Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області
Справа № 173/237/25
Номер провадження2/173/561/2025
іменем України
повне
18 листопада 2025 року м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі
головуючого - судді Челюбєєва Є.В.,
за участі:
секретаря Салтикової С.І.,
представника позивача ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у будинку,
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у будинку.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що у 1999 році вони з відповідачем уклали шлюб, який був розірваний у 2012 році. Вона є власницею житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок був побудований під час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя. З жовтня 2011 року вони з відповідачем припинили спільне проживання. У 2015 році позивач уклала шлюб з ОСОБА_4 . Вважає, що подальше спільне користування та володіння житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами є неможливим, оскільки вона не може вільно користуватись та розпоряджатись спірним житловим будинком.
Позивач неодноразово намагалась вирішити питання продажу житлового будинку садибного типу з рівним поділом грошових коштів, після його реалізації, однак у добровільному порядку відповідач продати відмовляється. Житловий будинок неможливо ані поділити в натурі між співвласниками, ані виділити частку у спільному майні одному із співвласників, ні встановити порядок користування будинком між співвласниками.
Просить припинити право спільної власності відповідача на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , присудити на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за належну йому 1/2 частку будинка у розмірі 200 198,50 грн. та визнати за нею право власності на 1/2 частку будинку.
Провадження у справі відкрито 06.02.2025 суддею Петрюк Т.М.
27.02.2025 надійшов відзив на позовну заяву.
28.03.2025 надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою від 25.07.2025 справа прийнята до свого провадження суддею Челюбєєвим Є.В. у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_5
22.10.25 закрито підготовче провадження та справа призначена до розгляду по суті.
У судове засідання позивач не з'явилася.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, пояснила суду, що позивач є власницею будинку АДРЕСА_1 . Будинок придбаний та добудований у період шлюбу сторін та є спільною сумісною власністю подружжя. Необхідність у позові виникла у зв'язку з тим, що сторони вже не є членами однієї родини. Позивач намагалася сплатити відповідачеві за його частину майна, внесла кошти на депозит відповідно до вартості майна, але відповідач не погоджується на грошову компенсацію.
Відповідач у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечував проти задоволення позову. У відзиві зазначив, що його частка у спірному домоволодінні становить 50 % та хоч і не може бути виділена в натурі, вона є значною, а тому не може бути припинена за рішенням суду на підставі цього позову. Будинок було придбано та добудовано на його кошти та відповідач планує найближчим часом туди переселитися і проживати, тому припинення належної йому частки у спірному будинку завдасть йому істотної шкоди, що є неприпустимим порушенням закону. Позивачем не надані достатні належні докази того, що спільне володіння та користування спірним майном є неможливим у зв'язку з фактично припиненими шлюбними відносинами між сторонами по справі. Також відповідач не згоден з розміром компенсації за належну йому частку у спірному будинку, оскільки зазначена у позові оцінка спірного майна не відповідає критеріям ринкової ціни, не є справедливою, заниженою, бо за даними, які містяться на платформі онлайн - оголошень «ОLХ» позивач виставила на продаж будинок за ціною 1074317 грн. Також позивач безпідставно не врахував вартість спірної земельної ділянки яка надана для обслуговування будинку. Крім того, вважає що позивачем був порушений строк звернення з позовом про припинення права власності на частку у будинку.
Представником позивача надана відповідь на відзив, відповідно до якої зазначає, що увесь час після розірвання шлюбу відповідачу ніхто не перешкоджав користуватися будинком, його доводи не ґрунтуються на жодних належних та допустимих доказах. Він не довів, що будинок коштує дорожче. Земельна ділянка під будинком є власністю територіальної громади. Доводи щодо пропуску позовної давності відповідно до ст. 72 СК України є безпідставними, бо у позові не заявлені вимоги про поділ майна подружжя.
Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який згідно рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24.12.2012 було розірвано.
19.09.2015 позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 .
На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.02.2009 року позивач є власницею житлового будинку садибного типу АДРЕСА_1 , що також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав.
Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку підтверджено, що цільове призначення земельної ділянки, площею 0,0656 га, кадастровий номер 1221010100:28:002:0004 - для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Згідно листа інженера з інвентаризації нерухомого майна від 06.05.2024 на земельній ділянці, площею 0,0656 га, кадастровий номер 1221010100:28:002:0004, розташований житловий будинок літ. А-2, загальною площею 101,8 кв.м., житловою площею 39,0 кв.м. з господарськими спорудами: літ. Б-вбиральня, №№ 1-3 - споруди. Другого будинку на земельній ділянці не побудовано, а тому утворення двох самостійних об'єктів нерухомості не можливо.
Згідно звіту про оцінку вартості об'єкта оцінки вартість всього будинку АДРЕСА_1 складає 400397 грн.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ч. 1, 2 ст. 356 ЦК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (ч. 3 ст. 358 ЦК України).
Статтею 365 ЦК України передбачено підстави припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Так, згідно з ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч. 2 ст. 365 ЦК України).
Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16, та неодноразово підтриманій Верховним Судом.
У постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України («таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї») перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.
Аналогічні висновки щодо застосування норм статті 365 ЦК України викладено також у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 343/2271/16-ц (провадження № 61-32св19), від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц (провадження № 61-33924св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19), від 17 травня 2021 року у справі № 183/4432/16-ц (провадження № 61-385св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 289/398/16, провадження № 61-16865св20) та інших.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З матеріалів справи вбачається, що будинок побудований під час шлюбу і відповідно до ст.. 60,61 СК України є спільною сумісною власністю подружжя.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про те, що у відповідача на праві власності є інша нерухомість або він має законні права на інше, ніж спірний будинок, місце проживання. Протилежного позивачем суду не доведено.
Правова позиція Європейського суд з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири, так і на наймача.
Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82).
Припинення права відповідача на частку у спірному будинку призведе до припинення права користування цим житлом, що фактично завдасть відповідачу істотної шкоди, оскільки останній буде позбавлений єдиного, відомого суду, наявного у нього житла, що є недопустимим, в розумінні гарантованого Конституцією України права особи на житло.
Крім того, позивачу та відповідачу на праві власності належить по 1/2 частині вказаного будинку, тобто частки сторін у праві власності на спірний будинок є рівними, а отже належна відповідачу частина у спільному нерухомому майні не може вважатись незначною.
Також не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду доводи позивача щодо неможливого спільного володіння і користування майном сторонами. Позивач не надала на підтвердження таких обставин жодних доказів, крім власних тверджень у процесуальних документах. В той же час, відповідач заперечував проти цієї обставини.
При цьому, обставина, що спірний будинок неможливо поділити в натурі без втрати його цільового призначення, не можуть бути правовою підставою для позбавлення відповідача права власності на належне йому майно. Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 11 грудня 2023 року по справі № 442/7979/21.
Враховуючи викладене, підстави для примусового припинення права відповідача як співвласника на частку у спільній власності у розумінні статті 365 ЦК України відсутні.
Посилання відповідача, що позивачем порушений строк звернення з позовом на підставі ст.. 72 СК України не може братися до уваги, оскільки позовні вимоги заявлені про припинення права спільної власності, а не про поділ майна подружжя.
Оскільки позовні вимоги про припинення права спільної часткової власності не підлягають задоволенню, відсутні підстави і для задоволення похідних вимог - про визнання права власності на частку відповідача та про присудження йому грошової компенсації за спірну 1/2 частину будинку.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з цим, витрати по сплаті судового збору необхідно покласти на позивача.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про припинення права власності на частку у будинку - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017.
Повний текст рішення складений 27.11.2025.
Суддя: Є.В. Челюбєєв