8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" листопада 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3559/23 (922/3545/25)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковського С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВМ Трейдінг"
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
Постановою Господарського суду Харківської області від 12.11.2024 року, ТОВ "Полесадсервіс" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Бурлаченко М.М.
02.10.2025 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВМ Трейдінг" про стягнення коштів, в якій ліквідатор просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВМ Трейдінг" (ЄДРПОУ 36550783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" (ЄДРПОУ 37298595) кошти у розмірі 200 000 грн та судові витрати.
В провадженні Господарського суду Харківської області у складі судді Міньковського С.В. перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс".
Відповідно до ч. 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.10.2025 позовна заява в межах справи про банкрутство (вх. №3545/25 від 02.10.2025) передана на розгляд судді Міньковського С.В.
Ухвалою суду від 03.10.2025 року прийнято позовну заяву ліквідатора ТОВ "Полесадсервіс" до розгляду та відкрито провадження за №922/3545/25 в межах справи №922/3559/23; відкрито провадження у справі № №922/3559/23 (922/3545/25); ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов; позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України встановлено строк 5 календарних днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив з доказами її надсилання (надання) відповідачу та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; відповідачу відповідно до ст. 251 ГПК України встановлено строк 5 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень з доказами їхнього надсилання (надання) позивачу.
21.10.2025 року від відповідача надійшли відзиви на позову заяву, в яких він просить суд відмовити в задоволенні позову повністю, обґрунтовуючи це тим, що на момент подання даного позову відповідач не має грошового обов'язку перед позивачем за договором поставки від 19 січня 2022 року № 1901/2022/Х. В обґрунтування поданих до суду заперечень відповідач надав договір поставки від 19 січня 2022 року № 1901/2022/Х (разом із додатками №1 та №2), транспортні інструкції, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, податкові накладні, залізничні накладні, рахунки на оплату замовлення та видаткові накладні.
Відповідь на відзив, у межах визначеного судом строку, до суду від позивача не надійшла.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Враховуючи те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ВИСНОВОК СУДУ.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що під час виконання своїх обов'язків, ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" було виявлено, що між ТОВ "Полесадсервіс" та ТОВ "ВВМ Трейдінг" існували господарські правовідносини, у межах яких було встановлено, що ТОВ "ВВМ Трейдінг" має заборгованість перед ТОВ "Полесадсервіс" на загальну суму 667542,00 грн., яка утворилась при наступних обставинах.
Так, відповідно до податкового кабінету було встановлено, що ТОВ "ВВМ Трейдінг" поставило у 2022 році товару ТОВ "Полесадсервіс" на суму 6 424 944,00 грн. Аналіз виписки щодо руху грошових коштів показав, що ТОВ "Полесадсервіс" в 2022 році сплатило за товар більшу суму, аніж вартість поставленого товару від ТОВ "ВВМ Трейдінг", а саме 7 092 486,00 грн.
З метою повернення виявленої суми дебіторської заборгованості арбітражним керуючим Бурлаченком М.М. 02.06.2025 на адресу відповідача була направлена вимога-претензія про повернення коштів у розмірі 667 542,00 грн. (вих. № 02-06-25/4/02-02). Відповідач надав відповідь вих. № 240625-1 від 24.06.2025 на претензію, в якій зазначив про відсутність заборгованості та додав акт звірки взаємних розрахунків.
Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що 19.01.2022 року між ТОВ "ВВМ Трейдінг» (Постачальник) та ТОВ "Полесадсервіс" (Покупець) укладено договір поставки № 1901/2022/Х, за умовами якого Постачальник зобов'язаний передати у власність Покупця товар, а Покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію у кількості, за номенклатурою, ціною, в терміни та на умовах поставки згідно з умовами цього договору та додатків до нього (п.1.1).
Згідно п.4.1. Договору, ціна товару обумовлюється для кожної партії окремо і відображається у відповідних додатках до цього договору.
Згідно п.5.1. Договору, порядок і терміни оплати за поставлений за даним договором товар обумовлюється по кожній партії товару окремо і відображається у відповідних додатках та в рахунках-фактурах.
Поставка товару відбувається на підставі транспортної інструкції Покупця, яка надається Постачальнику протягом 2 днів з моменту підписання відповідної специфікації в письмовій (електронній) формі з обов'язковим зазначенням: найменування покупця; реквізити договору про поставку товару; найменування одержувача та його поштова адреса; найменування товару, асортимент, вид упаковки; кількість товару; строк (термін) поставки; адреса місця призначення, куди має бути поставлено товар; авто підприємство (у разі перевезення товару за рахунок Покупця); назва та код станції (в разі перевезення товару залізничним транспортом, при умові, що передачу товару Перевізникові має здійснити Постачальник); код та реквізити одержувача. У випадку поставки залізничним транспортом на умовах СРТ або FCA кожна партія товару повинна бути кратною технічній нормі завантаження вагону, контейнера або цистерни (п.6.2. Договору.).
Згідно додатку № 1 від 19 січня 2022 року до договору поставки від 19 січня 2022 року № 1901/2022/Х сторони погодили поставку мінеральних добрив в кількості 66 тон на суму 971784,00 грн. Умови поставки: СРТ - м. Лозова, Харківської області. За отриманими транспортними інструкціями отримувачем товару в кількості 66 тонн є ТОВ "Таго трейд". Умови оплати - 100% оплата протягом одного банківського дня з моменту підписання цього додатку.
На виконання умов договору поставки від 19 січня 2022 року № 1901/2022/Х відповідач здійснив поставку товару позивачу в кількості 66 тонн, що підтверджується видатковими накладними: №358 від 03.02.2022 в кількості 22 тонн на суму 323 928,00 грн; №360 від 03.02.2022 в кількості 22 тонн на суму 323 928,00 грн, №472 від 10.02.2022 в кількості 22 тонн на суму 323 928,00 грн та товарно- транспортними накладними : від 01.02.2022 № ТТН329, від 02.02.2022 № ТТН360, від 06.02.2022 №ТТН422, всього 66 тонн на суму 971 784,00 грн.
Згідно додатку № 2 від 17 лютого 2022 року до договору поставки від 19 січня 2022 року № 1901/2022/Х сторони погодили поставку мінеральних добрив в кількості 325,5 тонн на суму 6129702,00 грн. Умови поставки: СРТ - м. Дубно, Рівненської області. Умови оплати: 100% оплата протягом одного банківського дня з моменту підписання цього додатку.
На виконання умов цієї угоди відповідач здійснив поставку товару позивачу, що підтверджується видатковими накладними №752 від 08.04.2022 в кількості 65,1 тонн на суму 1 224 140,40 грн, №765 від 08.07.2022 в кількості 130,2 тонн на суму 2 448 280,80 грн, №842 від 01.05.2022 в кількості 130,2 тонн на суму 2 448 280,80 грн та залізничними накладними №01379, №01374, №01585, 01586, всього 325,5 тонн на суму 6 120 702,00 грн.
Отже, відповідач здійснив поставку товару позивачу за договором поставки від 19 січня 2022 року № 1901/2022/Х на загальну суму 7 092 486,00 грн.
Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Суд зазначає, що факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним Банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, надані до суду відповідачем документи, а саме видаткові накладні, товарно-транспортні та залізничні накладні відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"та підтверджують факт поставки ТОВ "ВВМ Трейдінг" товару на загальну суму 7 092 486,00 грн.
Позивачем було проведена оплата за товар згідно платіжних доручень №9679 від 26.01.2022 на суму 647 856,00 грн, №9719 від 28.01.2022 на суму 323 928,00 грн, №9875 від 18.02.2022 на суму 3 008 640,00 грн, №9886 від 21.02.2022 на суму 1880400,00 грн, №9891 від 22.02.2022 на суму 564 120,00 грн, №9899 від 23.02.2022 на суму 667 542,00 грн, всього на суму 7 092 486,00 грн.
Таким чином, судом встановлено відсутність заборгованості ТОВ "ВВМ Трейдінг" перед ТОВ "Полесадсервіс" за договором поставки № 1901/2022/Х від 19.01.2022, а твердження позивача наявність боргу у відповідача в сумі 667 542,00 грн не підтверджено належними та допустимими доказами відповідно до ст.ст.76-77 ГПК України.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Враховуючи те, що позивачем до матеріалів справи не надано належних доказів на підтвердження наявності боргу ТОВ "ВВМ Трейдінг" перед ТОВ "Полсадсервіс" в сумі 667 542,00 грн за договором поставки № 1901/2022/Х від 19.01.2022 року, а факт поставки товару відповідачем позивачу на загальну суму 7092486,00 грн. за вищевказаним договором підтверджується матеріалами справи, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
ЩОДО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Згідно ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові - судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог суд відмовив, судовий збір та інші судові витрати покладаються на позивача.
За таких обставин, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 7, 58-67 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 5, 11, 13, 14, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Рішення направити учасникам справи.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "28" листопада 2025 р.
Суддя С.В. Міньковський