вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
28 листопада 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/1106/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
Розглянувши матеріали справи
за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносервіс-Пакт», м Ужгород
про стягнення 26 134,81 грн
секретар судового засідання - Піпар А.Ю.
учасники справи не викликались
Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносервіс-Пакт» 5892,12 грн заборгованості з орендної плати у період з березня 2021 року по травень 2024 року включно, посилаючись на неналежне виконання відповідачем Договору оренди землі від 14.05.2021 № 2272, за несвоєчасну сплату якої позивачем нараховано 7904,76 грн штрафу і 1793,59 грн пені та 10 544,34 грн неустойки за невиконання обов'язку з повернення земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди з травня 2024 року по серпень 2025 року включно.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/1106/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 вересня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29 вересня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановив сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням своїх заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов. Ухвала суду про відкриття провадження у справі, яка надсилалася судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу місцезнаходження відповідача (88000, м. Ужгород, вул. Проектна, буд. 7) повернута без вручення Товариству з обмеженою відповідальністю «Техносервіс-Пакт» із зазначенням причини невручення «Адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується поштовим конвертом про надіслання відповідачу рекомендованої кореспонденції за трек-номером 0601197506567 та вбачається з відомостей з вебсайту Укрпошти щодо відстеження рекомендованого відправлення за трек-номером 0601197506567.
Згідно з п.п. 81, 82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за №270 рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
У разі відсутності адресата (одержувача) або повнолітніх членів його сім'ї про надходження поштового відправлення, поштового переказу адресат (одержувач) інформується у спосіб, визначений оператором поштового зв'язку.
Рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка».
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою «Судова повістка», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.
Відповідно до п. 101 Правил надання послуг поштового зв'язку у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. Строк зберігання за заявою відправника/адресата (одержувача) і за додаткову плату може бути продовжений.
У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Частиною 11 статті 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п.п. 81, 82, 101 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відмову адресата від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (схожа правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи в суді, мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди землі №2272 від 14.05.2021 в частині своєчасної оплати за користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:64:001:0086 в період з 14 травня 2021 року по 14 травня 2024 року включно, внаслідок чого станом на 15.09.2025 за ним рахується заборгованість по орендній платі в розмірі 5892,12 грн, за несвоєчасну сплату якої позивачем по заборгованості травня 2021 року - травня 2024 року окремо нараховано 1793,59 грн пені та за порушення строків сплати орендної плати за червень 2023 року та лютий 2024 року нараховано штраф в розмірі 100% річної орендної плати, встановленої цим Договором, що за підрахунками позивача становить 7904,76 грн, з вимогами про стягнення яких Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради заявлено даний позов до господарського суду.
Окрім того, у зв'язку з невиконання відповідачем обов'язку з повернення земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди землі №2272 від 14.05.2021 позивачем за період з травня 2024 року по серпень 2025 року включно нараховано відповідачу в порядку ст. 785 ЦК України 10 544,34 грн неустойки, вимоги про стягнення якої з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносервіс-Пакт» також заявлено Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідач не подав відзиву на позовну заяву.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
14 травня 2021 року між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (в подальшому відповідно до рішення Ужгородської міської ради від 07.09.2021 за №425 перейменованого у Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради), як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техносервіс-Пакт», як Орендарем укладено Договір оренди землі №2272 (надалі - Договір).
Вказаний договір був укладений на підставі рішення IV cесії VIІI скликання Ужгородської міської ради від 30.03.2021 за № 144, за яким затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ «Техносервіс-Пакт» земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:64:001:0086, площею 0,0226 га для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства по вул. Проектній, 7 та передано її в оренду строком на 3 роки.
Відповідно до п. 1 Договору Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:64:001:0086 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства в м. Ужгороді по вул. Проектній, 7.
Право комунальної власності Ужгородської територіальної громади на земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:64:001:0086 та реєстрація права оренди відповідача на неї підтверджуються Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав №443463565 від 15.09.2025 (дата реєстрації права власності: 07.09.2021 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.09.2021, індексний номер 60277853).
У п.п. 2, 3 Договору зазначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0226 га. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: майстерня, літ. Г, загальною площею 62,4 м.кв.
Згідно з наданою позивачем Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав №443471110 від 15.09.2025 підтверджується право власності відповідача (Орендаря) на майстерню, літ. Г, загальною площею 62,4 м.кв., за адресою: м. Ужгород, вул. Проектна, буд. 7.
Згідно з Актом прийняття-передачі земельної ділянки від 14.05.2021 на виконання умов Договору земельна ділянка кадастровий номер 2110100000:64:001:0086, площею 0,0226 га за адресою: м. Ужгород, вул. Проектна, 7, передана в оренду відповідачу.
Відповідно до п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2021 рік становить 158 276,84 грн згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої відділом в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №2060/0/192-21 від 31.03.2021 року.
Згідно з п. 10 Договору орендна плата вноситься Орендарем у розмірі 3 % від нормативної грошової-оцінки землі у грошовій формі та складає 4748,31 грн на рік.
Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 395,69 грн (п. 11 Договору).
Відповідно до п. 12 Договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.
Пунктом 13 Договору оренди визначено, що розмір орендної плати переглядається щороку у разі:
- зміни умов господарювання, передбачених договором;
- зміни нормативно - грошової оцінки землі, розмірів земельного податку, зміні ставок орендної плати, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;
- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документами;
- зміні граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України;
- інших випадках, передбачених законом.
Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, крім випадків визначених абзацом 1 пункту 27 даного договору. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку (п. 33 Договору).
Так, пунктом 27 Договору, зокрема, унормовано право Орендодавця в односторонньому порядку вносити зміни до даного договору при зміні розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, коефіцієнтів інфляції (визначених у відповідності до вимог чинного законодавства) ставок земельного податку та ставок орендної плати відповідно до змін чинного законодавства шляхом надсилання відповідних повідомлень.
В пункті 8 Договору сторонами визначено, що строк його дії становить 3 роки. Крім того у п. 40 Договору Сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Право оренди землі виникає у порядку визначеному чинним законодавством.
Відповідно до абз. 3 п. 40 Договору даною угодою сторони дійшли згоди щодо зобов'язання Орендаря, а Орендар зобов'язався, в свою чергу, сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від 30.03.2021 року до моменту державної реєстрації права оренди землі. При цьому, розмір місячних нарахувань такої плати встановлюється у відповідності до вимог чинного законодавства (виходячи з розміру нормативної грошової оцінки у відповідний період) із урахуванням пунктів 5, 10, 11 та 30 даного Договору.
Судом встановлено, що 23.03.2022 та 24.01.2024 позивач звертався до відповідача з листами № 30.01-12/577 від 23.03.2022 та № 24.01-12/214 від 24.01.2024 року з повідомленням про перегляд орендної плати в односторонньому порядку (поштові конверти та поштові накладні з трек-номерами відправлення №8800019213957, №8800021467460) та відповідно до якого Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради повідомляв, що у зв'язку зі зміною нормативної грошової оцінки землі у 2024 році (лист Держгеокадастру від 12.01.2023 за №6-28-0.222-323/2-23), розмір місячної орендної плати за Договором за 2022 та 2024 роки змінюється до 435,26 грн та 263,04 грн відповідно, що узгоджується з коефіцієнтом індексації нормативної грошової оцінки земель за 2022 рік - 1,266 та відповідає нормативній грошовій оцінці земельної ділянки відповідно до витягу про НГО станом на 19.01.2024 року.
Позивач в позовній заяві та згідно з поданим розрахунком заборгованості стверджує, що Орендар не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання, а саме не оплатив в повному розмірі та у визначений Договором строк орендну плату за користування земельною ділянкою за період з березня 2021 року по травень 2024 року включно, в результаті чого, з урахуванням часткової сплати орендної плати на суму 8836,97 грн (16.11.2022 - 8156,97 грн та 18.01.2023 - 680,00 грн), в нього виникла заборгованість в розмірі 5892,12 грн, за несвоєчасну сплату якої позивачем по заборгованості травня 2021 року - травня 2024 року окремо за період з 01.07.2021 по 27.12.2024 нараховано 1793,59 грн пені, з вимогами про стягнення яких було поданий даний позов до суду.
Окрім того, у зв'язку з неналежним виконання Орендарем взятих на себе зобов'язань зі сплати у визначений Договором строк орендну плату за користування земельною ділянкою за червень 2023 року та лютий 2024 року, Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради в порядку п. 14. Договору нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю «Техносервіс-Пакт» штраф в розмірі 7904,76 грн, стягнення якого також є предметом заявлених позовних вимог в даній справі.
Надіслані Орендодавцем 25.09.2024 (поштові конверти та поштові накладні з трек-номерами відправлення №8800021778902, №8800021832338, №0600978614555) на адресу Орендаря претензії від 25.09.2024 за №24.01-13/345, від 01.08.2024 за №24.01-13/277, від 31.10.2024 за №24.01-13/398 з вимогами погасити заборгованість по сплаті орендної плати, пені, штрафу та неустойки залишилися відповідачем без відповіді та задоволення.
Також, судом встановлено, що у зв'язку із закінченням строку дії Договору Орендодавець 29.05.2025 звернувся до Орендаря з листом від 29.05.2024 за №24.01-12/1581 «Про регулювання земельних відносин», в якому повідомляв про необхідність ініціювання питання продовження договірних відносин (з урахуванням необхідності погашення заборгованості зі сплати орендної плати) та/або повернення земельної ділянки з оренди Орендодавцю у визначеному в п. 22 Договору порядку.
Надіслання означеного листа від 29.05.2024 за №24.01-12/1581 відповідачу підтверджується долученими до позовної заяви описом вкладення в цінний лист, фіскальним чеком від 29.05.2024, поштовою накладною №8800021716214, які свідчать про отримання Орендарем цього листа від Орендодавця 06.06.2024 року.
У зв'язку з невиконанням Орендарем обов'язку з повернення земельної ділянки після закінчення строку дії Договору (14.05.2024) та невжиття дій, спрямованих на продовження договірних відносин у позивачем за період з травня 2024 року по серпень 2025 року включно нараховано відповідачу в порядку ст. 785 ЦК України 10 544,34 грн неустойки, з урахуванням затвердженої рішенням Ужгородської міської ради від 22.02.2024 за №1663 нормативної грошової оцінки земельних ділянок в межах територіальної громади (чинної з 01.01.2025) та внесених змін до Порядку встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді відповідно до рішення Ужгородської міської ради від 11.07.2024 за №1862.
Так, згідно з витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-9977912882025 від 15.09.2025 розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:64:001:0086 у 2025 році становить 98 599,39 грн, а відповідно до п. 12.04. Порядку встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді (із змінами, внесеними з 01.01.2025 рішенням Ужгородської міської ради від 11.07.2024 за №1862) ставка орендної плати за земельні ділянки для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства становить 5% від НГО та саме з урахуванням такої ставки позивачем здійснено розрахунок неустойки за 2025 рік.
Надіслана позивачем 19.09.2025 (список згрупованих поштових відправлень, опис вкладення в цінний лист, фіскальний чек від 19.09.2025) на адресу відповідача вимога від 19.09.2025 №24.01-12/2474 про повернення за актом приймання-передачі земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:64:001:0086 з долученим примірником підписаного позивачем акту приймання-передачі земельної ділянки, залишилася невиконаною відповідачем, а орендована за Договором земельна ділянка з оренди позивачу не повернута.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ст. 4 Закону України «Про оренду землі»).
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини дев'ятої статті 93 Земельного кодексу України відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.
Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Індексація нормативної грошової оцінки земель передбачена пунктом 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, відповідно до якого для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель (п. 289.2 ст. 289 ПК України). Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як зазначалось вище, пунктами 10, 11 Договору оренди землі №2272 від 14.05.2021 сторонами погоджено розмір орендної плати за користування земельною ділянкою 4748,31 на рік, порядок та строк сплати орендної плати - щомісячно в сумі 395,69 грн, протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, а згідно з п. 40 означеного Договору визначено обов'язок Орендаря сплатити орендну плату за період фактичного користування земельною ділянкою (з 30.03.2021), що відповідає диспозиції ч. 3 ст. 631 ЦК України та свідчить про поширення сторонами Договору умов Договору на правовідносини, що виникли до його укладення.
При цьому, за встановленими судом обставинами Орендодавцем в порядку п. 27. Договору відповідно до листів № 30.01-12/577 від 23.03.2022 та № 24.01-12/214 від 24.01.2024 року у зв'язку з індексацією нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:64:001:0086 змінено з січня 2022 року та з січня 2024 року розмір орендної плати за Договором до 435,26 грн та 263,04 грн відповідно на календарний місяць.
При цьому, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22 і якою було конкретизовано висновок щодо застосування у сукупності статей 5, 13 Закону України «Про оцінку земель», статті 21 Закону України «Про оренду землі», пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України, викладений у постанові від 09.11.2021 у справі « 635/4233/19, про те, що зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати без необхідності внесення змін до договору оренди.
Так, у даній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної або комунальної власності автоматично змінюються і права та обов'язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, визначеної у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки. У таких правовідносинах відсутній обов'язок сторін вносити зміни до договору оренди шляхом укладення додаткової угоди, оскільки обов'язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки виникає в орендаря з моменту початку застосування такої нормативної грошової оцінки.
З урахуванням викладено, суд зважає, що обов'язок Орендаря своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату за користування земельною ділянкою визначений п. 30. Договору та йому кореспондує право Орендодавця вимагати від Орендаря своєчасного внесення орендної плати згідно з п. 27. Договору.
Як свідчать зібрані у справі докази, відповідач свого обов'язку щодо своєчасного і повного внесення орендної плати за користування земельною ділянкою за період з березня 2021 року по травень 2024 року включно належним чином і у встановлений строк не виконував, здійснивши лише часткову оплату орендної плати в розмірі 8836,97 грн (16.11.2022 - 8156,97 грн та 18.01.2023 - 680,00 грн) та допустивши, таким чином, заборгованість перед позивачем, яка на час подання позову становить 5892,12 грн.
За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час вирішення даного спору становить 5892,12 грн і оскільки факт порушення відповідачем зазначених договірних зобов'язань встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, як і не заперечено факт користування об'єктом оренди за Договором з 30 березня 2021 року по 14 травня 2024 року включно, Договір оренди землі №2272 від 14.05.2021 у судовому порядку недійсним або неукладеним не визнано, отже, його умови є обов'язковими до виконання сторонами, а тому позовні вимоги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про примусове стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносервіс-Пакт» 5892,12 грн заборгованості підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та підтверджені належними і допустимими доказами.
Щодо вимог про стягнення пені.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Приписами ч. 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 14 Договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Як вбачається з долученого до позову розрахунку, пеня в сумі 1793,59 грн позивачем нарахована на заборгованість кожного місяця окремо (з травня 2021 року - травня 2024 року включно), виходячи з встановленого в п. 11 Договору тридцятиденного строку сплати та з урахування ч. 6 ст. 232 ГК України щодо припинення нарахування пені через шість місяців від дня, коли зобов'язання зі сплати орендної плати за кожен місяць окремо повинно бути виконано..
Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд вважає правомірним нарахування відповідачу пені, що розрахована позивачем за кожен день прострочення (з травня 2021 року - травня 2024 року включно) за період з 01.07.2021 по 27.12.2024 по заборгованості кожного місяця окремо та з урахуванням встановлено в ч. 6 ст. 232 ГК України строку припинення нарахування пені, в загальній сумі 1793,59 грн, а вимоги в цій частині позову як правомірні, підлягають до задоволення судом.
Щодо штрафу.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, і цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов'язань таким способом, як штраф.
Визнаючись з підставністю позову в частині заявленого позивачем до стягнення штрафу, суд враховує, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, а відтак, заперечення відповідача в цій частині відхиляються судом.
Відповідна правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі № 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі № 910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 9 липня 2018 року у справі № 903/647/17, від 8 серпня 2018 року у справі № 908/1843/17 та від 01 червня 2021 року в справі №910/12876/19.
Як встановлено судом, згідно з п. 14. Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100% річної орендної плати, встановленої цим Договором.
Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Матеріалами справи встановлено, що відповідачем в порушення умов Договору оренди землі №2272 від 14.05.2021 року неналежно виконувалися обов'язки в частині оплати за користування земельною ділянкою за період користування земельною ділянкою, зокрема в червні 2023 року та в лютому 2024 року, у зв'язку з чим позивачем і було подано даний позов до Господарського суду та правомірність і підставність вимог про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати зокрема за червень 2023 року та за лютий 2024 року підтверджена судом вище.
При цьому, з огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної сплати орендної плати є доведеним, тобто мало місце порушення встановлених договором строків сплати орендної плати, врахувавши те, що в договорі передбачено право Орендодавця на нарахування, зокрема, штрафу як заходу відповідальності за порушення строків виконання зобов'язання, суд дійшов висновку, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача передбаченого п. 14 Договору штрафу.
Проаналізувавши поданий позивачем у розрахунок штрафу в сумі 100% річної орендної плати, що складає 7904,76 грн, який нараховано позивачем за порушення строків сплати орендної плати за червень 2023 року в сумі 4748,28 грн та за лютий 2024 року в сумі 3156,48 грн, суд, з огляду на встановлені вище обставини щодо наявності та розміру заборгованості з оренди, дійшов висновку, що розрахунок штрафу позивачем виконано відповідно до умов Договору та такий є арифметично вірним.
Водночас, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача нарахованого позивачем штрафу, суд враховує наступне.
Главою 24 ГК України (тут і надалі - ГК України в редакції чинній на час нарахування штрафу) загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно з частинами першою, другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Так, статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
У тій же постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною ж третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).
Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).
Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Водночас, суд зазначає, що на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, зокрема, з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.
Як встановлено судом, штраф в сумі 7904,76 грн позивачем нараховано відповідно до умов п. 14 Договору, виходячи з суми простроченого зобов'язання зі сплати орендної плати за червень 2023 року та за лютий 2024 року, розмір якого (простроченого зобов'язання) становить 395,69 грн (червень 2023 року) та 263,04 грн (лютий 2024 року) відповідно.
При цьому, за встановленими вище обставинами, належне виконання відповідачем зобов'язань зі сплати орендної плати за Договором позивачем забезпечено, окрім штрафу також й пенею, яка нарахована відповідачу в тому числі за несвоєчасну сплату орендної плати за червень 2023 року та за лютий 2024 року та підставність вимог про стягнення якої підтверджена судом вище.
Водночас, позивачем не доводиться наявність в нього будь-яких матеріальних збитків чи інших витрат (втрат), пов'язаних з простроченням виконання зобов'язань відповідачем зі сплати орендної плати за червень 2023 року та за лютий 2024 року.
З урахуванням наведеного, судом встановлено явну не співмірність нарахованого відповідачу штрафу, який в 12 разів перевищує розмір простроченого зобов'язання та стягнення якого в повному обсязі a priori не може вважатися пропорційним допущеному відповідачем порушенню умов Договору, не відповідає принципам розумності, справедливості та, по суті, виступає каральною санкцією для боржника у зобов'язанні (відповідача у справі), покладаючи на нього несправедливо непомірний тягар, який є невідповідним обсягу порушеного зобов'язання та замість стимулювання до виконання основного грошового зобов'язання Орендарем виступає джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків Орендодавцем, якому, очевидно, стає невигідним належне виконання основного зобов'язання боржником.
При вирішенні питання стягнення з відповідача нарахованого позивачем штрафу суд зважає також й на ту обставину, що право нарахування такого штрафу в Орендодавця виникло на підставі пункту 14 укладеного між сторонами Договору, який за формою та змістом відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі» відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220 (в редакції на час укладення Договору зі змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України № 1724 від 13.12.2006, № 780 від 03.09.2008, № 843 від 23.11.2016, № 890 від 22.11.2017), що відповідно до абз. 4 п. 288.1. ст. 288 ПК України, абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України виключає можливість відступу від умов такого Типового договору та, відповідно, обмежує право Орендаря на реалізацію права на свободу договору в частині визначення його умов на власний розсуд, зокрема, й щодо встановлення обов'язку сплачувати штраф за порушення строку сплати орендної плати в явно неспівмірному розмірі з обсягом самої місячної орендної плати.
Суд вкотре зауважує, що неустойка має компенсаційний, а не каральний характер, а відтак, з огляду на забезпечення належного виконання відповідачем зобов'язань зі сплати орендної плати, в тому числі й за червень 2023 року та за лютий 2024 року крім штрафу ще й пенею, відсутність в позивача доведених перед судом збитків (втрат), завданих простроченням виконання такого зобов'язання відповідачем, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, наведеним вище критеріям та з урахуванням розумного балансу приватних та публічних інтересів сторін у справі, принципу пропорційності, зменшити розмір штрафу до розміру простроченого відповідачем зобов'язання зі сплати нарахованої позивачем орендної плати червень 2023 року (395,69 грн) та за лютий 2024 року (263,04 грн), що за підрахунками суду в сумі становить 658,73 грн, які й слід стягнути з відповідача на користь позивача; в іншій частині позовних вимог щодо стягнення штрафу позивачу слід відмовити.
Щодо стягнення неустойки.
За встановленим судом обставинами, у пункті 8 Договору сторонами визначено, що строк його дії становить 3 роки. Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір використати переважне право на укладання договору оренди землі на новий строк.
При цьому, відповідно до п. 34 Договору його дія припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
В такому разі, відповідно до п. 22 Договору після припинення його дії Орендар повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому, порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно із частиною 4 статті 291 ГК України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 910/11692/20, від 11.07.2023 у справі № 916/1307/22, від 31.08.2021 у справі № 914/1050/20, від 16.04.2024 у справі №916/3409/22, від 27.05.2025 у справі № 904/8325/21).
Відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Отже невиконання наймачем передбаченого частиною 1 статті 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 08.12.2022 у справі № 910/16396/21, від 19.10.2021 у справі № 922/4268/20, від 16.04.2024 у справі № 916/3409/22.
Водночас неустойка за частиною 2 статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Отже яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною 2 статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений частиною 2 статті 785 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 та постановах Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 917/631/19, від 06.10.2021 у справі № 911/262/20 та від 21.03.2023 у справі № 922/1155/20.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 викладено низку правових висновків, зокрема, щодо обрання способу захисту у спірних правовідносинах щодо захисту порушеного права у разі несвоєчасного повернення майна орендодавцю, щодо предмета доказування при розгляді спорів про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України, у тому числі і висновку щодо тягаря доказування, зокрема, чи спростовано відповідачем-орендарем належними та достатніми доказами відсутність його вини у простроченні повернення орендованого майна позивачу-орендодавцю за наслідком розірвання договору оренди.
Об'єднана палата у згаданій постанові наголосила, що до предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку, передбаченому частиною 2 статті 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди або його розірвання належать обставини, пов'язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Вказана позиція підтримана, серед іншого, також і в постанові Верховного Суду від 22.04.2024 у справі №922/4278/21 в частині застосування приписів ч. 2 ст. 785 ЦК України до правовідносин, що виникають з договорів оренди землі.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що обставини вчинення орендарем дій із повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України.
Така правова позиція Верховного Суду є сталою та послідовною і наведена, в тому числі, й у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
Окрім цього, при вирішенні питання щодо підстав нарахування неустойки за частиною 2 статті 785 ЦК України, Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 у справі №910/9328/17, від 28.08.2018 у справі № 913/155/17, від 08.12.2022 у справі № 910/16396/21 дійшов висновку про те, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути зокрема підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Отже, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна вина особи, яка порушила зобов'язання. У розрізі цього важливим є встановлення можливості передати спірне майно, а також чи було невиконання вказаного обов'язку умисним (подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 916/3409/22 та від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18).
За встановленими у справі обставинами, укладений між сторонами Договір припинив свою дію 14.05.2024 року, у зв'язку з чим з урахуванням умов пунктів 22, 34 цього Договору у відповідача виник регламентований статтею 34 Закону України «Про оренду землі» та статтею 785 ЦК України обов'язок повернути орендовані земельні ділянки у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду та означений обв'язок відповідачем виконаний не був.
Суд зауважує, що сам лише факт невикористання майна та/або наявність на орендованій земельній ділянці належного відповідачу нерухомого майна не звільняє відповідача від виконання обов'язку повернути земельну ділянку після припинення строку дії договору, а приписи земельного законодавства не містять виключень для виконання такого обов'язку Орендарем в залежності від наявності чи відсутності належних йому на праві власності об'єктів нерухомості, які розташовуються на такій земельній ділянці.
При цьому, сама по собі наявність у власника об'єкта нерухомості безумовного права на набуття права оренди земельною ділянкою, необхідною для його обслуговування чи фактичне використання земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомості розташований не нівелює необхідність врегулювання ним договірних відносин з власником земельної ділянки, в тому числі шляхом поновлення/продовження попереднього договору оренди та/або укладення нового договору оренди землі на новий строк.
В протилежному випадку, за недоведенням відсутності власної вини, на такого Орендаря, який діє вочевидь недобросовісно, покладається обов'язок зі сплати визначеної у ст. 785 ЦК України неустойки до моменту врегулювання ним відносин щодо правомірного використання такої земельної ділянки.
Водночас, обставини щодо наявності вини відповідача у неповерненні об'єкта оренди та наявності можливості виконати цей обов'язок підлягають дослідженню у кожному конкретному випадку, а з огляду на нормативну конструкцію статті 614 ЦК України, наявність вини особи презюмується, однак може бути спростована. При цьому тягар доказування покладається на відповідача.
В даному випадку відповідачем не подано суду доказів вжиття ним будь-яких дій, спрямованих на реалізацію Товариством встановленого у п. 8 Договору переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:64:001:0086 на новий строк та/або надання відповіді на неодноразові звернення позивача (претензії від 25.09.2024 за №24.01-13/345, від 01.08.2024 за №24.01-13/277, від 31.10.2024 за №24.01-13/398, лист від 29.05.2024 за №24.01-12/1581) щодо необхідності оформлення права користування спірною земельною ділянкою у зв'язку з закінченням 14.05.2024 строку дії договору, як і не виконаною відповідачем залишилася вимога позивача від 19.09.2025 №24.01-12/2474 про повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі, а сам акт приймання-передачі, - відповідачем не підписано.
Суд зважає також, що у разі наявності в особи права власності саме на об'єкт нерухомості, відсутність підстав для поновлення договору оренди не може бути перешкодою для реалізації такою особою права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування її об'єкта, а також для оформлення відповідних договірних відносин щодо цієї ділянки; таким чином наявність на спірній земельній ділянці певного об'єкта нерухомості є лише підставою для належного оформлення такого права користування з дотриманням вимог закону щодо процедури та строків такого оформлення. Подібні висновки також викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.01.2021 у справі №903/1030/19.
Таким чином, суд констатує, що після закінчення строку дії Договору (14.05.2024) відповідач не вчиняв дій, спрямованих на належне оформлення права користування земельною ділянкою під наявними будівлями та спорудами з дотриманням вимог закону щодо процедури та строків такого оформлення, у тому числі, зокрема, але не виключно, у судовому порядку шляхом визнання укладеним договору оренди землі в запропонованій ним редакції.
Водночас, в силу приписів частини 1 статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.
Відтак, обставина наявності у відповідача права власності на нерухоме майно дає підстави для висновку, що такий власник (відповідач) у силу правового регулювання повинен нести витрати по оплатному користуванню земельною ділянкою.
При цьому, за відсутності доказів належного оформлення відповідачем права користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії Договору (14.05.2024), як і будь-яких інших доказів прояву останнім (як власником об'єктів нерухомого майна, що розташовані на спірній земельній ділянці) ініціативи з укладення нового договору оренди, сама по собі наявність на земельній ділянці позивача нерухомого майна відповідача не надає останньому права на її безоплатне використання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22) зазначала, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Відтак, право на стягнення неустойки, встановленої частини 2 статті 785 ЦК України, пов'язується саме із простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.
Саме така стала правова позиція суду касаційної інстанції викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 07.04.2020 у справі № 924/599/19, від 31.10.2019 у справі №905/2018/18, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19 та постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Водночас, надаючи оцінку поданому позивачем розрахунку неустойки, суд зауважує, що така нарахована за період з травня 2024 року (з 15.5.2024) по серпень 2025 року включно з урахуванням встановленої з 01.01.2025 п. 12.04. Порядку встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді (із змінами, внесеними з 01.01.2025 рішенням Ужгородської міської ради від 11.07.2024 за №1862) ставки орендної плати за земельні ділянки для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства - 5% від нормативної грошової оцінки.
Разом з тим, частиною 2 статті 785 ЦК України визначено обов'язок сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення. Тобто, у спірному випадку розмір неустойки пов'язується з розміром орендної плати, визначеної до сплати в кожному окремому періоді та, відповідно, і залежить від такого розміру.
За змістом статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (частина 1 статті 30 Закону України «Про оренду землі»).
Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (частина 1). Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України) (частина 2).
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина 3).
Разом з тим згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов'язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.
Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку й орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Отже, орендна плата за користування землею комунальної власності за своїм правовим статусом є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцю, а також це і загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку.
У пункті 288.1 статті 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.2 статті 288 ПК України).
У пункті 288.4 статті 288 ПК України вказано, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Згідно з положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки. Для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
У підпункті 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України передбачено, що річна сума орендної плати не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
За встановленими у справі обставинами умовами Договору (п. 10) встановлено річну орендну плату за земельну ділянку в розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки.
Надалі - рішенням Ужгородської міської ради від 11.07.2024 за №1862, затверджено з 01.01.2025 нові ставки річної орендної плати, зокрема, за землі для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства - 5% від нормативної грошової оцінки.
За змістом статей 632, 651 ЦК України та статті 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору, в тому числі у частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін, а за відсутності такої згоди договір може бути змінено за рішенням суду лише у випадках, передбачених умовами договору або в силу закону.
Як зазначено, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі N 635/4233/19, постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі N 925/406/22 визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності вирішується за згодою сторін договору оренди земельної ділянки із закріпленням такого розміру орендної плати в договорі оренди.
За встановленими судом обставинами, у пункті 13 Договору сторони погодили, що розмір орендної плати переглядається щороку у разі, зокрема, : зміни нормативної грошової оцінки, розмірів земельного податку, зміні ставок орендної плати, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.
Позатим, у п. 27 Договору було також визначено право Орендодавця в односторонньому порядку вносити зміни до Договору при зміні ставок орендної плати відповідно до змін чинного законодавства шляхом надіслання відповідних повідомлень.
У пункті 33 Договору сторони передбачили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку
З огляду на те, що, за змістом пункту 288.5 статті 288 ПК України та статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то з урахуванням умов Договору підставою для перегляду розміру (ставки) орендної плати має бути саме законодавча зміна граничного (мінімального чи максимального) розміру такої плати або зміна розміру земельного податку, а не рішення органів місцевого самоврядування.
Разом з цим, до переліку повноважень селищних рад у галузі земельних відносин, визначеного у статті 12 Земельного кодексу України, не належить законодавче встановлення або зміна граничного (мінімального та максимального) розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, оскільки такі повноваження з огляду на положення статті 288 ПК України належать Верховній Раді України - єдиному органу законодавчої влади в Україні.
Про те, що рішення органів місцевого самоврядування щодо перегляду розміру орендної плати не мають обов'язкового характеру за відсутності в договорах оренди землі погодженої сторонами підстави для такого перегляду, висловлено і в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2018 у справі N 910/7905/17, від 21.11.2018 у справі N 911/3627/17, від 27.11.2018 у справі N 910/21685/17, від 19.02.2019 у справі N 910/21590/17, від 13.06.2019 у справі N 910/11764/17, від 20.11.2019 у справі N 916/2769/18, від 16.01.2020 у справі N 904/1912/19, від 04.02.2020 у справі N 922/378/19.
Тобто орган місцевого самоврядування має діяти відповідно до закону при вирішенні питань регулювання земельних відносин, у тому числі і щодо встановлення ставки земельного податку, мінімальний та максимальний розмір якого встановлюється у ПК України. А порядок зміни умов договору врегульовано як у законах України, так і в конкретному договорі, укладеному між сторонами спору.
Таким чином, рішення Ужгородської міської ради від 11.07.2024 за №1862, яким встановлено розмір річної орендної плати за землі для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства - 5% від нормативної грошової оцінки, не є законодавчою зміною орендної плати, не може вважатися законодавчою підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині зміни розміру (ставки) орендної плати, оскільки орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями встановлювати граничні (мінімальний та максимальний) розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, оскільки такі ставки встановлюються, з урахуванням правової природи орендної плати як загальнодержавного податку, у ПК України.
Такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути підставою для внесення змін до договору оренди землі, якщо сторони договору оренди безпосередньо в самому договорі передбачили таку підставу для зміни розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору, а відтак, невідповідними суд вважає нарахування відповідачу з 01.01.2025 неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України, виходячи з зміненої ставки орендної плати - 5% від нормативної грошової оцінки
З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-9977912882025 від 15.09.2025 розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:64:001:0086 у 2025 році становить 98 599,39 грн, а відтак, здійснивши власний арифметичний розрахунок неустойки за заявлений позивачем період - 15.05.2025 - 31.08.2025, виходячи з встановленої у Договорі ставки орендної плати - 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, суд вважає правомірними вимоги про стягнення з відповідача 7914,90 грн неустойки, а позов в цій частині підлягає до задоволення судом.
В частині нарахованої неустойки на суму 2629,44 грн суд відмовляє, позаяк позивачем ці нарахування здійснені, виходячи з некоректної ставки орендної плати у 2025 році за відсутності підстав для зміни розміру встановленої у Договорі ставки орендної плати.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір в справі виник внаслідок неправильних дій ТОВ «Техносервіс-Пакт», відповідно до приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України в частині вимог, по яким судом прийнято рішення про зменшення розміру нарахованого штрафу покладаються судом на відповідача у справі. В решті сплачений позивачем судовий збір покладається на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносервіс-Пакт» (88000, м. Ужгород, вул. Проектна, буд. 7, код ЄДРПОУ 22104272) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (88000, м. Ужгород, площа Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ 36541721) 5892,12 грн (п'ять тисяч вісімсот дев'яносто дві гривні 12 копійок) заборгованості, 1793,59 грн (одну тисячу сімсот дев'яносто три гривні 59 копійок) пені, 658,73 грн (шістсот п'ятдесят вісім гривень 73 копійки) штрафу, 7914,90 грн (сім тисяч дев'ятсот чотирнадцять гривень 90 копійок) неустойки та 2723,35 грн (дві тисячі сімсот двадцять три гривні 35 копійок) в повернення сплаченого судового збору.
3. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 28 листопада 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.