Справа № 991/11905/24
Провадження 1-кп/991/115/24
28.11.2025 Вищий антикорупційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , ОСОБА_5
прокурорів ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
його захисника, адвоката ОСОБА_8 ,
представника потерпілого
управління справами Апарату Верховної Ради України ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52024000000000413 від 07.08.2024, за обвинуваченням:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Чаусове Друге Первомайського району Миколаївської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , розлучений, має вищу освіту, раніше не судимий, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, -
І. Інформація про рух кримінального провадження
1.1. 22.10.2018 на підставі інформації, виявленої Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (далі ? САП) під час моніторингу публікацій в електронних засобах масової інформації та інтернет ресурсах, до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ? ЄРДР) внесені відомості за № 42018000000002581 за фактом безпідставного відшкодування службовими особами Апарату Верховної Ради України народним депутатам України витрат на винайм житла чи оренду готельного номеру, що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України (т. 3, а.с. 2-4).
1.2. Проведення досудового розслідування того ж дня доручено здійснювати Національному антикорупційному бюро України (далі ? НАБУ) (т. 3, а.с. 5).
1.3. 18.01.2023 на підставі матеріалів, отриманих під час здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, до ЄРДР внесені відомості за № 52023000000000023 про вчинення народним депутатом України ОСОБА_7 кримінального провадження, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (т. 3, а.с. 30-32).
1.4. Того ж дня старшим детективом ? керівником Четвертого відділу детективів Другого підрозділу детективів НАБУ розпочато досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні (т. 3, а.с. 35).
1.5. 24.01.2023 матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях № 42018000000002581 від 22.10.2018 та № 52023000000000023 від 18.01.2023 об'єднані в одне з присвоєнням йому № 42018000000002581 (т. 3 а.с. 41-43).
1.6. 13.06.2024 у кримінальному провадженні № 42018000000002581 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, а 01.08.2024 ? повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри (т. 3, а.с. 136-144, 171-182).
1.7. 07.08.2024 матеріали досудового розслідування № 42018000000002581 виділені в окреме провадження з присвоєнням виділеному провадженню № 52024000000000413 (т. 3, а.с. 196-197, 224).
1.8. 08.08.2024 старшим детективом НАБУ, на підставі доручення прокурора (т. 3, а.с. 225-226), здійснено повідомлення про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52024000000000413 від 07.08.2024 та надано стороні захисту доступ до матеріалів досудового розслідування (т. 1, а.с. 183-186; т. 3, а.с. 227-228, 231-232).
1.9. 14.10.2024 обвинувальний акт було затверджено прокурором відділу САП, а 15.10.2024 - направлено до суду (т. 1, а.с. 1-13).
1.10. Ухвалою суду від 16.10.2024 призначено підготовче судове засідання (т. 1, а.с. 41), а ухвалою від 21.01.2025 ? судовий розгляд (т. 2, а.с. 150-157).
ІІ. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним
2.1. 26.10.2014 ОСОБА_7 обраний народним депутатом Верховної ради України VIII скликання.
Набувши повноважень народного депутата України з часу складання присяги 27.11.2014, ОСОБА_7 на постійній основі здійснював функції представника колегіального органу державної влади, тобто у розумінні примітки 1 до ст. 364 КК України був службовою особою.
Згідно зі ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України» у витратах на забезпечення діяльності Верховної ради України передбачаються кошти на оренду житла або винайм готельного номера. Цим Законом також передбачалось, що народному депутату на оренду житла або винайм готельного номера на підставі його заяви та копії документа, до якого внесені відомості про місце його проживання, Апаратом Верховної Ради України щомісячно видаються кошти в розмірі, встановленому кошторисом для компенсації вартості оренди (винайму) житла. Право на отримання таких коштів мали народні депутати, не забезпечені житлом у м. Києві, у разі якщо місце їх проживання, відповідно до їх реєстрації, знаходилось на відстані понад 30 км від меж м. Києва.
Відповідно до пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 № 769, Апарат здійснює фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України через Управління справами.
Так, будучи забезпеченим житлом у м. Києві, а саме двома квартирами за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , з метою одержання неправомірної вигоди у вигляді права користування готельним номером у ДП « Готельний комплекс «Київ » за рахунок бюджетних коштів, передбачених на компенсацію його вартості, використовуючи як службова особа надані йому як народному депутату владні повноваження, обумовлені його статусом, умисно, з корисливих мотивів, всупереч інтересам служби, повідомив неправдиві відомості щодо відсутності у нього житла у м. Києві.
Зокрема, 27.11.2014 ОСОБА_7 звернувся із заявами на ім'я Керівника Апарату Верховної Ради України щодо розміщення його у готелі « Київ » у зв'язку з відсутністю власного житла у м. Києві, про нарахування йому коштів для винайму готельного номера та про перерахування цих коштів на рахунок ДП « Готельний комплекс «Київ » протягом усього строку виконання депутатських повноважень.
Тоді ж ОСОБА_7 уклав договір № 131 з ДП « Готельний комплекс «Київ » про надання послуг, на підставі якого він отримав у користування готельний номер вартість винайму якого сплачувалась Управлінням справами Апарату Верховної Ради України за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України. Надалі строк дії цього договору був продовжений.
29.01.2016 розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 12 затверджено новий порядок видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера.
Ознайомившись 12.02.2016 з цим Розпорядженням, 22.02.2016 ОСОБА_7 подав до Апарату Верховної Ради України заяву про подальше перерахування грошових коштів, що нараховувались йому для компенсації вартості винайму готельного номера на розрахункові рахунки ДП « Готельний комплекс «Київ ».
Продовжуючи реалізацію умислу на одержання неправомірної вигоди для себе у виді права користування готельним номером, оплата за який здійснювалась за рахунок бюджетних коштів, 01.01.2017, 01.09.2017 та 11.12.2018 ОСОБА_7 уклав договори з ДП « Готельний комплекс «Київ » на підставі яких продовжив користуватись готельним номером до 29.08.2019, тобто до припинення повноважень народного депутата України VIII скликання.
Внаслідок вказаних протиправних дій у період з 27.11.2014 по 28.08.2019 (включно) отримав неправомірну вигоду для себе, а саме право користування готельним номером в ДП « Готельний комплекс «Київ » за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України, чим спричинив Управлінню справами Верховної Ради України тяжкі наслідки у вигляді безповоротної втрати бюджетних коштів у сумі 914 590 грн, що більше ніж у 975 раз перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, встановлений на 01.01.2019.
2.2. Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 364 КК України як зловживання владою, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для самого себе, використання службовою особою влади всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам в особі юридичної особи публічного права.
ІІІ. Правова позиція сторони захисту
3.1 Обвинувачений ОСОБА_7 своєї винуватості у пред'явленому обвинуваченні не визнав та повідомив суду, що його проживання готелі ДП « Готельний комплекс «Київ » було зумовлене тим, що він не був забезпечений житлом у Києві. Так, приміщення за адресою: АДРЕСА_4 було придбане у 2007 році і використовувалося виключно як офіс з того часу і дотепер. У зазначеному будинку більшість приміщень переобладнані під комерційні цілі. Квартира по АДРЕСА_5 була придбана у 2006 році на той час офіційною дружиною обвинуваченого ( ОСОБА_11 ) за її кошти. На той момент він вже не проживав з дружиною і відносини між подружжям були дуже напружені. Коли обвинувачений приїздив до Києва, то проживав у квартирах, які винаймав. У зв'язку з цим, коли у 2014 році обвинувачений став народним депутатом України, то був упевнений в тому, що маючи цю квартиру, яка по факту є офісом, та квартиру дружини, з якою він спільно не проживав, це відповідало тому, що він не був забезпечений житлом у м. Києві.
Щодо проживання у ДП « Готельний комплекс «Київ », то обвинувачений повідомив, що у 2014-му році, з першого ж дня депутатської каденції, він заселився у готель « Київ », який знаходився поруч з Верховною Радою України. На рецепції його змусили підписати договір та інші документи, щоб отримати ключ, що він розцінив як «адміністративну понятійку». На його переконання, це не було належною процедурою передачі державного майна. Зауважив, що він просив надати йому номер із додатковою кімнатою для роботи. За цю додаткову кімнату він сплачував особисті кошти.
Обвинувачений додав, що він особисто не отримував ніяких компенсацій, кошти у його розпорядження не надходили.
3.2 Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 , адвокат ОСОБА_8 , у ході судового розгляду та під час дебатів висловлював своє твердження про:
невинуватість обвинуваченого з підстав того, що:
- службові особи Апарату Верховної Ради України були наділені повноваженнями для нормативного врегулювання питань забезпечення народних депутатів житлом або компенсацією за проживання, у тому числі і для перевірки наявності підстав для виплати компенсації чи з'ясування підстав для припинення таких виплат;
- порядок, запроваджений Положенням «Про порядок виплати народним депутатам України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера» (далі Положення у ред. від 08.04.2014), не передбачав такого механізму виплати компенсації як перерахування коштів безпосередньо на рахунок орендодавця житла, а також надання народним депутатом додаткових документів;
- підставою для виплати компенсації згідно з Положенням у ред. від 08.04.2014 був лише юридичний факт реєстрації місця проживання і не встановлювалось обмежень щодо «забезпеченості житлом»;
- рішення про виплату компенсації відносилось до повноважень Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України;
- здійснення платежів у період з 2014 по 2017 рік, а також у 2019 році, проводилося за відсутності затвердженого кошторису Верховної Ради України;
- обвинувачення щодо недотримання ОСОБА_7 протягом 2014 -2016 року вимог Положення, нова редакція якого набула чинності лише 29.10.2016, суперечить конституційним приписам ст. 58 Конституції України;
- відсутність дебіторської заборгованості ОСОБА_7 перед Управлінням справами Апарату Верховної Ради України за даними бухгалтерського обліку, що свідчить про відсутність факту завдання майнової шкоди;
- непридатність для проживання приміщення за адресою: АДРЕСА_4 ;
- непідтвердження факту користування ОСОБА_7 житлом за адресою: АДРЕСА_3 , яке, окрім іншого, у 2017 році було пошкоджене внаслідок пожежі;
недотримання порядку здійснення досудового розслідування через:
(1) незаконність початку досудового розслідування:
- детектив НАБУ не був наділений повноваженнями вносити відомості до ЄРДР та починати досудове розслідування щодо народного депутата України і такими повноваженнями в силу ст. 482-2 КПК України наділяється виключно Генеральний прокурор (в.о. Генерального прокурора);
- повідомлення про вчинення кримінального правопорушення було здійснене детективом НАБУ, що наділяє його статусом заявника, позбавляє процесуальної самостійності та унеможливлює подальшу участь у цьому кримінальному провадженні в якості детектива;
- в окреме провадження з № 52024000000000413 виділено правопорушення, що за періодом вчинення та розміром шкоди є відмінним від того, що перебуває на розгляді суду;
(2) порушення порядку визначення та зміни групи прокурорів:
- відсутність підстав для внесення змін до складу групи прокурорів;
- незаконність постанови прокурора від 24.01.2024 про об'єднання матеріалів досудового розслідування через безпідставну зміну прокурорів;
(3) порушення порядку і строків досудового розслідування:
- виділення матеріалів досудового розслідування було здійснено з кримінального провадження в якому особі було повідомлено про підозру, відтак повідомлення про підозру ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні оголошено після завершення строків досудового розслідування;
- повідомлення про підозру та про зміну підозри здійснені у кримінальному провадженні, відомості про яке до ЄРДР внесені неуповноваженою особою з огляду на особливий статус ОСОБА_7 народного депутата України;
(4) недотримання вимог закону під час залучення потерпілого та цивільного позивача:
- Апарат Верховної Ради України визнано потерпілим без відповідної заяви;
- Управління справами Апарату Верховної Ради України повинно було скласти Акт інвентаризації та встановлення факту розтрати, крадіжки чи привласнення;
- фактичним платником коштів протягом 2014-першої половини 2019 року була інша юридична особа ? Управління справами Верховної Ради України , а не Управління справами Апарату Верховної Ради України ;
(5) незаконність виділення кримінального провадження:
- в окреме провадження № 52024000000000413 виділено правопорушення, що за періодом вчинення та розміром шкоди є відмінним від того, що перебуває на розгляді суду;
- рішення про виділення прийнято детективом з перевищенням повноважень, а реєстр матеріалів досудового розслідування (додаток до постанови про виділення), відповідно, складений неуповноваженою особою;
недопустимість зібраних стороною обвинувачення доказів, а саме:
(1) висновку судово-почеркознавчої експертизи № 2167,2493/19-23 від 12.12.2019:
- договір № 131 від 27.11.2014 направлений експерту без відомостей про його опечатування;
- у додатку експертизи не зафіксовано в якому вигляді надійшов оригінал договору № 131 від 27.11.2014;
- існує неспівпадіння в часі направлення оригіналу договору № 131 від 27.11.2014 між тим, який зазначений у вступній частині висновку та тим, який міститься в матеріалах тимчасового доступу;
(2) висновків судових економічних експертиз:
- обидва висновки від 27.1.2018 № 15/22-1549 та від 27.12.2022 № 2166/2316/22-23 містять розбіжність з супровідним листом на проведення експертизи в частині посилання на оригінал платіжного доручення № 4338 від 27.04.2016 і його копію;
- невірне тлумачення експертом листування щодо визначення розміру компенсації;
- відсутність первинних документів під час проведення дослідження;
- відсутність підписів керівника та бухгалтера платника, а також печатки Управління справами Апарату Верховної Ради України у платіжних дорученнях за листопад 2014-серпень 2018 та оборотно-сальдових відомостях;
- невідповідність вимогам національного стандарту засвідчених копій оборотно-сальдових відомостей по рахунку № 3613;
- невідповідність розміру перерахованих коштів, встановлених експертом, сумі збитків, визначеної в обвинувальному акті;
- відсутність у висновках посилань на методику проведення економічної експертизи та документальна необґрунтованість та протиріччя наданих висновків;
- вибірковість з боку експерта вихідних даних для проведення експертизи, а саме за відсутності інформації про спосіб виплати компенсації;
- нездійснення аналізу облікових регістрів обох контрагентів;
- протиправне порівняння в додатку 1 до висновку від 27.12.2022 реальних актів надання послуг з проживання в готелі та реєстрів, які не є первинними документами або документами первинного обліку;
- знищення відомостей про сплату ОСОБА_7 коштів за користування номером з 2014 по 2019 рік;
(3) протоколів допиту свідків ОСОБА_7 та свідків.
ІV. Встановлені судом обставини та докази на їх підтвердження
Щодо питання нормативного регулювання компенсації за винайм готельного номеру
4.1. Частина 4 ст. 32 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції Закону № 1301-VII від 03.06.2014) передбачала, що народному депутату протягом всього строку виконання депутатських повноважень щомісячно відповідно до положень статтей 23 і 35 цього Закону видаються, кошти, зокрема, для компенсації оренди житла або винайму готельного номера, а також відшкодовуються витрати, пов'язані з виконанням депутатських повноважень, у розмірі місячної плати народного депутата, що не підлягають оподаткуванню.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції Закону № 1301-VII від 03.06.2014 (далі ? Закон № 1301-VII) народному депутату на оренду житла або винайм готельного номера на підставі його заяви та копії документа, до якого внесені відомості про місце його проживання, Апаратом Верховної Ради України щомісячно видаються кошти в розмірі, встановленому кошторисом Верховної Ради України для компенсації вартості оренди (винайму).
Частиною 2 цього Закону визначалось, що право на отримання таких коштів мають народні депутати, не забезпечені житлом у місті Києві, і місце їх проживання, відповідно до реєстрації, знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Києва.
Для практичної реалізації ст. 35 Закону № 1301-VII, розпорядженням Голови Верховної Ради України № 248 від 08.04.2014 затверджено Положення у ред. від 08.04.2014 (т. 4, а.с. 191).
Згідно з цим Положенням виплата щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера здійснювалась народним депутатам України, місце проживання яких відповідно до реєстрації, знаходилось на відстані понад 30 км від меж міста Києва (п. 1.2.).
Також ним передбачалось, що рішення щодо виплати народному депутату України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера приймалось комітетом, до компетенції якого належало питання забезпечення діяльності народних депутатів України, а до створення комітетів нового скликання ? Підготовчою депутатською групою на підставі заяви народного депутата України та копії документа, до якого внесено відомості про місце його проживання.
Пунктом 3.1 цього Положення було визначено, що виплата компенсації для винайму готельного номера здійснюється Управлінням справами Апарату Верховної Ради України шляхом перерахування коштів на особистий картковий рахунок народного депутата України, відкритий в установі банку, на підставі поданих ним документів:
-договору про надання готельних послуг;
-розрахункових документів, що підтверджують укладення договору і здійснення народним депутатом України розрахунку;
-копії довідки банку щодо відкриття карткового (поточного) рахунку (т. 4, а.с. 192-193).
Зважаючи на існуючі між згаданими Законом та Положенням розбіжності, у листі Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України № 04-34/9-305 від 11.06.2014 на ім'я Керівника Апарату Верховної Ради України було зазначено, що підставою для видачі народному депутатові України коштів на оренду житла або винайм готельного номера є його заява та копія документа, до якого внесені відомості про місце його проживання (таким документом є паспорт громадянина України (відповідно до переліку документів, що наводиться в абз. 9 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). Зауважено, що законом не передбачено повторного (або щомісячного) надання народним депутатом України документів про отримання коштів на оренду житла або винайм номера в готелі, такі документи подаються одноразово для підтвердження того, що народний депутат України має право на таку компенсацію. Повторне подання заяви може здійснюватися лише у разі, якщо такий народний депутат України хоче припинити отримання таких виплат (т. 4, а.с. 236-237).
Надалі це було продубльовано у рішенні Комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України від 04.02.2015 (т. 4, а.с. 198-199; т. 5, а.с. 1-2) та листі Комітету № 04-31/925 (13629) від 21.01.2016, адресованому Першому заступнику Керівника Апарату Верховної Ради України (т. 4, а.с. 216-217; т. 5, а.с. 3-4), де зазначено, що видача коштів народним депутатам України для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера має здійснюватися одночасно з відшкодуванням витрат, пов'язаних з виконанням депутатських повноважень, без щомісячного подання народним депутатом України додаткових документів. Документи для отримання коштів на оренду житла або винайм номера в готелі подаються народним депутатом України одноразово для підтвердження того, що народний депутат України має право на таку компенсацію. Повторне подання заяви може здійснюватися лише у разі, якщо такий народний депутат України хоче припинити отримання таких виплат.
Наведеним підтверджується, що:
- правом на отримання щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера могли скористатись народні депутати України, не забезпечені житлом у місті Києві, місце проживання яких відповідно до реєстрації, знаходилось на відстані понад 30 км від меж міста Києва;
- для реалізації народним депутатом України права на отримання такої компенсації необхідно було звернутись з заявою до комітету, до компетенції якого належало питання забезпечення діяльності народних депутатів України, надавши копію документа, до якого внесені відомості про місце його проживання (паспорт громадянина України);
- видача коштів народним депутатам України для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера здійснювалась одночасно з відшкодуванням витрат, пов'язаних з виконанням депутатських повноважень;
- щомісячне надання народними депутатами України будь-яких підтверджувальних документів для одержання коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера, не вимагалось.
Щодо механізму здійснення компенсації за винайм готельного номеру
4.2. Розпорядженням Голови Верховної Ради України № 35 від 29.01.2016 розпорядження Голови Верховної Ради України № 248 від 08.04.2014 визнано таким, що втратило чинність (т. 4, а.с. 205).
Починаючи з 29.01.2016, механізм видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера був урегульований Порядком видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номеру, затвердженим розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 12 від 29.01.2016 (далі ? Порядок у ред. від 29.01.2016) (т. 4, а.с. 195-196; т. 5, а.с. 7-9).
Новим Порядком передбачалось, що дія цього Порядку поширюється на народних депутатів України, які не забезпечені житлом у м. Києві, і місце їх проживання, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад 30 км від меж м. Києва.
З метою отримання коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера народний депутат України мав звернутись до Апарату Верховної Ради України із заявою, до якої додається довідка банку про відкриття карткового (поточного) рахунку та документ, що підтверджує місце проживання народного депутата України, відповідно до його реєстрації, на відстані понад 30 км від меж міста Києва. На підставі цих документів Управлінням справами Апарату Верховної Ради України щомісячно перераховуються на картковий рахунок народного депутата України кошти для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера (т. 4, а.с. 196).
Отже, починаючи з 29.01.2016, порядок видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номеру був приведений у відповідність зі змістом ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України» в частині:
- підстав для отримання такої компенсації;
- переліку документів, які підтверджують викладені у заяві народного депутата України відомості;
- суб'єкта, якому подається заява (Апарату Верховної Ради України).
4.3. Як повідомив суду Перший заступник керівника Апарату Верховної Ради України ОСОБА_12 , який у певний період також виконував обов'язки керівника Апарату Верховної Ради України , кошти на оренду житла або винайм готельного номера передбачались у витратах на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Загалом погоджений розмір компенсації народним депутатам України для оренди житла або винайму готельного номера залежав від вартості одномісного однокімнатного номера в готелі ДП « Готельний комплекс «Київ » та складав:
- у 2014 році ? 460 грн на добу (т. 4, а.с. 189-190);
- у 2015 році ? 460 грн на добу (т. 4, а.с. 198-199, т. 5, а.с. 1-2);
- у 2016 році ? 460 грн на добу (т. 5, а.с. 45-46);
- з 01.09.2017 ? 650 грн на добу (т. 4, а.с. 201-202).
4.4. Пунктом 10 Положення про Апарат Верховної Ради України , затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 № 769 (в редакції розпорядження Голови Верховної Ради України № 734 від 20.11.2014) встановлено, що у сфері фінансового та матеріально-технічного забезпечення Верховної Ради України Апарат через Управління справами, зокрема забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України (т. 4, а.с. 151-159).
Відповідно до п. 14 цього Положення функція здійснення загального керівництва, організації і координації роботи структурних підрозділів Апарату Верховної Ради України покладається на Керівника Апарату Верховної Ради України .
Згідно з розпорядженням Голови Верховної Ради України № 1366 від 30.09.2015 «Про розподіл обов'язків між Керівником Апарату Верховної Ради України та заступниками Керівника Апарату Верховної Ради України» Перший заступник Керівника Апарату Верховної Ради України ? керуючий справами здійснює керівництво Управлінням справами Апарату Верховної Ради України та оперативне управління майном, що забезпечує діяльність Верховної Ради України, організовує здійснення матеріально-технічного, фінансового та господарського забезпечення діяльності Верховної Ради України та її Апарату, забезпечення житлових та інших умов діяльності народних депутатів України і працівників Апарату Верховної Ради України відповідно до видатків, передбачених кошторисом Верховної Ради України (т. 4, а.с. 160-164).
Державною казначейською службою України в Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів зареєстровано Управління справами Апарату Верховної Ради України як головного розпорядника бюджетних коштів (т. 5, а.с. 27-28).
Пунктом 1.8 Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України , затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 758 від 22.06.2012, передбачено, що розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється органами Казначейства відповідно до умов договорів між органами Казначейства та клієнтами.
Договір про здійснення розрахунково-касового обслуговування № 71-14 від 31.12.2014 укладений між Казначейством та Управлінням справами Апарату Верховної Ради України (т. 5, а.с. 22-26).
З наведеного убачається, що у Управління справами є структурним підрозділом Апарату Верховної Ради України , до відання якого входять питання матеріально-фінансового забезпечення народних депутатів України, та є головним розпорядником бюджетних коштів.
Щодо питання отримання ОСОБА_7 компенсації за користування готельним номером
4.5. Відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» 26.10.2014 ОСОБА_7 взяв участь у позачергових виборах народних депутатів України.
24.11.2014 він попереджений про обмеження та вимоги, встановлені законами України «Про статус народного депутата України» та «Про засади запобігання і протидії корупції» (т. 5, а.с. 153).
27.11.2014 ОСОБА_7 склав присягу перед Верховною Радою України і був наділений повноваженнями народного депутата VІІІ скликання (т. 5, а.с. 53-58, 154, 162).
На цей момент у ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності подружжя перебувало дві квартири, розташованих у межах міста Києва, а саме:
- з 27.12.2006 квартири загальною площею 331,4 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , яка була зареєстрована за дружиною обвинуваченого ? ОСОБА_13 (т. 6, а.с. 136, 195, 207, 211);
- з 06.03.2007 квартира загальною площею 101,5 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , яка була зареєстрована за ОСОБА_7 (т. 4, а.с. 94; т. 6, а.с. 123, 125-126; т. 6, а.с. 133-134, 136, 138-139).
Відповідно до відмітки від 26.06.2012 у паспорті громадянина України ОСОБА_7 був зареєстрований у АДРЕСА_6 (т. 5, а.с. 163-164).
27.11.2014 ОСОБА_7 звернувся із заявами на ім'я Керівника Апарату Верховної Ради України щодо розміщення його у готелі « Київ » у зв'язку з відсутністю власного житла у м. Києві, про нарахування йому коштів для винайму готельного номера та про перерахування цих коштів на рахунок ДП « Готельний комплекс «Київ » протягом усього строку виконання депутатських повноважень (т. 5, а.с. 198-199, 201).
Того ж дня ОСОБА_7 уклав договір № 131 з ДП « Готельний комплекс «Київ » про надання послуг строком до 31.12.2015, на підставі якого він отримав у користування готельний номер (т. 5, а.с. 186-189).
Додатковою угодою № 260 від 17.12.2015 строк дії договору № 131 від 27.11.2014 був пролонгований до 31.12.2016 (т. 5, а.с. 190).
12.02.2016 Перший заступник Керівника Апарату Верховної Ради України повідомив голову депутатської фракції Партії « Блок ОСОБА_29 », до якої входив обвинувачений ОСОБА_7 , про затвердження розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 12 від 29.01.2016 нового порядку видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера (т. 5, а.с. 11).
22.02.2016 ОСОБА_7 подав на ім'я Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України заяву про подальше перерахування грошових коштів, що нараховувались йому для компенсації вартості винайму готельного номера на розрахункові рахунки ДП « Готельний комплекс «Київ » (т. 5, а.с. 200).
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 2167,2493/19-23 від 12.12.2019 згадані заяви та договір в одному примірнику виконані рукописно пишучим приладом без будь-якої попередньої технічної підготовки і технічних засобів, а в другому ? особисто ОСОБА_7 (т. 5, а.с. 99-105).
01.01.2017 ОСОБА_7 уклав договір № 30-Д з ДП « Готельний комплекс «Київ » строком дії до 31.12.2017, на підставі якого він продовжив винаймати готельний номер (т. 5, а.с. 191-193).
01.09.2017 ОСОБА_7 уклав додаткову угоду з ДП « Готельний комплекс «Київ » №30-Д про винайм готельного номера строком до 31.12.2018 за ціною 650 грн (т. 5, а.с. 194).
11.12.2018 між ОСОБА_7 та ДП « Готельний комплекс «Київ » знову укладено договір № 022 про винайм готельного номеру вартістю 650 грн до 31.12.2019 (т. 5, а.с. 195-197).
29.08.2019, в силу ст. 90 Конституції України, через припинення повноважень народного депутата України VIII скликання, ОСОБА_7 втратив право користування готельним номером (т. 6, а.с. 2-67).
Отже, ОСОБА_7 , з першого дня набуття повноважень народного депутата України, реалізував передбачене в Законі України «Про статус народного депутата України» право на отримання компенсаційних виплат за винайм готельного номера за рахунок бюджетних коштів у період з 27.11.2014 по 28.08.2019 включно.
V. Оцінка доводів сторони захисту
5.1. Щодо порядку здійснення цього кримінального провадження
Всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України). Проте, кримінальний процесуальний закон встановлює особливості провадження щодо окремої категорії осіб (глава 37 КПК України). Особливий порядок кримінального провадження здійснюється стосовно осіб, зазначених у ст. 480 КПК України, зокрема, народного депутата України.
Положеннями ч. 1 ст. 2 Закону № 1301-VII визначено, що повноваження народного депутата починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом. Згідно з частиною другою цієї статті повноваження народного депутата припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.
З наведеного убачається, що народний депутат набуває депутатських повноважень з моменту підписання ним присяги, складеною перед Верховною Радою України, і до моменту їх припинення у встановленому порядку, а саме в момент відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_7 підписав присягу народного депутата України VІІІ скликання 27.11.2014 (т. 5, а.с. 53-58, 154, 162).
Відповідно до відомостей офіційного веб-порталу парламенту України перше засідання Верховної Ради ІХ скликання відбулося 29.08.2019. У цей день новообрані народні депутати, зокрема, склали присягу на вірність Україні перед Верховною Радою України ( https://www.rada.gov.ua/news/Novyny/179613.html).
Отже, датою набуття ОСОБА_7 депутатських повноважень є 27.11.2014, а датою їх припинення ? 29.08.2019. Саме у цей період на ОСОБА_7 розповсюджувались положення кримінального процесуального закону, які визначають особливий порядок кримінального провадження щодо народних депутатів України.
Натомість, як підтверджується матеріалами справи, відомості про вчинення народним депутатом України ОСОБА_7 кримінального провадження, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, були внесені до ЄРДР 18.01.2023 (т. 3, а.с. 30-32), тобто в момент, коли ОСОБА_7 депутатські повноваження були припинені.
За таких обставин, КПК України не вимагав внесення до ЄРДР відомостей за № 52023000000000023 про кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_7 , Генеральним прокурором (особою, що виконує обов'язки Генерального прокурора).
Також сторони захисту наголошувала на тому, що в силу ч. 5 ст. 1 Закону № 1301-VII, звання народного депутата із зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберігаються за ним довічно.
З цього приводу суд зауважує, що звання народного депутата ? це його статус, який дійсно зберігається за ним довічно після обрання, тоді як повноваження ? це конкретні права та обов'язки, якими володіє депутат в силу своєї діяльності у Верховній Раді України і які припиняються разом з його мандатом.
Тобто, звання ? це статус, який не має прив'язки до ст. 282-2 КПК України, тоді як для застосування особливого порядку кримінального провадження, здійснюваного щодо народного депутата, має значення факт виконання особою депутатських повноважень, з якими закон пов'язує володіння спеціальним статусом.
5.2. Щодо заявника у цьому кримінальному провадженні
Захист стверджував, що заявником у цьому кримінальному провадженні був детектив НАБУ, що виключає його подальшу участь в складі групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування.
Суд, перевіривши наведені доводи, вважає їх неспроможними з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
Аналогічні положення містяться у пп. 1 п. 3 розділу ІІ Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого Наказом Генерального прокурора № 298 від 30.06.2020, якими визначено, що формування Реєстру розпочинається з моменту внесення до нього Реєстратором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених у заяві чи повідомленні про його вчинення або виявлених ним самостійно з будь-якого джерела.
Отже, підставою для внесення відомостей до ЄРДР є: (1) заява про кримінальне правопорушення, (2) повідомлення про кримінальне правопорушення, (3) самостійне виявлення ознак кримінального правопорушення органом досудового розслідування.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, відомості до ЄРДР у зазначеному кримінальному провадженні були внесені на підставі матеріалів, отриманих під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018000000002581 (т. 3, а.с. 30-32). Тобто, підставою для внесення відомостей до ЄРДР у цьому кримінальному провадженні було самостійне виявлення ознак кримінального правопорушення органом досудового розслідування.
Водночас, в силу ст. 60 КПК України заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.
З наведеного слідує, що детектив, яким було внесено відомості до ЄРДР за № 52023000000000023, не був заявником, оскільки підставою для їх внесення були матеріали досудового розслідування в іншому кримінальному провадженні.
5.3. Щодо зміни групи прокурорів
Захисник ОСОБА_8 зауважував на безпідставності постанов про зміну складу групи прокурорів, яка вплинула на незаконність постанови прокурора від 24.01.2024 про об'єднання матеріалів досудового розслідування. З цього приводу захисником також подано у підготовчому судовому засідання скарги у порядку ч. 2 ст. 303 КПК України.
Суд, оцінивши викладені захисником доводи, вважає, що у задоволенні цих скарг слід відмовити та вбачає за потрібне указати наступне.
Першочергово колегія суддів зауважує, що процесуальне рішення про призначення групи прокурорів, зміну групи прокурорів не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Процесуальні ж документи, які стали підставою для здійснення досудового розслідування уповноваженими особами, не є документами у розумінні частини другої ст. 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних відповідними суб'єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб (постанова ККС ВС від 17.07.2024, справа № 753/13833/20, провадження № 51-1042км24).
Отже, процесуальні рішення, такі як постанови, прийняті під час досудового розслідування, не можуть оцінюватися з погляду їх допустимості, оскільки не є доказами у розумінні положень ст. 84 КПК України, однак повинні братися до уваги з точки зору допустимості слідчих дій проведених на їх підставі, а також на предмет порушення фундаментальних прав і свобод особи, спричинених внаслідок допущеними порушеннями.
Відповідно до положень ст. 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення.
Як убачається з матеріалів справи, відповідними постановами про зміну групи прокурорів від 02.10.2019, 21.01.2020, 10.10.2022 та 15.12.2023 у цьому кримінальному провадженні було визначено групу прокурорів. Отже, матеріали справи підтверджують наявність відповідних повноважень прокурорів у кримінальному провадженні, яке є предметом розгляду суду.
Щодо доводів захисту про недотримання прокурором належної правової процедури щодо ОСОБА_7 через внесення змін до складу групи прокурорів, то суд зазначає, що сторони зобов'язані вчиняти необхідні та доцільні дії, які відповідають стандартам сумлінності та розсудливості, щоб оскаржити те чи інше процесуальне рішення, дію чи бездіяльність. Це вимагає від сторін не бути пасивними, а активно брати участь у процесі оскарження, використовуючи доступні правові інструменти для захисту своїх прав.
Так, безпідставна зміна групи прокурорів може бути оскаржена шляхом подання скарги на дії прокурора до Генерального прокурора або особи, яка виконує його обов'язки, чи керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Саме ці особи, повноважні здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, мають право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та прокурорів нижчого рівня у межах строків досудового розслідування, передбачених ст. 219 цього Кодексу ( ч. 6 ст. 36 КПК України).
Натомість, матеріалами кримінального провадження, наданими на дослідження суду, підтверджується, що зміна групи прокурорів не оскаржувалась стороною захисту у порядку ч. 6 ст. 36 КПК України.
За таких обставин, оскільки сторона захисту не вказала, які конкретні фундаментальні права і свободи були порушені під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, здійснюваному щодо ОСОБА_7 , внаслідок зміни складу прокурорів, а також з огляду на те, що захист свідомо не вжив дій, аби оскаржити такі постанови у передбачений законом спосіб, твердження про незастосування до обвинуваченого належної правової процедури є безпідставними.
З цих підстав суд також спростовує доводи скарги про незаконність постанови прокурора від 24.01.2024 про об'єднання матеріалів досудових розслідувань, позаяк прокурор ОСОБА_14 та інші прокурори були призначені у первинному та об'єднаному кримінальних провадженнях, що вказує на правомірність їх дій.
5.4. Щодо виділення матеріалів досудового розслідування
Захист вважав, що оскільки, виділення матеріалів досудового розслідування було здійснено з кримінального провадження в якому особі було повідомлено про підозру, то повідомлення про підозру ОСОБА_7 у виділеному кримінальному провадженні здійснено поза межами строків досудового розслідування.
Наведені стороною захисту доводи були перевірені судом під час підготовчого судового засідання і оцінку їм надано в ухвалі суду від 21.01.2025. Дотримуючись принципу остаточності судового рішення, суд не вдається до їх повторного аналізу. Водночас, суднаголошує, що строки, передбачені ст. 219 КПК України, захищають підозрювану особу від надмірно тривалого досудового розслідування, обмежуючи строк, протягом якого вона перебуває у невизначеному становищі. Ці строки розпочинають свій перебіг з моменту повідомлення особі про підозру і право особи на розумний строк забезпечується у тому кримінальному провадженні, у якому вона є підозрюваною, незалежно від того, чи об'єднано її провадження з іншим або виділено в окреме провадження. У той же час право особи на розумний строк досудового розслідування не може впливати на інші розслідування, які її не стосуються. Такий правовий висновок міститься у постанові ККС ВС від 14.01.2025 (справа № 367/1517/22, провадження 51-1332км24).
Стосовно аргументів захисника про те, що в окреме провадження з № 52024000000000413 виділено правопорушення, що за періодом вчинення та розміром шкоди є відмінним від того, що перебуває на розгляді суду, то на переконання суду, посилання у постанові про виділення на повідомлення про підозру (замість повідомлення про зміну підозри) не вплинуло на зміст здійснюваного кримінального провадження.
Щодо тверджень про те, що реєстр виділених матеріалів досудового розслідування мав бути підписаний прокурором, оскільки той не мав повноважень доручати виділення детективу, то суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 217 КПК України рішення про об'єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування приймається прокурором і не підлягає оскарженню. За наявності підстав й визнання необхідності об'єднання в одному кримінальному провадженні або виділення матеріалів досудового розслідування прокурор виносить постанову про об'єднання або виділення матеріалів досудового розслідування з викладенням мотивів прийнятого рішення. Постанова прокурора підлягає безумовному виконанню особою, в провадженні якої перебувають матеріали досудового розслідування або якій такі матеріали направлені для проведення досудового розслідування.
За п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення.
Як убачається зі змісту постанови прокурора від 07.08.2024, підготовку матеріалів досудового розслідування, які підлягають виділенню в окреме провадження, виділення копій документів та підготовку реєстру матеріалів, доручено старшому детективу НАБУ ОСОБА_15 (т. 3, а.с. 196-197).
На виконання зазначеного доручення старшим детективом НАБУ ОСОБА_15 підготовлено реєстр матеріалів досудового розслідування, які підлягають виділенню з матеріалів кримінального провадження № 42018000000002581 від 22.10.2018 (т. 3, а.с. 198-219).
Згідно з ч. 4 ст. 40 КПК України детектив НАБУ зобов'язаний виконувати доручення та вказівки тільки прокурора САП, які надаються у письмовій формі. Невиконання детективом законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність та є підставою для відсторонення детектива від проведення досудового розслідування керівником органу досудового розслідування.
Отже, виходячи з того, що прокурор як процесуальний керівник уповноважений давати доручення в рамках кримінального провадження щодо проведення тих чи інших процесуальних дій, у той час як детектив зобов'язаний такі доручення виконувати, суд не вбачає порушень закону в діях детектива ОСОБА_15 під час підготовки реєстру матеріалів досудового розслідування, які підлягали виділенню, за письмовим дорученням прокурора.
5.5. Щодо допустимість висновку судово-почеркознавчої експертизи
У постановах від 01.11.2022 (справа № 344/2995/15-к) та 01.12.2020 (справа № 318/292/18) ККС ВС вказав, що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим. Натомість закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК України істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.
Суд зазначає, що, оцінюючи обставини провадження, які можуть мати значення для встановлення процесуальних порушень і їх впливу на допустимість доказів та, відповідно, на справедливість провадження в цілому, Суд має зважати на дійсні обставини, а не лише на формальні ознаки документів, в яких вони зафіксовані. Характеристика тієї чи іншої дії стороною не є обов'язковою для суду, який визначає правову природу процесуальної дії на підставі її суттєвих ознак.
У цій справі сторона захисту стверджує про неналежне опечатування та недоліки опису досліджуваних судово-почеркознавчою експертизою об'єктів.
Однак, на переконання колегії суддів, наведені недоліки не є істотними та такими, що перешкоджали забезпеченню та реалізації прав і свобод обвинуваченого, адже формальні помилки в описі досліджуваного об'єкта не тягнуть за собою недопустимість висновку експерта.
5.6. Щодо допустимості висновків судових економічних експертиз
Економічна експертиза ? це комплексне дослідження фінансово-господарської діяльності підприємств для перевірки законності та правильності відображення операцій у документах. Вона аналізує бухгалтерський, податковий облік та фінансово-кредитні операції для виявлення порушень, оцінки збитків тощо.
Об'єктами дослідження судової економічної експертизи є первинні документи, що підтверджують здійснення господарської операції та містять основну інформацію про неї, регістри бухгалтерського обліку, фінансова звітність, податкова звітність, інші документи, що містять достовірну інформацію, яка стосується предмету дослідження.
Сторона захисту ставила під сумнів використану експертом методику, достатність та достовірність вихідних даних, розбіжність у зроблених висновках за результатом проведених судових економічних експертиз.
Проаналізувавши викладені стороною захисту доводи, суд виходить з наступного.
Відповідно п. 1.4. розділу 1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у ред. Наказу від 26.12.2012 № 1950/5) під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України ), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо.
Згідно з абзацом другим цього пункту, визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження) належить до компетенції експерта.
Сторона обвинувачення на підтвердження суми завданих збитків цим кримінальним правопорушення надала два висновки судових економічних експертиз № 2244/2361/19-23 від 13.11.2019 та № 2166/2316/22-23 від 27.12.2022.
Зі змісту обох висновків видно, що ці дослідження проведені методом документальної перевірки (арифметичної, реквізитної, нормативної) та зіставлення даних взаємопов'язаних документів (первинних та даних облікових регістрів) за одними й тими ж фінансово-господарськими операціями. Перевірялась повнота і правильність заповнення реквізитів документів, відповідність записів у документах вимогам нормативних актів (т. 8, а.с. 16-23, 36-44).
За таких обставин, оскільки експертом зазначений спосіб проведення експертного дослідження, у той час як вибір методики є дискрецією експерта, то доводи захисника ОСОБА_8 , які стосуються використаних експертом методів дослідження, є безпідставними.
Щодо аргументів адвоката про невідповідність форми засвідчення платіжних доручень про перерахування коштів, які надавались експерту на дослідження, через відсутність у них підписів керівника та бухгалтера, а також печатки Управління справами Апарату Верховної Ради України .
Так, суд зауважує, що зазначені платіжні доручення містить відбиток печатки Державної казначейської служби України або банку «Оплачено» із зазначенням дати подання та підпису працівника, який здійснив платіж. Така відмітка вказує на успішне виконання платежу після того як здійснено перерахування коштів. Тому у суду відсутні підстави для сумніву у достовірності зазначених документів.
Безпідставними є також твердження захисника про те, що реєстри зі списками народних депутатів, які проживали у готелі, не засвідчені у належний спосіб. Як видно з матеріалів, які досліджував експерт, вони містять підписи Керуючого справами Апарату Верховного Ради України та головного бухгалтера (осіб, які виконували їх повноваження).
Не впливає на достовірність документів, які досліджувались експертом в межах проведених економічних експертиз, також відсутність дати засвідчення заступником бухгалтера ДП « Готельний комплекс «Київ » ОСОБА_16 копій оборотно-сальдових відомостей по рахунку № 3613, оскільки сторона обвинувачення надала відомості про процесуальні підстави для отримання цих документів.
До того ж варто зауважити, що на початку дослідної частини висновків експертом зазначено про перевірку повноти і правильності заповнення реквізитів документів, відповідність записів у документах вимогам нормативних актів.
Наведене у своїй сукупності дає підстави для висновку про достовірність вихідних матеріалів, на підставі яких експертом проводились економічні експертизи.
Що стосується тверджень адвоката ОСОБА_8 про відсутність процесуальних підстав для отримання оригіналів рахунків на оплату готельних послуг за період з 2014 по 2016 рік, то суд звертає увагу, що ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 17.12.2018 (справа № 760/31824/18, провадження № 1-кс/760/16045/18) групі детективів наданий тимчасовий доступ до оригіналів документів, у тому числі банківських на підставі яких здійснювалось перерахування грошових коштів за винайм народними депутатами України готельних номерів, з можливістю вилучення їх копій. Застережень про неможливість вилучення оригіналів документів ухвала слідчого судді не містить (т. 7, а.с. 5-6).
З приводу аргументів сторони захисту про те, що, починаючи з квітня 2016 року досліджені експертом платіжні доручення не містили у призначенні платежу посилання на фізичну особу, зокрема на ОСОБА_7 , то суд звертає увагу на таке.
Так, починаючи з 27.04.2016 платіжні доручення Управління справами Апарату Верховної Ради України у призначенні платежу містили відмітку про те, що вони стосуються компенсації вартості винайму готельних номерів народних депутатів України VIII скликання. До кожного платіжного доручення був долучений реєстр виплати коштів для компенсації вартості винайму готельних номерів з поіменним зазначенням народних депутатів України, суми та періоду здійснених їм виплат.
Таким чином, з огляду на те, що експерт володів відомостями про суми коштів, які компенсувались за винайм готельного номеру конкретно ОСОБА_7 , то доводи захисника в цій частині є неспроможними.
Стосовно розбіжностей в обох висновках з супровідним листом в частині посилання на оригінал платіжного доручення № 4338 від 27.04.2016 і його копію, то наведений недолік не впливає на суть проведеного дослідження та наданий за його результатом висновок.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для визнання висновків експерта за результатом проведення судових економічних експертиз недопустимими доказами.
5.7. Щодо допустимості протоколів допитів свідків
Сторона захисту посилалась на недопустимість протоколів допиту ОСОБА_7 та свідків, які були долучені до матеріалів кримінального провадження стороною обвинувачення.
З цього приводу суд зазначає, що згідно з правилами п. 16 ст. 7 КПК України безпосередність дослідження показань є загальною засадою кримінального судочинства
Стаття 23 КПК України визначає, що показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, а відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані доказами, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При цьому суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених КПК України.
Частиною четвертою ст. 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
Отже, показання свідків та обвинуваченого суд сприймає та оцінює безпосередньо шляхом надання суду усних показань, а не через письмові документи.
Також суд зауважує, що стороною обвинувачення надано протокол допиту свідка ОСОБА_7 (т. 5, а.с. 165-171) та свідка ОСОБА_17 (т. 10, а.с. 1-4). Водночас, прокурор не посилався на показання, що містяться у цих протоколах, відповідно, такі відомості не досліджувались судом. Як повідомив прокурор, надані протоколи подано на виконання вимог ст. 86 КПК України щодо підтвердження допустимості інших доказів.
За таких обставин, вимоги про визнання цих протоколів недопустимими доказами є неспроможними.
VІ. Оцінка суду
6.1. Зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності таких спеціальних ознак в їх сукупності, а саме: (1) вчинення такого діяння службовою особою; (2) використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; (3) вчинення такого діяння з корисливих мотивів або надання будь-якої неправомірної вигоди іншій фізичній особі; (4) заподіяння істотної шкоди громадянам або юридичним особам.
Діяння ОСОБА_7 кваліфіковано прокурором за ч. 2 ст. 364 КК України як зловживання владою, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для самого себе, використання службовою особою влади всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.
З огляду на висунуте ОСОБА_7 обвинувачення, суду належить з'ясувати, чи містять його дії вище перелічені ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
6.2. Щодо належності обвинуваченого до суб'єкта злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України
6.2.1. Суб'єктом зловживання владою може бути лише службова особа, зазначена у п. 1 та 2 примітки до ст. 364 КК України.
Відповідно до примітки 1 до ст. 364 КК України службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про статус народного депутата України» народним депутатом України є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.
В силу ст.ст. 79, 81 Конституції України повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги і припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.
6.2.2. Судом встановлено, що ОСОБА_7 був обраний народним депутатом України VІІІ скликання і, склавши 27.11.2014 перед Верховною Радою України присягу, набув повноважень народного депутата VІІІ скликання.
Отже, на час здійснення функції народного депутата України ОСОБА_7 був службовою особою, оскільки на постійній основі здійснював функції представника колегіального органу державної влади, а саме законодавчої, а відтак і суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
6.3. Щодо використання обвинуваченим влади усупереч інтересам служби
6.3.1. Представники влади відрізняються від інших категорій службових осіб публічного права тим, що мають право висувати вимоги та приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними і юридичними особами незалежно від їх підлеглості або відомчої приналежності, здійснювати інші владні повноваження.
Вчинення кримінального правопорушення, яке є предметом аналізу в цьому провадженні, представником влади здійснюється у формі зловживання владою.
До змісту такої форми протиправної поведінки як зловживання владою відноситься, серед іншого, безпідставне використання повноважень, правомочностей, тобто прав, гарантій, пільг, інших благ і можливостей, які безпосередньо пов'язані із здійсненням функцій представника влади.
Обмеження кола діянь, які становлять зловживання владою, лише тими діяннями, які безпосередньо пов'язані із використанням повноважень, наданих для здійснення відповідної функції, штучно і безпідставно виключає зі сфери кримінально правового регулювання протиправне використання представником влади можливостей, які походять від гарантій, наданих державою для забезпечення дієвого здійснення своїх обов'язків, безпідставне користування пільгами або іншими благами тощо, які безпосередньо пов'язані і обумовлені здійсненням функцій представника влади. Такий правовий висновок міститься у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.11.2023 у справі № 991/3966/20, провадження № 51-3348кмо22.
6.3.2. Держава гарантує народним депутатам забезпечення необхідними умовами для здійснення ними депутатських повноважень (ч. 4 ст. 1 Закону України «Про статус народного депутата України»).
Відшкодування народному депутатові України вартості оренди чи винайму готельного номера в м. Києві є складовою гарантій депутатської діяльності народного депутата України, перелік яких наведено у Розділі IV Закону України «Про статус народного депутата України».
Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 35 цього Закону у витратах на забезпечення діяльності Верховної Ради України передбачаються кошти на оренду житла або винайм готельного номера. Народному депутату на оренду житла або винайм готельного номера на підставі його заяви та копії документа, до якого внесені відомості про місце його проживання, Апаратом Верховної Ради України щомісячно видаються кошти в розмірі, встановленому кошторисом Верховної Ради України для компенсації вартості оренди (винайму).
При цьому ч. 2 ст. 35 названого Закону встановлює умови, за яких народний депутат вправі скористатися житловою гарантією, а саме ? право на отримання таких коштів мають народні депутати, не забезпечені житлом у місті Києві, і місце їх проживання, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Київ.
Правом на відшкодування вартості оренди чи винайму готельного номера наділений виключно народний депутат України, тобто це право є складовою правового статусу народного депутата та гарантією депутатської діяльності, яка забезпечує безперешкодну та ефективну участь народного депутата у здійсненні своїх функцій.
Гарантії депутатської діяльності не є самостійними, а походять від депутатських повноважень; вони встановлюються державою і закріплюються в законодавстві; кожна з них покликана забезпечити реалізацію певного повноваження.
Отже, за своїм статусом народний депутат України унормовано наділений правом на отримання за певних обставин із Державного бюджету України компенсаційних витрат, пов'язаних, зокрема, із винайманням готельного номера, як гарантії забезпечення виконання ним своїх повноважень. Реалізація цього права потребує обов'язкового інформування про наявність таких обставин. Прийняття цієї інформації з боку відповідного підрозділу Верховної Ради України як такої, що відповідає дійсності, ґрунтується, окрім документального підтвердження, на довірі до народного депутата, його відповідальному ставленні до своїх депутатських повноважень, певній соціальній автономії та авторитеті депутатського звання.
У разі відсутності обставин, передбачених ч. 2 ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України», народний депутат не вправі користуватися пільгами, а подальше їх отримання не буде ґрунтуватися на законодавчо визначених правилах їх отримання.
Таким чином, згідно з висунутим обвинуваченням, зміст зловживання владою ОСОБА_7 становить безпідставне використання ним як народним депутатом України гарантії, наданої державою для здійснення своїх повноважень, безпідставне користування майновим благом, що безпосередньо пов'язана зі здійсненням владних функцій.
6.3.3. Як встановлено судом, на момент набуття ОСОБА_7 повноважень народного депутата України, тобто станом на 27.11.2014, підстави для отримання компенсації вартості винайму готельного номеру були передбачені Законом № 1301-VII, а порядок їх виплати ? Положення у ред. від 08.04.2014.
У системі нормативно-правових актів Закон № 1301-VII за юридичною силою займає таке саме місце, як і інші закони України. Після Конституції України, що має найвищу юридичну силу (ч. 2 ст. 8), закони в ієрархії нормативно-правових актів посідають наступне місце. При цьому вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.
Право на забезпечення народних депутатів жилими приміщеннями передбачено законодавчим актом - Законом № 1301-VII, жодні локальні акти чи положення, які, серед іншого, не мають імперативної (обов'язкової) дії, не можуть суперечити цьому Закону.
Захист наголошував на неконституційності положень ст. 35 Закону № 1301-VII.
Зважаючи на висловлені доводи, суд зазначає, що згідно зі ст. 152 Конституції України виключно Конституційний Суд України може визнавати закони та інші правові акти неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Оскільки, Конституційним Судом України ст. 35 Закону № 1301-VII (вцілому, чи її окрема частина) не визнавалась, то суд вважає аргументи захисту про неконституційність зазначеного закону неспроможними.
Так, положення ч. 2 ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України» визначало дві обов'язкові умови, які надають народним депутатам України право на отримання коштів для компенсації вартості оренди (винайму):
(1) він не забезпечений житлом у місті Києві;
(2) місце його проживання, відповідно до реєстрації, знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Києва.
6.3.4. Згідно з частинами 1 та 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
В силу ст. 9 ЖК України одним із способів забезпечення громадян житлом є саме придбання (отримання) квартири у приватну власність.
Таким чином, перебування у власності квартири, житлового будинку або іншого житлового приміщення свідчить про забезпеченість особи житлом.
Як підтверджується матеріалами кримінального провадження, 06.07.2000 уклав шлюб з ОСОБА_11 . Після укладення шлюбу ОСОБА_11 взяла прізвище чоловіка ? «ОСОБА_28» (т. 6, а.с. 136).
Під час перебування у шлюбі подружжя набуло у власність дві квартиру у м. Києві: 27.12.2006 за адресою: АДРЕСА_3 , яка була зареєстрована за ОСОБА_13 (т. 6, а.с. 195) та 06.03.2007 за адресою: АДРЕСА_4 , яка була зареєстрована за ОСОБА_7 (т. 4, а.с. 94; т. 6, а.с. 123, 125-127, 136).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Ч. 3 ст. 368 ЦК України встановлює, що майно, набуте подружжям у шлюбі є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом.
Сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним (ст. 63 СК України).
У ч. 1 ст. 65 СК України закріплено принцип розпорядження спільним майном подружжя за взаємною згодою. Також ч. 2 ст. 69 СК України передбачено принцип розподілу майна подружжя за взаємною згодою.
Слід зазначити, що ст. 60 СК України встановлено, що право на майно виникає у обох із подружжя одночасно, у момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім'я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток.
Тобто, отримання у власність, у тому числі спільну сумісну подружжя певного майна, свідчить про те, що така особа має владу над ним: може ним володіти, користуватись та розпоряджатись у порядку, визначеному законом.
З наведеного випливає, що на момент набуття повноважень народного депутата VІІІ скликання, тобто станом на 27.11.2014, ОСОБА_7 був забезпечений двома квартирами у м. Києві, розташованими за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , які належали йому та його дружині на праві спільної сумісної власності подружжя та були зареєстровані за одним з подружжя.
6.3.5. Допитаний в судовому засіданні за клопотанням сторони захисту свідок ОСОБА_18 повідомив суду, що у період 2014-2019 років працював помічником народного депутата на громадських засадах, наразі займається індивідуальною адвокатською діяльністю. Повідомив, що почав надавати правову допомогу ОСОБА_19 з 2013 року і йому було виділено окремий кабінет у приміщенні за адресою: АДРЕСА_4 . Він використовував його на безоплатній основі з домовленості до 2019 року. Зазначене приміщення використовувалося обвинуваченим як офіс і свідок ніколи не бачив, щоб воно використовувалося для постійного чи тимчасового проживання. Воно складається з двох невеличких кімнат та трьох більших, обладнаних під офісні потреби (столи, комп'ютерна техніка, сканер, принтер). У приміщенні відсутня ванна кімната, кухня, газова плита, а комунікації (гаряча вода, газ) були відрізані, ймовірно, ще до купівлі офісу, але приміщення обладнане бойлером. Підтвердив, що приміщення (квартира) зареєстроване в реєстрі як житлове, але свідок додав, що практично всі приміщення в цьому будинку використовуються для комерційних цілей, під офіси, фітнес-центри, майстерні чи магазини. Свідку відомо, що будинок є пам'яткою культури, але про заборону використання житлових приміщень для інших цілей йому відомо не було.
Щодо приміщення за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_18 повідомив, що це квартира колишньої дружини ОСОБА_19 . Шлюб був офіційно припинений рішенням суду у 2015 році. Свідку відомо, що обвинувачений ніколи не проживав у цьому приміщенні. З 2010 по 2014 рік ОСОБА_19 орендував квартири у центрі міста. Зауважив, що відносини між подружжям ОСОБА_20 були напружені, у сім'ї часто відбувались конфлікти. Узимку 2017 року (січень чи лютий) у цій квартирі сталася серйозна пожежа через загоряння електропроводки. Внаслідок пожежі в квартирі був дуже різкий запах, і вона стала непридатною для проживання. Ремонт тривав приблизно від року до півтора. Під час ремонту колишня дружина та донька проживали у винайнятому будинку за містом.
Інший свідок ? ОСОБА_21 повідомила суду, що вона надавала обвинуваченому ріелторські послуги. ОСОБА_19 поставив завдання знайти приміщення для використання в якості офісу. Вимоги включали легку доступність для співробітників, розташування недалеко від метро, бажано фасадні вікна, а також наявність кількох окремих кімнат, зручних для ведення бізнесу. І таке приміщення було знайдено за адресою: АДРЕСА_7 . По документах воно являло собою житловий фонд (квартира). Свідок пояснила, що на ринку нерухомості більшість приміщень, які використовуються для бізнесу, презентуються як нежитлові, хоча по факту є житловим фондом (до 90-95%), оскільки переведення житлового фонду у нежитловий є дорогим та складним процесом. Приміщення знаходилось на третьому поверсі, в ньому не було кухні, ванної кімнати, а також спалень. Воно використовувалося попереднім власником як офіс, і свідок розглядала його виключно як офіс. Зауважила, що технічний паспорт, складений перед угодою, міг містити дані про наявність кухні, ванної кімнати чи газової плити, оскільки він відповідав стандартам для житлового фонду, незважаючи на фактичну відсутність цих елементів у приміщенні. Були підведені опалення, електрика та вода. Щодо газифікації цього приміщення свідок не була проінформована.
Стосовно приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , свідок повідомила суду, що ця квартира була придбана раніше за офіс на АДРЕСА_5 , приблизно протягом півроку після нього. Запит був як квартира для проживання, і було важливо, щоб вона сподобалася дружині ОСОБА_19 та родині. Остання брала активну участь у пошуку та огляді приміщень. Свідок припускає, що кошти на придбання міг надавати ОСОБА_19 , однак за цією адресою проживала його дружина. Щодо місця проживання обвинуваченого свідок повідомила, то він проживав за різними адресами і звертався до свідка з проханням підшукати квартири для оренди в Києві. У період 2014-2019 років обвинувачений проживав у готелі.
6.3.6. Ст. 379 ЦК України надає визначення житлу фізичної особи - житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Зважаючи на таке законодавче визначення поняття житла, до його ознак слід віднести:
(a) призначення для постійного або тимчасового проживання;
(b) придатність для постійного або тимчасового проживання.
Прокурор, на підтвердження вказаних ознак надав суду перелік відповідей комунальних служб на запити органу досудового розслідування щодо забезпечення квартир за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 комунальними послугами (т. 4, а.с. 105-134; т. 6, а.с. 154-172), що свідчить про їх придатність для проживання.
Натомість лінія захисту була спрямована на доведення перед судом наступних обставин:
1) квартира за адресою: АДРЕСА_4 використовувалась ОСОБА_7 як офісне приміщення та не була придатна для постійного або тимчасового проживання;
2) квартира за адресою: АДРЕСА_3 використовувалась його колишньою дружиною та донькою, тоді як обвинувачений у ній не проживав;
3) квартира за адресою: АДРЕСА_3 у січні-лютому 2017 року зазнала пошкоджень через пожежу та була непридатною для проживання протягом певного часу.
Проаналізувавши доводи сторони захисту, суд керується наступим.
6.3.7. Щодо приміщення за адресою: АДРЕСА_3
Як було встановлено судом на підставі матеріалів кримінального провадження, квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , площею 331,4 м2, подружжям ОСОБА_20 було набуто 27.12.2006.
Договір купівлі-продажу цієї квартири на боці покупця був підписаний обвинуваченим ОСОБА_7 на підставі довіреності від 20.12.2006 (т. 6, а.с. 195).
Відповідно до змісту заяви від 27.12.2006 кошти на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_3 , яка була зареєстрована за ОСОБА_13 , належали подружжю на праві спільної власності подружжя (т. 6, а.с. 207).
Жодних доказів, які б вказували на визначення часток кожного з подружжя у праві власності, або ж існування певних застережень щодо порядку використання належного подружжю майна, суду не надано.
Отже, на момент набуття повноважень народного депутата України, тобто 27.11.2014, за цим об'єктом зберігався режим спільної сумісної власності обвинуваченого та його дружини.
Посилання стороною захисту на ту обставину, що подружжя проживало окремо, не спростовує того факту, що набуте ними у шлюбі майно, у тому числі нерухоме, за встановленими судом обставинами було їх спільною сумісною власністю.
29.07.2015 шлюб між обвинуваченим ОСОБА_7 та його дружиною ? ОСОБА_13 був розірваний без поділу спільного сумісного майна (заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києві від 29.07.2015) (т. 6, а.с. 140-141).
Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Тобто, у разі розірвання шлюбу без поділу майна право спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, не припиняється. Це означає, що колишні дружина та чоловік продовжують бути співвласниками такого майна, однак розпоряджаються ним за взаємною згодою.
Частиною другою статті 69 СК України передбачено можливість поділу житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя шляхом укладення відповідного договору, який має посвідчуватися нотаріально.
Отже, перехід права власності на нерухоме майно, яке перебувало в режимі спільної сумісної власності подружжя, за одним з подружжя після розірвання шлюбу можливе виключно за рішенням суду або нотаріально посвідченим договором про поділ майна.
Як встановлено судом, квартира за адресою: АДРЕСА_3 (т. 10, а.с. 10-15) після розлучення обвинуваченого зі своєю дружиною не переходила в особисту власність ОСОБА_13 , оскільки рішення про поділ майна судом не приймалось, а договір про поділ майна не укладався у встановленій законом формі. Таким чином, ОСОБА_7 після розлучення продовжив бути співвласником зазначеної квартири.
Як вже зазначалось судом, спосіб використання помешкання не обмежується виключно власним проживання у ньому власника чи співвласника. Воно може використовуватись також для проживання інших осіб, не позбавляючи власника (співвласника) права власності на цей об'єкт.
За таких умов суд дійшов висновку, що залишення права проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , яке є об'єктом спільною сумісної власності подружжя, за колишньою дружиною обвинуваченого ? ОСОБА_13 , не є свідченням вибуття цього об'єкта нерухомості з власності ОСОБА_7 , що доводить ту обставину, що він був забезпечений житлом у м. Києві навіть після розлучення.
Крім того, обвинувачений та свідок ОСОБА_18 повідомили суду про пожежу у вищезазначеній квартирі, яка відбулась у січні-лютому 2017 року, яка, зі слів обвинуваченого, зробила вказане житло тимчасово непридатним для проживання.
Щодо наведених аргументів суд зауважує, що окрім показань свідка та обвинуваченого факт непридатності квартири за адресою: АДРЕСА_3 сторона захисту надала:
- відповідь Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві № 80785-2025 від 05.03.2025 на адвокатський запит, відповідно до якої по спецлінії « НОМЕР_1 » надходило повідомлення щодо пожежі за адресою: АДРЕСА_3 (т. 11, а.с. 218);
- відповідь ГУ ДСНС у м. Києві № 7103-1622/71 1801.7 від 04.03.2025 на адвокатський запит, якою повідомлено, що в Головному управлінні зареєстровано факт пожежі, яка виникла 08.02.2017 в квартирі АДРЕСА_8 . Копії документів та інформацію про пожежу, яка зазначена вище, у зв'язку з закінченням терміну зберігання матеріалів, Головне управління надати не може (т. 11, а.с. 221);
- відповідь ПрАТ « ДТЕК Київські Електромережі » на адвокатський запит щодо постачання електроенергії, з якого убачається, що 10.02.2019, 11.02.2017 та 13.02.2017 від ОСОБА_13 надходили звернення, пов'язані з пожежею за вказаною адресою (т. 11, а.с. 225-231).
Втім, з наведених документів неможливо встановити масштаби горіння та його наслідки, а відтак і непридатність зазначеного житла через пожежу для проживання.
Водночас, з відповіді КП « Київтеплоенерго » № 1/28/13.1.3/4209 від 17.07.2024 слідує, що обсяг наданих послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_3 у період, в який зі слів сторони захисту ця квартира була непридатна для проживання, не змінився у порівнянні з іншими періодами, які захист не оспорює (т. 10, а.с. 35-40).
До того ж сам свідок ОСОБА_18 не був очевидцем пожежі, а також був підлеглим обвинуваченого ? працював помічником на громадських засадах. Наведене, на думку суду, є підставою оцінювати показання цього свідка в частині непридатності квартири по АДРЕСА_5 , критично з огляду на відсутність інших доказів, які б підтверджували надані ним показання.
За таких обставин, суд вважає, що факт непридатності квартири за адресою: АДРЕСА_3 внаслідок пожежі не доведений перед судом належними та достатніми доказами, а відтак наведена обставина не вплинула на той факт, що ОСОБА_7 не був забезпечений житлом у м. Києві у період, який стосується висунутого йому обвинувачення.
6.3.8. Щодо приміщення за адресою: АДРЕСА_4
06.03.2007 року ОСОБА_7 набуто у власність на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_9 , площею 65,2 м2.
Відповідно до п. 7 цього договору ОСОБА_7 свідчив, що він оглянув квартиру і квартира знаходиться у задовільному технічному стані та придатна для використання її під житло (т. 6, а.с. 121).
Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради від 21.01.1986 № 49 будинок по АДРЕСА_10 занесено до переліку пам'яток архітектури місцевого значення, охоронний номер 147 (т. 6, а.с. 128).
13.11.2014 Рішенням Київської міської ради № 373/373 вул. Червоноармійській повернуто історичну назву та перейменовано на вул. Велику Васильківську (т. 6, а.с. 125-126).
23.05.2018 ОСОБА_7 уклав з Департаментом культури виконавчого органу Київської міської ради в особі директора Департаменту охоронний договір № 3757 (т. 6, а.с. 129-130).
За змістом цього договору власник зобов'язувався використовувати житлові приміщення виключно як житло (п. 5.1) та не використовувати її не за призначенням (п. 6).
Інженер технічної інвентаризації ? свідок ОСОБА_17 повідомив суду, що він виготовляв (складав) технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 . Також свідок пояснив суду загальну процедуру проведення технічної інвентаризації. Зі слів свідка, інженер виїжджає на об'єкт, проводить обміри, виготовляє технічний паспорт і видає його замовнику. Повідомив, що якщо інженер фіксує дані, відмінні від правовстановлюючих документів, технічний паспорт все одно видається відповідно до того, що «в дійсності знаходиться» в приміщенні, яке піддавалось огляду. Зауважив, що ключове значення має розташування стін. Якщо власника не влаштовує результат, він може відмовитися від отримання технічного паспорта та замовити його в іншому бюро.
Допитана судом свідок ОСОБА_22 повідомила суду, що у 2017-2018 році працювала у Київському науково-методичному центрі по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії культури заповідних територій . До її обов'язків входив огляд і складання актів технічного стану пам'яток культурної спадщини. Основна функція полягала у фіксації стану пам'ятки, її нерухомої частини. Підтвердила, що вона підписувала акт огляду від 26.12.2017 № 3757 квартири за адресою: АДРЕСА_4 . Однак, з огляду на те, що з моменту цих обставини сплило багато часу, деталей огляду вона не пригадала.
Інший свідок ОСОБА_23 повідомили суду, що у 2017-2018 році працював у Департаменті охорони культурної спадщині у відділі інспекції . Цей відділ здійснював перевірку стану пам'яток архітектури місцевого значення і дотримання власниками вимог охоронного законодавства. Основне завдання полягало у звірці фактичного стану пам'ятки, з тим, що описаний в технічних документах. Перевірці піддавалось розташування стін і розміщення мокрих точок. Укомплектованість приміщення не перевірялась. Повідомив, що спосіб використання власником пам'ятки фіксувався в акті огляду і фотографувався. У разі наявності ознак, які б вказували, що оглянуте приміщення відповідає нежитловому, про це було б зазначено у документах. Підтвердив, що він підписував акт огляду від 26.12.2017 № 3757 квартири за адресою: АДРЕСА_4 . Наголосив, що у разі наявності будь-яких застережень щодо використання оглянутого приміщення, це було б відображено у п. 13 охоронного договору.
Отже, зі змісту охоронного договору, а також показань свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_22 та ОСОБА_24 випливає, що квартира за адресою: АДРЕСА_4 , належна обвинуваченому ОСОБА_7 , була житловим приміщенням. Наведена обставина також підтверджується правовстановлюючими документами на це приміщення (договором купівлі продажу та технічним паспортом).
Ба більше, як підтверджується відомостями протоколу огляду від 25.07.2024 матеріалів судової справи № 761/10461/15-ц за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_13 від 10.04.2015 про розірвання шлюбу, процесуальні документи, подані від імені ОСОБА_7 , містять посилання на адресу місця проживання ? АДРЕСА_4 (т. 10, а.с. 17-33).
Сторона захисту, на підтвердження позиції про те, що зазначене приміщення є офісним і непридатним для проживання надала висновок експертів № 442/489 від 23.07.2024 за результатом проведення комісійної будівельно-технічної експертизи, яким встановлено, що функціональне призначення приміщень квартири АДРЕСА_9 , станом на час проведення дослідження, встановлено як нежитлове (офісне), в квартирі відсутнє приміщення кухні, ванної (т. 11, а.с. 97-110).
Проаналізувавши наданий висновок, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ч.1 ст.383 ЦК України).
При цьому використання житлових приміщень під офіси ЖК України не регламентує. У ЖК України зазначено загальні вимоги щодо цільового призначення житлових будинків та приміщень. Такі приміщення передбачені для постійного проживання та для використання в установленому порядку як службові житлові приміщення та гуртожитки. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється (ст. 6).
Зі слів обвинуваченого ОСОБА_7 він використовував своє житло за адресою: АДРЕСА_4 як офісне приміщення, тому вважав, що воно не відповідає ознаці «призначеності для проживання».
З огляду на таку позицію сторони захисту, суд зауважує, що офіційне переведення об'єкта нерухомості з одного виду використання в інший, зокрема переведення житлового приміщення у нежитлове, має назву зміни функціонального призначення приміщення. Така зміна необхідна для законного використання приміщення відповідно до його дійсного призначення.
Тобто, виключно офіційна зміна функціонального призначення приміщення може свідчити про те, що таке приміщення не призначене для проживання людини.
Як повідомив суду обвинувачений, зміна функціонального призначення шляхом виведення приміщення за адресою: АДРЕСА_4 з житлового фонду у нежитловий, ним не здійснювалась.
Згідно з положеннями ч. 7 ст. 41 Конституції та ч. 5 ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 524/7508/15-а використання об'єкта власності обмежується мотивами не завдання шкоди правам, свободам та гідності інших громадян, інтересам суспільства.
З вказаних визначень вбачається, що особа може використовувати належне їй житло на власний розсуд, окрім випадків його використання для промислового виробництва або для потреб промислового характеру.
Отже, ураховуючи зазначене, суд констатує, що використання належної на праві власності нерухомості ? житлового приміщення для інших потреб, не пов'язаних з безпосереднім проживанням власника, членів його сім'ї, чи інших осіб, можливе. Водночас, ця обставина не є свідченням того, що таке приміщення змінило чи втратило своє функціональне призначення, тобто припинило бути житловим.
У контексті доводів про непридатність згаданої квартири для проживання суд звертає увагу також на наступне.
Відповідно до Закону України « Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» непридатні для проживання будинки - це жилі будівлі, які відповідно до законодавства визнані аварійними або ветхими.
Крім того, вимога до придатності житла - це відповідність житла архітектурним, містобудівним стандартам, правилам, які встановлені у законах України « Про архітектурну діяльність», « Про землеустрій», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», « Про основи містобудування» і « Про регулювання містобудівної діяльності». На підставі аналізу цих актів можна стверджувати, що відповідність житла архітектурним, містобудівним вимогам, стандартам включає в себе наявність законно відведеної під будівництво земельної ділянки, будівництва житла за затвердженим проектом, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів житла; реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Відповідно до визначень понять, наведених у ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення », житлове приміщення (житлова кімната) ? опалюване приміщення, розташоване у надземному поверсі, призначене для цілорічного проживання.
Ураховуючи факт доведеності того, що квартира за адресом: АДРЕСА_4 була опалювальним приміщенням, розташованим у надземному поверсі (т. 6, а.с. 95-104), а її функціональне призначення було визначене як «житлове приміщення», суд висновує, що вищезгадана квартира була призначеною та придатною для постійного чи тимчасового проживання, а відтак відповідала законодавчому визначенню «житла», яким ОСОБА_7 , з огляду на існуюче у нього право власності на цей об'єкт, був забезпечений.
Та обставина, що 26.07.2019 ОСОБА_7 відчужив вищезгадану квартиру на користь своєї доньки ? ОСОБА_25 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_26 ) (т. 6, а.с. 118-119), значення не має, оскільки на цей момент він був забезпечений іншим житлом у м. Києві ? квартирою за адресою: АДРЕСА_3 .
6.3.9. На підставі викладеного суд дійшов висновку, що оскільки визначальною умовою для отримання компенсації за винайм готельного номера народним депутатом України було його незабезпечення житлом у м. Києві (така умова існувала і в Законі № 1301-VII і в Порядку у ред. від 29.01.2016), натомість ОСОБА_7 у період з 27.11.2014 по 28.08.2019 таким житлом забезпечений був, то підстави, які б надавали обвинуваченому законне право використовувати готельний номер ДП « Готельний комплекс «Київ » за рахунок бюджетних коштів були відсутні.
6.3.10. Порядок доведення до відома вищезгаданих положень народним депутатам України був передбачений Планом основних заходів Апарату Верховної Ради України з організації підготовки першої сесії Верховної Ради України восьмого скликання, згідно з яким новообраним народним депутатам України під час реєстрації вручалась пам'ятка в якій, зокрема наведено положення Порядку виплати народним депутатам України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України № 248 від 08.04.2014.
Крім того, відповідно до Положення про порядок роботи з документами у Верховній Раді України , затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України № 448 від 25.05.2006, народних депутатів України та працівників Апарату Верховної Ради України ознайомлюють з проектами розпоряджень керівництва Верховної Ради України та керівництва її Апарату шляхом розсилки копій розпоряджень, відповідно до покажчика розсилки (т. 4, а.с. 229-230).
Допитаний судом свідок ОСОБА_12 повідомив суду, що народним депутатам України, перед прийняттям присяги, вручався пакет нормативно-правових актів, які регламентують їх діяльність. До того ж, інформація про затверджені Апаратом Верховної Ради України положення була у відкритому доступі. Зазвичай вона доводилась до відома народних депутатів України за допомогою електронного документообігу.
Свідок ОСОБА_27 підтвердив, що після обрання народних депутатів їх вручались пакет документів з усіма положеннями щодо їхніх прав та забезпечення, включаючи інформацію про житло та компенсації.
Отже, з метою доведення до відома народних депутатів порядку надання компенсації для оренди житла або винайму готельного номера їм:
-вручались відповідні документи під час набуття повноважень новообраного депутата;
-здійснювалась розсилання відповідних розпоряджень.
6.3.11. Судом встановлено, що 24.11.2014 ОСОБА_7 був попереджений про обмеження та вимоги, встановлені законами України «Про статус народного депутата України» (т. 5, а.с. 153).
Крім того, 12.02.2016 Перший заступник Керівника Апарату Верховної Ради України повідомив голову депутатської фракції Партії « Блок ОСОБА_29 », до якої входив обвинувачений ОСОБА_7 (т. 5, а.с. 140), про затвердження розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 12 від 29.01.2016 нового порядку видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера (т. 5, а.с. 11).
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 був обізнаний про існуючі в Законі України «Про статус народного депутата України» обмеження щодо отримання компенсаційних виплат за винайм житла чи готельного номеру, а також про факт затвердження нового Порядку видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера (у ред. від 29.01.2016).
6.3.12. Згідно з нормою ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Вочевидь, якщо ч. 2 ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачала право народного депутата, яке може бути реалізованим лише за наявності для цього законних підстав.
Свідок ОСОБА_12 надав суду показання, що Апарат Верховної Ради України не здійснював перевірку достовірності відомостей, зазначених народними депутатами України в заяві про нарахування йому коштів для винайму готельного номера. Така функція не могла навіть практично бути виконаною, оскільки співробітники Апарату не мали доступу до будь-яких діючих в Україні реєстрів. Відповідно, Апарат здійснював перевірку достатності наданих народним депутатом України документів, тобто перевіряв місце реєстрації відповідно до паспортних даних.
Аналогічні показання надав також свідок ОСОБА_27 , який у квітні 2016 року обійняв посаду керуючого справами Управління справами Апарату Верховної Ради України , а з серпня 2016 року на нього покладено виконання обов'язків керівника Апарату Верховної Ради України . Зокрема, він наголосив на відсутності механізму перевірки з боку Апарату Верховної Ради щодо наявності у народних депутатів України житла в Києві чи 30-кілометровій зоні навколо нього. Зі слів свідка, Апарат не мав повноважень, важелів чи доступу до особистих даних депутатів для проведення такої перевірки. Підставою, на якій Апарат починав забезпечувати нардепів житлом та виплачувати компенсацію за його винайм, була заява їх про відсутність житла.
Отже, приховання народним депутатом ОСОБА_7 від Апарату Верховної Ради України юридично значимого факту ? існування на праві власності житла у м. Києві, яке позбавляло його права на отримання відповідних компенсаційних виплат, призвело до безпідставного відшкодування йому державою вартості винайму готельного номера.
6.3.13. Положеннями ч. 2, ч. 3 ст. 8 Закону України «Про статус народного депутата України» визначено, що неприпустимим є використання народним депутатом свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним інтересам суспільства і держави. Народний депутат не повинен використовувати депутатський мандат в особистих, зокрема корисливих, цілях.
Якщо умови отримання житлової гарантії народним депутатом чітко визначені і народний депутат у випадку їх дотримання подає про це відповідну заяву, щоб реалізувати свою житлову гарантію, то, вочевидь, інформація про відсутність у потребі забезпечення його житлом також повинна бути повідомлена відповідному підрозділу Апарату Верховної Ради України.
У протилежному випадку відшкодування народному депутатові України вартості оренди чи винайму готельного номера в м. Києві не буде вже виконувати свого завдання щодо забезпечення виконання функцій народним депутатом.
Якщо у законодавстві визначений активний порядок дій для отримання певних гарантій, пільг, благ тощо, шляхом повідомлення інформації про наявність іншого житла, сімейного статусу тощо, які є визначальними під час прийняття рішення про отримання відповідних благ, то вочевидь йому кореспондує обов'язок повідомлення уповноважених суб'єктів у разі втрати підстав, які є визначальними для отримання таких благ.
6.3.14. Суд вважає, що безпідставне отримання представником влади майнового права проживати в готелі було безпосередньо пов'язане з набуттям повноважень представника влади і здійсненням ним владних повноважень, із реалізацією прав, які обумовлені ними.
У цьому кримінальному провадженні право проживати в готелі і компенсація відповідних витрат, обумовлені здійсненням функції представника влади, адже спрямовані на забезпечення нормальних умов для здійснення його повноважень.
Таким чином доведено, що ОСОБА_7 протиправно використовував владні можливості, які походили від соціальних гарантій наданих йому державою для забезпечення дієвого здійснення обов'язків народного депутата України, а саме безпідставно у період з 27.11.2014 по 28.08.2019 включно зловживав пільгами у виді користування готельним номером ДП « Готельний комплекс «Київ », вартість якого компенсувалась за рахунок Державного бюджету України.
6.4. Щодо мотиву та мети вчинення такого діяння
6.4.1. 3 суб'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 364 КК України, є умисним та характеризується умисним ставленням винного до діяння і умисним або необережним ставленням до його наслідків.
Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони цього злочину є мета ? одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи.
З матеріалів провадження убачається, що ОСОБА_7 у повному обсязі усвідомлював протиправний характер свого діяння, а саме, що у результаті його бездіяльності порушуються охоронювані кримінальним законом суспільні відносини.
Так, ОСОБА_7 був ознайомлений із положеннями Закону України «Про статус народного депутата України», а також порядком видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера. Тому усвідомлював, що маючи у власності житло у місті Києві, на нього не поширювалось передбачене ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України» право на отримання компенсаційних виплат.
Крім того, обвинувачений передбачав настання суспільно небезпечних наслідків від своєї поведінки, оскільки достовірно розумів, що єдиною підставою для виплати компенсації було подання ним, як народним депутатом України, заяви про відсутність у нього власного житла у місті Києві.
Ба більше, ОСОБА_7 не тільки передбачав настання таких наслідків, але й бажав їх настання, оскільки спричинення шкоди державі було необхідною умовою задоволення його корисливої мети, яка полягала у отриманні неправомірної вигоди за рахунок коштів державного бюджету.
Під час допиту обвинувачений ОСОБА_7 неодноразово наголошував, що він має значні статки та доходи, є заможною людиною. У цьому контексті найкраще проявляються етичні якості обвинуваченого, який не мав застереження щодо використання гарантії, яка фінансується за рахунок державного бюджету, хоча мав у власності два об'єкти нерухомості у м. Києві. Також ОСОБА_7 наполягав, що під час обрання його народним депутатом України міг придбати будь-яке житло у Києві.
Звертає на себе увагу і та обставина, яку повідомив обвинувачений, що побудувавши найдорожчий будинок у себе в регіоні, він, перебуваючи на посаді в.о. заступника голови Миколаївської облдержадміністрації , став у чергу для отримання службового житла. Ці факти у розрізі суб'єктивної сторони, а саме умислу та мети на вчинення кримінального правопорушення, яскраво свідчать про те, що ОСОБА_7 не лише усвідомлював ті обставини, що він не може претендувати на компенсацію вартості житла, а й розцінював, що може використати будь-яку можливість для особистого збагачення, цинічно ігноруючи, що такі державні соціальні гарантії спрямовані для захисту тих, хто дійсно цього потребує.
За таких обставин суд переконаний, що бездіяльність ОСОБА_7 , яка полягала у замовчуванні (неповідомленні) факту існування у власності житла у м. Києві, була у кінцевому рахунку спрямована саме на безоплатне одержання без законних на те підстав у користування готельного номеру у ДП « Готельний комплекс «Київ », вартість винайму якого компенсувалась за рахунок Державного бюджету України, що є неправомірною вигодою у розумінні примітки до ст. 364-1 КК України.
Відтак, суд вважає, що обвинувачений діяв саме з прямим умислом та з метою одержання неправомірної вигоди для себе.
6.4.2. Та обставина, що ОСОБА_7 безпосередньо коштів за проживання у готельному номері не отримував, оскільки вони одразу перераховувалися на рахунок готелю, стосується механізму використання житлової гарантії та не змінює суті висунутого йому обвинувачення.
6.4.3. Не впливає на суть обвинувачення також і та обставина, що ОСОБА_7 здійснював доплату за додаткову кімнату у готельному номері, вартість якого компенсувалась за рахунок державних коштів. Це пояснюється тим, що розмір компенсації винайму готельного номера залежав від вартості однокімнатного номеру (п. 4.3. вироку).
6.5. Щодо заподіяння істотної шкоди
6.5.1. Кримінально-правова оцінка безпідставного отримання народним депутатом такого майнового блага, як проживання у готельному номері, становить собою зловживання владою і таке діяння має кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 КК України.
При цьому ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України» « a priori » на час інкримінованого діяння не передбачала та не передбачає на сьогодні такого механізму надання гарантії народним депутатам щодо забезпечення житлом, який не був би пов'язаний із вибуттям майна із фондів державної власності, оскільки народні депутати мають право виключно на грошову компенсацію оренди чи винайму готельного номеру за рахунок коштів державного бюджету, якою самостійно розпоряджаються (надання народним депутатам тимчасового права користування житлом з державного житлового фонду законом не передбачено).
6.5.2. Відповідно до п. 4 примітки до ст. 364 КК України тяжкими наслідками у статтях 364-367 вважаються такі наслідки, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Згідно з п. 5 підрозділу 1 Розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України сума неоподатковуваного мінімуму в частині кваліфікації кримінальних правопорушень встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
За цією нормою ПК України податкова соціальна пільга встановлюється у розмірі, що дорівнює 50 % розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.
Згідно з ч. 2 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Загальні положення КК України визначають, що триваюче правопорушення має місце там, де протиправна діяльність триває безперервно протягом певного часу.
При триваючому злочині (проступку) особа вчиняє один раз певну дію і впродовж тривалого часу перебуває безперервно в злочинному стані. Для цього виду злочинів характерним є неспівпадіння моменту закінчення складу злочину і моменту фактичного завершення протиправних дій. У поняття «час вчинення триваючого злочину» має включатися увесь проміжок часу, протягом якого особа безперервно вчиняла триваюче діяння на стадії закінченого злочину.
Завершення триваючого злочину ? це день його припинення за волею або всупереч волі винного, в тому числі викриття особи у вчиненні злочину. Така правова позиція міститься у постанові ККС ВС від 11.11.2021 у справі № 220/1260/20 (провадження № 51-3077 км 21).
Відповідно до показань свідка ОСОБА_27 народні депутати України, які поселялися в готелях на тривалий термін (можливо, на всю каденцію), вважалися такими, що проживають там щодня. Відповідно, компенсація нараховувалася їм за весь період до моменту розірвання договору.
За доведених судом обставин ОСОБА_7 зловживав наданою йому владою у період з 27.11.2014 по 28.08.2019 включно, тобто до складання його депутатських повноважень (розділ IV вироку).
Таким чином, правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України, було закінчено (припинено) 28.08.2019.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2019 складав 1 921 грн. Отже, податкова соціальна пільга у 2019 році становила 960,5 грн.
Таким чином, у цій справі кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 364 КК України настає у разі, коли зловживанням службовою особою своєю владою спричинено тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб у розмірі 240 125 грн або більше.
6.5.3. Прокурор на підтвердження суми завданих Управлінню справами Апарату Верховної Ради України збитків надав:
-висновок експерта за результатами проведення судової економічної експертизи № 2244/2361/19-23 від 13.11.2019;
-висновком експерта за результатами проведення судової економічної експертизи № 2166/2316/22-23 від 27.12.2022;
-довідку № 15/59-1103 від 19.09.2025 щодо перерахування коштів на розрахунковий рахунок ДП « Готельний комплекс «Київ » за винайм готельного номера народним депутатом України VIII скликання ОСОБА_7 за період з 27.11.2014 по 29.08.2019 (включно).
Сторона захисту, реалізуючи гарантоване їй ч. 2 ст. 101 КПК Україниправо, надала суду висновок експерта № 433/12.2024 за результатами проведення економічної експертизи від 09.12.2024, здійсненої за заявою адвоката ОСОБА_8 .
У кримінальному провадженні під матеріальними збитками у п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України треба розуміти грошову оцінку (еквівалент) заподіяної матеріальної шкоди (втрачених, додатково витрачених або недоотриманих майнових благ особою внаслідок порушення її прав та інтересів іншою особою), а відшкодування збитків є одним із способів відшкодування шкоди.
В силу п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України у редакції Закону № 1261-VII визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, встановлюється виключно експертним шляхом.
Положення п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України спрямовано насамперед на забезпечення: правильності кваліфікації кримінального правопорушення (за умови, що розмір шкоди є ознакою складу злочину або кваліфікуючою ознакою); повноти досудового розслідування (оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, є елементом предмета доказування); достовірності інформації, яка відображується в підсумкових рішеннях стадії досудового розслідування (згідно з п. 7 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити відомості про розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням).
За змістом ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, покладається на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
За своєю суттю та змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення кримінальними процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Особливістю норми п. 6 ст. 242 КПК щодо обов'язковості призначення експертизи є також те, що цей імперативний припис має застосовуватися у провадженнях про кримінальні правопорушення, які мають матеріальний склад злочину, тобто містять суспільно небезпечні наслідки, які можливо обчислити у вигляді збитків або шкоди. Зазначені положення спрямовані насамперед на забезпечення правильності кваліфікації кримінального правопорушення за умови, що розмір шкоди є ознакою складу злочину або кваліфікуючою ознакою. Такий правовий висновок міститься у постанові ОП ККС ВС від 25.11.2019 у справі № 420/1667/18 (провадження № 51-10433кмо18).
Так, відповідно до формулювання обвинувачення, висунутого ОСОБА_7 , сума завданих ним збитків Управлінню справами Апарату Верховної Ради України становить 936 690 грн (т. 1, а.с. 3-13).
Така ж сума перерахованих коштів на розрахунковий рахунок ДП « Готельний комплекс «Київ » за винайм готельного ОСОБА_7 зазначена у довідці № 15/59-1103 від 19.09.2025 (т. 13, а.с. 55).
Примітно, що зазначена довідка охоплює період виплат за винайм готельного номера народним депутатом України ОСОБА_7 з 27.11.2014 по 29.08.2019 (включно). Водночас, згідно з протоколом першого засідання Верховної Ради України IX скликання, 29.08.2019 ОСОБА_7 склав повноваження народного депутата України (т. 6, а.с. 2-67). За таких обставин, 29.08.2019 обвинувачений втратив право на користування готельним номером за рахунок державних коштів, тому вартість проживання у цей день не підлягала компенсації Управлінням справами Апарату Верховної Ради України .
Слід також враховувати, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України, є злочином з матеріальним складом та вважається закінченим лише в разі настання тяжких суспільно небезпечних наслідків. Натомість, для визначення розміру завданих у цьому кримінальному провадженні матеріальних збитків слід застосовувати спеціальну методику, яка включає не лише нормативну, але й арифметичну та реквізитну документальні перевірки здійснених Управлінням справами Апарату Верховної Ради України фінансово-господарських операцій. Наведене дає підстави виснувати, що у цьому випадку достовірно визначити розмір матеріальних збитків може лише експерт, який володіє спеціальними знаннями.
Як вже згадувалось вище, прокурором долучено два висновки економічної експертизи:
? згідно з висновок експерта за результатами проведення судової економічної експертизи № 2244/2361/19-23 від 13.11.2019, сума перерахованих коштів для компенсації вартості винайму готельного номеру народному депутату України ОСОБА_7 за період з 27.11.2014 по 01.11.2018 документально підтверджується в сумі 741 040,0 грн (т. 8, а.с. 16-23);
? згідно з висновком експерта за результатами проведення судової економічної експертизи № 2166/2316/22-23 від 27.12.2022 сума перерахованих коштів для компенсації вартості оренди житла або винайм готельного номера народному депутату України ОСОБА_7 за період з 27.11.2014 по 25.07.2019 документально підтверджується в розмірі 914 590 грн (т. 8, а.с. 36-42).
Суд погоджується з позицією захисту, що фактично експертиза від 27.12.2022 є додатковою, оскільки нею вирішувався додатковий період по досліджуваному первинною експертизою від 13.11.2019 об'єктові.
Зокрема, висновок № 2244/2361/19-23 стосується періоду з 27.11.2014 по 01.11.2018, а висновок № 2166/2316/22-23 від 27.12.2022 ? з 27.11.2014 по 25.07.2019.
Натомість, за встановлених судом обставин, ОСОБА_7 отримував неправомірну вигоду у вигляді права користування готельним номером в ДП « Готельний комплекс «Київ » за рахунок бюджетних коштів у період з 27.11.2014 по 28.08.2019 (включно).
Відтак, беручи до уваги період, коли обвинувачений використовував надані йому як народному депутату владні повноваження, обумовлені його статусом, шляхом користування готельним номером, суд вважає, що стороною обвинувачення на підставі висновку судової економічної експертизи доведено, що об'єктивний розмір заподіяних Управлінню справами Апарату Верховної Ради України збитків у цьому кримінальному провадженні складає 914 590 грн.
Встановлена сума збитків у розмірі 914 590 грн більше ніж у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян і відповідно до положень п. 4 примітки до ст. 364 КК України вважається тяжкими наслідками. Відтак, наведена обставина хоча і зменшує обсяг висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, втім не впливає на кваліфікацію дій обвинуваченого.
6.5.4. Щодо висновку експерта за результатами проведення економічної експертизи № 433/12.2024 від 09.12.2024, наданого стороною захисту, суд керується таким.
Право сторони захисту надати суду висновок експерта прямо передбачено ч. 2 ст. 101 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 КПК, сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. Частина 6 тієї ж статті передбачає обов'язок суду створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, у тому числі забезпечити, щоб права, надані законом стороні, могли бути ефективно реалізовані.
Закон, передбачивши право стороні захисту надавати висновки експертів, тим самим передбачив і обов'язок суду їх розглянути у сукупності з іншими доказами.
Розглядаючи здійснення цієї гарантії у контексті експертних висновків, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) випрацював послідовну практику.
Зокрема, у контексті висновків експертів правила їх допустимості не повинні позбавляти сторону захисту можливості їх ефективно спростовувати, зокрема, надаючи або отримуючи альтернативні висновки та доповіді. В певних обставинах відмова допустити альтернативне експертне дослідження речових доказів може розглядатися як порушення статті 6 § 1 Stoimenov v. the former Yugoslav Republic of Macedonia , no. 17995/02, § 38, 5 April 2007; Matytsina v. Russia, no. 58428/10, § 169, 27 March 2014).
В іншій справі ЄСПЛ зазначив, що може бути складно спростовувати висновок експерта без допомоги іншого експерта у відповідній галузі, тому, щоб реалізувати ефективно це право, захист повинен мати такі ж можливості для надання власних «експертних доказів» (Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia, nos. 11082/06 and 13772/05, § 731, 25 July 2013).
В іншому рішенні ЄСПЛ зазначав, що зазвичай не є завданням ЄСПЛ визначати, чи є певний експертний висновок, наданий суду, достовірний. За певним виключеннями, загальне правило полягає у тому, що національний суддя має широкі межі розсуду у виборі між суперечливими висновками експертів і визначенні того, який він або вона вважає послідовним і надійним (Matytsina v. Russia, no. 58428/10, § 169, 27 March 2014).
Так, сторона захисту надала альтернативний висновок економічної експертизи № 433/12.2024 від 09.12.2024, згідно з яким документально підтверджується сума перерахування коштів як компенсації вартості винайму народним депутатом України VIII скликання ОСОБА_7 готельного номеру в готелі «Київ»:
- у розмірі 225 860,00 грн, а саме за період з 25.12.2014 по 28.03.2016 (по платіжним дорученням);
- у розмірі 198 260,00 грн, а саме за період з 27.11.2014 по 31.01.2016 (по актах наданих послуг) (т. 11, а.с. 115-144).
З описової частини цього висновку слідує, що проведене дослідження базувалось на листах адвокатських запитах, нормативних актах, договорах, заявах тощо. Серед документів бухгалтерського обліку зазначено: «платіжні доручення, Акти надання готельних послуг, Реєстри виплати коштів», оборотно-сальдові відомості по рахунках 3613 за 2015-2018 роки, рахунки на оплату за договором № 131 від 27.11.2014 (т. 11, а.с. 116-118). Додатків у вигляді копій досліджуваних експертом матеріалів експертиза не містить.
При цьому лінія захисту будувалась на доведенні перед судом тієї обставини, що частина оригіналів документів первинного бухгалтерського обліку була знищена за терміном зберігання. Також захист наголошував, що частина платіжних доручень, починаючи з квітня 2016, не містить у призначенні платежу посилання на фізичну особу.
У дослідній частині висновку експерта № 433/12.2024 від 09.12.2024 зазначено, що надані на експертизу реєстри виплати коштів для компенсації вартості винайму готельних номерів народними депутатами України VIII скликання не є підтверджуючими документами щодо фінансово-господарських операцій з надання послуг ДП « Готельний комплекс «Київ » на користь ОСОБА_7 . При цьому експерту надавався список народних депутатів, які скористались правом отримання коштів для компенсації винайму готельного номера.
Таким чином, попри те, що експерту було надано лише частину документів, які належало дослідити для проведення економічного дослідження, левова їх частина була свідомо виключена самим експертом, що суттєво вплинули на результати проведеного ним дослідження.
Відтак, суд вважає, що надання експерту заздалегідь неповного обсягу вихідних даних для проведення дослідження, а також безпідставне неврахування ним частини вихідних даних, ставить під сумнів об'єктивність та повноту наданого висновку, а тому він не може бути покладений в основу вироку в частині розміру заподіяних кримінальним правопорушенням збитків.
6.6. Висновки
З урахуванням викладеного вище суд висновує, що вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, доведена пора розумним сумнівом.
VII. Мотиви суду щодо неврахування окремих доказів
7.1. Сторона захисту надала висновок фахівця в галузі кримінального права від 26.03.2025, який був отриманий на запит адвоката ОСОБА_8 , згідно з яким:
-внесення 18.01.2023 детективом НАБУ до ЄРДР відомостей, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення народним депутатом України VIII скликання ОСОБА_7 , суперечить вимогам КПК України, оскільки кримінальне провадження розпочато неуповноваженою особою;
-правовими наслідками внесення неуповноваженою особою до ЄРДР відомостей, які можуть свідчити ро вчинення кримінального правопорушення народним депутатом України (тобто з істотним порушенням вимог КПК України), та досудового розслідування в такому кримінальному провадженні, розпочатому неуповноваженою особою, є недопустимість отриманих доказів під час досудового розслідування у кримінальному провадженні (на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України), а також незаконність вчинення процесуальних дій та протиправність прийнятих процесуальних рішень;
-внесення неуповноваженою особою до ЄРДР відомостей, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення народним депутатом України, становить істотне порушення прав людини і основоположних свобод та істотне порушення кримінального процесуального закону;
-з урахуванням вимог, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України, докази, одержані під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, розпочатому неуповноваженою особою, слід вважати недопустимими, а вчинені процесуальні дії та прийняті процесуальні рішення - незаконними (т. 11, а.с. 180-198).
Оцінивши вказаний висновок, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Частина 2 ст. 84 КПК України надає вичерпний перелік процесуальних джерел доказів, якими встановлюється наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження. До них законодавець відносить: показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з ч. 1 ст. 6 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Тобто для визнання доказу допустимим необхідно встановити існування наступних умов: 1) належне процесуальне джерело; 2) належний суб'єкт збирання; 3) належна процесуальна форма.
За змістом ст. 69 КПК України висновки з питань, які виникають під час кримінального провадження, надає експерт, тобто особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об'єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення.
З досліджуваного висновку від 26.03.2025 слідує, що його надано науковцем ? фахівцем в галузі права, який за наслідками аналізу наданих йому матеріалів кримінального провадження висловлює своє бачення щодо законності вчинених процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень у межах зазначеного кримінального провадження, а також допустимості здобутих на їх підставі доказів.
Однак, в силу вимог ч. 1 ст. 89 КПК України питання допустимості доказів є виключною компетенцією суду під час ухвалення судового рішення. Це обумовлено проявом принципу «Jura novit curia» (з лат. «суд знає закони»), який полягає в тому, що суд самостійно вирішує який закон (норму права) слід застосовувати для вирішення правових питань.
Із урахуванням викладеного, оскільки наданий стороною захисту висновок фахівця в галузі права від 26.03.2025 отриманий неналежним суб'єктом і не є процесуальним джерелом доказів, то колегія суддів доходить висновку про його недопустимість.
VIIІ. Призначення покарання
8.1 Обставини, які згідно з положеннями ст. 65 КК України підлягають врахуванню під час призначення покарання
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд згідно з вимогами ст. 65 КК України ураховує:
(1) ступінь тяжкості вчиненого злочину
За правилами ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України, є тяжким злочином та згідно з приміткою до ст. 45 КК України цей склад законодавцем віднесено також до корупційних.
Крім того, зогляду на суб'єктний склад це кримінальне правопорушення належить до службових злочинів.
(2) наслідки та обставини вчинення злочину
Суд бере до уваги, що вчинене кримінальне правопорушення є умисним. При цьому обвинувачений, будучи представником Українського народу у Верховній Раді України, використовував надану йому владу в особистих, корисливих цілях, що спричинило (1) понесення юридичною особою публічного права в особі Управлінням справами Апарату Верховної Ради України матеріальних збитків, (2) підрив суспільної довіри до представників народу, яким вони делегували повноваження щодо реалізації своєї влади.
(3) дані про особу обвинуваченого
Вік ОСОБА_7 на момент ухвалення вироку становить 72 рік, розлучений (т. 6, а.с. 140-141), має повнолітню доньку (т. 5, а.с. 140-143), освіта вища (т. 5, а.с. 140-143), раніше не судимий (т. 10, а.с. 152-153), має ряд захворювань (т. 12, а.с. 121-202; т. 13, а.с. 105-152).
(4) обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання
Відповідно до ст. 66, 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Обставино, яка пом'якшує покарання ОСОБА_7 відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України суд визнає допомогу Збройним Силам України (т. 13, а.с. 103-104).
8.2 Мотиви призначення покарання
8.2.1. Стаття 5 КК України визначає, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності.
Отже, особі не може призначатись покарання більш тяжке, ніж те, яке могло бути застосоване у той час, коли злочин було вчинено.
Законом № 770-VІІІ від 10.11.2015 удосконалено інститут спеціальної конфіскації та виключено її як вид покарання, що який передбачався санкцією ч. 2 ст. 364 КК України.
У даному випадку Закон № 770-VІІІ від 10.11.2015 вніс зміни до санкції ч. 2 ст. 364 КК України, пом'якшивши покарання за дії, описані в диспозиції цієї частини статті.
Тому, покарання ОСОБА_7 підлягає призначенню в межах санкції статті, чинної на момент вчинення (завершення) ним кримінального правопорушення, тобто станом на 28.08.2019.
Санкція ч. 2 ст. 364 КК України (у редакції зі змінами, внесеними Законом № 770-VІІІ від 10.11.2015) передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Виходячи із загальних засад призначення та індивідуалізації покарання, враховуючи особу обвинуваченого, його вік відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд вважає, що покарання в максимальному розмірі санкції частини статті буде очевидно несправедливим через його надмірну суворість.
У той же час, зважаючи на обставини вчинення кримінального правопорушення, враховуючи суспільну небезпеку скоєного корупційного злочину, наявність обставини, яка пом'якшує покарання, суд дійшов висновку, що призначення обвинуваченому міри державного примусу наближеної до мінімальної межі санкції частини статті буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а також формування у нього правослухняної поведінки.
У зв'язку з наведеним, оскільки покарання за своїм розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, суд доходить висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 основного покарання наближеному до мінімального рівня санкції ч. 2 ст. 364 КК України у виді трьох років шести місяців позбавлення волі.
8.2.2. До того ж, санкція ч. 2 ст. 364 КК України окрім основного покарання передбачає обов'язкове призначення двох додаткових покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та штрафу.
У цьому аспекті слід зауважити, що кримінальне правопорушення ОСОБА_7 вчинив із використанням займаної посади, а тому, враховуючи всі обставини справи та особу винного, суд вважає, що йому необхідно призначити додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій. Строк додаткового покарання має бути максимальним, який передбачений санкцією частини цієї статті.
Щодо призначення ОСОБА_7 штрафу, то суд ураховує наслідки вчиненого кримінального правопорушення та майновий стан винного, а відтак приходить до висновку про необхідність призначення зазначеного виду покарання у розмірі п'ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
8.2.3. Передбачені законом підстави для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробовуванням та призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, відсутні.
ІХ. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку
9.1. Речові докази
Речові докази у цьому кримінальному провадженні відсутні.
9.2. Арешт майна
Частина четверта ст. 174 КПК України передбачає, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Арешти у цьому кримінальному провадженні не накладались.
Водночас, під час судових дебатів прокурор звернувся до суду з клопотанням про арешт двох земельних ділянок, розташованих у м. Українка Обухівського району Київської області та комплексу нежитлових будівель, що знаходиться у м. Первомайськ Миколаївської області, що належать на праві власності ОСОБА_7 з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (цивільний позов).
На переконання суду, розгляд такого клопотання є неможливим з огляду на недотримання прокурором процесуального порядку порушення перед судом питання про накладення арешту на майно обвинуваченого.
Суд зауважує, що під час судових дебатів, крім промов учасників судового провадження, будь-яких інших процесуальних дій, за винятком рішення про відновлення з'ясування обставин (ч. 5 ст. 364 КПК України) чинним законодавством не передбачено. Стадія судових дебатів не передбачає розгляду клопотань та заяв. Такий правовий висновок сформовано ККС ВС у постанові від 06.07.2022 у справі № 127/15447/20 (провадження № 51-5846км21).
Отже, з огляду на несвоєчасність клопотання прокурора, його вимоги про арешт майна обвинуваченого підлягають залишенню без розгляду.
9.3. Запобіжний захід
9.3.1. П. 14 ч. 1 ст. 368 КПК України зобов'язує суд, ухвалюючи вирок, вирішувати питання, пов'язані із заходами забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжними заходами.
Згідно з матеріалами кримінального провадження ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 26.04.2024 до ОСОБА_7 застосований запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908 400 грн (т. 3, а.с. 154-162).
27.06.2024 застава за ОСОБА_7 внесена ОСОБА_25 у сумі 908 400 грн (т. 3, а.с. 164).
Прокурор прохав змінити ОСОБА_7 запобіжний захід з застави на тримання під вартою. Наведене він обґрунтовував потребою у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а також ризиком переховування від суду з метою уникнення покарання.
Суд не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 такого запобіжного заходу як тримання під вартою.
Водночас, зважаючи на ухвалення щодо ОСОБА_7 обвинувального вироку та призначення йому реальної міри покарання у виді позбавлення волі, колегія суддів вважає, що ризик переховування ОСОБА_7 від суду лише збільшився, а тому вважає за доцільне покласти на обвинуваченого до набрання вироком законної сили наступні обов'язки:
-не відлучатися за межі території України;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
9.3.2. Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.
Якщо до набрання вироком законної сили не виникнуть підстави для звернення застави в дохід держави, її належить повернути заставодавцю після такого набрання.
9.4. Цивільний позов
9.4.1. Від потерпілого Управління справами Апарату Верховної Ради України надійшов цивільний позов про стягнення з ОСОБА_7 на його користь 936 690 грн матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок вчинених ОСОБА_7 злочинних дій, Управлінню як юридичній особі публічного права і головному розпоряднику бюджетних коштів, було спричинено матеріальну шкоду, яка полягає у безповоротній втраті бюджетних коштів 936 690 грн, яка підлягає відшкодуванню за правилами ст. 127, 128 КПК України, ст. 1166 ЦК України.
9.4.2. Заслухавши пояснення учасників судового провадження та оцінивши надані суду докази, суд керується наступним.
За загальним правилом особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право на відшкодування такої шкоди (ст. 128 КПК України, ст.ст. 1166-1167 ЦК України).
Поняття майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням потерпілому охоплює, зокрема, заподіяну кримінальним правопорушенням пряму, безпосередню шкоду в її майновому та грошовому виразі; неодержані внаслідок скоєння кримінального правопорушення доходи тощо.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
У Розділі VI (п. 6.5.) вироку судом наведено мотиви і зроблено висновок щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 в одержанні неправомірної вигоди у вигляді пільг на використання готельного номеру в ДП « Готельний комплекс «Київ », що спричинило безповоротну втрату Управлінням справами Апарату Верховної Ради України бюджетних коштів на суму 914 590 грн.
Доказів, які б підтверджували більшу суму збитків, зокрема 936 690 грн, суду не надано.
У зв'язку з цим суд вважає, що позовні вимоги Управлінням справами Апарату Верховної Ради України належить задовольнити в сумі 914 590 грн.
9.5. Процесуальні витрати
Нормами КПК України встановлено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат (п. 13 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374 КПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
У цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення документально підтвердила витрати на проведення судової почеркознавчої, та двох судових економічних експертиз (т. 5, а.с. 97; т. 8, а.с. 15, 32), які були понесені нею в силу вимог ч. 1 ст. 122 КПК України.
Згідно з правим висновком ККС ВС, викладеним у постанові від 23.06.2021 (справа № 689/471/20, провадження № 51-1056км21), витрати, пов'язані з залученням експертів, можуть бути покладені на обвинуваченого незалежно від того, чи мали їх висновки доказове значення.
З огляду на викладене, усі витрати на залучення експертів відповідно до актів здачі-приймання № 897-19, № 976-19 та № 2166/2316/22-23 належить покласти на обвинуваченого.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 371, 373-376 КПК України, суд -
1. ОСОБА_10 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, на строк 3 (три) роки та зі штрафом у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 (вісім тисяч п'ятсот) грн.
2. Строк відбування основного покарання ОСОБА_7 необхідно обчислювати з моменту фактичного затримання після вступу вироку в законну силу.
3. Строк додаткового покарання у виді позбавлення ОСОБА_7 права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, обчислювати з моменту відбуття основного покарання у виді позбавлення волі.
4. До набрання вироком законної сили запобіжний захід, застосований до ОСОБА_7 , у вигляді застави в розмірі 908 400 грн - залишити без змін, а після набрання вироком законної сили заставу, якщо вона не буде звернена в дохід держави, повернути особі, яка її внесла.
5. Покласти на ОСОБА_7 строком на два місяці, тобто до 28.01.2026, але не довше, ніж до набрання вироком законної сили, наступні обов'язки:
-не відлучатися за межі території України;
-здати на зберігання до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
6. Цивільний позов Управління справами Апарату Верховної Ради України про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь Управління справами Апарату Верховної Ради України 914 590 (дев'ятсот чотирнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто) грн матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення.
7. Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави витрати, пов'язані із проведенням:
- судової почеркознавчої експертизи (висновок експерта № 2267,2493/19-23) у сумі 7 850 грн;
- судової економічної експертизи (висновок експерта № 2244/2361/19-23) у сумі 3 768 грн;
- судової економічної експертизи (висновок експерта № 2166/2316/22-23) у сумі 5 096,79 грн;
8. Вилучені у порядку тимчасового доступу оригінали документів:
- за ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києві від 05.08.2019 (1-кс/760/11703/19): довіреність від 25.11.2016№ 3150 (т. 5, а.с. 74), довіреність від 05.10.2016 № 2649 (т. 5, а.с. 75), довіреність від 05.10.2016 № 2646 (т. 5, а.с. 77), довіреність від 13.06.2016 № 1299 (т. 5, а.с. 78), довіреність від 10.07.2015 № 6321 (т. 5, а.с. 79), довіреність від 10.07.2015 № 6320 (т. 5, а.с. 80), довіреність від 08.05.2015 № 1274 (т. 5, а.с. 81), довіреність від 16.04.2015 № 1009 (т. 5, а.с. 82), довіреність від 16.04.2015 № 1005 (т. 5, а.с. 83), довіреність від 16.04.2015 № 998 (т. 5, а.с. 84), довіреність від 19.12.2014 № 4499 (т. 5, а.с. 85) ? повернути приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_26 після набрання вироком законної сили;
- за ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києві від 13.08.2019 (1-кс/760/11751/19): розписка ОСОБА_7 від 24.11.2014 (т. 5, а.с. 139), особова картка народного депутата України ОСОБА_7 (т. 5, а.с. 140-143), декларація ОСОБА_7 про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік (т. 5, а.с. 144-151), за 2014 рік (т. 5, а.с. 155-161), згода ОСОБА_7 на збір та обробку персональних даних від 24.11.2014 (т. 5 а.с. 152), попередження про обмеження, заборони та вимоги, пов'язані з виконанням повноважень народного депутата України ОСОБА_7 від 24.11.2014 (т. 5, а.с. 153), присяга народного депутата України ОСОБА_7 від 27.11.2014 (т. 5, а.с. 154), заява ОСОБА_7 від 27.11.2014 з додатками (т. 5, а.с. 162-164) ? повернути Апарату Верховної Ради України після набрання вироком законної сили;
- за ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23.09.2019 (760/24728/19): договір № 131 від 27.11.2014 (т. 5, а.с. 186-189), додаткова угоду № 260 від 17.12.2015 (т. 5, а.с. 190), договір № 30-Д від 01.01.2017 (т. 5, а.с. 191-193), додаткова угода № 1 від 01.09.2017 (т. 5, а.с. 194), договір № 022 від 11.12.2018 (т. 5, а.с. 195-197), заяви ОСОБА_7 від 27.11.2014 (т. 5, а.с. 198-199, 201), від 22.02.2016 (т. 5, а.с. 200) ? повернути ДП « Готельний комплекс «Київ » Управління справами Апарату Верховної Ради України після набрання вироком законної сили.
Вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Вищий антикорупційний суд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок підлягає негайному врученню обвинуваченому і прокурору.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3