19 листопада 2025 року Справа № 926/1651/25
За позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" (відповідач-1)
Чернівецької міської ради (відповідач-2)
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1.Компанія BASMINO MANAGEMENT LTD (БАСМІНО МЕНЕДЖМЕНТ ЛТД); 2.Компанія MOSHONA INVESTMENTS LIMITED (МОШОНА ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД); 3.Компанія BOSCOR INVESTMENTS LTD (БОСКОР ІНВЕСТМЕНТС ЛТД); 4.Компанія LONAR ENTERPRISES LIMITED (ЛОНАР ЕНТЕРПРАЙЗЕС ЛІМІТЕД); 5. Компанія CIRCE VENTURES LIMITED (СЬОРСІ ВЕНЧЕРЗ ЛІМІТЕД)
про визнання трудових відносин припиненими, зобов'язання вчинити певні дії
Суддя Тинок О.С.
Секретар судових засідань Григораш М.І.
Представники:
від позивача - Бурак К.Я.
від відповідача - не з'явився
від третіх осіб - не з'явились
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" та Чернівецької міської ради, в якій просить суд:
- визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" в порядку статті 38 Кодексу законів про працю України з “ 17» квітня 2025 року;
- зобов'язати державного реєстратора Чернівецької міської ради внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 , як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина".
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачем було прийнято рішення про звільнення з посади директора товариства, у зв'язку із неотриманням заробітної плати, а також тим, що товариство не здійснювало господарської діяльності. 17 березня 2025 року позивач ініціював позачергові загальні збори учасників товариства щодо вирішення питання про звільнення з посади директора з 17 квітня 2025 року на підстави його заяви про звільнення за власним бажанням. Однак, у зв'язку із бездіяльністю учасників відповідача-1 щодо вирішення питання про звільнення директора товариства ОСОБА_1 за власним бажанням (яка полягає у не прибутті учасників на загальні збори товариства), що є порушенням його прав на припинення трудових відносин, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 травня 2025 року справу №926/1651/25 передано на розгляд судді Тинок О.С.
Ухвалою суду від 20 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 11 червня 2025 року.
06 червня 2025 року представник Чернівецької міської ради подала до суду відзив на позовну заяву (вх. №2372), в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та розглядати справу без участі відповідача-2.
У поданому відзиві вказується про помилковість заявлення позовних вимог до міської ради, оскільки між позивачем та Чернівецькою міською радою відсутній спір, а тому орган місцевого самоврядування не може бути відповідачем у даній справі. А реєстраційні дії на підставі судових рішень можуть проводитись незалежно від місцезнаходження юридичних осіб. Водночас, міська рада вказує, що виключення відомостей про виконавчий орган товариства (директора) ускладнить у подальшому функціонування юридичної особи.
11 червня 2025 року представник позивача подала до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №1927) у зв'язку із волевиявленням позивача підготувати і подати до суду відповідь на відзив відповідача-2.
Ухвалою суду від 11 червня 2025 року постановлено: відкласти підготовче засідання на 23 червня 2025 року; повторно зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" виконати вимоги ухвали суду від 20 травня 2025 року у справі №926/1651/25 та надати суду відомості про наявність чи відсутність зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі - до початку призначеного судового засідання, а у разі відсутності зареєстрованого електронного кабінет у відповідності до норм статті 6 Господарського процесуального кодексу України - зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та надати до суду докази цього шляхом направлення відповідної заяви через підсистему “Електронний суд»; попередити Товариство з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина", що за невиконання вимог ухвали суду до останнього судом буде застосовано заходи процесуального примусу у вигляді штрафу.
18 червня 2025 року представник позивача подала до суду відповідь на відзив відповідача-2 (вх. №2521).
Позивач вказує, що спір пов'язаний із управлінням юридичною особою належить до юрисдикції господарського суду.
Чернівецька міська рада оспорює право, інтерес позивача щодо виключення запису про нього у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Водночас, згідно з роз'ясненнями Міністерства юстиції України у листі №44324/8.4.3/32-24 від 21 березня 2024 року, рішення суду, на підставі якого припиняються трудові чи цивільні відносини між фізичною особою, що була призначена або виконувала функції керівника юридичної особи та її роботодавцем, що містить зобов'язання для державного реєстратора вчинити дії щодо виключення відомостей про такого керівника, тягне за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі. Здійснені доопрацювання програмного забезпечення Єдиного державного реєстру надає технічну можливість вилучити відомості про керівника юридичної особи.
23 червня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» направила до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх. №2059), яке залишено судом без розгляду з урахуванням поданої позивачем заяви (вх. №2565 від 23 червня 2025 року).
Одночасно, 23 червня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» направила до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх. №2060) у якому, серед іншого, просила суд визнати поважними причини пропуску строку та поновити процесуальний строк для подання доказів.
Ухвалою суду від 23 червня 2025 року постановлено: продовжити строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів; відкласти підготовче засідання на 21 липня 2025 року. У разі, якщо виклик (повідомлення) не буде вручено своєчасно, суд врахує це та розгляне справу в день наступного судового засідання, що відбудеться 18 серпня 2025 року о 12 годині 30 хвилин; залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: - компанію BASMINO MANAGEMENT LTD (БАСМІНО МЕНЕДЖМЕНТ ЛТД), реєстраційний номер №189317, місцезнаходження: Стратігу Папагу, 6, Агіос Ніколаос, П.С.3091, Лімасол, Кіпр. - компанію MOSHONA INVESTMENTS LIMITED (МОШОНА ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД), реєстраційний номер №165104, місцезнаходження: Грігоріу Ксенопулу, 2, Пелендрі, П.С. 4878, Лімасол, Кіпр. - компанію BOSCOR INVESTMENTS LTD (БОСКОР ІНВЕСТМЕНТС ЛТД), реєстраційний номер №189354, місцезнаходження: Оміру, 3, Агіос Ніколаос, П.С.3095, Лімасол, Кіпр. - компанію LONAR ENTERPRISES LIMITED (ЛОНАР ЕНТЕРПРАЙЗЕС ЛІМІТЕД), реєстраційний номер №165166, місцезнаходження: Жанні Пападопулу, 4, Ніа Екалі, Лімасол, Кіпр. - компанію CIRCE VENTURES LIMITED (СЬОРСІ ВЕНЧЕРЗ ЛІМІТЕД), реєстраційний номер №165192, місцезнаходження: Тіміу Ставру, 6, Пелендрі, П.С.4878, Лімасол, Кіпр.
02 липня 2025 року представник позивача подала до суду заяву про долучення доказів до матеріалів справи (вх. №2699), які подаються стороною по справі на виконання вимог ухвали суду від 23 червня 2023 року.
Ухвалою суду від 21 липня 2025 року відкладено підготовче засідання на 18 серпня 2025 року.
Водночас, судове засідання 18 серпня 2025 року не відбулося, про що сторони були повідомлені шляхом отримання повідомлення про неможливість проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 25 серпня 2025 року призначено підготовче засідання у справі № 926/1651/25 на 03 вересня 2025 року.
Ухвалою суду від 03 вересня 2025 року відкладено підготовче засідання в межах розумного строку на 24 вересня 2025 року.
24 вересня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» подала до суду клопотання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (вх. №3192), в якому також зазначила про неможливість бути присутньою у судовому засіданні у зв'язку із сімейними обставинами.
Ухвалою суду від 24 вересня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13 жовтня 2025 року. Постановлено, що у разі, якщо виклик (повідомлення) не буде вручено своєчасно, суд врахує це та розгляне справу в день наступного судового засідання, що відбудеться 12 листопада 2025 року.
Ухвалою суду від 13 жовтня 2025 року відкладено розгляд справи по суті на 12 листопада 2025 року.
Представник позивача у судовому засіданні 12 листопада 2025 року позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 12 листопада 2025 року відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 19 листопада 2025 року.
Відповідач-1 та треті особи на стороні відповідача явку належних представників у всі проведені судові засідання не забезпечили.
Про розгляд справи відповідача-1 було повідомлено ухвалами суду, які направлялись на юридичну адресу товариства, у зв'язку із відсутністю зареєстрованого електронного кабінету, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення: від 26 травня 2025 вх.№1433, від 17 червня 2025 року вх. №1631, 02 липня 2025 року вх. №1771, 15 липня 2025 року вх. №1880, 09 жовтня 2025 року вх. №2769.
Також, копії ухвали доставлялися до електронного кабінету відповідача-1, після реєстрації електронного кабінету в системі ЄСІТС, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку від 24 червня 2025 року (ухвала від 23 червня 2025 року), від 22 липня 2025 року (ухвала від 21 липня 2025 року), від 26 серпня 2025 року (ухвала від 25 серпня 2025 року), від 08 вересня 2025 року (ухвала від 03 вересня 2025 року), від 30 вересня 2025 року (ухвала від 24 вересня 2025 року), від 14 жовтня 2025 року (ухвала від 13 жовтня 2025 року) та від 14 листопада 2025 року (ухвала від 12 листопада 2025 року).
Третіх осіб на стороні відповідача-1 було повідомлено про розгляд справи шляхом направлення ухвал суду на їх юридичні адреси.
Згідно з даними трекінгу АТ «Уркпошта» відправлення:
- RM063252473UA і RM065021282UA вручено компанії CIRCE VENTURES LIMITED (СЬОРСІ ВЕНЧЕРЗ ЛІМІТЕД) - 22 липня 2025 року та 30 жовтня 2025 року;
- RM063251994UA і RM065019346UA вручено компанії MOSHONA INVESTMENTS LIMITED (МОШОНА ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД) - 22 липня 2025 року та 30 жовтня 2025 року;
- RM063252252UA і RM065020707UA вручено компанії LONAR ENTERPRISES LIMITED (ЛОНАР ЕНТЕРПРАЙЗЕС ЛІМІТЕД) - 11 серпня 2025 року та 03 листопада 2025 року;
- RM063252120UA і RM065019567UA вручено компанії BOSCOR INVESTMENTS LTD (БОСКОР ІНВЕСТМЕНТС ЛТД) - 13 серпня 2025 року та 29 жовтня 2025 року.
Водночас відправлення RM063251901UA адресоване BASMINO MANAGEMENT LTD (БАСМІНО МЕНЕДЖМЕНТ ЛТД) повернулось до суду з відміткою «Відправлення повернуте відправнику: незатребуване одержувачем».
Відповідно до статті 232 Господарського процесуального кодексу України видами судових рішень є: ухвали, рішення, постанови, судові накази.
Пунктом 1 частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (висновок Верховного Суду в постановах від 13 січня 2020 року у справі №910/22873/17, від 14 серпня 2020 року у справі №904/2584/19, від 19 травня 2021 року у справі №910/16033/20, від 20 липня 2021 року у справі №916/1178/20).
Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 та у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 рокуу справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Як нагадує Суд у справі “Осіпов проти України», стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача-1 та третіх осіб на стороні відповідача-1 (засновників товариства) про дату, час та місце розгляду справи, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка у судове засідання представника відповідача-1 та третіх осіб на стороні відповідача-1 не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без участі означених учасників справи.
Також, з огляду на те, що відповідач-1 у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався своїми процесуальними правами, суд вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Треті особи на стороні відповідача-1, які є засновниками та учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" своїм правом на подання письмових пояснень щодо суті спору не скористались.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 09 вересня 1998 року проведено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина", номер запису у реєстрі: 10381200000000126. Місцезнаходження юридичної особи: Україна, 58029, Чернівецька обл., місто Чернівці, вул. Червоноармійська, будинок 71. Керівник: Матвійчина Володимир Миронович. Засновники: компанія БАСМІНО МЕНЕДЖМЕНТ ЛТД, компанія МОШОНА ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД, компанія БОСКОР ІНВЕСТМЕНТС ЛТД, компанія ЛОНАР ЕНТЕРПРАЙЗЕС ЛІМІТЕД, компанія СЬОРСІ ВЕНЧЕРЗ ЛІМІТЕД. Кінцевий бенефіціарний власник відсутній.
08 лютого 2007 року протоколом зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" №05/07 було затверджено Статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" у новій редакції (зареєстровано в реєстрі за №1325-1329 - 14 лютого 2007 року).
Відповідно до пункту 2.1. Статуту засновниками (учасниками) товариства є:
- компанія BASMINO MANAGEMENT LTD (БАСМІНО МЕНЕДЖМЕНТ ЛТД), реєстраційний номер №189317, місцезнаходження: Стратігу Папагу, 6, Агіос Ніколаос, П.С.3091, Лімасол, Кіпр.
- компанія MOSHONA INVESTMENTS LIMITED (МОШОНА ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД), реєстраційний номер №165104, місцезнаходження: Грігоріу Ксенопулу, 2, Пелендрі, П.С. 4878, Лімасол, Кіпр.
- компанія BOSCOR INVESTMENTS LTD (БОСКОР ІНВЕСТМЕНТС ЛТД), реєстраційний номер №189354, місцезнаходження: Оміру, 3, Агіос Ніколаос, П.С.3095, Лімасол, Кіпр.
- компанія LONAR ENTERPRISES LIMITED (ЛОНАР ЕНТЕРПРАЙЗЕС ЛІМІТЕД), реєстраційний номер №165166, місцезнаходження: Жанні Пападопулу, 4, Ніа Екалі, Лімасол, Кіпр.
- компанія CIRCE VENTURES LIMITED (СЬОРСІ ВЕНЧЕРЗ ЛІМІТЕД), реєстраційний номер №165192, місцезнаходження: Тіміу Ставру, 6, Пелендрі, П.С.4878, Лімасол, Кіпр.
Згідно з пунктами 11.1, 11.2 Статуту управління товариством здійснюється зборами учасників товариства, головою товариства та директором товариства. Вищим органом управління товариства є збори учасників, які складаються із учасників або їх представників.
До виключної компетенції зборів учасників належить: обрання та відкликання голови, директора та членів ревізійної комісії товариства (підпункт в пункту 11.4. Статуту).
Пунктами 11.5.-11.7. Статуту встановлено, що збори учасників скликаються не рідше 2 разів на рік. Збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 % голосів. Порядок скликання та проведення чергових та позачергових зборів учасників, порядок прийняття ними рішень, а також порядок зборами учасників у відповідності зі статтями 60,61 Закону України «Про господарські товариства».
Відповідно до пункту 11.9 Статуту директор товариства здійснює поточне керівництво діяльністю товариства і несе відповідальність за виконання покладених на нього завдань. Директор обирається зборами учасників товариства.
12 лютого 2007 року протоколом 12-02/07 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина": звільнено за власним бажанням, ОСОБА_2 , з посади директора товариства; призначено на посаду директора товариства ОСОБА_1
01 квітня 2007 року наказом №9 Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" призначено на посаду ОСОБА_1 , який приступив до виконання обов'язків директора з 01 квітня 2007 року.
17 березня 2025 року ОСОБА_1 підписав заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням в порядку статті 38 Кодексу законів про працю України.
Одночасно, 17 березня 2025 року ОСОБА_1 направив учасникам Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" лист-повідомлення, в якому повідомив про прийняте рішення щодо звільнення з посади директора товариства. Ініціював позачергові загальні збори учасників товариства. Повідомив про дату та місце проведення загальних зборів, а саме: 17 квітня 2025 року о 10 годині 00 хвилин; Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, буд.71. Порядок денний загальних зборів учасників: 1. Розгляд питання про звільнення директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" ОСОБА_1 з займаної посади, припинення його повноважень та виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про те, що ОСОБА_1 є директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина"; 2. Розгляд питання про призначення директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина"; 3. Розгляд питання про вжиття невідкладних заходів направлених на виплату заборгованості перед директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина".
Вказану вище заяву, лист-повідомлення та порядок денний загальних зборів від 17 березня 2025 року, позивач, у той же день направив кожному учаснику товариства на електронні пошти з використанням власного електронного цифрового підпису та рекомендованими (пріоритетними) відправленнями.
17 квітня 2025 року було складено Акт про те, що позачергові загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" не відбулися у зв'язку із неявкою учасників товариства та незабезпечення явки представників.
Також, 17 квітня 2025 року ОСОБА_1 підписав Наказ №4/04к про складання повноважень директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" 17 квітня 2025 року у зв'язку зі звільненням за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України.
Так, як учасники Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" не з'явились і не забезпечили явку належних представників, не здійснили дії спрямовані на вирішення питання щодо звільнення позивача з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина", то означене стало підставою для звернення позивача із відповідним позовом до суду задля захисту порушеного охоронюваного законом права.
Частиною 2 статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 №14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Згідно з частиною 1 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.
Судом встановлено, що пунктом 11.2. Статуту передбачено, що вищим органом управління товариства є збори учасників, які складаються із учасників або їх представників.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 30 Закону України «Про товариство з додатковою та обмеженою відповідальністю» до компетенції загальних зборів учасників належить обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.
З одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників (частина 12 статті 39 Закону України «Про товариство з додатковою та обмеженою відповідальністю»).
Отже, за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.15. постанови від 06 вересня 2023 року у справі №127/27466/20 вказала, що корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв'язку з укладенням в установленому порядку (частина 12 стаття 39 Закону України «Про товариство з додатковою та обмеженою відповідальністю») з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
Матеріалами справи підтверджено, що учасники (засновники) товариства протоколом №12-02/07 від 12 лютого 2007 року одноголосно прийняли рішення про прийняття на посаду директора - ОСОБА_1 . Позивач приступив до виконання обов'язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" з 01 квітня 2007 року, що підтверджується наказом №9.
Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як на момент звернення до суду із цим позовом, так як і на момент розгляду справи господарським судом, позивач є директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина"
У відповідності до пунктів 11.1. та 11.9 Статуту управління товариством здійснюється зборами учасників товариства, головою товариства та директором товариства.
Попри те, що пунктом 11.9. Статуту встановлено, шо трудовий контракт з директором укладає голова товариства, судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів укладення між відповідачем-1 та позивачем трудового договору у порядку частини 12 статті 39 Закону України «Про товариство з додатковою та обмеженою відповідальністю».
Оскільки між позивачем та відповідачем-1 не укладено трудовий договір (контракт), відтак, між сторонами не виник спір щодо припинення такого правочину, проте, позивач був наділений повноваженнями на управління товариством.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 127/27466/20 дійшла висновку про те, що в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою. Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
За умовами трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням (стаття 38 Кодексу законів про працю України), попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18.
Конституційний Суд України в абзацах 2 та 4 пункту 3.2 свого Рішення № 1-рп/2010 від 12 січня 2010 року у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частину 1 статті 98 та частину 1 статті 99 Цивільного кодексу України, а також чинні на той час частину 1 статті 23, пункт "г" частини 5 статті 41, частину 1 статті 59 Закону України "Про господарські товариства" і частину 5 статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства", виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.
При цьому, Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Загальні збори учасників товариства, у відповідності до частин 1, 2, 4 статті 98 Цивільного кодексу України, мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів.
Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень (частини 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України).
Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки стосується реалізації загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір пов'язаний із управлінням юридичною особою та належить до юрисдикції господарського суду.
Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, зокрема, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Тобто відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків, оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.
Означене вище узгоджується також із викладеною правовою позицією Верховного Суду у постанові від 17 лютого 2020 року по справі № 462/5997/17, особливістю звільнення директора товариства, на відміну від іншого працівника, є те, що дана особа є керівною і звільняється не лише на підставі вимог Кодексу законів про працю України, а й з урахуванням вимог Закону України "Про господарські товариства", відповідно до якого має право самостійно ініціювати скликання загальних зборів товариства.
Як було встановлено судом, обрання та звільнення директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" належить до виключної компетенції зборів учасників (підпункт в пункту 11.4. Статуту).
Таким чином позивач, як директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина", не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора, оскільки таке рішення відноситься до виключної компетенції зборів учасників товариства.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 17 лютого 2020 року по справі № 462/5997/17, особливістю звільнення директора товариства, на відміну від іншого працівника, є те, що дана особа є керівною і звільняється не лише на підставі вимог Кодексу законів про працю України, а й з урахуванням вимог Закону України "Про господарські товариства", відповідно до якого має право самостійно ініціювати скликання загальних зборів товариства.
Системний аналіз положень статті 38 Кодексу законів про працю України, статті 145 Цивільного кодексу України, статей 58, 60, 62 Закону України "Про господарські товариства" дає підстави для висновку, що праву директора товариства на звільнення за власним бажанням кореспондує обов'язок учасників товариства провести загальні збори та розглянути заяву директора про звільнення і створення виконавчого органу.
Позивач скористався своїм правом та з дотриманням частин 2, 3 статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» направив кожному учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням від 17 березня 2025 року. Про проведення позачергових загальних зборів учасники товариства повідомлялись шляхом направлення рекомендованого (пріоритетного) повідомлення поштою, а також електронною поштою із зазначенням часу і місця проведення зборів, а також порядку денного. Означене підтверджується скриншотами про доставку електронних листів на електронні пошти кожного із учасників товариства, описами вкладень та фіскальними чеками (квитанціями).
Однак, загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" 17 квітня 2025 року не відбулися внаслідок відсутності явки учасників товариства чи їх представників, про що було складено Акт від 17 квітня 2025 року.
Отже, ОСОБА_1 вчинив усі необхідні дії та дотримався встановленого законом порядку припинення трудових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина". Однак, на момент розгляду справи, заява позивача про звільнення зборами учасників товарситва у встановленому порядку не розглянута, рішення про звільнення не прийнято, а повідомлені судом засновники (учасники) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" утримались від направлення до суду письмових пояснень щодо предмету спору.
Невирішення зборами учасників товариства питання про звільнення за власним бажанням працівника з посади директора є порушенням прав позивача, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина" припиненими підлягають задоволенню.
Водночас, позивач просить визнати припиненими трудові відносини з 17 квітня 2025 року.
Мета заявлення ОСОБА_1 позову спрямовані, насамперед, на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
Однак, оскільки матеріали справи не містять укладеного трудового договору (контракту) між позивачем та товариством, спір не виник стосовно припинення такого правочину. Відтак у спірних правовідносинах судом не застосовуються норми статті 38 Кодексу законів про працю України, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.
Отже, належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів позивача буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), про що йдеться у постановах Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №758/1861/18 та від 17 березня 2021 року у справі №761/40378/18, а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому, по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення (такий правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №127/27466/20 від 06 вересня 2023 року).
Констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення, що суперечить приписам чинного законодавства.
З огляду на викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мавекс-Буковина» з дня набрання рішенням законної сили.
Щодо зобов'язання державного реєстратора Чернівецької міської ради внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 , як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Мавекс-Буковина", суд зазначає наступне.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
При цьому, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, відокремленого підрозділу юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 13 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв'язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Пунктом 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" унормовано, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов'язання вчинення реєстраційних дій.
За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" суб'єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини 1 цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).
Наявність повноважень директора як посадової особи законодавець пов'язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись виключенням директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18 зазначив, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов'язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Отже, позивач позбавлений можливості виключити інформацію щодо себе, як керівника відповідача-1 у встановлений законом спосіб та порядок, шляхом надання державному реєстратору документів визначених статтею 17 Закону про реєстрацію. При цьому уповноважений на звільнення керівника відповідач-1 не розглянув по суті заяву позивача про звільнення, не виконав покладені на нього обов'язки, тим самим допустив порушення прав позивача. До того ж, як і відповідач-1 так і учасники (засновники) товариства, які були належним чином повідомлені про розгляд справи у господарському суді, протягом всього часу розгляду справи не вчиняли жодних дій для ілюстрування суду зацікавленості у долі розгляду питання щодо припинення трудових правовідносин із позивачем, що також може свідчити про майбутню бездіяльність у вирішенні питання щодо виключення особистих даних позивача в графі керівника товариства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Позивачем до матеріалів справи долучено лист Міністерства юстиції України №44324/8.4.3/32-24 від 21 березня 2024 року в якому повідомляється, що Державним підприємством “Національні інформаційні системи» за рекомендаціями Міністерства юстиції України доопрацьовано програмне забезпечення Єдиного державного реєстру в частині технічної можливості вилучення відомостей про керівника юридичної особи. Доопрацювання дає можливість у блоці “Керівник» проставити відмітку “Керівник відсутній» та у полі “Причина відсутності керівника» зазначити необхідну інформацію. Однак, вказана функція може застосовуватися лише за наявності відповідного рішення суду, тобто підставою для вилучення відомостей про керівника юридичної особи, відокремленого підрозділу юридичної особи з Єдиного державного реєстру може бути виключно рішення суду, що тягне за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.
З урахуванням викладеного, внесення до ЄДР відповідних змін до відомостей про керівника юридичної особи, без включення при цьому до ЄДР відомостей про керівника юридичної особи, не буде суперечити статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
З огляду на прийняття судом рішення щодо припинення трудових відносин позивача з відповідачем-1 та з метою забезпечення ефективності наданого судового захисту і унеможливлення необхідності вчинення будь-яких інших заходів задля захисту визначеного інтересу позивача та ініціювання розгляду чергової справи, суд дійшов висновку про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 , як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавекс-Буковина».
Водночас, відповідно до частин 1 - 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Судом встановлено, що у даній справі спір є між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мавекс-Буковина».
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі №520/17304/15-ц (пункт 63)).
Належність заявлених вимог до відповідача-2 у даній справі не може зводитись до викладеної позиції останнього у відзиві на позовну заяву, оскільки це процесуальне право відповідача-2 надати свої аргументи щодо суті спору та заявленим вимогам.
У 2007 році державний реєстратор Виконавчого комітету Чернівецької міської ради лише засвідчила факт призначення керівника товариства шляхом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Державна реєстрація змін відомостей щодо керівника товариства, є лише офіційним визнанням факту прийняття товариством відповідного рішення.
Державний реєстратор здійснює реєстрацію змін відомостей щодо юридичної особи на підставі поданих йому документів.
Станом на момент розгляду справи господарським судом, матеріали справи не містять доказів відмови відповідачем-2 у здійсненні державної реєстрації змін відомостей щодо керівника відповідача-1, факт бездіяльності міської ради у питаннях, які стосуються позивача чи порушення його прав та інтересів.
Виключення рішенням суду з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про позивача як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавекс-Буковина» є підставою для вчинення відповідної реєстраційної дії. Остання вчиняється будь-яким державним реєстратором, а не лише відповідачем-2. Із набранням законної сили відповідним судовим рішенням виникає юридичний факт, з яким законодавство пов'язує юридичні наслідки, зокрема, обов'язок реєстратора вчинити відповідну реєстраційну дію.
Належним відповідачем за позовними вимогами про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про позивача як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавекс-Буковина» є лише Товариство з обмеженою відповідальністю «Мавекс-Буковина».
Означений висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц.
Звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові (пукнтм 8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог до Чернівецької міської ради.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що на момент розгляду справи позов підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів сторін по справі, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих пояснень були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.
Інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи учасниками справи не заявлено до стягнення.
Враховуючи, що судом задоволено позовні вимоги в частині визнання припиненими трудових відносин, з урахування суті спірних правовідносин, а також з огляду на положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача-1 в розмірі 6056,00 грн.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 130, 191, 220, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мавекс-Буковина» (58029, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, буд., 71, код 30150026) з дня набрання рішенням законної сили, у зв'язку зі звільненням із займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.
3. Виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ), як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавекс-Буковина» (58029, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, буд., 71, код 30150026).
4. В іншій частині позову - відмовити.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавекс-Буковина» (58029, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, буд., 71, код 30150026) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 6056,00 грн.
У судовому засіданні 19 листопада 2025 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 28 листопада 2025 року.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя Олександр ТИНОК