ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.11.2025Справа № 910/11424/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТК7» (08138, Київська обл, с. Софіївська Борщагівка, вул. Щаслива, буд. 20, офіс 27; ідентифікаційний код: 44941828)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Лабораторія інноваційних технологій» (02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 158, кв. 292; ідентифікаційний код: 40660333)
про стягнення 397670,49 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
11.09.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АТК7» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Лабораторія інноваційних технологій» про стягнення 397670,49 грн, з яких 362500,00 грн основного боргу, 13491,99 грн 3% річних та 21678,50 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №01/06/2023 від 01.06.2023 не поставив позивачу товар, вартість якого була оплачена позивачем шляхом попередньої оплати, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату у розмірі 362500,00 грн, а також нараховані 13491,99 грн 3% річних та 21678,50 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АТК7» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 16.09.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 відкрито провадження у справі №910/11424/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, хоча про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/11424/25 відповідач повідомлявся належним чином шляхом отримання ухвали суду в своєму електронному кабінеті, що підтверджується інформацією з бази «Діловодство спеціалізованого суду».
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Згідно з ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/11424/25.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Лабораторія інноваційних технологій» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТК7» (покупець) укладено Договір поставки №01/06/2023, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виготовити і передати у власність покупцю певне обладнання відповідно до Технічного завдання на виготовлення обладнання згідно з додатком № 2 до даного Договору, який є невід'ємною його частиною, та отримати і передати покупцю дозвільні документи на його подальше використання в обсязі згідно чинного законодавства, а покупець зобов'язується прийняти це обладнання з відповідними документами та своєчасно здійснити оплату на умовах даного договору.
Відповідно до Договору поставки №01/06/2023 від 01.06.2023 специфікація (Додаток №1 до Договору) та Технічне завдання на виготовлення обладнання (Додаток №2 до Договору) підписуються обома сторонами одночасно з укладанням цього договору, після чого стають його невід'ємними додатками.
Згідно з п. 2.1 Договору поставки №01/06/2023 від 01.06.2023 ціни на обладнання встановлені в гривнях та зазначені в Специфікації (Додатку № 1 до Договору).
У Специфікації №1 до Договору поставки №01/06/2023 від 01.06.2023 сторони визначили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість - 450.000,00 грн.
Відповідно до п. 2.2 Договору поставки №01/06/2023 від 01.06.2023 загальна сума Договору визначається загальною вартістю обладнання, що постачається згідно умов даного Договору і зазначена в Додатку № 1 до Договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору поставки №01/06/2023 від 01.06.2023 постачальник зобов'язується виготовити обладнання, отримати організувати та провести сертифікацію обладнання у відповідних органах, передати обладнання разом із супровідними документами та сертифікатом відповідності покупцю на території постачальника, зазначеній у Специфікації (Додатку № 1 до Договору). Датою поставки вважається дата підписання уповноваженим представником покупця чи перевізника товарно-транспортної чи видатково-прибуткової накладної на товар.
Згідно з п. 3.2 Договору поставки №01/06/2023 від 01.06.2023 прийняття обладнання здійснюється покупцем по кількості і якості, відповідно до прикладеної супроводжувальної документації, а також відповідно до інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання, затверджених Постановами державного Арбітражу при Раді Міністрів СРСР № П-6 і № П-7 (зі змінами).
Право власності на виготовлене на умовах договору обладнання постачальника до покупця з моменту передачі обладнання з вищевказаними документами та підписання видаткової-прибуткової або товарно-транспортної накладної уповноваженим представником покупця чи перевізника (п. 3.6 Договору поставки №01/06/2023 від 01.06.2023).
Цей договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Дострокове розірвання договору можливе лише у випадках, передбачених чинним законодавством України або цим договором (п. 9.1 Договору поставки №01/06/2023 від 01.06.2023).
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №01/06/2023 від 01.06.2023 не поставив позивачу товар, вартість якого була оплачена позивачем шляхом попередньої оплати, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату у розмірі 362500,00 грн, а також нараховані 13491,99 грн 3% річних та 21678,50 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).
У п. 2.3 Договору поставки №01/06/2023 від 01.06.2023 сторони погодили, що розрахунки між постачальником і покупцем за поставку обладнання здійснюються у національній валюті України в безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника, в наступному порядку: - 90% від загальної суми договору - попередня оплата протягом 3 (трьох) робочих днів з дня укладення договору на підставі отриманого рахунку; - 10% від загальної суми договору - оплата протягом 3 (трьох) робочих днів з дня підписання видатково-прибуткової накладної (або товарно-транспортної накладної) та акту приймання передачі виконаних робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до платіжних інструкцій, копії яких долучені позивачем до позовної заяви, позивач сплатив відповідачу грошові кошти у сумі 362500,00 грн.
Відповідно до п. 3.3 Договору поставки №01/06/2023 від 01.06.2023 постачальник зобов'язується виготовити обладнання, отримати сертифікат відповідності та супровідні дозвільні документи, що передбачені для використання даного обладнання чинним законодавством, поставити його покупцю в термін 30 (тридцять робочих) днів з моменту зарахування попередньої оплати згідно п. 2.3.1 даного Договору але не пізніше 10.07.2023 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту ст. 693 Цивільного кодексу України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.
Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар.
У зв'язку з тим, що відповідач не поставив позивачу на умовах Договору поставки №01/06/2023 від 01.06.2023 товар позивач 20.09.2024 звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договору та повернення попередньої оплати у сумі 362500,00 грн у строк до 27.09.2024.
Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем обов'язку з поставки товару за Договором поставки №01/06/2023 від 01.06.2023 або доказів повернення грошових коштів у сумі 362500,00 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Лабораторія інноваційних технологій» з повернення суми попередньої оплати у розмірі 362500,00 грн підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не був спростований, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АТК7» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Лабораторія інноваційних технологій» суми попередньої оплати у розмірі 362500,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 13491,99 грн за період з 10.06.2023 по 26.09.2024 та інфляційні втрати у розмірі 21678,50 грн. за період з червня 2023 року по серпень 2024 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
З приводу здійснених позивачем нарахувань на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.
Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.
Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар.
Таким чином, так як позивач реалізував своє право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати, то у відповідача припинився обов'язок поставити товар та виник обов'язок повернути покупцю попередню оплату.
Одночасно вказані два обов'язки існувати не можуть.
Як встановив суд, відповідач у встановлений договором строк не поставив позивачу товар.
Прострочення виконання продавцем обов'язку з поставки товару не припиняє існування такого обов'язку, адже в такому випадку на продавця може покладатись відповідальність за прострочення виконання негрошового зобов'язання (зобов'язання поставити товар) у вигляді, зокрема, пені чи штрафу.
Зобов'язання поставити товар (негрошове зобов'язання) у випадку його прострочення автоматично не перетворюється в зобов'язання повернути суму попередньої оплати (повернути сплачені наперед грошові кошти).
Так, відповідно до п. 7.2 Договору поставки №01/06/2023 від 01.06.2023 у випадку порушення постачальником строків поставки обладнання в обумовлені даним договором терміни постачальник виплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми не поставленого (недопоставленого) обладнання за кожен день прострочки.
Тобто, сторони передбачили відповідальність відповідача за прострочення поставки товару, а тому позивач має право заявити до стягнення з відповідача пені саме за прострочення поставки товару (в межах даної справи позивач таких позовних вимог не заявляє).
Як встановив суд, у зв'язку з тим, що відповідач не поставив позивачу на умовах Договору поставки №01/06/2023 від 01.06.2023 товар позивач 20.09.2024 звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договору та повернення попередньої оплати у сумі 362500,00 грн у строк до 27.09.2024.
З наведеного вбачається, що до 27.09.2024 у відповідача існував обов'язок поставити товар (негрошове зобов'язання, відносно якого відсутні підстави нараховувати 3% річних та інфляційні втрати), а з 28.09.2024 виник обов'язок повернути позивачу суму попередньої оплати (грошове зобов'язання, відносно якого наявні підстави нараховувати 3% річних та інфляційні втрати), у зв'язку з чим обгрунтованим для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є період з 28.09.2024.
За таких обставин, оскільки позивач нараховує 3% річних за період з 10.06.2023 по 26.09.2024 та інфляційні втрати за період з червня 2023 року по серпень 2024 року (тобто, за період, коли ще не існувало грошового зобов'язання повернути кошти попередньої оплати), суд дійшов висновку відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Лабораторія інноваційних технологій» (02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 158, кв. 292; ідентифікаційний код: 40660333) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТК7» (08138, Київська обл, с. Софіївська Борщагівка, вул. Щаслива, буд. 20, офіс 27; ідентифікаційний код: 44941828) суму основного боргу у розмірі 362500 (триста шістдесят дві тисячі п'ятсот) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 4350 (чотири тисячі триста п'ятдесят) грн 00 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Спичак