ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.11.2025Справа № 910/8089/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Самошиній І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ Білдінг Груп"
(61058, Харківська область, м. Харків, вул. Данилевського, буд. 8; ідентифікаційний код 43567963)
до Міністерства юстиції України
(01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13;
ідентифікаційний код 00015622)
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
ОСОБА_1
( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )
Приватний нотаріус Трофименко Єлізавета Василівна
(61170, м. Харків, вул. Валентинівська, буд. 18)
Державний реєстратор Виконавчого комітету Бориспільської міської ради, Київської області Іванцок Евеліна Янівна
(08301, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 72)
Державний реєстратор Макарівської районної державної адміністрації Київської області Хоменко Тетяна Миколаївна
(08293, Київська область, м. Буча, вул Інститутська, буд. 22)
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельний комбінат "Прогрес" (02175, м. Київ, Харківське шосе, буд. 56; ідентифікаційний код: 40087050)
ОСОБА_2
( АДРЕСА_2 ;
ідентифікаційний код: НОМЕР_2 )
про визнання незаконним та скасування наказу
Міністерства юстиції України
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Товариство з обмеженою відповідальністю "КБ Білдінг Груп" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про визнання незаконним і скасування частково Наказу Міністерства юстиції України №1446/5 від 27.05.2025 «Про задоволення скарги» про часткове задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» від 29.04.2025, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.04.2025 за № СК-1603-25.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 відкрито провадження у справі №910/8089/25; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 09.07.2025; залучено Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комбінат "Прогрес" та ОСОБА_2 до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, та ОСОБА_1 , Приватного нотаріуса Трофименко Єлізавети Василівни, Державного реєстратора Виконавчого комітету Бориспільської міської ради, Київської області Іванцок Евеліни Янівни та Державного реєстратора Макарівської районної державної адміністрації Київської області Хоменко Тетяну Миколаївну до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
08.07.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний комбінат "Прогрес" подано клопотання про зупинення розгляду справи №910/8089/25 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 359/6389/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «ПРОГРОЕС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа-1 без самостійних вимог на предмет спору Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Трофименко Єлизавету Василівну; третя особа-2 без самостійних вимог на предмет ОСОБА_2 про визнання недійсним договору.
09.07.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний комбінат "Прогрес" подано письмові пояснення щодо позовної заяви про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України №1446/5 від 27.05.2025.
09.07.2025 позивачем подано заперечення щодо клопотання про зупинення.
Протокольною ухвалою суду від 09.07.2025 розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 29.07.2025.
14.07.2025 Міністерством юстиції України подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує, вказує, що доводи позивача про порушення Колегією порядку розгляду зазначеної скарги необґрунтованими, а обраний позивачем спосіб захисту є неефективним. Окрім того, за твердженням відповідача, Мін'юст під час розгляду скарг перевіряє лише правильність оскаржуваних реєстраційних дій та не встановлює або спростовує факт набуття чи припинення майнових прав.
24.07.2025 позивачем подано відповідь на відзив.
28.07.2025 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою суду від 29.07.2025 судом залишено без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комбінат "Прогрес" про зупинення провадження у справі та відкладено розгляд справи на 03.09.2025.
Протокольною ухвалою від 03.09.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.09.2025.
24.09.2025 позивачем подано письмові пояснення по справі.
Протокольною ухвалою від 24.09.2025 суд ухвалив оголосити перерву в розгляді справи по суті після вступного слова учасників справи на 01.10.2025.
30.09.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний комбінат "Прогрес" подано заперечення на письмові пояснення позивача.
Протокольною ухвалою від 01.10.2025 судом здійснено дослідження доказів та з'ясування обставин справи та ухвалено відкласти розгляд справи по суті на 15.10.2025.
09.10.2025 Міністерством юстиції України подано додаткові письмові пояснення по справі.
15.10.2025 під час судового засідання судом розпочато судові дебати та відкладено розгляд справи до 22.10.2025.
22.10.2025 представником позивача подано клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження, в якому позивач просив визнати поважними причини пропуску строку на звернення з цим клопотанням після закриття підготовчої стадії та повернутися зі стадії судових дебатів до стадії підготовчого провадження у справі №910/8089/25 та залучити до участі у справі як співвідповідача ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» (ЄДРПОУ 40087050), змінивши його процесуальний статус із третьої особи без самостійних вимог.
Протокольною ухвалою суду від 22.10.2025 суд ухвалив відмовити в задоволені клопотання представника позивача від 22.10.2025 про що постановлено ухвалу, без оформлення окремого документу, яка внесена до протоколу судового засідання. Суд, оголосив про відкладення розгляду справи на 05.11.2025.
Суд, розглянувши клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску строку на звернення з цим клопотанням після закриття підготовчої стадії та повернення до стадії підготовчого провадження, дійшов висновку про відмову у його задоволенні з наступних підстав.
Так згідно ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Відповідно ч. 2 та 3 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Частиною 6 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Проте судом встановлено, що до свого клопотання позивачем не було долучено доказів, які підтверджують неможливість подання означеного клопотання у встановлений строк. Посилання на зміну правової позиції та Постанову Великої Палати Верховного суду від 03.09.2025 у справі №910/2546/22 судом визнається необґрунтованим, оскільки згідно із відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, держателем реєстру забезпечено надання загального доступу до тексту постанови 24.09.2025, а з означеним клопотанням позивач звернувся до суду лише фактично через місяць 22.10.2025.
Суд відзначає, що підстави для поновлення або продовження строку повинні носити об'єктивний характер. Суб'єктивне сприйняття позивачем або оцінка ним порядку здійснення свого права не є такими обставинами, а тому не можуть бути покладені в основу рішення суду про поновлення або продовження строку.
При цьому судом враховано правову позицію Верховного Суду у справі №917/69/18, що міститься у Постанові Верховного Суду від 17.12.2018.
Частиною 2 та 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Господарським процесуальним кодексом України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.
Втім, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.12.2021 у справі №910/7103/21 зроблено висновок, що "відповідно до практики Верховного Суду, яку колегія суддів враховує на підставі ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті".
05.11.2025 від ОСОБА_1 надійшла заява про залучення до участі у справі як співвідповідача ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» (ЄДРПОУ 40087050), змінивши його процесуальний статус із третьої особи без самостійних вимог; повторне направлення судових повісток та копій процесуальних документів за новою відомою поштовою адресою третьої особи ОСОБА_2 . та зобов'язання ОСОБА_2 подати письмові пояснення по суті спору.
Протокольною ухвалою суду від 05.11.2025 суд на місці ухвалив залишити заяву ОСОБА_1 без розгляду як безпідставну та оголосив перерву у розгляді справи по суті на 12.11.2025.
12.11.2025 у судове засідання з'явилися представники позивача, відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комбінат "Прогрес" та ОСОБА_1 . Представник відповідача та представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комбінат "Прогрес" проти задоволення позову заперечували. Представник позивача та ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити.
У судовому засіданні 12.11.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та третіх осіб, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп» (код ЄДРПОУ 43567963) (далі за текстом також - «Позивач», КБ БІЛДІНГ ГРУП) починаючи з 2020 року було і до 27.05.2025 фактично залишалося єдиним законним власником нерухомого майна, а саме - Майнового комплексу загальною площею 9876,3 кв.м. за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Запорізька, 14. реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 938938632105 (далі за текстом також - «Майновий комплекс»). Товариство з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп» з 2021 року також орендує на підставі Договору оренди землі від 27.09.2021, укладеного з Бориспільською міською радою в якості Орендодавця, земельні ділянки площею 3,2209 га (кадастровий номер 3210500000:06:005:0004), площею 0,71 га (кадастровий номер 3210500000:06:002:0006), площею 4,9004 га (кадастровий номер 3210500000:06:002:0004), площею 0,049 га (кадастровий номер 3210500000:06:002:0005) у місті Бориспіль Київської області, за адресою: вул. Запорізька, 14, на підставі рішень Бориспільської міської ради VIII скликання Київської області (на яких, власне, розташований Майновий комплекс): №889-12-VIII від 17.08.2021 «Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп» у користування на умовах оренди строком на 10 (десять) років земельних ділянок площею 3,2209 га (кадастровий номер 3210500000:06:005:0004), площею 0,71 га (кадастровий номер 3210500000:06:002:0006), площею 4,9004 га (кадастровий номер 3210500000:06:002:0004), площею 0,049 га (кадастровий номер 3210500000:06:002:0005) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Запорізька, 14 у м. Бориспіль» та - за №1068-13-VIII від 14.09.2021 «Про внесення змін до рішення міської ради від 17.08.2021 №889-12-VIII Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп» у користування на умовах оренди строком на 10 (десять) років земельних ділянок площею 3,2209 га (кадастровий номер 3210500000:06:005:0004). площею 0,71га (кадастровий номер 3210500000:06:002:0006), площею 4,9004 га (кадастровий номер 3210500000:06:002:0004), площею 0.049 га (кадастровий номер 3210500000:06:002:0005) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Запорізька, 14 у м. Бориспіль».
До Міністерства юстиції України надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» від 29.04.2025, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.04.2025 за № СК-1603-25 на рішення від 10.12.2019 № 50136263 (приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Трофименко Єлізавети Василівни, від 05.03.2020 № 51490106 державного реєстратора Макарівської районної державної адміністрації Київської області Хоменко Тетяни Миколаївни, від 07.07.2020 № 53000045 державного реєстратор Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області Іванцок Евеліни Янівни, щодо комплексу, розташованого за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Запорізька, 14.
20.05.2025 Центральною Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції розглянуто скаргу та прийнято висновок, яким рекомендовано наступне: 1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «ПРОГРЕС» від 29.04.2025 задовольнити частково. 2. Визнати прийнятим з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 05.03.2020 № 51490106 державного реєстратора Макарівської районної державної адміністрації Київської області Хоменко Тетяни Миколаївни. 3. Визнати прийнятими з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 17.03.2020 №№ 51654997, 51653177 приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Трофименко Єлізавети Василівни. 4. Визнати прийнятим з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 07.07.2020 № 53000045 державного реєстратор Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області Іванцок Евеліни Янівни. 5. В іншій частині вимог відмовити у зв'язку з тим, що рішення від 10.12.2019 № 50136263 приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Трофименко Єлізавети Василівни відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав. 6. Тимчасово блокувати доступ державному реєстратору Макарівської районної державної адміністрації Київської області Хоменко Тетяні Миколаївні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 (один) місяць.
На підставі висновку Колегії від 20.05.2025 прийнято наказ Міністерства юстиції України від 27.05.2025 № 1446/5 «Про задоволення скарги», яким: 1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «ПРОГРЕС» від 29.04.2025 задоволено частково. 2. Визнано прийнятим з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 05.03.2020 № 51490106 державного реєстратора Макарівської районної державної адміністрації Київської області Хоменко Тетяни Миколаївни. 3. Визнано прийнятими з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 17.03.2020 №№ 51654997, 51653177 приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Трофименко Єлізавети Василівни. 4. Визнано прийнятим з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 07.07.2020 № 53000045 державного реєстратор Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області Іванцок Евеліни Янівни. 5. В іншій частині вимог відмовлено у зв'язку з тим, що рішення від 10.12.2019 № 50136263 приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Трофименко Єлізавети Василівни відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав. 6. Тимчасово блоковано доступ державному реєстратору Макарівської районної державної адміністрації Київської області Хоменко Тетяні Миколаївні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 (один) місяць. 7. Виконання пунктів 2-4 цього наказу покладено на Офіс протидії рейдерству. 8. Виконання пункту 6 цього наказу покладено на державне підприємство «Національні інформаційні системи».
На переконання позивача, Міністерством юстиції незаконно прийнято Скаргу Скаржника з порушенням строків звернення зі скаргою на реєстраційні дії, встановлених абз.5 ч.3 ст.37 та ч.6 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Окрім того, позивач вказує, що відповідач безпідставно прийняв Скаргу ТОВ «БК Прогрес» з тих самих підстав та обставин, за якими вже була наявна відмова територіального Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України №12704/11104-22- 25/15.6 від 15.04.2025, чим порушено ч.6 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Також на переконання позивача, Міністерством юстиції порушено п. 9 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128.
За доводами позивача, Наказ Міністерства юстиції був опублікований з порушенням строків, встановлених законодавством замість 21.05.2025 Наказ фактично був опублікований - 27.05.2025; при цьому, що засідання колегії відбулося 20.05.2025, що свідчить про порушення абз.2 п.14 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128.
Окрім того, у самому Наказі Міністерства юстиції наявні численні орфографічні помилки, що, за доводами позивача, також є підставою для скасування оспорюваного Наказу.
Згідно із пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі - Положення № 228), Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.
Згідно з підпунктом 83-10 пункту 4 Положення № 228, Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань розглядає відповідно до закону скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін'юсту та приймає обов'язкові до виконання рішення.
Пунктом 10 Положення № 228 визначено, що Мін'юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.
Правові засади та процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).
Порядок та процедура розгляду скарг на рішення дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав визначено статтею 37 Закону № 1952-IV та Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128.
Абзацом першим частини першої статті 37 Закону № 1952-IV встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає, серед іншого, скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (пункт 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1128, розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом. Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком. Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін'юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін'юстом.
Склад колегій затверджується Мін'юстом чи відповідним територіальним органом. Порядок створення Мін'юстом та його територіальними органами Колегій з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту (далі - Колегії), організаційні та процедурні засади діяльності Колегій визначені Положенням про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09.01.2020 № 71/5.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав подається у письмовій формі та має містити відомості про прізвище, ім'я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги.
Скарга на рішення державного реєстратора, прийняте всупереч санкціям, застосованим відповідно до Закону України «Про санкції», має містити обставини, якими суб'єкт подання скарги обґрунтовує недотримання чи порушення державним реєстратором відповідних санкцій. Якщо з дня прийняття оскаржуваного рішення, здійснення дії або бездіяльності спливло більше двох місяців, а у випадку, передбаченому абзацом третім частини третьої цієї статті, - більше одного місяця, скарга має містити також відомості про дату, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав. Якщо з дня прийняття рішення державного реєстратора, прийнятого з порушенням Закону України «Про санкції», спливло більше двох місяців, скарга має містити також відомості про дату, коли скаржник дізнався про таке рішення у сфері державної реєстрації прав.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав має бути підписана скаржником або його представником. Така скарга може бути подана в електронній формі за умови підписання її скаржником або його представником з використанням кваліфікованого електронного підпису або застосуванням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
До скарги, підписаної представником, додаються докази на підтвердження його повноважень. До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав можуть бути додані документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржника. До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що подається представником скаржника, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена у встановленому порядку (абз. 1-4 ч. 4 ст. 37 Закону № 1952-IV).
Відповідно розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом у межах компетенції, визначеної законом, зокрема на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора.
Під час підготовки скарг до та в ході колегіального розгляду з відкритих відомостей веб-порталу судова влада України (court.gov.ua) та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень не встановлена наявність інформації про відкрите за заявою скаржника судове провадження, предметом якого є оскарження того самого рішення, дії у сфері державної реєстрації прав.
Під час дії воєнного стану та з урахуванням вимог, встановлених пунктом 10 Порядку розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (зі змінами), (далі - Порядок № 1128), за 15 днів (дата публікації оголошення: 02.05.2025) до дня засідання колегії на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України було забезпечено оприлюднення інформації про дату засідання розгляду даної скарги та додатково повідомлено зазначену інформацію скаржнику, приватному нотаріусу Трофименко Є.В., державному реєстратору Хоменко Т.М., державному реєстратору Іванцок Е.Я., ТОВ «КБ БІЛДІНГ ГРУП», а також Державній податковій службі України засобами електронної пошти.
Абзацом п'ятим пункту 10 Порядку № 1128 регламентовано, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації під час дії воєнного стану проводиться без участі скаржника, державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів (далі - заінтересовані особи).
У випадках, коли подається скарга до суб'єкта владних повноважень, необхідно виходити з безумовного обов'язку суб'єкта владних повноважень (за винятком, зокрема, судів, для яких встановлений окремий порядок розгляду звернень у формі позовних заяв, скарг тощо) розглянути відповідне звернення та прийняти вмотивоване рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Такий висновок ґрунтується на положеннях Конституції України: усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст.40); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19) (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 червня 2023 року по справі № 910/2529/22).
Мін'юст здійснює розгляд скарг у сфері державної реєстрації у межах компетенції, визначеної законом, зокрема, на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора.
Після повідомлення заінтересованих осіб про розгляд скарги до Міністерства юстиції України надійшли клопотання про надіслання матеріалів скарги в електронній формі на адресу електронної пошти від представника ОСОБА_1 адвоката Будкевича Віталія Андрійовича від 02.05.2025, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 02.05.2025 за № СК-1659-25, відповідь на яке надано листом Міністерства юстиції України від 05.05.2025 № 63040/СК-1659-25/33.2.2, від державного реєстратора Іванцок Е.Я., зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05.05.2025 за № СК-1691- 25, відповідь на яке надано листом Міністерства юстиції України від 05.05.2025 № 63554/СК-1691-25/33.2.1, від Державної податкової служби України в особі в.о. директора Департаменту по роботі з податковим боргом ОСОБА_6 від 07.05.2025 № 6511/5/99-00-13-03-05, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 07.05.2025 за № СК-1742-25, відповідь на яке надано листом Міністерства юстиції України від 08.05.2025 № 65490/СК-1742-25/33.2.1.
Пунктом 12 Порядку № 1128 передбачено, що заінтересовані особи мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов'язково приймаються Колегією до розгляду.
Після призначення колегіального розгляду скарги до Міністерства юстиції України надійшли пояснення по суті поданої скарги від державного реєстратора Іванцок Е.Я. від 09.05.2025, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 09.05.2025 за № СК-1794- 25, від приватного нотаріуса Трофименко Є.В. від 15.05.2025 № 98/01-16, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 15.05.2025 за № СК-1884-25, від Державної податкової служби України в особі в.о. директора Департаменту по роботі з податковим боргом ОСОБА_6 від 14.05.2025 № 6984/5/99-00-13- Документ сформований в системі «Електронний суд» 14.07.2025 9 03-05, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 14.05.2025 за № СК-1876-25, від ОСОБА_1 16.05.2025, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 16.05.2025 за № № СК-1910-25, СК-1904-25, які було долучено до матеріалів скарги та досліджено в ході колегіального розгляду.
Після призначення колегіального розгляду скарги інших листів, заяв, клопотань та пояснень від заінтересованих осіб до Міністерства юстиції України не надходило.
Суд погоджується із запереченнями відповідача стосовно того, що Міністерство юстиції України під час розгляду скарг перевіряє лише правильність оскаржуваних реєстраційних дій та не встановлює або спростовує факт набуття чи припинення майнових прав.
Таким чином, у Колегії Мін'юсту були відсутні підстави для відмови у прийняті скарги або залишенні скарги без розгляду.
Щодо виявлених порушень під час розгляду скарги, суд зазначає наступне.
ЯК встановлено судом, Скаржником подано скаргу з вимогою анулювати оскаржувані рішення. Скаржник звертаючись із скаргою вказував, зокрема, що ТОВ «БК «ПРОГРЕС» було власником комплексу.
Так, на підставі оскаржуваного рішення1 щодо комплексу було зареєстровано іпотеку ОСОБА_1 . Однак, скаржник зауважив, що приватним нотаріусом Трофименко Є.В. під час прийняття такого рішення не було належним чином перевірено обсяг повноважень представника ТОВ «БК «ПРОГРЕС», що призвело в подальшому для прийняття оскаржуваних рішень2-3 та зміни власника комплексу.
Скаржник зазначає, що про порушення прав стало відомо з інформації з Державного реєстру прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 29.04.2025 № 424631651. Водночас, обставин та доказів на їх підтвердження, які б спростовували такі доводи скаржника, Колегією не встановлено.
Під час підготовки скарги до та в ході колегіального розгляду з відкритих відомостей веб-порталу судової влади України (court.gov.ua) та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень не встановлена наявність інформації про відкриті за заявами скаржника судові провадження, предметом яких є оскарження тих самих рішень, дій у сфері державної реєстрації прав.
Згідно з відомостями Державного реєстру прав встановлено, що на підставі оскаржуваного рішення1 приватним нотаріусом Трофименко Є.В. у результаті вчинення нотаріальної дії проведено державну реєстрацію іпотеки на комплекс. Вказана державна реєстрація проведена на підставі іпотечного договору, укладеного між ТОВ «БК «ПРОГРЕС» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Трофименко Є.В. 10.12.2019, зареєстрованого в реєстрі за номером 2514 (далі - іпотечний договір).
На підставі оскаржуваного рішення державним реєстратором Хоменко Т.М. проведено державну реєстрацію переходу права власності на комплекс від ТОВ «БК «ПРОГРЕС» до ОСОБА_1 в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».
Колегією Міністерства юстиції встановлено, що для такої державної реєстрації заявником було подано, зокрема: - іпотечний договір; - заява ОСОБА_1 (повідомлення про порушення основного зобов'язання - вимога про усунення порушення), адресована ТОВ «БК «ПРОГРЕС», справжність підпису ОСОБА_1 на якій засвідчено приватним нотаріусом Трофименко Є.В. 19.12.2019 за № 2565 (далі - заява); - заява ОСОБА_1 (повідомлення про порушення основного зобов'язання - вимога про усунення порушення), адресована ОСОБА_2 , справжність підпису ОСОБА_1 на якій засвідчено приватним нотаріусом Трофименко Є.В. 19.12.2019 за № 2561 (далі - заява); - свідоцтво, видане приватним нотаріусом Трофименко Є.В. 31.01.2020, зареєстрованого в реєстрі 144, у якому зазначено, зокрема, що заяву передано ТОВ «БК «ПРОГРЕС», а також, що заява була передана поштою зі зворотнім повідомленням та отримана адресатом 24.12.2019. - свідоцтво, видане приватним нотаріусом Трофименко Є.В. 31.01.2020, зареєстрованого в реєстрі за № 145, у якому зазначено, зокрема, що заяву передано ОСОБА_2 , а також що заява була передана поштою зі зворотнім повідомленням та повернута органом поштового зв'язку 23.01.2020 у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Пунктом 9 Порядку № 1128 під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться, зокрема, в Державному реєстрі, у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує, зокрема, чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації; які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
Колегією також встановлено, що надалі за наслідком прийняття оскаржуваного рішення2 приватним нотаріусом Трофименко Є.В. на підставі рішень1 була проведена державна реєстрація припинення іпотеки та заборони відчуження щодо комплексу, а також на підставі оскаржуваного рішення3 державним реєстратором Іванцок Е.Я. проведено державну реєстрацію переходу права власності на комплекс від ОСОБА_1 до ТОВ «КБ БІЛДІНГ ГРУП» як внесок такого майна до статутного капіталу юридичної особи.
Колегією встановлено, що оскаржуване рішення1 відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав, оскільки державна реєстрація іпотеки на комплекс проведена на підставі іпотечного договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, і у приватного нотаріуса Трофименко Є.В. під час прийняття такого рішення не було підстав для зупинення розгляду заяв про державну реєстрацію прав, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав.
Колегія зазначає, що держана реєстрація у результаті вчинення нотаріальної дії проводиться одночасно із вчиненням такої дії та під час її вчинення приватний нотаріус самостійно формує та реєструє заяву про державну реєстрацію прав та проводить державну реєстрацію прав у порядку, передбаченому Законом № 1952-IV.
Суд погоджується із твердженням Міністерства стосовно того, що перевірка обсягу цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи, а також повноважень представника юридичної особи здійснюється у разі якщо державна реєстрація проводиться не у результаті вчинення нотаріальних дій, а тому під час прийняття оскаржуваного рішення1 та проведення відповідної державної реєстрації приватний нотаріус Трофименко Є.В. відповідно до частини четвертої статті 18 Закону не мала проводити перевірки, зокрема, повноваження представника юридичної особи.
Водночас Колегією встановлено, що оскаржуване рішення2 прийнято за наявності підстав для зупинення розгляду заяви, визначеної пунктом 1 частини першої статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній станом на дату прийняття оскаржуваного рішення1 та оскаржуваного рішення2 ) (далі - Закон № 1952-IV), а також за наявності підстави для відмови у державній реєстрації прав, визначеної пунктами 4, 8 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV, оскільки для такої державної реєстрації заявником не було подано документа, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання боржником - ОСОБА_2 письмової вимоги іпотекодержателя ОСОБА_1 , а тому подані документи не давали змоги встановити набуття права власності ОСОБА_1 на комплекс.
Крім того, Колегією встановлено, що рішення1 та оскаржуване рішення3 прийнято з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначеної пунктами 1 частини першої статті 3 Закону, а саме щодо гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки їх прийнято за наслідком прийняття незаконного оскаржуваного рішення1 та проведення відповідної державної реєстрації прав.
Пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції, чинній станом на дату прийняття оскаржуваного рішення1 та оскаржуваного рішення2 ), (далі - Порядок № 1127) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону та Порядком № 1127.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката.
Частиною четвертою статті 18 Закону № 1952-IV встановлено, зокрема, що у разі якщо державна реєстрація прав проводиться не у результаті вчинення нотаріальних дій або не на підставі документів, виданих (оформлених) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, державний реєстратор обов'язково визначає обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб і цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб, перевіряє повноваження представника фізичної або юридичної особи щодо вчинення дій, направлених на набуття, зміну чи припинення речових прав, обтяжень таких прав.
Статтею 312 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній станом на дату прийняття оскаржуваного рішення1 та оскаржуваного рішення2 ) визначено, зокрема, що державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва, що має наслідком набуття, зміну чи припинення речових прав, їх обтяжень одночасно із вчиненням такої нотаріальної дії, проводиться нотаріусом, яким вчинено відповідну нотаріальну дію, крім випадків, передбачених цією статтею. Нотаріус у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва, що має наслідком набуття, зміну чи припинення речових прав, їх обтяжень одночасно зі вчиненням такої нотаріальної дії, самостійно формує та реєструє заяву про державну реєстрацію прав та проводить державну реєстрацію прав у порядку, передбаченому Законом.
Частиною першою статті 27 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Пунктом 61 Порядку № 1127 (в редакції, чинній станом на дату прийняття оскаржуваного рішення2 встановлено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 18 Закону № 1952-IV до порядку державної реєстрації прав віднесено перевірку документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав).
Статтею 23 Закону № 1952-IV визначено, зокрема, що розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством. У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Пунктом 14 Порядку № 1127 встановлено, зокрема, що у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви.
Відповідно до пунктів 4, 8 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 24 Закону № 1952-IV за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Частиною шостою статті 37 Закону № 1952-IV встановлено, що за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України приймає мотивоване рішення, зокрема, про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав), про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав).
Підпунктами «а», «б» пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону № 1952-IV визначено, що підставою для визнання прийнятим з порушенням Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є, зокрема, встановлення Міністерством юстиції України, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 21 , 4 частини першої статті 3 цього Закону. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації прав (з посиланням на відповідне положення цього Закону), з порушенням якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав; Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав за наявності підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення цього Закону), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав; Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав визнається прийнятим з порушенням цього Закону та анулюється виключно у разі неможливості відновлення порушеного права скаржника шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 цієї частини.
Не можуть бути підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону № 1952-IV та анулювання рішення державного реєстратора допущені ним формальні (несуттєві) помилки, які не впливають на об'єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Одночасно із визнанням прийнятим з порушенням цього Закону № 1952-IV та анулюванням рішення державного реєстратора, анулюванням рішення територіального органу Міністерства юстиції України, а також у разі відсутності підстав для їх анулювання Міністерство юстиції України може прийняти одне із рішень, передбачених пунктами 4-6 цієї частини.
Таким чином, судом встановлено, що в частині вимог щодо анулювання оскаржуваного рішення1 приватного нотаріуса Трофименко Є.В. скарга задоволенню не підлягала у зв'язку з тим, що це рішення відповідало законодавству у сфері державної реєстрації прав.
Водночас оскаржуване рішення2 державного реєстратора Хоменко Т.М. було прийнято з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 4 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV, а саме щодо гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, щодо внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених Законом, а також за наявності підстави для зупинення розгляду заяви, визначеної пунктом 1 частини першої статті 23, та за наявності підстав для відмови у державній реєстрації, визначеної пунктами 4, 8 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV, та допущені при його прийнятті порушення не є формальною (несуттєвою) помилкою, оскільки впливає на об'єктивність, достовірність та повноту відомостей Державного реєстру прав, тому враховуючи, що відновлення порушеного права неможливе шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 частини сьомої статті 37 Закону № 1952-IV, це рішення підлягало анулюванню.
Таким чином, за доводами Міністерства, рішення1 приватного нотаріуса Трофименко Є.В. та оскаржуване рішення3 державного реєстратора Іванцок Е.Я. прийнято з порушенням загальної засади державної реєстрації прав, визначеної пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV, а саме щодо гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, та підлягали анулюванню як наслідок незаконного прийняття оскаржуваного рішення2.
Щодо тверджень позивача про те, що Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції вже розглядалось те саме питання, суд зазначає наступне.
Позивач у позовній заяві зазначає, що перша скарга подавалася до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції і з цього самого питання вже приймалося рішення про відмову у задоволенні скарги на підставі того, що рішення прийнято відповідно до законодавства України.
Як встановлено судом із матеріалів справи, на адресу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшов лист директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» (далі - ТОВ «БК «Прогрес) Дмитра Дробка щодо перевірки правомірності нотаріальної дії з посвідчення іпотечного договору від 10.12.2019 за реєстровим № 2514, укладеному між ТОВ «БК «Прогрес» як майновим поручителем ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 на підставі пункту 14 Порядку проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації роботи державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 лютого 2014 року № 357/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2014 року за № 298/25075 (далі - Порядок № 357/5).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 357/5 цей Порядок визначає механізм здійснення Міністерством юстиції України (далі - Міністерство юстиції), територіальним органом Міністерства юстиції перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства.
Пунктом 3 Порядку № 357/5 встановлено, що основними завданнями перевірки є: 1) перевірка організації роботи державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, у тому числі дотримання вимог до робочого місця (контори) приватного нотаріуса (далі - робоче місце), страхування цивільно-правової відповідальності, наявності осіб, що працюють на умовах цивільно-правових чи трудових договорів, умов зберігання архіву, печаток, штампів, спеціальних бланків нотаріальних документів тощо; 2) перевірка дотримання державними і приватними нотаріусами правил ведення нотаріального діловодства, правильності формування документів у справи, наявність та відповідність вимогам законодавства документів (у випадках, передбачених законодавством, - копій документів), які необхідні для вчинення нотаріальних дій та долучені до примірника нотаріально оформленого документа, документів, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявність на документах необхідних реквізитів (печаток, підписів, реєстрових номерів, дати тощо); 3) перевірка дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій, у тому числі під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 4) виявлення порушень законодавства, яке регулює організацію роботи державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, організацію нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, порядок вчинення нотаріальних дій та ведення нотаріального діловодства; 5) виконання державними і приватними нотаріусами обов'язку щодо підвищення професійного рівня (проходження підвищення кваліфікації, участь у конференціях і семінарах з питань права, дотримання правил професійної етики, затверджених Міністерством юстиції); 6) визначення якості нотаріального обслуговування фізичних та юридичних осіб; 7) надання рекомендацій з усунення причин, унаслідок яких допущено порушення; 8) застосування до державних і приватних нотаріусів заходів реагування, передбачених законодавством, у разі виявлення під час перевірки допущених ними порушень; 9) узагальнення результатів перевірок з метою визначення типових порушень, недоліків та помилок, що допускаються державними і приватними нотаріусами; 10) розповсюдження позитивного досвіду роботи державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса.
Згідно пункту 14 Порядку № 357/5 перевірка за зверненнями фізичних та юридичних осіб проводиться у межах предмета звернення та повноважень Міністерства юстиції, територіального органу Міністерства юстиції шляхом витребування від державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса (особи, яка заміщує тимчасово відсутнього нотаріуса) необхідних документів та відомостей, що стосуються фактів, викладених у такій інформації, та письмових пояснень нотаріуса або з виїздом за місцезнаходженням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, робочого місця приватного нотаріуса.
Таким чином, на підставі Порядку № 357/5 здійснюється перевірка за зверненнями фізичних та юридичних осіб дотримання нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства, а не правомірність рішень державних реєстраторів.
Позивач хибно ототожнює перевірку за результатом розгляду звернення на підставі пункту 14 Порядку № 357/5 та перевірку правомірності реєстраційних дій за результатом розгляду скарги, поданої на підставі статті 37 Закону 1952-IV.
Міністерство юстиції України зазначає, що на підставі Порядку № 357/5 здійснюється перевірка правомірності вчинення нотаріальних дій та дотримання правил нотаріального діловодства, а в порядку статті 37 Закону 1952-IV здійснюється перевірка правомірності рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Відтак, за висновками суду, позивач необґрунтовано посилається на те, що Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції вже здійснювалась перевірка тих самих реєстраційних дій, що й при розгляді скарги до Міністерства юстиції України.
Крім того, при розгляді скарги рішення приватного нотаріуса Трофименко Є.В. про державну реєстрацію іпотеки на підставі іпотечного договору від 10.12.2019 за реєстровим № 2514, укладеному між ТОВ «БК «Прогрес» як майновим поручителем ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає законодавству у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Відтак, порушені в скарзі до Міністерства юстиції України питання не були предметом розгляду Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, з огляду на що твердження позивача позивач про порушення відповідачем ч.6 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при розгляді скарги, визнаються судом юридично неспроможними.
Щодо тверджень позивача про порушення пункту 9 Порядку № 1128, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 9 Порядку № 1128 Під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує: 1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту; 2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту прийнято, вчинено на законних підставах; 3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації; 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
Так, під час розгляду скарги було встановлено, що державному реєстратору не було надано документа, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання боржником - ОСОБА_2 письмової вимоги іпотекодержателя ОСОБА_1 , а тому подані документи не давали змоги встановити набуття права власності ОСОБА_1 на комплекс.
Колегією встановлено, що оскаржуване рішення2 прийнято за наявності підстав для зупинення розгляду заяви, визначеної пунктом 1 частини першої статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній станом на дату прийняття оскаржуваного рішення1 та оскаржуваного рішення2 ) (далі - Закон № 1952-IV), а також за наявності підстави для відмови у державній реєстрації прав, визначеної пунктами 4, 8 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV.
На підставі невідповідності рішення державного реєстратора законодавству у сфері державної реєстрації прийнято рішення про часткове задоволення скарги, а також встановлено, що інші рішення мають бути скасовані як такі, що випливають з факту скасування рішення.
Відтак, жодних порушень приписів пункту 9 Порядку № 1128 Мністерством не було допущено.
Щодо тверджень позивача про пропущення строку звернення зі скаргою, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 37 Закону 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав.
Скаржник у поданій скарзі зазначив, що хоча оскаржувані реєстраційні дії і були проведені у період з грудня 2019 року та липня 2020 року, проте, скаржник остаточно дізнався про них та про своє порушене право лише у квітні 2025 року за наступних обставин.
11.02.2025 року загальними зборами ТОВ «БК «Прогрес» було звільнено з посади директора ОСОБА_9 , який протягом останніх трьох років перебуває на службі у Збройних Силах України та фактично не міг виконувати функції директора ТОВ «БК «Прогрес».
12.02.2025 року на посаду директора ТОВ «БК «Прогрес» було призначено ОСОБА_10 , який після вступу на посаду розпочав перевірку матеріального стану виробничого майна ТОВ «БК «Прогрес», видавши наказ про проведення інвентаризаційної перевірки.
Наказом № 1202/2025-1 від 12.02.2025 було призначено інвентаризаційну комісію.
У процесі проведення інвентаризації майна директор ТОВ «БК Прогрес» отримав бухгалтерську довідку станом на 14.04.2025, з якої вбачається, що серед іншого, основними засобами ТОВ «БК «Прогрес» обліковується спірний майновий комплекс.
29.04.2025 року в межах здійснення перевірки наявного в ТОВ «БК «Прогрес» майна, зважаючи на тимчасову неможливість отримання інформації з державних реєстрів за допомогою онлайн-сервісів, ОСОБА_10 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Камінської В.П. щодо отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про спірний майновий комплекс.
29.04.2025 року протоколом інвентаризаційної комісії прийнято рішення щодо проведення додаткової перевірки для з'ясування підстав розбіжності між бухгалтерськими даними та записами в державних реєстрах та вжиття необхідних заходів для відновлення реєстрації спірного майнового комплексу за ТОВ «БК «Прогрес».
Як встановлено судом із матеріалів справи, після зазначеного, скаржник одразу звернувся із скаргою. Також скаржник додатково зазначив, що ТОВ «БК «Прогрес» готується до органів досудового розслідування заява про вчинення кримінально караного злочину колишнім директором ТОВ «БК «Прогрес» - ОСОБА_3 .
Будь-яких доказів обізнаності скаржника раніше вказаної дати, коли він дізнався про наявність свого порушеного права, матеріали скарги не містили, а відтак скаржник звернувся у межах 60-денного строку з дати, коли він дізнався про своє порушене право. Відтак, твердження позивача про пропуск строку звернення зі скаргою є хибними та необґрунтованими.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. З огляду на те, що позивачем не надано жодних доказів, які відповідають критеріям належності, допустимості, достовірності та вірогідності доказів, то можна дійти висновку, що позивачем не доведено факт пропущення скаржником строку для звернення зі скаргою до Міністерства юстиції України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про відмову в задоволенні скарги повинно бути доведено суду обставини порушення прав та законних інтересів позивача вказаним наказом, невідповідність вказаного наказу вимогам чинного на момент його видання законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси заявників буде відновлено.
Вирішуючи цей спір суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Водночас, застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 року у справі № 910/10011/19.
Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Наразі, зі змісту позовної заяви та пояснень представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний комбінат "Прогрес" у судових засіданнях вбачається, що фактично спір існує між позивачем та ТОВ «БК «Прогрес» щодо права власності на майновий комплекс, а отже, позовна вимога про скасування спірного наказу Міністерства юстиції України не є ефективним способом захисту, оскільки не матиме жодного відновлювального впливу на права позивача, які стосуються спірного речового права.
В розрізі наведеного суд також вважає за доцільне погодитись із Міністерством юстиції України, що зміст спірних правовідносин вказує на відсутність порушень прав позивача саме з боку відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22 зроблено наступний правовий висновок: « 9.12. За принципом диспозитивності визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача, а суд у господарському чи цивільному судочинстві не вправі з власної ініціативи залучати іншого відповідача / співвідповідача до участі у справі.
9.13. Водночас установлення належності відповідачів є обов'язком суду, який той виконує під час розгляду справи, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (тобто ex officio), та має ґрунтуватися передусім на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог.
9.14. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов'язання (боржник).
Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у пунктах 46, 47, 76 постанови від 18.12.2024 у справі № 907/825/22. 9.15. Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21).
9.16. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
Схожі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 27) та від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17 (підпункт 33.2).
9.17. Належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 39 постанови від 26.02.2020 у справі № 304/284/18 та пункті 8.10 постанови від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).
9.18. Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Схожий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 80 постанови від 18.12.2024 у справі № 907/825/22.
9.21. Велика Палата Верховного Суду неодноразово (постанови від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, від 12.02.2020 у справі № 1840/3241/18 та від 17.02.2021 у справі № 821/669/17) доходила висновку про те, що спір про скасування наказу Мін'юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Реєстрі. Участь Мін'юсту та державного реєстратора як співвідповідачів (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала і в постанові від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18.
Окрім того, судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22 зроблено наступний висновок: «Якщо ж позивач (особа, яку було позбавлено володіння майном на користь попереднього володільця на підставі наказу Мін'юсту) вважає такий наказ незаконним, то інтерес позивача полягає у поверненні володіння майном шляхом державної реєстрації за собою права власності на це майно.
Судове рішення про визнання наказу Мін'юсту незаконним чи про скасування наказу само собою не може бути підставою для такої реєстрації, оскільки вона (реєстрація) має наслідком не тільки введення позивача у володіння майном, а й одночасно позбавлення володіння актуального володільця.
Отже, для ухвалення судового рішення, яке є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, необхідно принаймні встановити, що право власності і досі зареєстроване за скаржником, чия скарга була задоволена наказом Мін'юсту.
Цю обставину суд установлює під час розгляду справи за позовною вимогою до такого скаржника про витребування майна з його володіння.
За висновками КГС ВС, саме така вимога відповідає належному способу захисту прав позивача, водночас відповідачем за цією вимогою є не Мін'юст, а скаржник.
Також КГС ВС зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що саме рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем [постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)], незалежно від того, чи таке витребування відбувається в порядку віндикації (статті 387- 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212- 1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) [постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38)].
Підсумовуючи наведене, КГС ВС виснував, що позовна вимога про оскарження наказу Мін'юсту в разі її задоволення не призводить до повного захисту прав позивача, а зумовлює необхідність звернення до суду з новим позовом».
Таким чином, у даному випадку належним способом захисту є саме віндикаційний позов, а не оскарження наказу Міністерства юстиції України.
Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного.
Проте, у даному випадку з урахуванням дійсного змісту, характеру спірних правовідносин суд приходить до висновку, що спір, що існує між ТОВ "КБ Білдінг Груп" та ТОВ «БК «Прогрес» стосується права власності на майновий комплекс.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ Білдінг Груп" до Міністерства юстиції України про визнання незаконним і скасування частково Наказу Міністерства юстиції України №1446/5 від 27.05.2025 «Про задоволення скарги» про часткове задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес».
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див.рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 28.11.2025
Суддя М.О. Лиськов