номер провадження справи 19/160/25
28.11.2025 Справа № 908/2948/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., розглянувши матеріали справи
за позовом: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборний 170В» (69035, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний буд. 170 В, ідентифікаційний код 43255863)
до відповідача 1: Запорізької міської ради (69126, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, 206, ідентифікаційний код 04053915)
до відповідача 2: Виконавчого комітету Запорізької міської ради (69126, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, 206, ідентифікаційний код 02140892)
про стягнення 61 194,00 грн
без виклику учасників справи
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. №3239/08-07/25 від 23.09.2025) Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборний 170В» до відповідача 1 - Запорізької міської ради, відповідача 2 - Виконавчого комітету Запорізької міської ради про стягнення заборгованості зі сплати внесків на управління нежитлових приміщень підвалу №81-82 багатоквартирного будинку за період з листопада 2019 по серпень 2025 року включено у розмірі 61 194,00 грн. Також просить стягнути витрати по сплаті судового збору 2422,40 грн та на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст.ст. 4, 17, 20 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та мотивовані невиконанням відповідачем 1 зобов'язань з утримання нежитлових приміщень підвалу № 81-82 багатоквартирного будинку №170В по пр.Соборному у м.Запоріжжі, які належать територіальні громаді м.Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2025, справі присвоєно єдиний унікальний номер 908/2948/25 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Ухвалою суду від 11.07.2025 позовну заяву ОСББ «Соборний 174А» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2948/25, присвоєно справі номер провадження 19/160/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
22.10.2025 від Запорізької міської ради через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, яким відповідач 1 просить суд відмовити в задоволенні вимог, заперечення обґрунтовує наступним.
Відповідач 1 вказує, що позивачем не надано доказів укладання з відповідачем договору про компенсацію витрат за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території щодо приміщень 81-82 (нежитлових приміщень) загальною площею 37,10 та 108,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 170В, м. Запоріжжя. Позивач просить погасити заборгованість зі сплати коштів внесків на утримання будинку, що утворилось за період з липня листопада 2019 р. по серпень 2025 р. у сумі 61194,00 грн. До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників. В свою чергу позивач стверджує, що розмір заборгованості по сплаті внесків на утримання будинку та прибудинкової території за період листопада 2019 р. по серпень 2025 р. Позивач не повідомляв відповідача Запорізьку міську раду про збори об'єднання. Жодних підтверджень направлення запрошення на загальні збори позивачем відповідача не надано до матеріалів судової справи. Відповідач 1, як співвласник має бути обізнаний про прийнятті на загальних зборах ОСББ рішення, зокрема, щодо встановлення порядку сплати, переліку та розміру внесків і платежів співвласників. Доказів повідомлення до позову не додано, Запорізька міська рада ні про збори ні про розмір внесків повідомлена не була.
У відзиві на позов Запорізька міська рада також зазначила, що порушення строків позовної давності є підставою для відмови у позові.
Відзив Запорізької міської ради не містить заперечень щодо заявленої до стягнення суми судових витрат, які складають судовий збір та витрати на оплату правничої допомоги адвоката в розмірі 7000,00 грн.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України).
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно зі ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/2948/25 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 28.11.2025.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
В житловому багатоквартирному будинку № 170В (далі будинок), що розташований за місцезнаходженням: м. Запоріжжя, пр.Соборний, створено та діє Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборний 170В» (позивач), яке зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (дата запису 30.09.2019, номер запису 11031020000047763).
Установчими зборами Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Соборний 170В від 14.07.2019 затверджено статут ОСББ Соборний 170В.
Пунктом 2 Розділу IІІ Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Соборний 170В визначено, що вищим органом управління об'єднання є загальні збори. Загальні збори вправі приймати рішення з усіх питань діяльності об'єднання. Загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік.
Згідно рішення загальних зборів ОСББ, оформленого протоколом загальних зборів №1/19 ОСББ від 13.10.2019, затверджено розмір внесків на утримання будинку а прибудинкової території в розмірі 5,00 грн за 1 метр квадратний метр.
Рішеннями загальних зборів, оформленими протоколами загальних зборів ОСББ №2/20 від 13.12.2020, №1/21 від 02.10.2021 затверджено розмір внесків на утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 5,00 грн за 1 метр квадратний метр.
Рішенням загальних зборів, оформленим протоколом загальних зборів ОСББ №1/23 від 23.09.2023 затверджено розмір внесків на утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 7,00 грн за 1 метр квадратний метр
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкту нерухомого майна нежитлові приміщення підвалу 81, 82 літера А-4 будинку АДРЕСА_1 належить на праві власності територіальній громаді міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.
Позивачем нараховані внески за утримання будинку та прибудинкової території за нежитлові приміщення підвалу 81,82 літера А-4 будинку АДРЕСА_1 за період з листопада 2019 по серпень 2025 року на загальну 61 194,00 грн, з яких за приміщення № 81 площею 37,10 кв.м. 15 582,00 грн, приміщення № 82 площею 108,60 кв.м. 45612,00 грн, які позивач просить стягнути з Виконавчого комітету Запорізької міської ради.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги за такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За приписами статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує.
В силу статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 360 Цивільного кодексу України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
За положеннями частини другої статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків) (частина перша статті 385 Цивільного кодексу України).
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Згідно зі статтею 1 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Відповідно до статті 10 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку вищим органом управління об'єднання є загальні збори. Загальні збори скликаються і проводяться в порядку, передбаченому цим Законом для установчих зборів, правлінням об'єднання або ініціативною групою з не менш як трьох співвласників. Загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів оприлюднюється. У передбачених статутом або рішенням загальних зборів випадках воно може бути надане співвласникам під розписку або направлене поштою (рекомендованим листом). Співвласники мають право знайомитися з рішеннями (протоколами) загальних зборів, затвердженими такими рішеннями документами та робити з них копії. Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку.
До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.
У разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об'єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду (частина шоста статті 13 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку).
Відповідно до статті 15 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку співвласник зобов'язаний, зокрема, виконувати обов'язки, передбачені статутом об'єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
Об'єднання має право відповідно до законодавства та статуту об'єднання, зокрема: встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; визначати підрядника, укладати договори про управління та експлуатацію, обслуговування, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення майна з будь-якою фізичною або юридичною особою; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів (ст. 16 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку).
Згідно з ст.17 вказаного Закону, для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов'язків об'єднання має право, зокрема: вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об'єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; звертатися до суду в разі відмови співвласника відшкодовувати заподіяні збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені цим Законом та статутом об'єднання внески і платежі, у тому числі відрахування до резервного та ремонтного фондів.
Частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності (ч. 1 ст. 20 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку).
Статтею 23 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку передбачено, що власник квартири та/або нежитлового приміщення зобов'язаний відповідно до законодавства забезпечити використання, утримання, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт приміщень або їх частин без завдання шкоди майну і порушення прав та інтересів інших співвласників. Внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об'єднання та/або рішенням загальних зборів.
Системний аналіз приписів статей 10, 13, 15, 16, 17, 20, 23 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку дає підстави для висновку, що зазначений закон передбачає комплекс взаємопов'язаних прав та обов'язків власників квартир (приміщень) та об'єднання співвласників, які мають забезпечити належне функціонування та утримання співвласниками житлового будинку їхньої спільної часткової власності. Зокрема, праву об'єднання в особі його загальних зборів на встановлення порядку сплати, переліку та розміру внесків і платежів (статті 10, 16 Закону) кореспондує обов'язок співвласника виконувати рішення статутних органів об'єднання, своєчасно та в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі, частка яких визначається пропорційно до загальної площі квартири (статті 15, 20 Закону).
В силу приписів частини четвертої статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 322 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Отже, прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об'єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов'язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов'язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 Цивільного кодексу України та частини другої статті 7, частини 1-3 статті 12 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Як вбачається з матеріалів справи, власником нежитлових приміщені 81,82 літера А-4 за адресою: АДРЕСА_1 є територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.
Згідно з рішенням загальних зборів ОСББ, оформленого протоколом загальних зборів затверджено розмір внесків на утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 5,00 грн за 1 метр квадратний метр.
Рішеннями загальних зборів, оформленими протоколами загальних зборів ОСББ №1/19 ОСББ від 13.10.2019, №2/20 від 13.12.2020, №1/21 від 02.10.2021 затверджено розмір внесків на утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 5,00 грн за 1 метр квадратний метр.
Рішенням загальних зборів, оформленим протоколом загальних зборів ОСББ №1/23 від 23.09.2023 затверджено розмір внесків на утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 7,00 грн за 1 метр квадратний метр
Пунктом 11 Розділу IІІ Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Соборний 170В передбачено, що рішення загальних зборів, прийняте відповідно до Статуту, є обов'язковим для всіх співвласників.
Доказів того, що вищенаведені рішення загальних зборів співвласників ОСББ Соборний 170В, а також рішення установчих зборів визнані недійсними (скасовані) у встановленому чинним законодавством порядку в матеріалах справи не міститься.
Отже, з урахуванням викладеного, суд виснує, що відповідальність за сплату відповідних внесків несе власник нерухомого майна в багатоквартирному будинку.
Щодо посилання відповідача 1 на необізнаність про збори ОСББ, прийняті ними рішення та розмір внесків, суд зазначає, що прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об'єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов'язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов'язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 Цивільного кодексу України та частини другої статті 7, частини 1-3 статті 12 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку. Відповідачем не надано та матеріали справи не містять доказів скасування наведених рішень позивача.
Щодо посилання Запорізької міської ради на строки позовної давності позовної.
Згідно ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із частиною 1 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У відповідності до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Частинами 1, 3 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Спірні правовідносини виникли з листопада 2019 по серпень 2025року, позивач заявляє позовні вимоги про стягнення заборгованості за внесками, кінцевий строк оплати за якими припадає на листопад 2022, грудень 2022, січень 20232…серпень 2028.
Позивач звернувся до суду з даним позовом про захист порушеного права 23.0.2025.
Наслідки спливу позовної давності регламентовані нормами ст. 267 Цивільного кодексу України. Так, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Тобто, сплив позовної давності не припиняє право на пред'явлення позову, а припиняє право на його задоволення, виключає можливість здійснити в примусовому порядку саме порушене суб'єктивне право.
Постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 (назва в редакції, чинній на дату прийняття) від 11.03.2020 № 211 з 12.03.2020 по 03.04.2020 на території України встановлено карантин. В подальшому термін його дії неодноразово продовжувався та тривав до 28.06.2023. Запровадження карантинних заходів обумовило внесення змін до норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 № 540-ІХ (набрав чинності з 02.04.2020) Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Початок карантину, у зв'язку з розповсюдженням коронавірусної хвороби, на території України датується 12.03.2020, отже, якщо закінчення строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості, штрафних та компенсаційних санкцій припадає на період з 12.03.2020 по 28.06.2023, відповідно, строк позовної давності за такими вимогами не вважається пропущеним та продовжується на строк дії зазначеного карантину.
Крім того, у відповідності до Закону України від 15.03.22 № 2120-ІХ Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану (Закон № 2120), внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків давності.
Згідно п. 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 24.02.22 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжено відповідними Указами Президента України та діє в період прийняття процесуального рішення по цій справі.
Таким чином, підстави вважати пропущеною позовну давність за вимогою позивача про стягнення відсутні.
Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості саме з Виконавчого комітету Запорізької міської ради.
Згідно ст. 140 Конституції України через міські ради та їх виконавчі органи здійснюється місцеве самоврядування територіальними громадами в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає, серед іншого, міську раду та виконавчий орган міської ради.
За змістом ст.ст. 1, 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
У тому числі ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Частиною ч. 1, 2 ст. 11 та ч. 8 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виконавчими органами міських рад є їх виконавчі комітети.
Виконавчі комітети міських рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам.
Відповідно до ч. 3 ст. 16 цього ж Закону України визначено, що фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Згідно статті 28 цього Закону до відання виконавчих органів міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, щодо забезпечення виконання місцевого бюджету, а також здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету. Отже, Виконавчий комітет Запорізької міської ради утворений Запорізькою міською радою в тому числі для здійснення фінансування видатків з місцевого бюджету.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» розгляд та затвердження місцевого бюджету відноситься законодавством до виключної компетенції місцевих рад.
Згідно зі ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.ст. 75, 76 Бюджетного кодексу України складення проекту місцевого бюджету, його попереднє схвалення належить до повноважень виконавчих органів місцевої ради та місцевих фінансових органів.
Статтею 22 Бюджетного кодексу України визначено, що до головних розпорядників бюджетних коштів віднесено виключно місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Також суд враховує, що 04.12.2024 Запорізькою міською радою прийнято рішення № 56 Про бюджет Запорізької міської територіальної громади на 2025 рік.
Згідно з додатком 3 до рішення № 56 головним розпорядником бюджетних коштів визначено Виконавчий комітет Запорізької міської ради.
Запорізька міська рада не є розпорядником бюджетних коштів та не має рахунків у фінансових установах. Головним розпорядником коштів, який здійснює видатки, є Виконавчий комітет Запорізької міської ради.
Таким чином, Виконавчий комітет Запорізької міської ради є головним розпорядником бюджетних коштів в м. Запоріжжі, який здійснює заходи, що реалізуються за рахунок коштів бюджету, в тому числі щодо сплати судового збору за подачу позовних заяв та інших заяв до суду для захисту прав та інтересів територіальної громади в особі Запорізької міської ради.
Враховуючи викладене, оскільки головним розпорядником бюджетних коштів в м. Запоріжжі є Виконавчий комітет Запорізької міської ради, стягнення присуджених на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Соборний 170В» грошових сум підлягає з відповідача 2 Виконавчого комітету Запорізької міської ради.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Також позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини 1, 2 ч. 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження стягнення суми 7 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано копію Договору про надання правничої допомоги № ДБ-51 від 14.08.2025, укладеного з АО «Юридична практика», копію Додатку № 1- протоколу узгодження договірної ціни, копію рахунка-фактури № ДБ-51/1 від 18.09.2025, копію платіжної інструкції № 971 від 19.09.2025 на суму 7 000,00 грн, копію Акту приймання-здачі послуг №1 від 22.09.2025, копію Ордеру на надання правової допомоги Серія АР № 1265552 від 22.09.2025, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
В акті надання приймання-здачі №1 від 22.09.2025 зазначено послугу - оплата підготовки пред'явлення до суду позовної заяви до Запорізької міської ради про стягнення заборгованості зі сплати внесків на утримання багатоквартирним будинком умов Договору про надання правової допомоги № ДБ-51 від 14.08.2025, сума 7 000,00 грн .
Від відповідача заперечень про стягнення витрат позивача на оплату правничої допомоги не надходило.
Суд зазначає, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 23 січня 2014 року у справі/West Alliance Limited проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верхового Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21: …суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. 118. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України). 119. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. 120. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. 121. Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19. …при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. 132. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. 133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. 134.Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.135.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Отже при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Надавши оцінку усім доданим доказам, з урахуванням: категорії цієї справи, що справа є незначної складності, є малозначною в силу приписів ст. 12 ГПК України та розглядалась судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, ціну позову, відсутність складних арифметичних розрахунків, критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначених ч. 4 ст. 126 ГПК України, зважаючи на заперечення відповідача проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн.
За таких обставин, сума витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача складає 5000,00 грн.
Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42,123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Виконавчого комітету Запорізької міської ради (ідентифікаційний код 02140892, 69126, м. Запоріжжя, пр-т Соборний, буд. 206) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборний 170В» (ідентифікаційний код 43255863, 69035, м. Запоріжжя, пр-т Соборний, буд. 170В) заборгованість зі сплати внесків в розмірі 61 194,00 грн (шістдесят одна тисяча сто дев'яносто чотири гривні 00 коп.), витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн ( дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.), 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 коп.) витрат на правничу допомогу.
3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 28.11.2025.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.