягом 10 днів із дня підписання договору на сплачені покупцем грошові кошти в сумі 3 102 022,59 гривень (гарантійний внесок) покупець зобов'язаний перерахувати на рахунок продавця №UA598201720355549001000156369, Державна казначейська служба України, м. Київ, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42964094, одержувач коштів: Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях ПДВ в сумі 620 404,52 гривень.
10. На виконання умов вказаного договору 02.08.2021 згідно з платіжним дорученням №1068 ТОВ "Вер-Тас" було здійснено переказ грошових коштів в сумі 3 102 022,59 гривень (одержувач коштів - РВ ФДМУ, рахунок №UA598201720355549001000156369) із зазначенням у графі призначення платежу - перерахування гарантійного внеску за ТОВ "СТК Київ-Інвест" (43536631) по лоту UA-PS-2021-06-02-000064-2 та 05.08.2021 згідно з платіжним дорученням №8 позивачем було сплачено 620 404,52 гривень (одержувач коштів - РВ ФДМУ, рахунок №UA598201720355549001000156369) із зазначенням у графі призначення платежу - ПДВ на гарантійний внесок за договором №5533 від 29.07.2021, що загалом складає 3 722 427,11 гривень (т. 1 а.с. 21, 22).
11. У провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа №902/961/21 за первісним позовом ТОВ "СТК Київ-Інвест" до РВ ФДМУ, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ДП "Укрспирт" та Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник Інна Анатоліївна про визнання договору купівлі-продажу №5533 від 29.07.2021 недійсним та за зустрічним позовом РВ ФДМУ до ТОВ "СТК Київ-Інвест", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ДП "Укрспирт" та Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник Інна Анатоліївна про розірвання договору та стягнення неустойки.
12. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.01.2022 у справі №902/961/21 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Понесені судові витрати залишено за первісним позивачем. Зустрічний позов задоволено повністю. Розірвано договір купівлі - продажу від 29.07.2021, що укладений між РВ ФДМУ та ТОВ "СТК Київ-Інвест". Стягнуто з ТОВ "СТК Київ-Інвест" на користь РВ ФДМУ неустойку в сумі 4 086 000,06 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 63 560,00 грн.
13. 17.10.2022 Північно-західним апеляційним господарським судом ухвалено постанову у справі №902/961/21, якою апеляційну скаргу ТОВ "СТК Київ-Інвест" - задоволено частково, рішення Господарського суду Вінницької області від 28.01.2022 у справі №902/961/21 в частині відмови в задоволенні первісного позову ТОВ "СТК Київ-Інвест" про визнання договору недійсним - змінено в мотивувальній частині та викладено мотивувальну частину в редакції даної постанови. Рішення Господарського суду Вінницької області від 28.01.2022 у справі №902/961/21 в частині задоволення зустрічного позову РВ ФДМУ до ТОВ "СТК Київ-Інвест" про розірвання договору купівлі-продажу від 29.07.2021 та стягнення неустойки - скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову - відмовлено, стягнуто з РВ ФДМУ на користь ТОВ "СТК Київ-Інвест" 95 340,00 гривень судових витрат із сплати судового збору за подання апеляційної скарги (т. 1 а.с. 23-27).
14. У ході розгляду справи №902/961/21 судом встановлено, що під час укладення спірного договору купівлі-продажу від 29.07.2021 на все майно, яке знаходиться за адресою: Вінницька обл., Жмеринський р., с.Маритинівка, вулиця Леніна, будинок 1 (змінена адреса: вул. М. Яжука, 20) та яке є предметом спірного договору, діяла заборона на його відчуження згідно постанови про арешт майна боржника АА №546698 від 14.12.2006, а також те, що майно, яке є предметом спірного у даній справі договору купівлі-продажу, вже виставлялось раніше відповідачем на аукціон, який відбувся 04.12.2020 та що переможцем вказаного електронного аукціону стало ТОВ "СНК "Сучасна комерційна нерухомість".
15. Судом апеляційної інстанції зазначено, що згідно з постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 04.02.2021, приватним нотаріусом було відмовлено у посвідченні договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - окремого майна Мартинівського місця провадження діяльності та зберігання спирту ДП "Укрспирт" між РВ ФДМУ та ТОВ "СКН "Сучасна комерційна нерухомість", у зв'язку із тим, що нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: с. Мартинівка Жмеринського району Вінницької області по вулиці М. Яжука під номером 20 (двадцятим) (Леніна 1 (один), обтяжено арештом на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №546698 від 14.12.2006 Жмеринського відділу виконавчої служби.
16. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що на момент укладення спірного у цій справі договору купівлі-продажу продавець був обізнаний про наявність накладеного арешту на предмет договору та свідомо приховав таку інформацію від позивача.
17. Зважаючи на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції виснував, що оскільки спірний договір купівлі-продажу укладений під час дії арешту на майно, яке є предметом цього договору, тобто спрямований на незаконне заволодіння таким майном, вказаний договір згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) є нікчемним.
18. Оскільки оскаржуваний позивачем за первісним позовом договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - окремого майна Мартинівського місця провадження діяльності та зберігання спирту ДП "Укрспирт" від 29.07.2021 є нікчемним, колегія суддів виснувала, що позовна вимога про визнання його недійсним, з підстав порушення відповідачем статті 230 ЦК, задоволенню не підлягає оскільки судом першої інстанції не було встановлено, що оскаржуваний позивачем договір купівлі-продажу є нікчемним, натомість відмовлено в задоволенні первісного позову, у зв'язку з відсутністю правових підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору, колегія суддів дійшла висновку, відповідно до частини четвертої статті 277 ГПК змінити у відповідній частині мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виклавши її в редакції даної постанови.
19. Також у провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа №902/456/23 за позовом ТОВ "СТК Київ-Інвест" до РВ ФДМУ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ДП "Укрспирт" про стягнення 11 272 454,24 гривень збитків, спричинених укладенням нікчемного правочину на підставі статті 230 ЦК (т. 3 а.с. 34-38).
20. 20.06.2023 Господарським судом Вінницької області ухвалено рішення у справі №902/456/23, яким позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТК Київ-Інвест" збитки у сумі 5 220 627,12 гривень, а також стягнуто з РВ ФДМУ на користь ТОВ "СТК Київ-Інвест" 78 309,41 гривень витрат по сплаті судового збору (т. 1 а.с. 28-32).
21. За результатом розгляду справи №902/456/23 Господарським судом Вінницької області у рішенні від 20.06.2023 виснувано, що "...факт порушення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях зобов'язань передбачених Законом, про що встановлено судовим рішенням у справі № 902/691/21, тому згідно статті 75 ГПК України вказані обставини не потребують додаткового доказування.
Отже, в даному випадку склалися обставини, за яких позивач не отримав об'єкт приватизації у власність, оскільки об'єкт договору купівлі - продажу перебував в арешті, про що не було відомо останньому, та не проінформовано відповідачем, при цьому гарантійний внесок та понесені витрати йому не повернуто відповідачем Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях.
Таким чином, за результатами проведеного аукціону фактично позивач не набув статусу власника об'єкта приватизації, із вини та дій відповідача, та оскільки договір купівлі продажу є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Тому суд приходить до переконання про необхідність застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору та стягнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 3 102 022,59 грн, одержувач коштів: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях рахунок № UА598201720355549001000156369, призначення платежу: Перерахування гарантійного внеску за ТОВ "СТК КИЇВ-ІНВЕСТ" (43536631) по лоту ЄА-Р8-2021-06-02-000064-2 та коштів, сплачених 05.08.2021 згідно платіжного доручення №8 - ПДВ в сумі 620 404,52 грн на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях рахунок № ПА598201720355549001000156369, призначення платежу: ПДВ на гарантійний внесок 620 404,52 грн. 681 000,00 грн - сплата збору операцій купівлі-продажу нерухомого майна, код платежу 24140500, що підтверджується копією платіжного доручення № 5 від 27.07.2021 р., а також листом ГУ Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 12.12.2022; витрати по сплаті винагороди оператора електронного майданчика ТОВ "Вертас" в розмірі 817 200,01 грн, що стверджується випискою банка за 29.07.2021, отриману від позивача за нікчемним договором в якості зазначених платежів.".
22. 21.07.2023 на виконання вказаного рішення Господарського суду Вінницької області видано наказ (т. 3 а.с. 16).
23. 21.11.2023 за результатом перегляду у порядку апеляційного провадження рішення Господарського суду Вінницької області від 20.06.2023 Північно-західним апеляційним господарським судом ухвалено постанову у справі №902/456/23, якою рішення Господарського суду Вінницької області від 20.06.2023 у справі № 902/456/23 залишено без змін (т. 3 а.с. 3-6).
24. Предметом позову у справі №902/929/24 є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення 1 621 071,68 грн інфляційних втрат та 324 061,36 грн 3% річних, нарахованих на безпідставно отримані відповідачем грошові кошти за нікчемним правочином.
25. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
26. Господарський суд Вінницької області рішенням від 09.05.2025 у справі №902/926/24, яке Північно-західний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 02.09.2025 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 12.09.2025), позов задовольнив частково; стягнув з Державного бюджету України на користь ТОВ "СТК Київ-Інвест" 1 613 192,52 грн інфляційних втрат та 324 061,36 грн 3% річних; стягнув з РВ ФДМУ на користь ТОВ "СТК Київ-Інвест" 29 057,37 грн судових витрат зі сплати судового збору; у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 7 879,16 грн інфляційних втрат - відмовив.
27. Судові рішення мотивовані таким:
- доводи позивача щодо нікчемності правочину, отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 3 102 022,59 грн та у розмірі 620 404,52 грн за нікчемним правочином, виникнення у відповідача обов'язку щодо повернення вказаних грошових коштів були предметом дослідження під час розгляду справ №902/961/21 та №902/456/23;
- з огляду на обставину нікчемності договору та безпідставність отримання відповідачем коштів у розмірі 3 102 022,59 грн та у розмірі 620 404,52 грн, позивач звернувся із цим позовом до суду та просить стягнути з відповідача 1 621 071,68 грн інфляційних втрат та 324 061,36 грн 3% річних, нарахованих за період з 03.08.2021 по 23.07.2024 та з 06.08.2021 по 23.07.2024 щодо сум гарантійного внеску та ПДВ з гарантійного внеску, отриманих відповідачем за відсутності на це достатньої правової підстави (за нікчемним правочином);
- за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів у розмірі 3 102 022,59 грн гарантійного внеску - 02.08.2021 та 620 404,52 грн ПДВ з гарантійного внеску - 05.08.2021, обов'язок з повернення вказаних коштів настав відповідно 03.08.2021 та 06.08.2021;
- доказів повернення позивачу отриманих відповідачем грошових коштів за нікчемним правочином у розмірі 3 102 022,59 грн та у розмірі 620 404,52 грн станом на день подання позову до суду та розгляду справи у суді матеріали справи не містять, тому здійснене позивачем нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період з 03.08.2021 по 23.07.2024 на суму 3 102 022,59 грн та за період з 06.08.2021 по 23.07.2024 на суму 620 404,52 грн є правомірним;
- ураховуючи, що за розрахунком суду, загальна сума інфляційних втрат становить 1 613 192,52 грн, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 1 613 192,52 грн, в іншій частині вимог про стягнення 7 879,16 гривень інфляційних втрат необхідно відмовити у зв'язку із їх необґрунтованістю;
- приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума 3% річних, визначена позивачем у прохальній частині позовної заяви (324 061,36 грн), є меншою ніж сума 3% річних, визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 324 061,36 грн;
- держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема, коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати цих коштів є держава Україна та суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах.
28. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи іншої сторони
29. Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 09.05.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 у справі №902/929/24 повністю і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ "СТК Київ-Інвест" щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних відмовити в повному обсязі.
30. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Державна казначейська служба України посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 14.01.2020 у справі №924/532/19, від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, щодо застосування статей 612, 625 ЦК; від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, щодо застосування статті 1212 ЦК.
31. Скаржник, зокрема, зазначає, що:
- відповідач не може вважатись власником гарантійного внеску в розмірі 3 102 022,59 грн та ПДВ на суму гарантійного внеску в розмірі 620 404,52 грн за нікчемним правочином в розумінні статей 316-319 ЦК, оскільки вказані кошти відповідно до Порядку перерахування до державного бюджету коштів, одержаних від приватизації державного майна, затвердженого наказом Міністерства фінансів України та Фонду Державного майна України від 30.12.2015 №1271/2065 (далі - Порядок) 09.08.2021 та 10.08.2021 були перераховані відповідачем до Державного бюджету України як надходження від приватизації та на рахунок з електронного адміністрування податку. Перерахування відповідачем вказаних коштів позбавило його можливості користування та розпоряджання ними;
- зважаючи, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних стосується коштів, які з 09.08.2021 та з 10.08.2021 не перебували у володінні та користуванні відповідача, тобто, відповідач не є належним боржником в розумінні статей 509, 510, 527 ЦК. Помилковим та необґрунтованим є застосування судом статті 625 ЦК до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем;
- безпідставним є застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин статті 612, частини другої статті 625 ЦК без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постановах Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №924/532/19 та Великої палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, згідно з яким інфляційні втрати та 3% річних підлягають стягненню з конкретного суб'єкта, який прострочив виконання грошового зобов'язання. Таким чином, у справі №902/929/24 таким суб'єктом є відповідач - Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях, однак не з Державного бюджету України;
- Казначейство не вправі ані відступати від приписів Закону, який визначає порядок виконання судового рішення, ані змінювати такі приписи, оскільки це матиме наслідком порушення принципу розподілу влади;
- суд помилково не взяв до уваги, що правова регламентація відносин щодо виконання судових рішень, боржниками за якими є в одному випадку державний орган, а в іншому - держава (бюджет), відрізняється, і застосування нормативних положень з однієї сфери правовідносин до іншої є помилковим;
- Казначейство не має ані повноважень, ані законної можливості списати кошти з бюджету, що перевищували б обсяг бюджетних асигнувань, затверджений Верховною Радою України;
- судове рішення про стягнення з державного бюджету України (зокрема, за КПКВК 3504030) коштів, без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік (наприклад, про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних), не може бути виконане Казначейством за жодних умов.
32. РВ ФДМУ подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить задовольнити касаційну скаргу Державної казначейської служби України повністю, скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 09.05.2025 та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 у справі №902/929/24 повністю і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
33. Відзив мотивований таким:
- відповідно до резолютивної частини рішення у справі №902/456/23, а також виданого на його виконання наказу передбачено стягнення на користь позивача збитків в сумі 5 220 627,12 грн. В рішенні не зазначено які саме складові збитків, Вказані обставини не досліджені також і в межах розгляду справи №902/929/24, хоча це має істотне значення, а строки нарахованих інфляційних втрат та 3% річних включають і період, з якого рішення про стягнення 5 220 627,12 грн. знаходиться на виконанні у Держказначействі, що є також недопустимим;
- позивачем не подавались до органу податкової служби протягом встановленого частиною 43.3 статті 43 Податкового Кодексу України строку (протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми) відповідні документи, на підставі яких вказана сума у встановленому статтею 200-4 Податкового Кодексу України порядку була б відшкодована або зарахована позивачу;
- підстави для визнання преюдиціальними обставин, встановлених рішенням у справі №902/456/23, у справі, що розглядалася, відсутні;
- судом першої інстанції чомусь при ухваленні оскаржуваного рішення у справі №902/929/24 було застосовано правові підстави та наслідки, передбачені статтею 1212 ЦК, що не може відноситись до суті спору, який розглядався. Апеляційною інстанцією вказані аргументи фактично не розглянуто;
- судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги судову практику щодо нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних за зобов'язаннями держави, що виникли через невиконання (несвоєчасне виконання) судових рішень.
34. ТОВ "СТК Київ-Інвест" подало відзив на касаційну скаргу, в якому, зазначаючи про безпідставність викладених у скарзі доводів, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. На думку позивача, суди першої та апеляційної інстанцій у справі №902/929/24 правильно встановили, що права та законні інтереси позивача було порушено відповідачем, а також дійшли до правильного висновку про те, що інфляційні втрати та 3% річних підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ТОВ "СТК Київ-Інвест".
35. Позиція Верховного Суду
36. За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.
37. У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).
38. У статті 287 ГПК, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
39. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 ГПК, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша).
40. Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
41. Наведене узгоджується із частиною четвертою статті 236 ГПК, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
42. Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.
43. При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
44. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
45. Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:
- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями (пункт 25 постанови);
- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб'єкти, однаковий вид об'єкта й однакові права та обов'язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).
46. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
47. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).
48. Предметом касаційного оскарження у справі №902/929/24 є постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 та рішення Господарського суду Вінницької області від 09.05.2025, якими були частково задоволені заявлені у справі вимоги та стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "СТК Київ-Інвест" 1 613 192,52 грн інфляційних втрат та 324 061,36 грн 3% річних, нарахованих на суму сплачених позивачем грошових коштів за нікчемним правочином (договором купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - окремого майна Мартинівського місця провадження діяльності та зберігання спирту ДП "Укрспирт", зареєстрованим нотаріусом в реєстрі за №5533 від 29.07.2021).
49. У касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що, частково задовольняючи позо,в суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 14.01.2020 у справі №924/532/19, від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, щодо застосування статей 612, 625 ЦК; від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, щодо застосування статті 1212 ЦК.
50. Так, скаржник вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, зокрема, зазначила: "…зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.".
51. Скаржник також зазначає, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц висловлено позицію щодо правил відповідальності за порушення грошових зобов'язань, відповідно до якої саме боржник (суб'єкт, що прострочив виконання грошового зобов'язання) повинен нести відповідальність за це.
52. Посилаючись на вказані правові позиції Верховного Суду, скаржник зазначає, що відповідач не може вважатись власником гарантійного внеску в розмірі 3 102 022,59 грн та ПДВ на суму гарантійного внеску в розмірі 620 404,52 грн, сплаченого за нікчемним правочином в розумінні статей 316-319 ЦК, оскільки вказані кошти відповідно до Порядку 09.08.2021 та 10.08.2021 були перераховані відповідачем до Державного бюджету України як надходження від приватизації та на рахунок з електронного адміністрування податку. Перерахування відповідачем вказаних коштів позбавило його можливості користування та розпоряджання ними, тому відповідач (РВ ФДМУ) не є належним боржником в розумінні статей 509, 510, 527 ЦК, а застосування судами статті 625 ЦК до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, є безпідставним.
53. Одночасно з цим скаржник у тексті касаційної скарги наводить прямо-протилежні висновки щодо належного, на його думку, боржника у спірних правовідносинах, та, посилаючись на ті ж висновки Верховного Суду, зазначає таке:
"Тому, безпідставним є застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин ст.612, ч.2 ст.625 ЦК України без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постановах Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №924/532/19 та Великої палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, згідно з яким інфляційні втрати та 3% річних підлягають стягненню з конкретного суб'єкта, який прострочив виконання грошового зобов'язання. Таким чином, у справі №902/929/24 таким суб'єктом є відповідач - Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях, однак не з Державного бюджету України.".
54. Тобто, скаржник зазначає, що РВ ФДМУ не є належним боржником у спірних правовідносинах та одночасно з цим стверджує, що саме РВ ФДМУ є боржником.
55. В контексті викладеного, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, які, за доводами скаржника, стосуються правильного визначення боржника, до якого можуть бути заявлені вимоги за статтею 625 ЦК у цьому спорі.
56. Проаналізувавши зміст постанов, про неврахування яких зазначає скаржник, колегія суддів доходить висновку, що наведені постанови стосуються правовідносин, які не є подібними з тими, що виникли у справі №902/929/24, оскільки у вказаних скаржником постановах Верховний Суд вирішував інші правові питання, що виникали у зв'язку з касаційним переглядом справ та висновував лише щодо загальних підстав для застосування статті 625 ЦК, періоду виникнення відповідних зобов'язань, порядку нарахування інфляційних втрат тощо, однак не робив висновків про те, хто є боржником у відносинах, що стосуються стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму сплачених позивачем та перерахованих до Державного бюджету грошових коштів, за нікчемним правочином укладеним у процедурі реалізації об'єктів малої приватизації.
57. Так, у справі №910/3831/22 Суд вирішував питання щодо правильного визначення початку періоду прострочення: від моменту отримання грошових коштів відповідачем без належної правової підстави (25.02.2019), як вважає позивач, або з дати набрання законної сили постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/17567/19 (22.03.2021), як вважає відповідач. Саме щодо указаного питання Верховний Суд і виклав процитовану Казначейством у касаційній скарзі частину постанови, яка стосується моменту виникнення в особи зобов'язань за статтею 1212 ЦК.
58. У межах справи №758/1303/15-ц Суд вирішував питання щодо того, на які види грошових зобов'язань поширюється дія статті 625 ЦК, а також питання щодо юрисдикції спору, у межах якого Суд зазначив, що справа про застосування відповідно до статті 625 ЦК заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
59. У справі №686/21962/15-ц Суд також вирішував питання щодо того на які види зобов'язань поширює свою дію норма статті 625 ЦК, і за наслідками вирішення цього спору, зокрема, зазначив:
"Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань".
60. У справі №924/532/19 Суд вирішував питання щодо порядку нарахування інфляційних втрат. Водночас об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19 відступила від висновків касаційного суду викладених, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №924/532/19, про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженою наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.
61. Отже, у всіх наведених скаржником постановах Верховний Суд вирішував питання щодо загальних підстав для застосування статті 625 ЦК, періоду виникнення відповідних зобов'язань, порядку нарахування інфляційних втрат тощо, однак не робив висновків про те, хто є боржником у відносинах, що стосуються стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму сплачених позивачем та перерахованих до Державного бюджету грошових коштів за нікчемним правочином, укладеним у процедурі реалізації об'єктів малої приватизації.
62. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
63. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
64. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
65. Разом з тим, у касаційній скарзі Казначейства зазначено про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, сформованих щодо застосування статей 625 та 1212 ЦК за інших фактичних обставин, ніж у справі №902/929/24. До того ж, у наведених скаржником постановах Верховний Суд не робив висновків, про неврахування яких зазначає скаржник, а саме щодо того хто є боржником у відносинах, які стосуються стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму сплачених позивачем та перерахованих до Державного бюджету грошових коштів за нікчемним правочином, укладеним у процедурі реалізації об'єктів малої приватизації.
66. Отже, Суд встановив, що висновки про застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №902/929/24.
67. Інші наведені скаржником доводи, які зводяться до відсутності у Казначейства можливості та розуміння порядку виконання судового рішення про стягнення з Державного бюджету України інфляційних втрат та 3% річних за відсутності відповідних асигнувань у бюджеті, в силу імперативних вимог статті 300 ГПК, Верховним Судом не розглядаються як такі, що не охоплюються наведеними скаржником у касаційній скарзі підставами касаційного оскарження, за якими було відкрито це касаційне провадження.
68. Звідси, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
69. Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною другої статті 287 ГПК, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.
70. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат
71. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК).
72. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №902/929/24 за касаційною скаргою Державної казначейської служби України.
73. З огляду на те, що Верховний Суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України, судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 та рішення Господарського суду Вінницької області від 09.05.2025 у справі №902/929/24, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.Р. Кібенко
В.І. Студенець