18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
03 листопада 2025 року Справа № 925/548/25
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Ібрагімова Є.Р.,
за участі представників сторін:
від Черкаської окружної прокуратури - Кока С.Л. - перший заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури,
від позивача - Овчинников О.В. - представник за довіреністю,
від відповідача - Тарасенко О.В. - адвокат,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони,
м. Житомир в інтересах держави в особі:
Міністерства оборони України, м. Київ
до приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Імекс
Хімгрупп», м. Черкаси
про визнання недійсними частин договору та стягнення
316 300 грн. 16 коп.
До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулась Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» про визнання недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору №286/1/23/53 від 20 вересня 2023 року про постачання для державних потреб хімічної продукції (2400000-4) (гальмівна рідина класу DOT-4) (за кошти Державного бюджету України), укладеного між Міністерством оборони України та приватним підприємством «Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнення з приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» на користь Міністерства оборони України 316 300 грн. 16 коп., а саме: 263 519 грн. 90 коп. безпідставно сплачених коштів у виді ПДВ, 42 015 грн. 65 коп. інфляційних втрат та 10 764 грн. 61 коп. - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 23 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Підготовче засідання призначено на 11 год. 30 хв. 24 червня 2025 року.
Проте, судове засідання призначене на 11 год. 30 хв. 24 червня 2025 року не відбулося, у зв'язку з оголошенням на території Черкаської області в цей час повітряної тривоги.
Ухвалою суду від 24 червня 2025 року розгляд справи в підготовчому засіданні призначено на 11 год. 00 хв. 09 липня 2025 року.
Однак, судове засідання призначене на 11 год. 00 хв. 09 липня 2025 року також не відбулося, у зв'язку з оголошенням на території Черкаської області в цей час повітряної тривоги.
Ухвалою суду від 09 липня 2025 року розгляд справи в підготовчому засіданні призначено на 10 год. 30 хв. 23 липня 2025 року.
Ухвалою суду від 23 липня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 10 год.30 хв. 23 вересня 2025 року.
Ухвалою суду від 23 вересня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, суд оголосив перерву до 14 год. 30 хв. 09 жовтня 2025 року.
09 жовтня 2025 року суд оголосив перерву в судовому засіданні до 12 год. 30 хв. 03 листопада 2025 року.
Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.
Представник позивача в судовому засідання позов підтримав.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позов.
Зокрема, відповідач зазначав, що з урахуванням положень ЦК України, ГК України, Закону України «Про ціни і ціноутворення» сторони на договірних засадах передбачають формування ціни в договорі.
Податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту «г» підпункту 195.1.2 статті 195 розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02 березня 2022 року «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - постанова № 178) в редакції, що діяла на момент укладення договору, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
В преамбулі постанови Кабінету Міністрів України №178 передбачено, що вона приймається з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», та відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.
У листі ДПС України від 28 грудня 2022 року № 12537/5/99-00-21-03-02-05, отриманим Державною аудиторською службою України під час проведення в МО України заходу державного фінансового контролю, вказано, що нульова ставка ПДВ відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та постанови Кабінету Міністрів України № 178 застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо) за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, які визначені постановою № 178.
За доводами відповідача, Міністерство оборони України не відноситься до суб'єктів, які визначені постановою № 178 та відповідними нормами Податкового кодексу України.
Порядок укладання договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами та організаціями мобілізаційних завдань затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №586 «Про затвердження Порядку укладення договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами та організаціями мобілізаційних завдань (замовлень)», містить гриф обмеження доступу «для службового користування».
Відповідач стверджує, що спірний договір був укладений між Міністерством оборони та відповідачем після введення воєнного стану в Україні, та з його змісту слідує, що він укладений не за типовою формою.
Спірний договір не є договором, що укладався на виконання мобілізаційних завдань.
На думку відповідача, це засвідчує відсутність підстав застосування вимог постанови КМУ № 178 до порядку визначення ціни за спірним договором.
Також відповідач звертає увагу суду на те, що при укладанні договору сторони керувалися вимогами Господарського і Цивільного кодексів України, з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1275 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану» (далі - постанова №1275).
Постановою №1275 затверджено «Особливості здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану».
З посиланням на Особливості здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану відповідач стверджує, що він як учасник спрощеної закупівлі, якого визнали переможцем, підписавши державний контракт (договір) не мав права змінювати його істотні умови, а ціна договору в розумінні законодавства є істотною умовою договору.
Крім того, істотні умови договору було погоджено всіма структурними підрозділами позивача.
Міністерство оборони України при погодженні проекту договору, з його додатками та істотними умовами, включаючи ціну договору, мало інформацію про лист Державної податкової служби України від 28 грудня 2022 року № 12537/5/99-00-21-03-02-05, індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 07 червня 2023 року №1372/ІПК/99-00- 04-02-03-0, роз'яснення ГУ ДПС у Житомирській області від 09 січня 2023 року №169/5/06-30-04-03-17, на які в позовній заяві посилається прокурор, однак погодило договір у відповідній редакції зі спірними пунктами, виходячи з того, що вказаний договір не є договором, що укладається на виконання мобілізаційних завдань, а придбаний товар (хімічна продукція) не був призначений для виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану.
Матеріали справи не містять доказів того, для чого саме був придбаний товар, та як він використовувався позивачем, що на думку відповідача, засвідчує відсутність підстав застосування вимог постанови КМУ № 178 до порядку визначення ціни за спірним договором.
Відповідач зауважує, що в позовній заяві прокурор посилається на п. 1 постанови № 178 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яким установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються ПДВ за нульовою ставкою.
При цьому прокурор посилається на лист Державної податкової служби України від 28 грудня 2022 року № 12537/5/99-00-21-03-02-05, індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 07 червня 2023 року №1372/ІПК/99-00-04-02-03-0, роз'яснення ГУ ДПС у Житомирській області від 09 січня 2023 року №169/5/06-30-04-03-17.
Відповідач звертає увагу суду на те, що предметом закупівлі є хімічна продукція, а саме: гальмівна рідина DOT - 4Mullerol 5 л. Водночас, гальмівна рідина DOT - 4 використовується в гідравлічних гальмівних системах автомобілів, мототехніки, а також в системах зчеплення, де виробником передбачено використання цієї рідини. Вона також підходить для транспортних засобів з ABS, ESP,ASR та іншими системами безпеки. Гальмівна рідина DOT - 4 не є товаром для заправки та дозаправки.
Також вказана хімічна продукція не є товаром виключно для забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України.
Підпункт «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України не дає вичерпний перелік товарів, які підпадають під розуміння забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України. Постанова 178 також не дає вичерпний перелік товарів, які підпадають під розуміння забезпечення транспорту Збройних Сил України.
Відповідач вказує, що Державна податкова служба України повідомила, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Кодексу та або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства (пункт 7.4 статті 7 розділу І Кодексу).
З огляду на норми, визначені п. 7.4 ст. 7 розділу І Податкового кодексу України елементи податку (у т.ч. ПДВ), зокрема такі як об'єкт оподаткування та ставка податку, визначаються виключно Кодексом та не визначаються постановою № 178.
Посилання прокурора, в обґрунтування своїх позовних вимог на лист Державної податкової служби України від 28 грудня 2022 року № 12537/5/99-00-21-03-02-05, індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 07 червня 2023 року №1372/ІПК/99-00-04-02-03-0, роз'яснення ГУ ДПС у Житомирській області від 09 січня 2023 року №169/5/06-30-04-03-17, як джерела права, на думку відповідача, є безпідставними, оскільки індивідуальна податкова консультація надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватись виключно платником податків, якому така консультація надана. Надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз'яснення щодо практичного її застосування.
Враховуючи вищенаведене, в контексті положень статей 14 та 52 ПК України - податкові консультації не мають сили нормативно-правового акту. Така форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків.
В противагу листам роз'ясненням, та податковій консультації, на яку посилається прокурор, відповідач зазначає про наявність листа - роз'яснення ДПС України у Львівській області від 05 червня 2023 року, який оприлюднено на офіційному порталі, про те, що нормами пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розділу V Кодексу та постанови №178 не визначено ні переліку товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, ні переліку кодів з Єдиного закупівельного словника ДК 021:2015 чи кодів УКТ ЗЕД. Листом № 8271/6/99-00-21-03-02-06 від 29 липня 2022 року ДПС України наголошує, що ст. 14 розділу І Кодексу не містить визначення терміну «забезпечення транспорту».
Відповідач вважає, що лише Міністерство оборони України, як головний орган у системі органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, при укладанні договорів на поставку товарів, виходячи з призначення та подальшого використання придбаного за таким договором товару, приймає рішення про застосування норм пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розділу V Кодексу та постанови № 178.
При укладенні договору, Міністерством оборони, до його умов було включено п.1.1., 1.3., що в свою чергу свідчить про те, що придбаний за цим договором товар буде використано не з метою виконання мобілізаційних завдань.
Також відповідач зазначав, що серед основних засад податкового законодавства передбачено принцип презумпції правомірності рішень платника податків, суть якого зводиться до того, що у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, - рішення приймається на користь платника податків.
Відповідач зауважує, що здійснивши системний аналіз пп. «г» пп.195.1.2 п.195.1 ст. 195 ПКУ та постанови №178, відсутні ознаки недійсності оспорюваного правочину відповідно до ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки відповідач виконував Закон, а виконання закону повністю відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та той факт, що спірний договір не є договором на виконання мобілізаційних замовлень (завдань), відсутні підстави для визнання недійсними пп. 1.1., 3.1. договору у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, та стягнення з приватного підприємства науково - виробничої фірми «Імекс Хімгрупп» на користь Міністерства оборони України ПДВ в сумі 263 519 грн. 90 коп., інфляційні втрати в сумі 42 015 грн. 65 коп. та 3% річних в сумі 10 764 грн. 61 коп.
У відповіді на відзив Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони заперечувала доводи відповідача, що викладені у відзиві.
Зокрема, прокурор зазначав, що включення до ціни договору ПДВ, при умові, що замовником товару є оборонне відомство, суперечить постанові №178, яка прийнята відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, що є підставою для визнання недійсним договору в цій частині (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2023 року у справі №910/2416/23).
З огляду на функції та обов'язки покладені на військові частини, всі заходи останніх спрямовані виключно на захист та оборону територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства.
Отже, закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливі лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою №178.
Поряд з цим, зі змісту постанови № 178 слідує, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються ПДВ за нульовою ставкою незалежно від того, чи здійснюються такі операції за договорами, укладеними на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), чи на виконання інших господарських договорів.
Таким чином, доводи відповідача про те, що постанова №178 нібито суперечить ПК України та не має виконуватись є неспроможними.
Твердження відповідача ґрунтується на помилковому ототожненні мети прийняття постанови №178 з метою укладення господарських договорів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України.
Укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) не є змістом мобілізації, а належить до комплексу заходів із мобілізаційної підготовки.
За доводами прокурора, невірним є твердження стосовно того, що постанова №178 підлягає застосуванню виключно щодо договорів на виконання мобілізаційних завдань (замовлень).
Згідно правового висновку, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі №910/12764/20, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
Також у відповіді на відзив прокурор вказав, що якщо платник податку нараховував ПДВ за ставкою 20% за операцією з постачання товарів, які оподатковуються за 0% ставкою, та відображав в податковому обліку зазначені операції як оподатковувані, то суми ПДВ, нараховані за такою операцією, підлягають коригуванню та поверненню покупцю або зарахуванню в рахунок оплати вартості інших придбаних товарів (роз'яснення ГУ ДПС у Житомирській області від 09 січня 2023 року №169/5/06-30-04-03-17).
У своїх письмових поясненнях (т.2 а.с.15-17), які по своїй суті є запереченнями на відповідь на відзив, відповідач зазначав, що правові висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22, та на які посилається прокурор щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат на безпідставно збережені кошти, не є подібними до правовідносин у цій справі.
Як слідує з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11 серпня 2021 року у справі №344/2483/18 та від 12 квітня 2023 року у справі №461/4066/21, зобов'язання повернути майно, отримане за недійсним оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Отже, Касаційний цивільний суд у наведених справах зробив висновок про виникнення у особи обов'язку повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним.
За таких обставин, на думку відповідача, у прокурора немає підстав для застосування статті 625 Цивільного Кодексу у частині нарахування 3% річних та інфляційних витрат з моменту сплати спірної суми покупцем товару.
Тому відповідач вважає, що позовні вимоги прокурора у частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат є передчасними та необґрунтованими, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити у зв'язку з їх безпідставністю.
Водночас, прокурор у своїй заяві (т.2 а.с. 23-25) вважає доводи відповідача непереконливими та такими, що ґрунтуються на суб'єктивному тлумаченні висновків Верховного Суду у справі №910/3831/22.
В судовому засіданні, яке відбулося 03 листопада 2025 року, згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/548/25.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача, а також дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного:
20 вересня 2023 року керуючись Господарським та Цивільним кодексами України, з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1275 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану» (зі змінами) та з метою забезпечення відсічі й стримування збройної агресії російської федерації проти України, Міністерство оборони України (замовник) та приватне підприємство наукового-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» (постачальник) уклали договір № 286/1/23/53 про постачання для державних потреб хімічної продукції (24000000-4) (гальмівна рідина класу DOT-4), (за кошти Державного бюджету України) (далі - договір).
Відповідно умов договору постачальник зобов'язується постачати у 2023 році хімічну продукцію (24000000-4) (гальмівна рідина класу DОT-4), (лот 3. Хімічна продукція різна (24960000-4) (гальмівна рідина класу DOT-4), а саме: Гальмівна рідина DОT-4 Mullerol 5 л (далі - товар) для потреб Міністерства оборони України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижчевикладеною специфікацією.
Гальмівна рідина DОT-4Mullerol 5 л (011-233-152), строк постачання - до 30 вересня 2023 року (включно), загальна кількість - 8,0 тонн, вартість товару без ПДВ - 1 318 332 грн. 80 коп., крім того ПДВ 20 % - 263 666 грн. 56 коп., загальна вартість товару з ПДВ - 1 581 999 грн. 20 коп. (п. 1 договору).
Крім того, умовами договору передбачено наступне:
п. 2.2. одержувачами товару є військові частини (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядкою Міністерства оборони України (додаток 13.2 до Договору).
п. 2.5. прийняття товару за кількістю та якістю (за встановленими документами) здійснюється одержувачем замовника в присутності представника постачальника та оформлюється актом приймання-передачі (додаток 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17 серпня 2017 року № 440), який складає одержувач замовника у термін до 3 діб після отримання паспорту якості випробувальної лабораторії, яка проводила фактичну перевірку фізико-хімічних показників товару на відповідність вимогам нормативного документу під час прийняття товару. Належним чином оформлені документи, зазначені у п. 4.2 договору, є підтвердженням прийняття товару.
п. 3.1. ціна договору становить: без ПДВ 1 318 332 (один мільйон триста вісімнадцять тисяч триста тридцять дві) грн. 80 коп., крім того ПДВ 263 666 (двісті шістдесят три тисячі шістсот шістдесят шість) грн. 56 коп. Ціна договору, що підлягає оплаті становить 1 581 999 (один мільйон п'ятсот вісімдесят одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 36 коп., у тому числі податок на додану вартість та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати.
п. 4.1. розрахунок за фактично постачений товар здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України належним чином оформлених документів передбачених цим договором, але не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.
п. 4.2. постачальник зобов'язаний надати замовнику після постачання товару комплект наступних документів:
п. 4.2.1. рахунок-фактуру на відвантажений товар, який підписаний керівником та головним бухгалтером постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).
п. 4.2.2. акт приймання-передачі (додаток № 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17 серпня 2017 року № 440).
п. 4.2.3. видаткову накладну постачальника, яка містить обов'язкові реквізити та підписана постачальником та одержувачем замовника із зазначенням одержувачами замовника фактичної дати надходження товару.
п. 4.2.4. акт прийому-передачі товару (додаток 13.3. договору).
п. 4.2.5. повідомлення-підтвердження (додаток 13.4. договору), оформлене одержувачами замовника, у відповідності до Порядку розподілу та доведення до військ виділених асигнувань, здійснення централізованої оплати товарів, робіт і послуг у Міністерстві оборони України затвердженого наказом Міністерства оборони України від 31 грудня 2016 року №757.
п.4.3. без вищезазначених документів або відсутності у них встановленої інформації, оплата поставленого товару не здійснюється та такі документи повертаються постачальнику.
п. 4.4. відповідно до ст.ст. 43, 46, 48, 51, 112, 116-118 Бюджетного кодексу України та Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02 березня 2012 року №309, постачальник зобов'язаний надавати документи, які є підставою для оплати товару протягом 5 (п'яти) банківських днів з часу отримання товару одержувачами замовника.
п. 5.1. постачальником товар постачається на умовах DDP до складу замовника, відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року згідно з встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує його збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та збереження в межах термінів установлених діючими технічними умовами.
п. 5.2. постачання товару одержувачам замовника здійснює постачальник виключно за номенклатурою, у кількостях, в строки та за адресами, що зазначені в рознарядках Міністерства оборони України.
п. 5.5. договір вважається виконаним при умові постачання не менше 99% товару.
п. 10.1. договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.
У додатку №13.2 до договору - рознарядці на постачання приватного підприємства науково - виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» гальмівної рідини DОT-4Mullerol 5 л, отримувачами товару визначено відповідні військові частини.
На виконання умов договору відповідач поставив 7,99555 тон гальмівної рідини DОT-4Mullerol 5 л. на суму 1 581 119,38 грн. у тому числі ПДВ 263519,90 грн.:
- згідно з актом прийому-передачі товару №1224 від 05 грудня 2023 року, рахунком-фактурою №СФ-0000378 від 27 вересня 2023 року, видатковою накладною № РН-0000375 від 27 вересня 2023 року - 1 тонна на суму 197 749 грн. 92 коп., у т. ч. ПДВ - 32 958 грн. 32 коп.;
- згідно з актом прийому-передачі товару №1225 від 05 грудня 2023 року, рахунком-фактурою №СФ-0000388 від 28 вересня 2023 року, видатковою накладною № РН-0000386 від 28 вересня 2023 року - 1 тони на суму 197 749 грн. 92 коп., у т. ч. ПДВ - 32 958 грн. 32 коп.;
- згідно з актом прийому-передачі товару №1265 від 12 грудня 2023 року, рахунком-фактурою №СФ-0000386 від 27 вересня 2023 року, видатковою накладною № РН-0000384 від 27 вересня 2023 року - 2 тони на суму 395 499 грн. 84 коп., у т. ч. ПДВ - 65 916 грн. 64 коп.;
- згідно з актом прийому-передачі товару № 1266 від 12 грудня 2023 року, рахунком-фактурою № СФ-0000389 від 28 вересня 2023 року, видатковою накладною № РН-0000387 від 28 вересня 2023 року - 1 тони на суму 197 749 грн. 92 коп., у т. ч. ПДВ - 32 958 грн. 32 коп.;
- згідно з актом прийому-передачі товару № 1330 від 20 грудня 2023 року, рахунком-фактурою № СФ-0000387 від 28 вересня 2023 року, видатковою накладною № РН-0000385 від 28 вересня 2023 року -1,99555 тони на суму 394 619 грн. 88 коп., у т. ч. ПДВ - 65 769 грн. 98 коп.;
- згідно з актом прийому-передачі товару № 1545 від 26 грудня 2023 року, рахунком-фактурою № СФ-0000377 від 27 вересня 2023 року, видатковою накладною № РН-0000374 від 27 вересня 2023 року - 1 тони на суму 197 749 грн. 92 коп., у т. ч. ПДВ - 32 958 грн. 32 коп.
Крім того, на підтвердження отримання товару, визначеними у рознарядці військовими частинами прокурор надав повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оборони України в централізованому порядку від визначених у рознарядці військових частин: №531 від 19 жовтня 2023 року, №147/298 від 13 жовтня 2023 року, №3948 від 27 жовтня 2023 року, №172 від 12 жовтня 2023 року,№99 від 30 жовтня 2023 року та №517 від 09 жовтня 2023 року.
Оплата позивачем поставленого відповідачем товару підтверджується платіжними інструкціями:
- від 07 грудня 2023 року № 286/1/547 про сплату 395 499 грн. 84 коп., в т.ч. ПДВ - 65 916 грн. 64 коп.;
- від 15 грудня 2023 року № 286/1/564 про сплату 593 249 грн. 76 коп., в т.ч. ПДВ - 98 874 грн. 96 коп.;
- від 21 грудня 2023 року № 286/1/592 про сплату 394 619 грн. 86 коп., в т.ч. ПДВ - 65 769 грн. 98 коп.;
- від 16 грудня 2023 року № 286/1/597 про сплату 197 749 грн. 92 коп., в т.ч. ПДВ - 32 958 грн. 32 коп.
Отже, позивач на виконання умов договору перерахував відповідачу 1 581 119 грн. 38 коп., у т.ч. ПДВ - 263 519 грн. 90 коп.
Прокурор зазначає, в зв'язку з тим, що пункти договору, які передбачають включення до договірної ціни податку на додану вартість є недійсними, оскільки суперечать положенням законодавства, у відповідача наявний обов'язок повернути отримані в складі ціни товару грошові кошти в розмірі 263 519 грн. 90 коп., втрати від інфляції - 42 015 грн. 65 коп. та 3% річних - 10 764 грн. 61 коп., що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Листом Державної податкової служби України № 12537/5/99-00-21-03-02-05 від 28 грудня 2022 року, отриманим Державною аудиторською службою України під час проведення в Міністерстві оборони України заходу державного фінансового контролю, повідомлено, що нульова ставка ПДВ відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2022 року № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - постанова № 178) застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо) за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, які визначені постановою № 178.
Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом від 15 квітня 2024 року № 15-178вих-24 повідомила Міністерство оборони України про те, що оборонним відомством та приватним підприємством науково - виробнича фірма «Імекс Хімгруп» укладені договори про постачання хімічної продукції за кошти Державного бюджету України з оплатою контрагентам ПДВ, що суперечить вимогам постанови № 178 і свідчить про неефективне використання бюджетних коштів та спричинення істотної шкоди державним інтересам в умовах воєнного стану.
У відповідь, листом від 25 квітня 2024 року № 220/74/ВихЗПІ/84 Міністерство оборони України повідомило, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються ПДВ за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань, а Департаментом такі договори укладались не з метою їх виконання.
Державна податкова служба України за зверненнями Міністерства оборони України надала індивідуальну податкову консультацію № 1372/ІПК/99-00-04-02-03-05 від 07 червня 2023 року, в якій роз'яснила, що відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розд. V ПК України нульова ставка ПДВ до операцій з постачання товарів, які використовуються для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту визначеним категоріям отримувачів, що беруть участь у забезпеченні оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, застосовується при дотриманні вимог, установлених постановою № 178.
Судом враховано, що відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
В обґрунтування своїх вимог про визнання недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору, прокурор вказує про невідповідність правочину в цій частині приписам пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та положенню постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2022 року № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» № 5007-VI від 21 червня 2012 року вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Саме сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовані ПК України, зокрема, цей Кодекс визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з п. 3.1 ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України, цього Кодексу, Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
У пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За змістом пп. а і б п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 Податкового кодексу України.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг). Таким чином, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (постанови Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі №916/2478/20 та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі №910/12764/20).
Отже, ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються ПК України, та не залежить від волі сторін договору.
У пп. 193.1. ст. 193 ПК України визначено розміри ставок податку. Так, згідно з вказаною нормою ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).
Операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною. (пп. 194.1. ст. 194 ПК України)
Згідно із підпунктом «г» підпункту 195.1.2 ст. 195 Розділу V ПК України (в редакції Закону чинного станом на момент укладання спірного договору) за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII від 15 квітня 2023 року у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.
02 березня 2022 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», згідно якої до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Пунктом 2 постанови передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» № 794-VII від 27 лютого 2014 року Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 02 березня 2022 року №178 є обов'язковим для виконання нормативно-правовим актом, а отже є складовою частиною національного законодавства.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2024 року №831, яка набрала чинності 01 серпня 2024 року, внесено зміни до Постанови №178, а саме:
- у вступній частині постанови слова і цифри «З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні», замінено словами «З метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації»;
- пункт 1 викладено в такій редакції: « 1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», операції з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з'єднанням, військовим частинам, підрозділам, розвідувальним органам, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, Міністерству внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, закладам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою».
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 363 від 03 березня 2021 року «Питання оборонних закупівель» Міністерство оборони є головним органом у сфері здійснення оборонних закупівель, а також державним замовником у сфері оборони.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про оборонні закупівлі» державний замовник здійснює планування оборонних закупівель, на підставі чого, зокрема: організовує та здійснює закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення (п.3); укладає договори про закупівлю та державні контракти (договори), у тому числі за імпортом (п.5); забезпечує оплату відповідно до умов державних контрактів (договорів), у тому числі попередню оплату (авансування) (п.6).
Згідно з абз. 5 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Мобілізаційний план сукупність документів, які визначають зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки здійснення заходів щодо мобілізаційного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, системи забезпечення життєдіяльності населення на функціонування в умовах особливого періоду (абз. 7 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Мобілізаційні завдання (замовлення) окремі вимоги мобілізаційного плану щодо номенклатури, обсягів виробництва необхідної продукції, утворення і підготовки до розгортання спеціальних формувань, а також затверджені в установленому порядку першочергові заходи мобілізаційної підготовки, які доводяться для виконання до центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. До підприємств, установ і організацій, що залучаються до виконання мобілізаційних завдань (замовлень), мобілізаційні завдання (замовлення) доводяться на підставі затверджених основних показників мобілізаційного плану і договорів (контрактів), що укладаються в порядку, передбаченому законодавством (абз. 8 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
З наведеного слідує, що мобілізаційні завдання підлягають виконанню з моменту введення воєнного стану в Україні, який запроваджено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (із змінами та доповненнями).
У свою чергу функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними визначає Закон України «Про збройні сили України».
Згідно ч. 1, 2 Закону України «Про збройні сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про збройні сили України» в структурі Збройних Сил України містяться, зокрема, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видатків та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
З огляду на функції та обов'язки покладені на військові частини (військові частини, вони були визначені одержувачами товарів за спірною угодою, всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства.
З наведеного вбачається, що закупівля товарів в період військового стану, можлива лише безпосередньо для виконання потреб та функцій, спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, зокрема для забезпечення транспорту військових частин.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про збройні сили України» фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються Міністерству оборони України окремим рядком на утримання Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також інших джерел, передбачених законодавством.
Суд вважає, що відповідач укладаючи договір поставки гальмівної рідини класу DOT-4, одержувачем якої є військові частини, під час дії правового режиму воєнного стану не міг не розуміти тієї обставини, що вказаний товар постачається саме для забезпечення транспорту військових частин, зокрема для належної експлуатації транспорту в/ч, а сам договір замовником (позивачем) був укладений з метою забезпечення відсічі й стримування збройної агресії російської федерації проти України.
За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача, що викладені ним у відзиві на позов.
Враховуючи укладення Міністерством оборони України та приватним підприємством науково - виробничою фірмою «Імекс Хімгрупп» договору з порушенням вищенаведених вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними договору поставки в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
Суд зазначає, що отримання відповідачем бюджетних коштів за відсутності для цього правових підстав має наслідком порушення інтересів держави, оскільки для забезпечення виконання військовими частинами своїх завдань під час війни необхідно виділяти додаткові кошти, що відповідно, може вплинути на боєздатність військових підрозділів в цілому.
Під час розгляду даного спору судом було також враховано правові позиції Верховного Суду, зокрема, наведені у постанові від 14 листопада 2023 року у справі № 910/2416/23, а також у постановах від 23 травня 2024 року у справі №911/1870/23, від 28 травня 2024 року у справі №910/12151/23.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частиною 3 ст. 1212 ЦК України врегульовано, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно правового висновку Верховного Суду, що викладений у пункті 37 постанови від 01 червня 2021 року у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов'язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Враховуючи отримання відповідачем грошових коштів у вигляді ПДВ від позивача, незважаючи на відсутність підстав для оподаткування даного товару, суд, враховуючи визнання недійсними окремих положень договору поставки дійшов висновку про збагачення відповідача поза підстав, передбачених законом.
Отже, позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача суми безпідставно сплаченого ПДВ у сумі 263 519 грн.90 коп. підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.
Прокурором заявлено також вимогу про стягнення з відповідача 42 015 грн. 65 коп. - інфляційних втрат нарахованих за період:
з 01 січня 2024 року по 31 березня 2025 року в сумі 42 015 грн. 65 коп.;
та 3% річних в сумі 10 764 грн. 61 коп. нарахованих за період:
з 01 січня 2024 року по 12 травня року в сумі 10 764 грн. 61 коп.
В цій частині позову судом враховано наступне:
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25 вересня 2024 року зі справи №201/9127/21 зазначила, що системний аналіз статей 1212, 1214 ЦК України у взаємозв'язку з приписами статей 3, 509 цього Кодексу дає підстави для висновку, що визначення моменту виникнення в особи (боржника) обов'язку з повернення потерпілому безпідставно набутого нею майна, з урахуванням справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої, передбачає доцільним урахування такого моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави.
Особа не може вважатися такою, що має обов'язок повернути безпідставно набуте майно до того часу, доки вона, діючи відповідно до вимог ділового обороту, з належним рівнем розумності й обачливості, не дізналася або не могла дізнатися про самий факт свого безпідставного збагачення.
Під час визначення моменту обізнаності набувача майна про безпідставність його володіння майном потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача майна (суб'єктивну складову такої поведінки) та зважати не лише на момент, коли він дізнався про набуття ним майна, а й на момент, коли він міг дізнатися про відсутність правових підстав для набуття ним майна, адже конструкція «особа дізналася або могла дізнатися про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави» зобов'язує набувача майна діяти розсудливо, обачно, вживаючи заходів для з'ясування підстав володіння ним таким майном.
Отже, за загальним правилом, такий момент визначається як момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави. Це означає також, що, вирішуючи питання про момент, коли набувач не лише дізнався, але міг дізнатися, потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача.
Тож у кондикційних правовідносинах момент виникнення в особи (набувача майна) обов'язку з повернення потерпілому безпідставно набутого майна визначається як у випадку відсутності підстав набуття, збереження чужого майна, так і у разі набуття майна за наявності правової підстави, яка згодом відпала, виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких особа набула, зберегла чуже майно (обставин відпадіння правової підстави набуття майна), тобто з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про безпідставність отримання майна.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що кондикційні зобов'язання залежно від наявності підстави набуття майна в момент такого набуття можна класифікувати на дві групи: підстави набуття такого майна не існувало навіть у момент отримання (набуття); підстава набуття існувала, але згодом припинила існувати (втратила свою силу, чинність тощо).
З урахуванням викладеного момент виникнення кондикційного зобов'язання можна визначити: у випадку відсутності підстави набуття чужого майна - лише виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких до особи потрапило чуже майно, тобто з моменту, коли особа могла дізнатись про безпідставність отримання майна; у випадку, коли підстава набуття майна існувала, але згодом відпала, - сукупністю обставин, що характеризують підставу, на якій майно було отримано, та обставин відпадіння цієї підстави.
Остання група правовідносин характеризується тим, що особа утримує майно, яке вона має повернути потерпілому, у зв'язку з відпадінням підстави набуття цього майна. Це стосується вимог, щодо яких кондикційні правовідносини є субсидіарними (частина третя статті 1212 ЦК України), а саме: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Водночас, 07 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 910/3831/22 (на яку посилається прокурор) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз збут» до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення 3 570 893 грн. 00 коп. в якій у пунктах 59, 60, 66, 69, 70 щодо моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна (стаття 1212 ЦК України) сформувала, зокрема, такі висновки:
«Особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави, або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала, зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту коли підстава їх отримання відпала.
Передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.
Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого зобов'язання з повернення безпідставно отриманих коштів, яке він не виконує добровільно. В іншому випадку (за позицією відповідача) без судового рішення зобов'язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би зобов'язання повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов'язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України».
Посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду України (постанова від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22), прокурор зазначає, що в аспекті правовідносин, які склалися між Міністерством Оборони України та приватним підприємством «Імекс Хімгрупп», набуття останнім коштів у сумі 263 519 грн. 90 коп. відбулося поза межами договірних відносин, оскільки, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, позаяк не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку, тому, на переконання прокурора, постачальник як одна зі сторін договору набуває відповідні кошти за рахунок покупця не в порядку виконання договірних зобов'язань, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок постачальника понад вартість товару, який було поставлено.
Судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 березня 2023 року у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду у кожній конкретній справі.
Водночас судом враховано, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22).
В наведених судом вище справах, Великою Палатою Верховного Суду викладено правові висновки щодо визначення моменту виникнення в особи (боржника) саме кондикційного зобов'язання.
Отже, судом враховано правовий висновок ВП Верховного Суду щодо визначення моменту виникнення в особи (боржника) обов'язку з повернення потерпілому безпідставно набутого нею майна, що викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року зі справи №201/9127/21 (постанова, що прийнята пізніше постанови ВП ВС від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22).
Тобто, в даному випадку, момент виникнення кондикційного зобов'язання визначається судом сукупністю обставин, що характеризують підставу, на якій майно було отримано, та обставин відпадіння цієї підстави, а не моментом безпідставного одержання відповідачем грошових коштів.
Враховуючи, презумпцію правомірності правочину встановлену цивільним законодавством (ст.204 ЦК України), а також те, що спірні умови договору поставки є оспорюваними а не нікчемними, суд вважає, що відповідач до моменту ухвалення судом рішення про визнання правочину недійсним не знав і не міг знати про свій обов'язок повернути позивачу суму ПДВ, тобто його поведінка не була протиправною та недобросовісною.
При цьому суд вважає, що у відповідача зобов'язання з повернення безпідставно збережених коштів, в даному випадку, виникає не з рішення суду, а на підставі ст.1212 ЦК України, проте, з моменту ухвалення судом рішення про визнання правочину недійсним (тобто, з моменту коди особа могла дізнатися та дізналася про цю обставину).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про передчасність та необґрунтованість позовних вимог прокурора у частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити у зв'язку з їх безпідставністю.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову прокурора.
Щодо питання представництва прокурором інтересів держави в суді слід зазначити також, що стаття 23 Закону України «Про прокуратуру» визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 звернула увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Матеріалами справи підтверджується, що 05 травня 2025 року Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону звернулась до Міністерства оборони України з повідомленням № 2271ВИХ-25, в якому з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», просила надати відповідну інформацію.
12 травня 2025 року Головне управління військової юстиції Міністерства оборони України направило Житомирській спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Центрального регіону лист, в якому зазначило, що Департаментом неодноразово наголошувалося щодо недоцільності ведення претензійно-позовної роботи з цього питання.
Зі змісту наведеного листування вбачається, що Міністерство оборони України не здійснювало заходів для звернення до суду з відповідним позовом.
15 травня 2025 року Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону звернулась до Міністерства оборони України з листом №2497ВИХ-25, в якому повідомила, що Житомирською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону підготовлено позовну заяву до Господарського суду Черкаської області, яку також буде направлено на адресу сторін у порядку, визначеному ст. 164 ГПК України.
У відповідності до вимог ст. 4, 53 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив, що вищевказана позовна заява буде подана до Господарського суду Черкаської області.
Отже, враховуючи, що Міністерство оборони України наділене повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання, нездійснення позивачем заходів для звернення до суду з позовом щодо захисту інтересів держави, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор в даному випадку належно обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що системне тлумачення абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Судом враховано, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 26 липня 2018 року у справі №926/1111/15, від 19 вересня 2019 року у справі №815/724/15, від 28 січня 2021 року у справі №380/3398/20, від 05 жовтня 2021 року у справі №380/2266/21, від 02 грудня 2021 року у справі №320/10736/20.
Таким чином, враховуючи нездійснення Міністерством оборони України в розумні строки заходів для звернення до суду з позовом стосовно захисту інтересів держави, а також враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор в даному випадку належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді, а тому підстав для залишення позову без розгляду не вбачається.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсними пункти 1.1 та 3.1 договору №286/1/23/51 про постачання для державних потреб хімічної продукції (24000000-4) (гальмівна рідина DOT -4) (за кошти Державного бюджету України) від 20 вересня 2023 року, укладеного між Міністерством оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) та приватним підприємством науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» (код ЄДРПОУ 36584093), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
3. Стягнути з приватного підприємства науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» (вул. Волкова, 36, м. Черкаси, 18016, ідентифікаційний код 36584093) на користь Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034022) 263 519 грн 90 коп. безпідставно сплачених коштів у виді ПДВ.
4. Стягнути з приватного підприємства науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» (вул. Волкова, 36, м. Черкаси, 18016, ідентифікаційний код 36584093) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (вулиця Болбочана Петра, 8, м. Київ, 01014, ідентифікаційний код 38347014) 6 980 грн. 64 коп. судового збору.
5. В решті вимог - в позові відмовити.
Видати відповідні накази після набрання рішення законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 28 листопада 2025 року.
Суддя А.В.Васянович