18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
28 листопада 2025 року м. Черкаси справа № 925/1196/25
Господарський суд Черкаської області у складі судді Зарічанської З.В., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Азурро Фінанс",
до відповідача - Фізичної особи-підприємця Стойка Євгенія Олександровича,
про стягнення 380 319,64 грн,
29.09.2025 до Господарського суду Черкаської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Азурро Фінанс" (далі - ТОВ "Азурро Фінанс") з вимогою стягнути з Фізичної особи-підприємця Стойка Євгенія Олександровича (далі - ФОП Стойка Є.О.) суму заборгованості за Кредитним договором № 1802/01 від 18.02.2022 у розмірі 380 319,64 грн.
Ухвалою від 20.10.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 17.11.2025 о 14:30, встановив сторонам строк для подання заяв по суті.
Суд враховує, що копія ухвали від 20.10.2025 вручена відповідачу 24.10.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
10.11.2025 (сформовано в системі "Електронний суд" 07.11.2025), у строк встановлений судом від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
10.11.2025 ОСОБА_1 подав клопотання про повернення позовної заяви у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності ФОП з вимогою визнати, що на момент подання позову відповідач ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 226 ГПК України - повернути позовну заяву ТОВ "Азурро Фінанс" без розгляду. В обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що на момент подання позовної заяви станом на 08.10.2025 уже припинив підприємницьку діяльність як ФОП, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, де зазначено, що реєстраційна дія "припинення підприємницької діяльності" вчинена 09.10.2025, дата та номер запису в ЄДРЮОФОПГФ за №200023006002005973. Таким чином відповідач вважає, що позов подано до неналежного відповідача - особи, яка на момент звернення до суду не є суб'єктом господарювання.
10.11.2025 ОСОБА_1 подав клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку з проходженням військової служби відповідача з вимогою зупинити провадження у справі №925/1196/25 до припинення військової служби відповідача ОСОБА_1 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 228 ГПК України. В обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що на день подання цього клопотання він проходить військову службу у складі Збройних Сил України, що підтверджується: наказом командира військової частини про зарахування на військову службу; довідкою з військової частини, яка підтверджує факт проходження служби та неможливість участі в судових засіданнях.
На підтвердження вказаних обставин відповідач подав витяг із наказу командира військової частини від 24.08.2022, відповідно до якого вважається таким, що зарахований до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 , військовослужбовець призваний за мобілізацією, з 24 серпня 2022 року приступив до виконання службових обов'язків. Відповідач також надав довідку від 07.11.2025, видану ОСОБА_1 про те, що останній перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині з 24.08.2022 по теперішній час.
13.11.2025 позивач подав заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі, в яких зазначив, що для зупинення судом провадження у справі з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України у матеріалах справи мають бути докази того, що відповідний підрозділ (військова частина) переведений на воєнний стан, зокрема бере участь у виконанні бойових завдань. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у постанові Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 149/9/23 (провадження № 61-10894св23) та справах №757/5240/16-ц від 14.12.2022 р., №461/5209/19 від 29.08.2022 р. Надані відповідачем документи, на думку позивача, не є належними та достатніми доказами для зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
13.11.2025 позивач подав відповідь на відзив, в якій, в тому числі, заперечив проти задоволення клопотання відповідача про повернення позовної заяви.
Ухвалою від 17.11.2025 суд у задоволенні клопотання відповідача про повернення позовної заяви у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності ФОП відмовив. Позивачу постановив навести обґрунтування вимог (спосіб захисту прав або інтересів, з наведенням правових підстав) до припиненого суб'єкта господарювання, який має відповідати за позовом, із зазначенням його актуального статусу. Зупинив провадження у справі № 925/1196/25 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/947/22 та оприлюднення постанови.
24.11.2025 у Єдиному державному реєстрі судових рішень забезпечено надання загального доступу до повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 754/947/22 за результатами перегляду справи № 754/947/22.
Відповідно до ст. 230 ГПК України, провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Провадження у справі продовжується із стадії, на якій його було зупинено.
Враховуючи викладене суд поновлює провадження у справі.
Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі у зв'язку з проходженням військової служби суд зазначає таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.
У постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала таке:
"...36. Основні засади забезпечення національної безпеки і оборони держави визначені Конституцією України.
37. За змістом положень статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
38. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
39. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
40. Закон України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ) встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони.
41. Оборона України - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (стаття 1 Закону № 1932-ХІІ).
42. Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони (стаття 2 Закону № 1932-ХІІ).
43. Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1932-ХІІ участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.
44. Аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що оборона України є комплексною системою заходів і справою українського народу. Однак безпосереднє виконання завдань із збройного захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності держави прямо покладається на Збройні Сили України. Водночас забезпечення державної безпеки та захист кордонів доручено іншим відповідним військовим формуванням та правоохоронним органам.
45. Отже, саме ці структури становлять основу сектору безпеки і оборони, на які держава покладає функцію збройного захисту країни, зокрема в період воєнного стану.
ІІ. Щодо введення воєнного стану та функціонування військових формувань
46. Відповідно до статті 2 Закону № 389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
47. У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни (частина перша статті 4 Закону № 1932-ХІІ). Зазначена норма права відповідає положенням пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України.
48. Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: межі території, на якій вводиться воєнний стан, час введення і строк, на який він вводиться; завдання військового командування, військових адміністрацій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження і здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
49. Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 389-VIII військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
50. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону № 389-VIII). Подібне визначення міститься в абзаці чотирнадцятому статті 1 Закону № 1932-ХІІ.
51. Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій [абзац п'ятий частини першої статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII)]. Подібне визначення міститься в абзаці тринадцятому статті 1 Закону № 1932-ХІІ.
52. Згідно з абзацами першим - другим частини першої статті 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом № 3543-XII. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
53. Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань (абзац третій частини першої статті 39 Закону № 2232-XII).
54. У абзаці четвертому статті 1 Закону № 3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
55. У частині першій статті 3 Закону № 3543-XII визначено, що мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.
56. Зміст мобілізації становить:
- переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду;
- переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу (частина четверта статті 3 Закону № 3543-XII).
57. Згідно із частинами першою - третьою та восьмою статті 4 Закону № 3543-XII організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
58. Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
59. З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
60. Генеральний штаб відповідно до покладених на нього завдань в особливий період, крім функцій, визначених у підпунктах 1-150 цього пункту, організовує стратегічне розгортання Збройних Сил та інших складових сил оборони і переведення військових частин на організацію та штати воєнного часу [абзац третій підпункту 152 пункту 4 Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 30 січня 2019 року № 23/2019 (далі - Положення про Генштаб)].
61. Системний аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що воєнний стан є загальним правовим режимом, що вводиться в Україні та створює юридичні рамки (правову конструкцію) для діяльності всіх державних інститутів, економіки та суспільства в умовах збройної агресії. Такий захід є системним, комплексним і загальнодержавним, який змінює правовий режим функціонування держави в цілому. Натомість переведення на організацію і штати воєнного часу є конкретним військово-організаційним заходом, який є наслідком та складовою частиною введення воєнного стану та оголошення мобілізації. Цей захід стосується внутрішньої структури та чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань з метою приведення їх у максимальну бойову готовність.
ІІІ. Щодо введення воєнного стану та мобілізації
62. Загальновідомим фактом є те, що 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала чинити злочин агресії проти України у формі широкомасштабного військового нападу.
63. У зв'язку із цим Президент України Указом від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (далі - Указ), ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався. Станом на момент прийняття цієї постанови воєнний стан не скасований.
64. У пункті 2 Указу Президент України постановив: військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати визначені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
65. Крім того, Президент України у пункті 1 Указу від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» постановив: оголосити та провести загальну мобілізацію (пункт 1).
66. Отже, враховуючи зазначені вище акти Президента України, з 24 лютого 2022 року та станом на момент прийняття цієї постанови в Україні (на всій її території) діє воєнний стан та проводиться загальна мобілізація. А отже, з настанням особливого періоду вся структура Збройних Сил України та інші військові формування як цілісний організм почали функціонувати в умовах особливого періоду та були переведені на організацію і штати воєнного часу.
IV. Щодо зупинення провадження та права особи на участь у розгляді своєї справи
67. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).
68. Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
69. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
70. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.
71. Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.
72. У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов'язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.
73. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
74. Аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та у пункті 5 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
75. Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
76. Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов'язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
77. Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Як уже зазначалося вище, Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов'язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.
78. Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.
79. З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з'ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з'єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.
80. Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов'язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.
81. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
82. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі..."
Як уже встановлено судом, відповідач надав суду витяг із наказу командира військової частини від 24.08.2022, відповідно до якого командир військової частини наказує вважати таким, що зарахований до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 , військовослужбовця призваного за мобілізацією, і вважати таким, що з 24 серпня 2022 року приступив до виконання службових обов'язків. Відповідач також надав копії військового квитка та довідки від 07.11.2025, що видана ОСОБА_1 про те, що він перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині з 24.08.2022 по теперішній час.
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22, суд доходить висновку, що, всупереч твердженням позивача, надання зазначених доказів є достатнім для підтвердження перебування відповідача на службі у військовій частині у складі Збройних Сил України, яка переведена на воєнний стан.
Щодо покликання позивача на позицію, висловлену, зокрема, у постанові від 09.11.2022 у справі № 753/19628/17, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22 дійшла висновку про наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування положень пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні положення містяться в пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та пункті 5 частини першої статті 236 КАС України), сформульованих у постановах колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17, від 29 березня 2023 року.
Оскільки ст. 227 ГПК України передбачено обов'язок суду, який є безальтернативним, зупинити провадження у справі у випадку перебування, зокрема відповідача, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, суд доходить висновку про необхідність задоволення клопотання відповідача та зупинення провадження у справі № 925/1196/25 на період перебування відповідача у складі Збройних Сил України.
Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 3 частини першої статті 227 цього Кодексу - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. (п. 2 ч. 1 ст. 229 ГПК України)
Відповідно до ст. 117 ГПК України зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків. З дня відновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.
Керуючись ст. 227, 229, 230, 234-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Поновити провадження у справі № 925/1196/25.
Задовольнити клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі у зв'язку з проходженням військової служби.
Зупинити провадження у справі № 925/1196/25 на час перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
Зобов'язати сторони повідомити Господарський суд Черкаської області про усунення обставин, які стали підставою для зупинення провадження у справі № 925/1196/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в частині зупинення провадження у справі до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її підписання.
Копії ухвали надіслати сторонам за допомогою системи "Електронний суд".
Суддя Зоя ЗАРІЧАНСЬКА