вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
31 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/952/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод", м. Павлоград Дніпропетровської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП", с.Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 330 190,10 грн
Представники сторін не викликались
Державне підприємство "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" про стягнення 330 190,10 грн заборгованості за договором поставки № 8 від 09.10.2023, з якої: 262 417,95 грн попередньої оплати, 48 022,49 грн пені, 18 369,26 грн штрафу та 1 380,40 грн 3 % річних, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині поставки оплаченого товару.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/952/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2025.
Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, з урахуванням наведеного, враховуючи, що справа є незначної складності, а обсяг та характер доказів у даній справі не потребують розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, та з огляду на предмет позову (ціну позову до 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), суд дійшов висновку про визнання справи № 907/925/25 малозначною та розгляду її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.09.2025 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду, визнати справу № 907/952/25 малозначною та здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Згідно з частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ухвала суду від 01.09.2025 про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та така отримана 02.09.2025.
Відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом.
Згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України України).
Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178, частини 1 статті 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Судом також враховано, що згідно з приписами пункту 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
09.10.2023 між Державним підприємством "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (далі також - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" (далі також - постачальник) укладено договір поставки № 8 (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар.
Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 (пункт 1.5 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.
Ціна 1 літра товару: згідно накладних на товар. Загальна сума договору складає 1 000 000,00 грн з ПДВ (пункти 3.1, 3.2 договору). В подальшому, сторони погодили збільшити ціну договору, про що уклали додаткові угоди № 1 від 19.01.2024, № 2 від 19.07.2024 та № 3 від 30.09.2024, якими спочатку збільшили ціну договору до 1 500 000,00 грн з ПДВ, потім до 2 000 000,00 грн з ПДВ, останній раз до 2 500 00,00 грн з ПДВ.
Умови оплати передбачені розділом 4 договору, зокрема, оплата товару здійснюється покупцем у розмірі 100% передоплати шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити постачальника (пункт 4.1 договору).
При ненадходженні оплати у термін, вказаний у пункті 4.1 договору, постачальник здійснює поставку товару за цінами, які діють в день зарахування коштів за товар на його розрахунковий рахунок. У разі відмови покупця отримати товар за новими цінами, постачальник повертає отримані кошти на розрахунковий рахунок покупця (пункт 4.2 договору).
Порядок поставки товару узгоджений сторонами у розділі 5 договору, а саме строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документа (скретч-картки), місце поставки (передачі) товару - АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки. Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.
Умови постачання - самовивезення.
Постачальник не несе відповідальності та звільняється від зобов'язань за договором, у разі неотримання покупцем товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (пункт 5.4 договору).
Відповідно до пунктів 7.1, 7.2 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором. За порушення термінів передачі товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості недопоставленого товару за кожен день затримки до моменту повного виконання зобов'язань щодо поставки, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості.
Судом встановлено, що на виконання умов договору постачальником були виставлені рахунки-фактури № 0002/0000216 від 27.03.2024 на суму 294 000,00 грн, № 0002/0000393 від 05.06.2024 на суму 250 960,00 грн, № 0002/0000504 від 19.07.2024 на суму 255 460,00 грн, №0002/0000665 від 30.09.2024 на суму 253 950,00 грн, № 0002/0000770 від 06.12.2024 на суму 143 970,00 грн, які оплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується наявними у справі платіжними інструкціями № 28434 від 02.04.2024, № 28826 від 13.06.2024. № 29071 від 01.08.2024, № 29635 від 11.10.2024 та № 29919 від 12.12.2024 на відповідні суми.
На підставі зазначеного, відповідно до видаткової накладної № 0002/0000292 від 05.04.2024 та специфікації до неї позивач отримав 171 скретч-картку на 4265 літрів дизельного пального та 75 скретч-карток на 1500 літрів бензину А-95, відповідно до видаткової накладної № 0002/0000488 від 17.06.2024 та специфікації до неї - 205 скретч-карток на 4000 літрів дизельного пального та 55 скретч-карток на 975 літрів бензину А-95, відповідно до видаткової накладної № 0002/0000599 від 02.08.2024 та специфікації до неї позивач отримав 120 скретч-картку на 4000 літрів дизельного пального та 60 скретч-карток на 1000 літрів бензину А-95, відповідно до видаткової накладної № 0002/0000743 від 16.10.2024 та специфікації до неї позивач отримав 211 скретч-картку на 4165 літрів дизельного пального та 70 скретч-карток на 1000 літрів бензину А-95 та відповідно до видаткової накладної № 0002/0000835 від 16.12.2024 та специфікації до неї позивач отримав 150 скретч-картку на 3000 літрів дизельного пального.
За доводами позивача, відповідач здійснив лише часткову поставку дизельного пального та бензину через припинення діяльності АЗС "АВІАС", у зв'язку з чим у позивача залишились невикористаними значна кількість скретч-карток.
Таким чином, за твердженням позивача він недоотримав товару (дизпалива та бензину) на загальну суму 262 417,95 грн.
У зв'язку з викладеними обставинами позивач звертався до відповідача з листом №03/75 від 28.01.2025 та претензією № 25/247-9 від 19.05.2025 щодо повернення суми оплаченого товару у зв'язку з його непоставкою.
Однак, такі залишені відповідачем без відповіді та виконання, що і стало підставою для звернення Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" з даним позовом до суду щодо стягнення суми попередньої оплати, а також нарахованих 48 022,49 грн пені, 18 369,26 грн штрафу та 1 380,40 грн 3 % річних.
За положеннями частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в статтях 509, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладені між сторонами договори є договорами поставки, укладеними в письмовій формі.
В силу статті 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Порядок та строки оплати товару у відносинах поставки врегульовано загальними норми статей 692 та 693 ЦК України.
Так, відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За умовами статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Як встановлено судом, укладений між сторонами договір виконувався сторонами: з боку позивача була проведена оплата товару в повному обсязі, а з боку відповідача часткова поставка оплаченого товару.
Так відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 918/631/19).
Згідно з приписами статей 74, 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Матеріали справи не містять доказів передання відповідачем позивачу товару в обсязі, який був оплачений, позивачем зазначено про часткову поставку бензину А-95 та дизельного палива, у зв'язку з чим останнім недоотримано 3775 л дизельного палива (196 скретч-карток) та 1515 л бензину А-95 (100 скретч-карток )на загальну суму 262 417,95 грн.
Відповідач проти позову не заперечив, доказів виконання зобов'язання за договором щодо передачі позивачу товару в повному обсязі або повернення суми 262 417,95 грн не надав, а відтак позовна вимога про стягнення зазначеної суми як попередньої оплати визнається судом обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення пені та штрафу.
З огляду невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення суми попередньої оплати, позивачем нараховано та заявлено вимоги про стягнення з відповідача 48 022,49 грн пені та 18 369,26 грн штрафу.
У відповідності до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Пунктом 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до пункту 7.2 договору сторони погодили, що за порушення термінів передачі товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості недопоставленого товару за кожен день затримки до моменту повного виконання зобов'язань щодо поставки, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості.
При цьому, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За встановленими у справі обставинами позивач скористався правом вимагати повернення суми попередньої оплати за договором, надіславши на адресу відповідача претензію щодо повернення сплачених кошти, яка одержана відповідачем 11.02.2025, невиконання якої стало підставою для нарахування останньому пені та штрафу з наступного дня 12.02.2025.
Таким чином, суд, здійснивши розрахунок пені за прострочення зобов'язання щодо повернення попередньої оплати, з урахуванням наведених вище норми законодавства та умов договорів, дійшов висновку, що правомірною та обґрунтованою сумою пені, яка підлягає до стягнення з відповідача є 40 455,50 грн.
В частині вимог про стягнення 7 566,99 грн пені суд відмовляє, оскільки пеня в цій частині розрахована за ставкою, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку штрафу, зазначає, що такий є арифметично вірним, а відтак підлягає до задоволення в заявленому розмірі.
Щодо вимог про стягнення 3% річних.
З огляду невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення суми попередньої оплати, позивачем нараховано та заявлено вимогу про стягнення з останнього 1 380,40 грн 3% річних.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних за визначений позивачем період з 18.06.2025 по 20.08.2025, зазначає, що такий є арифметично вірним, а відтак підлягає до задоволення в заявленому розмірі.
Резюмуючи викладене, суд зазначає про доведення позивачем факту порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати через неможливість поставити оплачений товар. Натомість, відповідач станом на день розгляду даної справи не надав суду доказів поставки оплаченого товару в повному обсязі чи повернення суми попередньої оплати, відсутності зобов'язань за спірним договором не довів, заперечень щодо заявлених до нього вимог суду не подав.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" (89421, Закарпатська обл., Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Заводська, буд. 44, код ЄДРПОУ 14310112) 322 623,11 грн (триста двадцять дві тисячі шістсот двадцять три гривні 11 коп.), з яких 262 417,95 грн (двісті шістдесят дві тисячі чотириста сімнадцять гривень 95 коп.) попередньої оплати, 40 455,50 грн (сорок тисяч чотириста п'ятдесят п'ять гривень 50 коп.) пені, 18 369,26 грн (вісімнадцять тисяч триста шістдесят дев'ять гривень 26 коп.) штрафу та 1 380,40 грн (одна тисяча триста вісімдесят гривень 40 коп.) 3 % річних, а також 4 838,93 грн (чотири тисячі вісімсот тридцять вісім гривень 93 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.
3. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтею 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 28.11.2025.
Суддя Д.Є. Мірошниченко